Ефективністьвикористання державних позик значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом – це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення та забезпечення платоспроможності держави.
Мета політики управління боргом – одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок позичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.
Процес управління державним боргом включає три етапи:
§ залучення коштів;
§ розміщення позичених коштів;
§ повернення боргу і виплата відсотків.
1. На стадії залучення позик законом України «Про державний бюджет» на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. На цій стадії основну увагу слід акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи такі основні аспекти:
§ обсяги позик;
§ форми і умови запозичення (валюта запозичення, відсоткові ставки, строки погашення і пільговий період тощо);
§ структура позик (за кредиторами й формами позик).
2. Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом системи управління державним боргом. Воно має базуватися на принципі максимізації доходу від залучених коштів та створення джерел його погашення.
3. Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.
Погашення боргу – це виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.
Обслуговування державного боргу – це погашення позик, виплати відсотків за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
В Україні обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює Державне казначейство.
Джерела погашення зовнішнього боргу:
§ бюджет;
§ золотовалютні резерви;
§ кошти, отримані від приватизації державного майна;
§ нові запозичення.
Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством фінансів через банківську систему шляхом проведення операцій з розміщеннядержавних цінних паперів, їх погашення і виплати доходу.
Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.
В управлінні державним боргом в Україні беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України (департамент державного боргу), НБУ, Державне казначейство України.
Міністерство фінансів України та НБУ беруть участь у залученні та розміщенні коштів, а функцію погашення та обслуговування державного боргу виконує Державне казначейство України.
З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики:
§ рефінансування державного боргу – це погашення основної заборгованості й відсотків за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик;
§ реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу.
Методами управління державним боргом є:
§ конверсія – це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками;
§ консолідація – збільшення строків дії випущеної позики;
§ уніфікація позик – це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики;
§ обмін облігацій на акції національних підприємств чи національну валюту – передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбатиакції національних компаній;
§ відстрочення погашення позики (пролонгація боргу) проводиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик;
§ анулювання боргу означає відмову уряду від його погашення, зумовлену фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.
Реструктуризація зовнішнього боргу проводиться у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом) та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструктуризація комерційного боргу). Борг перед МВФ і Світовим банком реструктуризації не підлягає.
В управлінні державним боргом виділяють такі принципи:
§ безумовності – забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запозичення коштів;
§ єдності – урахування в процесі управління державним боргом усіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими Радами;
§ зниження ризиків – розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;
§ оптимальність структури – підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави за строками обігу і погашення, пом'якшення «піків» платежів;
§ збереження фінансової незалежності – підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім;
§ зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави;
§ прозорості – дотримання відкритості і повної прозорості позик, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище в країні-позичальнику.
