Аргентуму нітрат з розчином лугу і аміаку утворює осад чорного кольору –аргентуму(1) оксид:
2 Ag+ + 2 OH− → Ag2O↓ + H2O
З надлишком аміаку іон аргентуму утворює розчинний безбарвний комплекс [Ag(NH3)2]+ – іон диамінаргентуму. Реакції з розчином аміаку застосовуються при визначенні домішок бісмуту, купруму, плюмбуму. При наявності домішок бісмуту і плюмбуму утворюються білі осади гідроксидів, а іони купруму-комплексний іон тетраамінкупруму (II) [Cu(NH3)4]2+, забарвлений в синій колір.
Реакції осадження:
HNO3
Ag+ + Cl− → AgCl↓
білий
AgCl pозчиняється в розчинах аміаку і амонію карбонату з утворенням диамінаргентуму хлориду:
AgCl + 2NH3 + H2O → [Ag(NH3)2]Cl + 2H2O
AgCl + (NH4)2 CO3 → [Ag(NH3)2]Cl + CO2↑+ H2O
Реакція рекомендована ДФ для встановлення тотожності на іон аргентуму(1).
Для іону срібла характерні реакції з іонами S2−, SO32−, SO42−, CrO42−, S2O32−, Br−,I− та ін., але всі осади розчинні в розведеній нітратній кислоті, за виключенням галогенідів аргентуму.
Реакція “срібного дзеркала”
Аміачний розчин солі аргентуму вступає в реакцію з альдегідами, які відновлюють іони аргентуму до металічного, що виділяється на стінках пробірки у вигляді “срібного дзеркала”:
2[Ag(NH3)2]OH + H2CO→2Ag↓ + HCOONH4 + 3 NH3↑ +H2O
Реакції на нітрат-іон
З дифеніламіном в концентрованій H2SO4 утворюється синє забарвлення дифенілдифенохінондіаміну гідросульфату:
Кількісне визначення. Використовується метод тіоціанатометрії (роданометрії), пряме титрування.Титрант –0,1М розчин амонію тіоціанату; індикатор –ферумоамонійний галун. Титрування проводять до появи слабко рожевого забарвлення розчину внаслідок утворення комплексних іонів:
Ag+ + CNS− → AgCNS↓
CNS− + Fe 3+ → [Fe (CNS)n]n-3
Для запобігання гідролізу іону Fe3+ титрування ведуть в слабкокислому середовищі з додаванням нітратної кислоти.
Колоїдні розчини срібла
Срібло в колоїдних розчинах (протаргол, коларгол) не знаходиться в іонному вигляді. Щоб провести аналіз на срібло необхідно його перевести в іонний стан, а потім виявити характерними для іону реакціями. Для цього проводять мінералізацію повним озоленням. Одержаний сірувато-білий залишок обробляють нітратною кислотою, в результаті чого срібло, яке зв’язане з білком, переходить в іонний стан. Далі проводять реакції на аргентуму-іон.
Визначення білка
3. Пpи спалюванні 0,1-0,2 г препарату відбувається звуглювання і розповсюджується запах паленого рогу.
4. Біуретова реакція. Реакція грунтується на здатності білків (амінокислот) утворювати забарвлений в фіолетовий колір комплекс з купруму сульфатом.
Кількісне визначення. В колбі К’єльдаля проводять мінералізацію концентрованими сульфатною і нітратною кислотами при нагріванні для переведення зв’язаного срібла в іонний стан. Потім проводять визначення іонів аргентуму методом тіоціанатометрії.
Сполуки феруму
Феруму сульфат
Реакції з розчинами лугів і аміаку.
Розчинні солі феруму (II) з розчином лугу і аміаку утворюють осад феруму (II) гідроксиду білого кольору, що на повітрі переходить в іон феруму (III) -гідроксид бурого кольору.
кисень, Н2О, світло
Fe2+ + 2 OH− → Fe(OH)2 ↓ 
Fe(OH)3 ↓
Реакція з розчином аміаку рекомендована ДФ для визначення домішок солей купруму(ІІ). При наявності домішок утворюється комплекс тетраамінкупруму [Cu(NH3)4]2+ темно-синього кольору.
Осадження сульфідами
Розчинні солі заліза (II) з сульфід-іоном дають осад чорного кольору, розчинний в HCl:
Fe2+ +S2− → FeS ↓; FeS+ HCl → FeCl2 + H2S↑
Реакція осадження калію гексаціанофератом (III)
Розчини солей феруму (II) з калію гексаціанофератом (III) утворює синій осад феруму (II) гексаціаноферату(III):
3Fe2+ + 2K3 [Fe(CN)6] →Fe3[Fe(CN)6]2↓
Можливо також утворення KFe[Fe(CN)6], Fe[Fe(CN)6]3. Осад нерозчинний в мінеральних кислотах. В лужному середовищі утворюється феруму(II) гідроксид.
Кількісне визначення. Використовується метод перманганатометрії, пряме титрування.Титрантом і індикатором служить 0,1М розчин калію перманганату, титрування ведуть до стійкого рожевого забарвлення розчину:
10 FeSO4 + 2KMnO4 + 8H2SO4 → 5Fe2 (SO4)3 + 2K2SO4 + 2MnSO4 + 8H2O
Питання для самопідготовки
1. Приведіть загальні реагенти, які можна застосовувати для визначення тотожності лікарських речовин даної групи.
2. Чому водні розчини ZnSO4, CuSO4, FeSO4, мають кислу реакцію? Складіть рівняння реакці гідролізу цих солей.
3. Які реактиви використовують для ідентифікації іонів Zn2+ в ЛЗ і при визначенні домішок іону цинку в ЛЗ. Який іон заважає визначенню домішок іонів Zn2+ в ЛЗ, як його усувають?
4. Яким реактивом визначаються домішки феруму в ЛЗ. Чому даний реактив не застосовують для визначення тотожності феруму (II) сульфату?
5. Чому водні розчини коларголу і протарголу не дають реакції на іон аргентуму? Як довести наявність атомів аргентуму в препараті?
6. Назвіть методи кількісного визначення купруму сульфату і феруму (II) сульфату за фармакопейною статтею.
Тестові завдання
1. Який з приведених нижче лікарських засобів не може проявляти відновні властивості:
А. Гідрогенпероксид; В. Феруму(III) сульфат;
С. Калію йодид; D. Аргентуму нітрат.
2. Який препарат з калію йодидом у водному розчині утворює осад, що розчиняється в надлишку реактиву:
А. Бісмуту нітрат основний; В. Купруму сульфат;
С. Аргентуму нітрат; D. Феруму(III) сульфат.
3. Методом перманганатометрії можна визначити:
А. Заліза (II) сульфат; В. Купруму сульфат;
С. Аргентуму нітрат; D. Цинку оксид.
4. Методом комплексонометрії в кислому середовищі можна кількісно визначити:
А. Магнію сульфат; В. Цинку оксид;
С. Аргентуму нітрат; D. Кальцію хлорид.
5. Попередня мінералізація для ідентифікації препарату і кількісного визначення необхідна для:
А. Протарголу; В. Цинку оксиду;
С. Феруму (II) сульфату; D. Бісмуту нітрату основного.
6. В хімічних реакціях проявляє властивості як окислювача, так і відновника:
А. Калію йодид; В. Натрію нітрат;
С. Гідрогену пероксид; D. Аргентуму нітрат.
ОРГАНІЧНІ ФАРМАЦЕВТИЧНІ ПРЕПАРАТИ
Велика кількість різноманітних лікарських засобів, якими користується медицина, вимагає їхньої класифікації. Можливі два види класифікації лікарських засобів:
І. Фармакологічна класифікація, коли всі лікарські засоби поділяються на групи в залежності від їх дії на системи, процеси і виконавчі органи, як наприклад, серце, головний мозок, кишківник і т.д.
ІІ. Хімічна класифікація, відповідно до якої лікарські засоби групуються за спільністю хімічної структури і хімічних властивостей. При цьому в кожній хімічній групі можуть бути речовини з різною фізіологічною активністю.
Основною особливістю органічних сполук є те, що до їх складу обов’язково входить карбон. Органічна хімія – це хімія сполук карбону. Карбон з’єднаний з гідрогеном і деякими іншими елементами-органогенами: оксигеном, нітрогеном, сульфуром, фосфором і галогенами. Сполуки вуглецю з гідрогеном називаються вуглеводнями, а сполуки, які містять інші елементи розглядають як похідні вуглеводнів.
В основі класифікації органічних сполук лежить будова їх вуглецевого скелету. У відповідності до цього всі органічні сполуки поділяються на три великих класи:
І. Ациклічні сполуки, молекули яких складаються з відкритого, прямого або розгалуженого ланцюга атомів карбону.
ІІ. Карбоциклічні сполуки, в молекулі яких міститься один або декілька замкнутих циклів атомів карбону.
ІІІ. Гетероциклічні сполуки, в молекулі яких в цикл входять не тільки атоми карбону, але й інших елементів (наприклад, сульфуру, нітрогену, оксигену).
Кожний з цих великих класів включає групи сполук об’єднаних за принципом спільності функціональних груп і хімічних властивостей. Наприклад, ациклічні сполуки включають:
1. вуглеводні (насичені і ненасичені);
2. галогенопохідні вуглеводнів;
3. спирти і їх галогенопохідні;
4. альдегіди і кетони;
5. карбонові кислоти та їх похідні;
6. ефіри прості (етери) і складні (естери);
7. амідовані похідні вугільної кислоти.
Карбоциклічні сполуки діляться на дві основні групи:
1. ароматичні сполуки (похідні бензолу);
2. ациклічні сполуки (поліметинові вуглеводні та їх похідні, наприклад, циклопропан), гідроароматичні сполуки (наприклад, терпеноїди). Кожна з цих груп має підгрупи. Наприклад, ароматичні сполуки включають підгрупи фенолів, кислот та їх ефірів, амінопохідних, сульфокислот і т.д.
В окрему групу сполук виділені біологічно активні природні сполуки: алкалоїди, глікозиди, вітаміни, гормони, антибіотики.
У відповідності до цієї класифікації в даному посібнику описані органічні лікарські засоби.
ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ – ГАЛОГЕНОПОХІДНІ ВУГЛЕВОДНІВ АЛІФАТИЧНОГО РЯДУ
Галогенопохідні вуглеводні являють собою групу похідних насичених вуглеводнів, в молекулах яких один чи декілька атомів водню заміщені галогенами (фтором, хлором, бромом чи йодом). Вони є газами, рідинами або твердими речовинами, мають характерний запах, майже нерозчинні у воді, але порівняно легко розчинні в органічних розчинниках.
Газоподібні і рідкі галогенопохідні володіють наркотичною дією, причому більш активною, ніж вихідні вуглеводні. Наркотична активність залежить від того, який галоген введений в молекулу вуглеводню. Ефективність наркотичної дії поступово знижується у ряду хлор-, бром-, йод похідних. Зі збільшенням числа галогенів в молекулі наркотична активність зростає.
В ДФУ включено декілька препаратів галогенопохідних вуглеводнів. За фізичними властивостями їх можна розділити на дві групи засобів: рідкі галогенопохідні вуглеводнів– етилхлорид, фторотан, хлороформ, хлороформ для наркозу – і тверді галогенопохідні вуглеводнів – йодоформ.
Хлороформ (Chloroformium)
СHCl3
Трихлорметан
Фізичні властивості
Хлороформ – безбарвна, прозора, важка, рухлива, летка рідина з характерним запахом і солодким пекучим смаком. Малорозчинний у воді, змішується у будь-яких співвідношеннях з безводним спиртом, ефіром, бензином і багатьма ефірними та жирними оліями. При зберіганні може окислюватися.
Добування
Спосіб одержання хлороформу грунтується на електролізі натрію хлориду в присутності етилового спирту або ацетону. Внаслідок електролізу утворюються хлор(анод), водень та натрію гідроксид(катод).
2NaOH + Cl2 → NaClO + NaCl + H2O;
Утворений гіпохлорит натрію NaClO спочатку окисляє етиловий спирт до ацетальдегіду, а потім перетворює останній в хлораль (трихлорацетальдегід):
В лужному середовищі відбувається розклад хлоралю з утворенням хлороформу і натрієвої солі мурашиної кислоти:
Очищення хлороформу проводять, промиваючи його водою, а потім концентрованою сірчаною кислотою, яка розчиняє або руйнує вихідні і проміжні продукти синтезу (спирт, ацетон, ацетальдегід та ін.). Потім кислоту нейтралізують гідроксидом натрію, промивають хлороформ водою і переганяють. Сушать хлороформ в сушці, залишкову вологість виводять з допомогою прокаленого хлориду кальцію.
Хлороформ для наркозу піддають додатковій очистці фракційною кристалізацією при низькій температурі (-70ºС).
Тотожність
Тотожність хлороформу підтверджують фізичними константами (температурою кипіння та густиною), а також за наявністю хлору.
Хлороформ легко руйнується з утворенням хлорид-іона при кип’ятінні зі спиртовим розчином лугу:
CHCl3 + 4KOH → 3KCl + HCOOK + 2H2O
Утворені хлорид-іони відкривають реакцією з аргентум нітратом в присутності нітратної кислоти; спостерігається утворення білого сирнистого осаду AgCl:
KCl +AgNO3 → AgCl ↓ + KNO3
Специфічні домішки
Домішки в препараті є або вихідними, або проміжними продуктами синтезу, а також можуть утворюватися при неправильному зберіганні. Під дією світла і кисню повітря хлороформ може окислитися з утворенням токсичних домішок: хлороводню, фосгену і хлору:
2CHCl3 + O2 → 2COCl2 + 2HCl
2COCl2 + O2 →2CO2 + 2Cl2
Домішки фосгену і хлороводню в хлороформі для наркозу знаходять за допомогою кристалічного бензидину – не повинна з’являтися опалесценція. Бензидин утворює нерозчинні у хлороформі сполуки:
 |
2HCl
H2N―C6H4―C6H4―NH2 → H2N―C6H4―C6H4―NH2 · 2HCl
Домішки альдегідів у хлороформі встановлюють з допомогою реактива Неслера – при збовтуванні обидва шари повинні залишатися безбарвними і прозорими:
 |
Кількісне визначення
Кількісне визначення для хлороформу ДФ Х не передбачає. Однак воно може бути виконане з допомогою дегалогенування препарату при нагріванні зі спиртовим розчином лугу і подальшого аргентометричного визначення утвореного хлорид-іону.
ДФ Х передбачає визначення кількісного складу етилового спирту, що додається в якості консерванту до хлороформу. Для цього використовують спосіб, що грунтується на окисленні спирту до ацетальдегіду з допомогою 0,1н розчину калію дихромату. Надлишок останнього визначають йодометричним методом (індикатор - крохмаль):
K2Cr2O7 + 6KI + 14HNO3 → 2Cr(NO3)3 + 3I2 + 8KNO3 + 7H2O;
3I2 + 6Na2S2O3 → 6NaI + 3Na2S4O6
Вміст етилового спирту повинен знаходитися в межах 0,6 – 1% (по масі).
Зберігання
Хлороформ для наркозу зберігають в старанно закупорених і заповнених доверху склянках з оранжевого скла невеликого об’єму в сухому, прохолодному, захищеному від світла місці. Через шість місяців засіб підлягає повторній перевірці. Для максимально можливого запобігання утворення токсичних домішок додають стабілізатори (безводний етанол (0,6-1%)). Етанол легко зв’язує продукти окислення хлороформу з утворенням нетоксичного діетилового ефіру вугільної кислотиі хлоретилу.
Застосування
Хлороформ застосовують зовнішньо для розтирань при невралгіях, міозитах. Іноді призначають перорально при блювоті, гикавці. Для лабораторних робіт хлороформ використовується як консервант.
Йодоформ (Iodoformium)
СНІ3
Трийодметан
Фізичні властивості
Йодоформ – це дрібні, пластинчасті, блискучі кристали або дрібнокристалічний порошок лимонно-жовтого кольору з різким характерним стійким запахом. Тпл 116-120°С. Спочатку плавиться, потім розкладається з виділенням фіолетових парів йоду. Йодоформ практично нерозчинний у воді, важко розчинний у спирті, розчинний у ефірі і хлороформі.
Добування
Способи одержання йодоформу ідентичні синтезу хлороформу:
СН3СН2ОН + 6NaOH + 4I2 → CHI3↓ + 5NaI + 5H2O + HCOONa
Оскільки йодоформ – кристалічна речовина, очистка його від домішок менш складна, ніж хлороформу.
Реакцію утворення йодоформу використовують для ідентифікації етилового спирту. Її виконують в присутності карбонату натрію, нагріваючи суміш до 70°С:
C2H5OH + 4I2 + 3Na2CO3 → CHI3↓ + 5NaI + 2H2O + HCOONa + 3CO2
Тотожність
Ідентифікація йодоформу грунтується на виявленні йоду, що міститься в ньому. Наявність йоду в молекулі йодоформу підтверджують за утворенням фіолетових парів І2 при нагріванні препарату в пробірці на полум’ї пальника:
CHI3 + О2 → 3І2↑ + СО↑ + СО2↑ + Н2О
Кількісне визначення
Аргентометрія за методом Фольгарда. Спиртовий розчин йодоформу нагрівають з надлишком титрованого розчину аргентуму нітрату в присутності нітратної кислоти. Надлишок розчину аргентуму нітрату відтитровують розчином амонію тіоціанату, індикатор – залізоамонійні квасці, Е = 1/3 М.м.
CHI3 + 3AgNO3 + H2O →3AgI↓ + 3HNO3 + CO↑
AgNO3 + NH4SCN →AgSCN↓ + NH4NO3
3NH4SCN + FeNH4(SO4)2 →2(NH4)2SO4 + Fe(SCN)3
Паралельно проводять контрольний дослід.
Зберігання
Йодоформ зберігають в добре закупореній тарі з темного скла в захищеному від світла прохолодному місці, щоб не допустити розкладу препарату.
Застосування
Йодоформ – антисептичний засіб, тому його використовують зовнішньо у вигляді присипок, мазей, паст для лікування ран, виразок та ін., в стоматологічній практиці – у вигляді 40%-вої пасти з цинку оксидом і гліцерином.
Етилхлорид (Aethylii chloridum)
C2H5Cl
Хлоретан
Фізичні властивості
Етилхлорид – прозора, безбарвна, легко летка рідина, зі специфічним запахом. Ткип 12-13°С. Легко займається, горить зеленим полум’ям.
Добування
1. Синтез етилхлориду грунтується на взаємодії етанола з концентрованою соляною кислотою при нагріванні в присутності водовіднімаючих речовин:
С2Н5ОН + HCl → C2H5Cl + H2O
1. Етилхлорид добувають хлоруванням етану:
С2Н6 + Cl2 → C2H5Cl + HCl.
Тотожність
1. Доброякісність препарату підтверджують фізичними константами (температурою кипіння та густиною).
2. Після нагрівання з калію гідроксидом проводять реакції на етиловий спирт та хлориди:
C2H5Cl + КОН →С2Н5ОН + КCl;
С2Н5ОН + 6КOH + 4I2 → CHI3↓ + 5КI + 5H2O + HCOOК.
жовтий
Специфічну домішку етилового спирту визначають за реакцією утворення йодоформу CHI3 (див. вище).
Кількісне визначення
Кількісне визначення етилхлориду може бути виконане з допомогою дегалогенування препарату при нагріванні зі спиртовим розчином лугу і подальшого аргентометричного визначення утвореного хлорид-іону. Останній осаджують надлишком титрованого розчину аргентуму нітрату в присутності нітратної кислоти. Надлишок розчину аргентуму нітрату відтитровують розчином амонію тіоціанату, індикатор – залізоамонійні квасці:
C2H5Cl + KOH → C2H5OH + KCl;
KCl + 3AgNO3 + H2O →3AgCl↓ + 3HNO3;
AgNO3 + NH4SCN →AgSCN↓ + NH4NO3;
3NH4SCN + FeNH4(SO4)2 →2(NH4)2SO4 + Fe(SCN)3.
Зберігання
У зв’язку з низькою температурою кипіння етилхлорид необхідно зберігати в спеціальних ампулах в прохолодному, захищеному від світла місці.
Застосування
Етилхлорид застосовують для короткочасного загального наркозу або місцевого знеболювання внаслідок охолодження тканин.
Питання для самоконтролю
1. З якою метою в хлороформ додається етиловий спирт?
2. Запропонуйте методику кількісного визначення йодоформу.
3. Як залежить наркотична дія галогенопохідних насичених вуглеводнів в залежності від його будови?
4. Запропонуйте методику визначення домішки етилового спирту в етилхлориді.
Тестові завдання
2. До галогенопохідних насичених вуглеводнів не відноситься:
А) гексаметилентетрамін; В) хлороформ;
С) етилхлорид; D) йодоформ.
3. Хлороформ стабілізують додаванням:
А) 0,6-1% етанолу; В) 0,6-1% фенолу;
С) 0,6-1% тимолу; D) 0,6-1% етанолу.
4. Кількісний вміст етилового спирту в хлороформі визначають його окисненням:
А) калію дихроматом; В) перекисом водню;
С) калію перманганатом; D) калію хлоратом.
5. Для визначення домішки альдегідів у хлороформі використовують реакцію:
А) з аргентуму нітратом; В) з реактивом Неслера;
С) з калію перманганатом; D) з калію йодидом в присутності крохмалю.
ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ – ПОХІДНІ СПИРТІВ
Спирти представляють собою похідні аліфатичних або аліциклічних вуглеводнів з загальною формулою R–OH. В залежності від числа гідроксильних груп розрізняють одноатомні, двохатомні(гліколі), трьохатомні спирти та інші.
У хімічному відношенні спирти досить інертні. Їм властиві слабокислі властивості, вони окислюються і вступають в реакції заміщення, наприклад етерифікації.
Між хімічною будовою і фізичними властивостями існує певний зв’язок так, низькомолекулярні одноатомні спирти дуже легко розчиняються у воді. При подовженні вуглецевого ланцюга їх розчинність зменшується. Розчинність у вторинних спиртів, як правило, покращується у порівнянні з первинними, а у третинних вона краща, ніж у вторинних.
Між фармакологічною активністю спиртів, їх хімічною структурою і фізичними властивостями існує взаємозв’язок. Введення гідроксила в молекулу послаблює токсичність будь-якої фармакологічноактивної сполуки. Присутність спиртового гідроксила в молекулі низькомолекулярних ненасичених вуглеводнів знижує їх токсичність і підсилює наркотичний ефект.
Токсичність одноатомних (первинних) спиртів залежить від числа атомів вуглецю в молекулі – із збільшенням кількості атомів вуглецю зменшується токсичність. Дуже токсичний метиловий спирт СН3ОН. У первинних спиртів, які містять у вуглецевому ланцюзі 16 атомів токсичність практично відсутня.
Збільшення числа гідроксильних груп у багатоатомних спиртів знижує токсичність. Наркотична активність зменшується у ряду: первинні – вторинні – третинні спирти. Первинні спирти з розгалуженим вуглецевим ланцюгом більш фармакологічно активні. Введення в молекулу спирта галогенів або утворення ненасичених зв’язків підвищує наркотичну активність.
В медичній і фармацевтичній практиці важливе значення мають одноатомний спирт – етиловий спирт і трьохатомний спирт – гліцерин.
