Методичні рекомендації до вивчення теми. Вивчення теми розпочніть з пригадування лекційного матері­алу

Вивчення теми розпочніть з пригадування лекційного матері­алу. Для цього зверніться до власного конспекту лекцій та використайте нижченаведений опорний конспект теми лекції.

План (логіка) засвоєння матеріалу:

1. Зародження соціологічних знань.

2. Становлення соціології як самостійної науки у XIX ст.

3. Сучасні соціологічні парадигми.

4. Соціологічна думка України.

 

Пригадайте з курсу філософії та історії, що у найдавніші часи знання людей про навколишній світ знаходили своє відображен­ня у міфологічному світогляді, який мав соціоантропоморфний характер: життя людей залежало від волі богів, тож все, що ото­чувало людину, наділялося живою душею. В античну епоху з'явилися перші соціальні теорії. Так, причини соціального роз­шарування, моделі ідеального соціального устрою розглядали у своїх працях видатні філософи Стародавньої Греції: Демокрит, Платон, Аристотель та ін.

Соціальні вчення раннього Середньовіччя носять чіткий від­биток християнського провіденціалізму, головними теоретиками якого виступили Августин (Блажений) Аврелій та Фома Аквінський.

В епоху Відродження була започаткована нова система со­ціальних і моральних цінностей. У цей час виникає також і со­ціальна утопія, як відповідь на вічні пошуки ідеально справед­ливого суспільства. Найвідоміші утопічні теорії сформулювали

італієць Т. Кампанелла та англієць Т. Мор. Вагомий внесок у роз­виток принципів «соціального менеджменту» зробив Н. Макіавеллі.

Значний вплив на розвиток суспільної думки справили конце­пції Т. Гоббса, перш за все його вчення про суспільний договір. Теоретичну розробку соціальних проблем продовжили мислителі епохи Просвітництва: Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, А. Сен-Симон. Саме вони здійснили глибокий аналіз реальної соціально-економічної ситуації, виклали основи функціонування суспіль­них відносин та вказали на роль людини як активного учасника історичного процесу.

Соціологія виникла на основі ідей «просвітителів» та як реак­ція на Французьку революцію. Таким чином, вона є продуктом свого часу та суспільства, однак надалі сама стала впливати на соціальну дійсність.

Термін «соціологія» вперше ввів у науковий обіг французький філософ-позитивіст О. Конт (1798-1857). Він застосував науко­вий метод для вивчення суспільства. Вважав, що за допомогою соціології можливо пізнати приховані універсальні суспільні за­кони. Соціологію (яку ще називав соціальною фізикою) поділяв на соціальну статику, яка має справу зі сталими умовами існу­вання будь-якого суспільства, та соціальну динаміку, яка вивчає закони суспільного розвитку.

Функціонально-біологічну концепцію суспільства розробив англійський філософ і соціолог Г. Спенсер (1820-1903). Він по­рівнював суспільство з живим організмом, яке подібне до люд­ського тіла. «Тіло»- суспільство, за Г. Спенсером складається з багатьох частин, кожна з яких відіграє свою певну функцію: економічну, військову, релігійну та ін. Чим складнішу функцію виконує той чи інший «орган», тим важче його замінити. Пода­льшою розробкою та доповненням ідей, висунутих Г. Спенсе­ром, займаються сучасні соціологи — прихильники теорії функ­ціоналізму.

Вагомий внесок у розвиток соціології здійснив французький філософ та соціолог Е. Дюркгейм (1858-1917). Він обґрунтував соціологію як емпіричну науку, вказав на необхідність розгляда­ти соціальні факти як продукти загального суспільного зв'язку, а не як ознаку індивідів чи груп. Також він вважав, що будь-яке соціальне явище виникає з потреб суспільства.

Німецький учений М. Вебер (1864-1920) головне завдання соціології вбачав в інтерпретації суб'єктивних мотивів індивіду­альної дії. У методології соціальних наук він висунув теорію ідеальних типів як засіб пояснення та узагальненого вивчення інди­відуальних явищ.

Сучасна західна соціологія відзначається різноманітністю те­чій, які притримуються різних концепцій: теорія розуміючої со­ціології (А. Шоц); теорія формальної соціології (Г. Зиммель); теорія структурного функціоналізму (Т. Парсонс); теорія соціа­льного конфлікту (Ч. Мисе); теорія соціального обміну (Д. Хоманс, П. Блау); інтегральна соціологія (П. Сорокін); символічний інтеракціонізм (Дж. Мід, М. Кун); психологічні теорії (3. Фрейд, Г. Леон, Л.Ф. Уорд, Ф. Гіддингс).

При вивченні теми слід звернути увагу на те, що соціологіч­на думка в Україні як цілісний еволюційний процес практично ще недостатньо досліджувалась аж донедавна. Втім українська соціально-політична теорія має давню історію. Перші спроби осмислення соціального буття ми зустрічаємо в «повчаннях», «проповідях», «патериках», «житіях святих» та літописах доби Київської Русі. В оригінальних літературних творах, як «Слово про Закон і благодать» митрополита Іларіона, «Повчання Воло­димира Мономаха дітям», «Слово о полку Ігоревім» відображе­но не тільки моральні принципи і настанови, але й роздуми про історію вітчизни, значення влади у побудові сильної державно­сті. У «Повісті минулих літ» Нестора, Галицько-Волинському, Київському та інших літописах ми зустрічаємо відомості про склад населення, густоту розселення та його розшарування, ма­ємо відомості, що у 1257 р. відбувався перший перепис насе­лення для сплати данини.

Червоною ниткою через усі літописи проходить ідея єдності руських земель. Київська Русь — Козацька держава — Запорізь­ка Січ — стали символом українства.

Історія суспільно-політичних ідей в Україні має особливості у зв'язку з відсутністю протягом багатьох століть своєї державності.

В епоху литовсько-польської доби думки соціальної справед­ливості, збереження культури, мови та православ'я знаходимо у полемічній літературі І. Вишенського, братів С. і Л. Зизаніїв, 3. Копистенського, братів Г. і М. Смотрицьких.

Значну роль в обороні батьківської віри і культури відіграли Братства як специфічний соціальний інститут.

У XVI ст. ідеї природного права та суспільного договору роз­робляв С. Ориховський.

Вагомий внесок у розвиток соціологічної теорії зробив Г.С. Сковорода (1722-1794), який найголовнішою з наук вважав

науку про людину та її щастя. Його концепція спорідненої праці, що становить не лише засіб існування, а й найвищу насолоду для людини, має актуальність і донині.

У розвитку соціологічної проблематики України слід зверну­ти увагу на діяльність інтелігенції, що опікувалася становлен­ням в Україні вищих навчальних закладів: І. Шада, В. Каразина, П. Лодія.

Обов'язково треба звернути увагу на розвиток національно-визвольної ідеї Кирило-Мефодіївського братства та праць М. Костомарова, Т. Шевченка, П. Куліша, що формували соціа­льно-політичну та соціологічну думку.

Початком української соціології прийнято вважати кінець XIX — початок XX ст. Серед учених, які досліджували проблеми українського суспільства, слід виділити насамперед М. Драгоманова, X. Вовка, І. Подолинського, М. Ковалевського, О. Потеб­ню, Б. Кістяківського, М. Шаповала, В. Липинського. М. Драго­манов вірив у невідворотність соціального прогресу, ідеалом суспільно-політичного устрою був для нього західний парламен­таризм у поєднанні із земським рухом як опорою у боротьбі із централізацією влади.

Автор двотомної праці «Соціологія» М. Ковалевський вважав, що тільки соціологія здатна відкрити чинники, необхідні для іс­нування суспільного порядку та блага, дотримувався позитивіст­ської класифікації наук О. Конта.

Потебня О. першим започаткував в Україні дослідження про­блематики, що в західній соціології відома як «психологія наро­дів», вивчав мову як основу етносу.

Вагомий внесок у розвиток вітчизняної соціології зробив М. Грушевський. У своїх численних працях він довів, що україн­ська державність веде свій родовід ще з Київської Русі, яка була першою державою саме українського народу. Справжнім осеред­ком вітчизняної соціології стала створена і очолена ним у 20-х р. XX ст. Кафедра соціології при соціально-економічному відділі ВУАН.

Насамкінець варто відзначити для становлення українсь­кої соціології значення діяльності соціолога і публіциста Ми­кити Шаповала, який один із перших зрозумів практичне значення соціології як науки. Ним був створений у 1924 р. у Празі Інститут громадознавства, де був відділ соціології і політики для дослідження соціальних процесів українського життя.

На жаль, з кінця 20-х і до середини 80-х років соціологія як наука була заборонена в СРСР. З початком перебудови вона від­новила свій статус в Україні. Нині вітчизняна соціологія активно інтегрується у світовій соціологічній науці.

Пшеничнюк

Історичні передумови виникнення соціології:

Будучи порівняно молодою наукою, соціологія має досить тривалу передісторію. її виникнення стало результатом «цільної дії низки різноманітних чинників: інтелектуальних, політичних, культурних, історичних. Розглянемо найбільш суттєві з них.

 

> Бурхливий розвиток природознавства та фундаментальні відкриття в багатьох галузях природничих наук.

Наукові відкриття клітинної теорії Т. Швана і н М. Шлейдена здійснили справжню революцію в природознавстві. Клітинна теорія доводила єдність рослинного та тваринного світів, а отже, й людського, виходячи з "першоцеглинки" клітини.

Непересічне значення мало також відкриття Ч Дарвіна та його обґрунтування вчення про антропосоціогенез - біологічний і соціальний розвиток людства. Суспільство як складний феномен стали вивчати за аналогією до при­роди з позиції природничих наук, які на той час мали значні досягнення в пізнанні. Так виникає натуралістичний на­при мок у соціології, котрий досліджує суспільство та його закономірності за аналогією до природи. У межах такого напрямку формуються цілі соціологічні школи. Найбільш відомі з них органічна школа, що пояснювала соціальне життя біологічними закономірностями; школа географічного детермінізму, яка розглядала географічні особливості (клімат, ландшафт, ґрунт, систему річок) як визначальні щодо сутнісних рис суспільства; школа соціального дарвінізму, котра переносила боротьбу за існування у природі та природний добір на суспільство.

На тлі значних досягнень у природознавстві особливо яскраво відчувався брак знань про суспільні явища. Виникла нагальна потреба в появі такої науки, яка б пояснила складні соціальні процеси, виробила би практичні рекомендації щодо життєдіяльності суспільства як цілого й певних його частин.

 

> Промислова революція та швидке утвердження капі­талізму. У XVII ст., а особливо в XVIII ст. стимулювали по­ширення машинної праці, зумовили різкі та глибинні техно­логічні зміни, що сталися внаслідок появи нових машин і енергетичних ресурсів. Фактично формувалося якісно нове суспільство - традиційне (аграрне) суспільство поступово змінювалося індустріальним (капіталістичним).

 

> Глибокі економічні зміни, викликані утвердженням капіталізму, сприяли суттєвим соціальним змінам: пере­важна більшість населення стала працювати у промисловості, торгівлі, державних інституціях, а не в галузі землеробства; намітилося значне збільшення міського населення та змен­шення сільського, відбулося різке розшарування населення на багатих і бідних унаслідок первісного накопичення капі­талу. Ці нові тенденції, що кардинально змінили суспільство, вимагали вивчення, розуміння та наукового витлумачення.

 

> Суттєві політичні зміни, що тісно пов'язані з економіч­ними. Це особливо виявлялося на прикладі Франції, де відбува­лася ідеологічна боротьба між лібералізмом в уособленні молодої буржуазії та консерватизмом в уособленні прихильни­ків монархії. Відбувалося формування національних держав. Усе це вимагало нових наукових розробок із практичним на­хилом, встановлення соціальних діагнозів розвитку суспільства.

 

> Важливими інтелектуальними джерелами появи соціо­логії виявилися знання, здобуті в межах інших наук, які були певним плацдармом, базою для нової науки.

До XIX ст. до­сить фундаментально було розроблено: ідею власне суспіль­ства, ідею соціального прогресу та регресу, ідею соціального детермінізму (причиновості), ідею держави.

До цього часу філософи багато зробили для розробки проблеми методу наукового пізнання. Завдяки Ф. Бекону, що обґрунтував емпіричний метод, та Р. Декарту, який орієнтувався на раціо­нальне пізнання, нова наука отримала пізнавальні інструменти, з допомогою яких стало можливим вивчення суспільства.

 

До XIX ст. в науковому обігу вже перебувало багато кате­горій, котрими мала послуговуватися соціологія: соціальна реальність, соціальний рух, нація, клас, класова боротьба, соціалізм тощо.

Панування позитивізму в суспільних науках. Позитивізм утверджував:

• переважання досвіду, емпірії в соціальному пізнанні, необхідність апостеріорного (отриманого з досвіду) знання замість апріорного (істинність якого не може бути доведеночи спростованою досвідом);

• якісну однорідність природних і соціальних явищ;

• з'ясування того, як саме, а не чому, відбуваються явища пі процеси;

• застосування до суспільної теорії таких же точних і об’єктивних методів, як і до природничих наук;

• можливість та бажаність точних природничо-наукових процедур фіксації даних спостереження через кількісну інтерпретацію суспільних явищ;

• відсутність аксіологічної (ціннісної) інтерпретації суспільних явищ залежно від ідеології - методологічний об’єктивізм;

• інструментальний характер отриманого знання, на­ціленість на практику.

Засновником методу позитивізму є французький дослід­ник О. Конт, який водночас є фундатором соціології як науки.

Усі ці фактори стали вирішальними для появи соціології ми науки.