Соціологічні погляди в зародковому стані знаходимо вже в перших письмових документах Київської Русі. Погляди ці були пронизані християнським вченням. Проблеми суспільство-влада, особа і церква, правові міжособові відносини, захист бідних та знедолених, взаємодія «людина-природа» і т. д. стояли в центрі уваги «Густинського літопису», «Повісті временних літ», «Слова про закон і благодать» — Іларіона, «Повчання» — Феодосія, «Хождєнія ігумена Данила в святую Землю», «Ізборніках Святослава» — Данила та ін. Час смути і роздроблення Київської Русі та інших князівств не сприяв духовному розвитку українського народу. На довгі століття народ потрапив у національну залежність від Литви, Польщі. Проте вже наприкінці XVI ст. з'являється постать українського письменника-демократа Івана Вишенського, в творчості якого особливо загострені проблеми міжособових відносин, пошуки вирішення соціальної несправедливості. Величезний вплив на розвиток соціологічної думки мала Києво-Могилянська академія. Виразні соціологічні мотиви знаходимо в філософсько-соціологічній спадщині українського філософа Григорія Савича Сковороди, Якова Павловича Козельського, Тараса Григоровича Шевченка.
Сьогодні все більше і більше українська громадськість дізнається про багатопланову творчість Михайла Петровича Драгоманова. Мислитель залишив нам велику спадщину, яка ще потребує вивчення. Соціологічні погляди М.П.Драгоманова пронизані ідеєю про вирішальну роль народних мас в історії, об'єктивність законів розвитку суспільства, місце і роль трудової діяльності в формуванні особи тощо.
Друга половина XIX ст. стала справжнім розквітом соціологічної думки в Україні. Микола Іванович Зібер, Сергій Андрійович Подолинський, Остап Степанович Терлецький, Іван Якович Франко, Іван Федорович Фесенко, Олександр Опанасович Потебня, Леся Українка та інші висловили ряд важливих положень щодо ролі особи в історії, перебудови суспільства на справедливих засадах, місця і ролі робітничого класу в суспільстві на Україні і із західних країнах, механізму діяльності самоврядових общин. Українські соціологи вивчали і будували прогнози стосовно демографічних проблем, піддавали нищівній критиці соціал-дарвіністські погляди.
Соціологічні погляди українських мислителів були тісно пов'язані з боротьбою всіх верств українського суспільства за національне звільнення від східних і західних імперських поневолювачів. Це була нелегка боротьба за українську мову, культуру, науку.
Початок XX ст. знаменував появу в Україні нових імен у соціології і психології. Серед них виділяються такі діячі, як М.М.Коцюбинський, М.М.Ланге, Г.Г.Оршанський та іішіі. Бурхливо розвиваються соціологічні і психологічні концепції на початку 20-х років, але вже починаючи з середини цих років, зазнаючи політичного й ідеологічного тиску, соціологія як наука все рідше згадується в науковій літературі колишнього СРСР, а потім і взагалі її оголошено буржуазною псевдонаукою, яка ворожа марксизмові.1 1 Осипов Г.В.,Коваленко Ю.П., Щипаное НИ..Яновский FT. Социология.— Москва, 1990.—С. 10-11.
Фундаментальні і прикладні дослідження були фактично виведені з усіх програм, а саме слово «соціологія» стало поза законом і вилучено з наукового обігу. «Усунення» соціології як науки було зумовлене тим, що її принципи, теорія і методи пізнання й засвоєння дійсності виявились несумісними з особистою диктатурою, волюнтаризмом і суб'єктивізмом в управлінні суспільством, соціальними процесами. Ідеологічним знаряддям особистої чи бюрократичної влади практично завжди була соціальна міфологія, яка підносилась до рангу науки, а реальна наука оголошувалась псевдонаукою.2 Там же.
Наукові поняття «екологія», «відчуження», «соціальна динаміка», «соціологія праці», «соціологія політики», «соціологія сім'ї», «соціологія релігії», «соціальна організація» тощо довго знаходились під забороною. Використання їх у лекціях, статтях, монографіях загрожувало вченому бути зарахованому до «послідовників і пропагандистів реакційної - буржуазної соціології». Проте, незважаючи на це, розвиток соціології відбувався. Проводилися конкретно-соціологічні дослідження, що деякою мірою дозволялося; під рубрикою історичного матеріалізму, історії філософії, політекономії видавались праці, де розкривалась соціологічна тематика. В середині 60-х років починають з'являтися перші значні соціологічні праці — монографії, статті, в яких досліджувалися механізми внутрішньоколективних стосунків, сім'ї, формування особи, соціологія релігії і т. д.
1985 рік вніс зміни в життя нашого суспільства. У 1988 році соціологія була не тільки реабілітована політично та ідеологічно, а й було доведено її важливу роль у вирішенні соціальних проблем перебудови.
У травні 1991 року у Київському університеті ім. Т.Шевченка було відкрито соціологічний факультет, перший декан якого — один з відомих соціологів України професор В.І.Волович. Соціологія стала нормативним курсом в українських вузах. Основний соціологічний заклад в Україні — Інститут соціології АН України.
