Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці»

«Руська Трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.

Породжене в добу романтизму, воно мало виразно слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Учасники його вживали прибрані слов'янські імена (Шашкевич — Руслан, Вагилевич — Далібор, Головацький — Ярослав, його брат Іван — Богдан, Ількевич — Мирослав і т. д.). Члени «Руської Трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І.Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися в Закарпатті.

Навколо «Р. Т.» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру.

Діяльність «Р. т.» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. Особливою пошаною членів «Р. т.» користувалася «Енеїда» І. Котляревського, фольклорні збірки М. Максимовича й І. Срезневського, граматика О. Павловського, а також твори харківських романтиків.

Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових словянських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833). У 1835 р. «Р. т.» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Істотною заслугою «Р. т.» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р. у Будапешті), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель Ідея слов'янської взаємності, що нею пройнята «Русалка Дністрова», споріднює її з Колларовою поемою «Slavy dcera» (1824), яка в значній мірі інспірувала діяльність «Р. т.». Вплив на постання «Р. т.» мав між іншими і чеський славіст Ян Ковбек.

«Русалку Дністровую» царський уряд заборонив.

Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

32. Громадівський рух і культурна творчість в Україні (ІІ пол.. 19 ст.)

Повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирило-Мефодієвського товариства у 1859 р. створили в Петербурзі першу укр. громаду – культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії укр. часопис «Основа», навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М.Костомаров, В.Білозерський, П.Куліш, Т.Шевченко. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в укр. землях на цей час була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були В.Антонович, Т.Рильський, А.Свидницький, П.Житецький.

1863 р. міністр внутрішніх справ імперії Петро Валуєв видав таємний указ (Валуєвський циркуляр), що заперечував саме існування укр. мови, забороняв видання укр. мовою педагогічної, церковної, наукової літератури і підручників. Після Валуєвського циркуляра настає перерва в процесі національного відродження.

На початку 70-х років XIX ст. громадівський рух знов активізується. В київській Старій громаді у цей час сконцентрувалися значні інтелектуальні сили – В.Антонович, М.Драгоманов, М.Зібер, М.Старицький, П.Чубинський та ін. Стара громада створила Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. У 1873 р. вони сформулювали свою політичну програму, в основі якої лежала вимога перетворення Росії на федерацію і надання широкої автономії Україні.

Відповіддю самодержавства на пожвавлення укр. руху став Емський указ 1876 р., який забороняв друкування літератури укр. мовою (як оригінальних творів, так і перекладів, навіть текстів до нот) у Російській імперії та ввезення її з-за кордону, ставити п’єси і влаштовувати концерти укр. мовою. Це остаточно підірвало основи легальної культурницької діяльності, якою займалися громадівці. Була закрита газета «Київський телеграф», розігнаний Південно-Західний відділ Російського товариства, діячів громадського руху переслідували, піддавали утискам. У 1878-1882 рр. М.Драгоманов у журналі «Громада», який виходив у Швейцарії, намагався узагальнити і викласти програму укр. руху: демократизм; федералізм; європеїзм; культурництво. Старі громадівці були незгодні з Драгомановим і припинили фінансування часопису «Громада», видання закрилося.

З 90-х років XIX ст. починається процес політизації національного руху, на чолі якого стало національно налаштоване студентство. У 1891 р. київські і харківські студенти, а також письменники Б.Грінченко, М.Вороний, публіцист М.Міхновський створили таємну організацію Братство тарасівців – прообраз політичної партії. У 1893р. надрукували програму «Кредо молодих українців», в якій проголосили своєю метою створення самостійної соборної Української держави. Братство тарасівців було розгромлене поліцією. Значення братства – діяльність братства була перехідним етапом від громадівського руху 60-80-х рр. XIX ст. до організації національних укр. партій, тобто укр. національний рух вступив у нову політичну фазу.

Чимало народницьких організацій діяло в Україні: в Києві – гурток «чайківців» (1872-1874), «Київська комуна» (1873-1874), народницькі угрупування в Одесі, Харкові, Житомирі, Чернігові, Полтаві, Миколаєві. Широкого розмаху набуло з 1874 р. «Ходіння в народ» під гаслом «Земля і воля – народові!» прихильників П.Лаврова. Вони йшли в села як учителі, агрономи, лікарі, поширювали серед селян нелегальну літературу, формували нелегальні гуртки, навіть готували повстання у Чигирині («Чигиринська змова») 1877р.

Народники, будучи представниками загальноросійського руху, здебільшого не ставили конкретних завдань боротьби за Українську державу, за елементарні права українців як народу, у кращому разі відкладали їх здійснення на майбутнє, коли вдасться повалити самодержавство і привести до влади демократичний уряд.