Тема 5. Споживання, заощадження та інвестиції

 

План.

 

1. Споживання і заощадження. Фактори, що їх визначають.

2. Інвестиції та їх типи. Функція інвестицій.

3. Мультиплікатор інвестицій.

 

Згідно з поглядами прихильників кейнсіанської теорії, поливання сукупного политу визначають осяг випуску. У свою чергу, обсяги споживчих витрат та інвестицій безпосередньо впливають на сукупний попит, оскільки є його компонентами. Таким чином, аналіз змін у споживчих витратах, інвестиціях, з ясування факторів, що впливають на їх обсяги, дозволяє детальніше розглянути коливання сукупного попиту.

Тому розглянемо функції споживання, заощаджень і інвестицій, які визначають сукупний попит у національній економіці і, таким чином, впливають на обсяги національного виробництва в короткостроковому періоді.

Споживання – це частина доходу домогосподарств, яку вони витрачають на придбання споживчих товарів та послуг.

На основі гіпотези абсолютного доходу Дж. М. Клінс у роботі „Загальна теорія зайнятості, процента та грошей„ висунув „основний психологічний закон” – споживання домашніх господарств залежить від абсолютної величини поточного доходу і зростає з його збільшенням, але не так швидко. Як дохід.

 

С = f (Y)

 

Простіша функція споживання має наступний вигляд:

 

С = а + в (Y -T),

 

де С – споживання;

а – автономне споживання, обсяг якого не залежить від використовуваного доходу (за рахунок займів, у борг, за рахунок заощаджень, субсидій);

Y – величина доходу;

T – податкові відрахування;

в – гранична схильність до споживання.

 

Гранична схильність до споживання (МРС) – це величина. Яка показує, на скільки одиниць зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одиницю.

МРС = ;

 

де – ∆С – приріст споживчих витрат;

∆Y – приріст використовуваного доходу.

 

 

Графічно функція споживання має вигляд:

 

 

 

Кут нахилу лінії споживань визначається граничною схильністю до споживання (в = МРС).

Якби споживчі витрати порівнювання після податковому доходу, то графік функції споживання збігся б з бісектрисою. Перемни лінії 45⁰ і графіка споживання у мочці В означає рівень нульового заощадження (дохід дорівнює витратам). Знак „ – ” означає від’ємне заощадження, оскільки витрати перевищують доходи, а знак „ + ” – додатне заощадження, тому що доходи перевищують витрати.

 

Заощадження (S) – це несложена частина доходу.

 

S = f (Y)

 

Якщо все, що не споживається, заощаджується, тому простіша функція заощаджень має вигляд:

 

S = (Y – T) – C = (Y – T) – (а + в (Y – T)) =

= (Y – T) – а – в (Y – T) = – а + (1– в) (Y – T)

S) = – а + (1– в) (Y – T)

 

1– в – гранична схильність до заощадження

 

Гранична схильність до заощадження (MPS) – це величина, яка показує, на скільки одиниць зміниться обсяг заощадження за умови зміни використовуваного доходу на одиницю.

МРS = ;

 

де – ∆S – приріст заощаджень;

∆Y – приріст використовуваного доходу.

 

Чому МРS = 1 – МРС? Який зв’язок існує – існує між ними?

Якщо Y = C + S, ∆Y = ∆C + ∆S, тому

 

МРС + МРS = + = = = 1;

 

МРС + МРS = 1;

 

0 < МРС > 1

 

Графік заощаджень має такий вигляд:

 

 

 

У короткостроковому періоді зі збільшенням доходу зростають і споживання, і заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання має заощадження – тенденцію до зростання.

Чинники споживання та заощадження:

1. Дохід.

2. Податки.

3. Інфляція.

4. Відрахування на соціальне страхування.

5. Ажіотажний попит.

6. Споживча заборгованість.

 

II. Інвестиції (I) – це економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення (реального капіталу суспільства, тобто на розширення і модернізацію виробничого потенціалу.

Джерелом інвестицій є заощадження. Інвестиції – найбільш мінлива частина сукупного политу АD.

 

Основні теми інвестиції:

1. Фінансові та реальні.

Фінансові – це вкладення у цінні папери.

Реальні – створення нових факторів виробництва:

1) інвестиції в основний капітал (машини, обладнання);

2) інвестиції в житлове будівництво;

3) інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

 

2. Валові та чисті інвестиції.

Валові (брутто) інвестиції – це інвестиції на заміщення старого обладнання (амортизація) + приріст інвестицій на розширення виробництва.

Чисті (нетто) інвестиції – це валові інвестиції за відрахуванням суми амортизації основного капіталу.

 

3. Залежно від факторів, які визначають обсяг попиту на інвестиції, вони поділяються на автономні та індуційовані.

Автономні – це інвестиції, які здійснюються при фіксованому національному доході.

 

I = е – d R

 

де I – обсяг інвестиції;

е – автономні інвестиції;

d – коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки ставки відсотка;

R – реальна ставка відсотка.

 

Індуційовані інвестиції пов’язані з зростанням попиту на товари та послуги в результаті збільшення національного доходу.

 

I = е – d R + МРI · Y;

 

де МРI – гранична схильність до інвестування

 

(МРI = );

 

І макроекономіці базовою інвестиційного функцією є функція, яка залежить від відсоткової ставки:

I = f (r);

Функція інвестицій є складною і відображає обернену залежність між відсотковою ставкою та інвестиціями в основний капітал.

 

 

Крім відсоткової ставки, на інвестиції впливають такі не відсоткові чинники:

1) витрати на основний капітал;

2) податки на підприємця;

3) технологічні зміни;

4) очікування.

 

III. Зміни інвестиційних витрат у масштабах національної економіки викликають ефект мультиплікатора.

Ефект мультиплікатора – зростання інвестицій приводе до збільшення національного доходу суспільства на величину більшу, ніж первісний зріст інвестицій.

Суть ефекту мультиплікатора – зростання інвестицій приводе до збільшення національного доходу суспільства на величину більшу, ніж первісний зріст інвестицій.

Суть ефекту мультиплікатора: МРС = 0,5

 

 

 

∆Y = 1000 + 500 + 250 + 125 +...... =

= 1000 (1 + 0,5 + 0,5² + 0,5³ +.......) = 1000 · = 2000

 

S =

 

Коефіцієнт мультиплікатора:

	k =
	∆Y= ∆I · k

 

Мультиплікатор інвестицій (k) – це число, яке показує, у скільки разів зростає рівноважний дохід ∆Y за умови збільшення автономних інвестицій на ∆I.

Ефект мультиплікатора пов’язан з тим, що:

– по-перше, в економіці відбувається постійний кругообіг доходів та витрат, тобто те, що витрачають одні економічні суб’єкти, інші отримають у виді доходів;

– по-друге, зміна величини доходу викликає адекватну зміну споживання і заощаджень.