Тема 7. Грошовий ринок: попит на гроші, пропозиція грошей, рівновага на грошовому ринку

 

 

План.

 

1. Гроші та їх функції. Структура грошової маси.

2. Класична та кейнсіанська теорії политу на гроші.

3. Модель пропорції грошей. Грошовий мультиплікатор.

4. Модель „LM”рівноваги на грошовому ринку.

Грошова маса – це сукупність загально признаних платіжних засобів, які обертаються у національній економіці.

Роль грошей в економіці краще за все розкривають їхні функції (з курсу „політична економія”).

Кількість грошей в економіці контролюється державою, цю функцію виконує центральний банк. Але слід враховувати, що грошова маса не є однорідною.

У першому наближенні грошову масу можна поділити на дві частини:

1) готівку;

2) кредитні гроші.

У ролі готівки виступають паперові та металеві гроші. Вони представляють собою зобов’язання держави. Кредитні гроші представляють собою зобов’язання фінансових інститутів – банків.

Для вимірювання компонентів грошової маси використовують грошові агрегати.

Грошові агрегати – це основні елементи грошової маси, які умовно розрізняються у порядку зменшення ступені їх ліквідності.

 

Грошові агрегати.

 

Позначення агрегата	Склад агрегата
МО	Готівкові гроші поза банками.
М1	МО + поточні депозити, кошти підприємств на розрахункових і поточних рахунках.
М2	М1 + строкові депозити, кошти Держстраху.
М3	М2 + депозитні сертифікати банків, облігації державного займу, кошти клієнтів за трасовими операціями банків.

 

Поточний депозити (депозити до запитання) – це вклади домашніх господарств та підприємств, які можна зняти у будь-який момент часу.

Строкові депозити – це вклади, які розміщуються на певний термін.

Депозитні сертифікати – це свідоцтва банка о депонуванні їх володарями певних грошових коштів в установі банка. У ціх сертифікатах диференцується винагородження клієнта: величина відсотку встановлюється в залежності від величини строку, протягом якого сертифікат не повертається у банк для погашення, тобто обміну на готівкові гроші.

Агрегат М1 в основному використовується як засіб обігу і відповідає вузькому визначенню грошей. Агрегат М2 в основному використовується як засіб накопичення і представляє гроші в широкому розмінні, їх називають „квазі гроші” або „майже гроші”

Ступень ліквідності платіжних засобів визначається тим, як швидко і з якими витратами ці засоби можуть бути обмінені товарами та послугами.

Чим більшими будуть витрати обміну фінансового активу на гроші, тим нижчим є рівень ліквідності даного активу.

 

II. Полит на гроші – це Полит на грошові запаси, чи номінальні грошові залишки.

Класична теорія визначає Полит на гроші за допомогою рівняння обміну:

 

МV = PQ

 

де М – кількість грошей в обігу;

V – швидкість обігу грошей;

Р – рівень цін;

Q – об’єм випуску.

 

Звідси:

Із цього рівняння слідує, що попит на гроші в класичній теорії буде прямо пропорційно залежати від обсягу випуску продукції, рівня цін та зворотно – від швидкості обігу грошей.

Кейнсіанська теорія политу на гроші має назву теорії переваги ліквідності. В ній увага приділяється мотивами, які спонукають людей тримати гроші в готівковій формі. Такими мотивами називають:

F трансакційний – це потреба у готівки для здійснення здійснення поточних угод;

F мотив перестереження – це потреба тримати певну суму готівки на випадок непередбачених обставин у майбутньому;

F спекулятивний мотив – це Полит на гроші як на майно і заснований на зворотній залежності між ставкою відсотка та курсом облігацій.

Трансакційний попит на гроші та попит на гроші за мотивом перестереження прямо пропорційно залежить від рівня доходу. Різниця між ними полягає у тому. Що попит на гроші по транс акційному мотиву пов’язаний з плановими витратами, а за мотивом перестереження – з непередбаченими.

В сучасних умовах майно економічних суб’єктів приймає форму портфеля активів – це набір фінансових активів, які мають у себе економічні суб’єкти. Тому перед економічними суб’єктами стає проблема портфельного вибору, тобто визначення оптимальної структури активів, якими володіє даний суб’єкт (співвідношення частки грошових коштів і частки облігацій).

Найважливішим параметром, який визначає це співвідношення є величина відсоткової ставки.

Таким чином, попит на гроші за спекулятивним мотивом є спадаюча функція від ставки відсотку.

 

Фактори, які визначають попит на гроші у кейнсіанській теорії:

1) рівень доходу;

2) швидкість обігу грошей;

3) ставка відсотка.

(М/Р)^D = L ·(i, Y)

 

Якщо припустити лінійну залежність між попитом на гроші та основними його факторами, то отримаємо наступну функцію попиту на гроші:

 

(М/Р)^D = kY – hi,

 

де k – коефіцієнт чутливості попиту на гроші до динаміки доходу (випуску);

h – коефіцієнт чутливості попиту на гроші до динаміки ставки відсотка; Y – дохід (випуск);

і – номінальна ставка відсотка.

Функція попиту на гроші

 

У функції попиту на гроші використовується номінальна ставка відсотка – це ставка, яка визначається банками за кредитними операціями.

Реальна ставка відсотка відображає реальну купівельну спроможність доходу, отриманого у вигляді відсотка.

Зв'язок між номінальною та реальною ставкою відсотка описується рівнянням Фішера:

i = r + π

 

де π – темп інфляції,

r – реальна ставка відсотка,

i – номінальна ставка відсотка.

 

r = i + π

 

При досить високому темпі інфляції існує більш точніша формула для визначення реальної ставки відсотка:

 

ІІІ. Пропозиція грошей – це готівка поза банківською системою (С) та депозити (D), які економічні агенти можуть використати для угод.

Фактично, це грошовий агрегат М1

 

М^s = C + D

 

Готівка – це зобов’язання держави, тому ця частина пропозиції грошей контролюється центральними банками. Депозити – це зобов’язання комерційних банків, їх діяльність впливає на їх величину.

Пропозиція грошей визначається, в основному, інституційними факторами.

Графік функції пропозиції грошей.

 

 

Сучасна банківська система є системою з частковим резервним покриттям. Це означає, що тільки частину своїх депозитів банки тримають у вигляді резервів, а іншу частину – використовують для надання позик.

Норма обов’язкового резервування встановлюється законом (НБУ) і визначається як відношення суми обов’язкових резервів до суми залучених депозитів:

 

 

Банки мають здатність збільшувати пропозицію грошей. Кредитна мультиплікація – це процес емісії платіжних засобів у межах системи комерційних банків. Можливості збільшення пропозиції банківською системою залежать від норми резервування комерційних банків. Розгляньмо механізм кредитної мультиплікації грошей на традиційному прикладі. Припустимо, що вклад до 1-ого банку склав 1000 грн., R' = 20%.