Основні ознаки соціальної організації

Суспільство як соціальна реальність упорядковано не тільки інституціально, а й організаційно. Соціальна організація є певним способом спільної діяльності лю­дей, за якої вона набуває форми впорядкованої, врегу­льованої, скоординованої, спрямованої на досягнення конкретних цілей взаємодії. Організація як процес на­лагодження та узгодження поведінки індивідів прита­манна всім суспільним утворенням: об'єднанням лю­дей, закладам, установам тощо.

Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на досяг­нення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високо-формалізованих структур.

 

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають від­мінні від них ознаки:

1. Соціальна організація утворена усвідомлено і ці­леспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) роз­в'язання завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає ін­дивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

2. Соціальна організація має чіткий загальнообо­в'язковий порядок, а система її статусів і ролей — ієрар­хічну структуру. їй властивий високий ступінь форма­лізації відносин. Відповідно, правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких чітко визначені, а відносини перед­бачають владу і підпорядкування (субординацію).

3. Для підтримування стабільності відносин, коор­динації дій кожна організація повинна мати координа­ційний орган або систему управління.

 

Функції її різно­манітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей ор­ганізації, зовнішнього середовища.

Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму організації. Основним критерієм структурування соціальних орга­нізацій є ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють формальні й нефор­мальні організації.

 

Формальні організації. Вони будують соціальні від­носини на підставі регламентації зв'язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове підприємство, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). Основою формальної організації є поділ праці, її спеціа­лізація за функціональною ознакою. Чим розвинутіша спеціалізація, тим багатостороннішими і складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна організація нагадує піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального поділу праці, їй прита­манна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація — раціональна, для неї характерні службо­ві зв'язки між індивідами; вона принципово безособова, тобто розрахована на абстрактних індивідів, між якими встановлюються стандартизовані відносини, засновані на формально-діловому спілкуванні. За певних умов ці особливості формальної організації перетворюють її на бюрократичну систему.

На думку М. Вебера, бюрократія є найкращою адмі­ністративною формою для раціонального або ефектив­ного досягнення організаційних завдань.

Переваги бюрократії найпомітніші, якщо їй під час виконання службових обов'язків вдається виключити особисті, ірраціональні та емоційні елементи. Бюро­кратії притаманні: раціональність, надійність, еконо­мічність та ефективність, невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій, централізація влади ад­міністрування, довгострокова служба, просування на основі старшинства чи заслуг, фіксована платня, лояль­ність кожного працівника до організації, прагнення дотримуватися встановлених правил. Головний її недо­лік полягає у відсутності гнучкості, шаблонності дій.

 

Неформальні організації. Ґрунтуються вони на то­вариських взаєминах та особистому виборі зв'язків учасників і характеризуються соціальною самостійніс­тю. Ними є любительські групи, відносини лідерства, симпатій тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній від­носини за своїми потребами.

 

Переважна більшість цілей, які ставлять перед со­бою люди, соціальні спільноти, неможливо досягнути без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюд­ність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:

— організації з виробництва товарів і послуг (проми­слові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);

— організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);

— організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);

— науково-дослідні організації;

— органи законодавчої, виконавчої влади.

Їх називають ще діловими організаціями, які вико­нують суспільно корисні функції: кооперацію, співро­бітництво, підпорядкування (співпідпорядкування), управління, соціальний контроль.

 

Загалом кожна організація існує у специфічному фізи­чному, технологічному, культурному, політичному і соці­альному оточенні, повинна адаптуватися до нього і співіс­нувати з ним. Немає організацій самодостатніх, закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей, повинні мати численні зв'язки з навколишнім світом.

Запитання. Завдання

1. Чому поняття «соціальний інститут» посідає одне з центральних місць у соціології?

2. Охарактеризуйте основні ознаки соціального інституту.

3. Які умови виникнення і становлення соціальних інститутів?

4. Охарактеризуйте умови успішного функціонування соціальних інститутів.

5. У чому полягають основні функції та дисфункції сучасних соці­альних інститутів в Україні?

6. Продемонструйте багатозначність терміна «соціальна організація».

7. У чому полягає відмінність між соціальним інститутом і соціаль­ною організацією?

8. Охарактеризуйте формальну та неформальну соціальні органі­зації.

9. Які основні ознаки характеризують бюрократію?

Андрущенко