Анкетування, поштове опитування, інтерв'ювання

До розряду текстової діяльності можна віднести збирання соціологічної інформації за допомогою анкетування, поштового опитування, інтерв'ювання та експертизи. Що стосується експертизи, то цей метод отримання інформації зазнав останнім часом істотних змін і не може бути беззастережно поставлений поряд з іншими різновидами соціологічного опитування. Метод опитування — це частина діалогу в режимі "запитання — відповідь", який є самостійним предметом лінгвістичного та логічного аналізу. Специфіка соціологічного методу опитування полягає в тому, що за його використання первинним джерелом інформації є людина (опитуваний, респондент).

Під час опитувань використовують так званий вибірковий метод, який дає змогу робити висновки про характер розподілу досліджуваних ознак генеральної сукупності на підставі розгляду деякої її частини — вибіркової сукупності. Вибіркова сукупність являє собою модель генеральної сукупності. Ця модель має бути репрезентативною, тобто властивість вибіркової сукупності повинна репрезентувати параметри генеральної сукупності, значущі з точки зору дослідницьких завдань.

Найважливішою рисою сучасних статистичних методів є можливість отримувати за їхньої допомоги "гарантовані підтвердження", тобто такі підтвердження, які можуть бути оцінками або узагальненнями, що виходять за межі розглядуваних вибіркових даних.

До двох головних різновидів опитування належать анкетування та інтерв'ювання. Засадовими для анкетування та інтерв'ювання є запитання, відповіді на які утворюють первинну інформацію.

• Анкетування — це найпоширеніший у практиці прикладної соціології спосіб опитування. Воно може бути груповим або індивідуальним. При груповому опитуванні один анкетер працює зазвичай з групою з 15—20 осіб. При індивідуальному анкетуванні роботу здійснюють з кожною конкретною людиною осібно.

Анкета (фр. — букв, розслідування) — це опитний аркуш для отримання певної інформації, який являє собою, як правило, систему запитань, націлених на виявлення характеристик предмета соціологічного аналізу. Зазвичай запитання, наведені в анкетах, класифікують за змістом (скажімо, запитання про особистість респондента), формою (відкриті та закриті, прямі та побічні) та функцією (головні та неголовні).

Запитання першого типу спрямовані на виявлення думок, знань, побажань, очікувань тощо (назвемо їх епістемічними за аналогією з епістемічною логікою, яка працює в режимі "запитання — відповідь"), а також на виявлення вчинків, дій, результатів діяльності людей (назвемо їх деонтичними за аналогією з відповідною тематикою деонтичної (модальної) логіки) та на характеристику особистості респондента (соціально-демографічний блок запитань).

Запитання другого типу становлять інтерес з точки зору їх комп'ютерної обробки, яка найбільшою мірою стосується закритих запитань, що мають повний набір варіантів відповідей в альтернативній ("так", "ні") або неальтернативній ("так", "ні", "можливо", "радше згодний, ніж не згодний", "радше не згодний, ніж згодний", "важко відповісти" тощо) формі.

Формулювання запитань анкети визначене вихідними дослідницькими установками (цілями та завданнями дослідження).

Юристи і соціологи, які працюють у галузі реклами, розрізняють "доказові" (дослідницькі, програмові) та "контрольні" (власне анкетні) запитання. У доказовому запитанні виражене завдання дослідження. Наприклад, доказовим є таке запитання: "Голова МАСОЛІТу Михайло Олександрович Берліоз сприймає ім'я "Христос" як ім'я конкретної людини чи як родове ім'я для проповідників нового релігійного вчення?" У першому випадку "Христос" — це ім'я Бо-га-людини (Бога-Сина), яке відрізняє його від смертних людей. У другому випадку "Христос" — родове ім'я, яке вказує на проповідників нового віровчення.

При опитуванні віруючих силами поета-атеїста Івана Миколайовича Понирева, який пише під псевдонімом Бездомний, простодушні прихильники культу не отримують ніяких пояснень і тим паче їм не пропонують "доказове" запитання типу: "Ви вважаєте ім'я "Христос" позначенням конкретної особистості чи родовим іменем?" Замість цього "доказове" запитання переводять у відповідні анкеті запитання. Такі переведення є підґрунтям методу опитування. Це може видатися банальним, якби невдачі опитувань у більшості випадків не пояснювалися наївним ототожненням дослідницького (цільового) та контрольного (прямого) запитання. Насправді більшість завдань дослідження, хоч би якими простими вони не видавалися, вимагають перекладу запитань з мови дослідника (метамови) на мову опитуваного (об'єктну мову).

Контрольне запитання — це таке запитання, яке пропонують опитуваному в анкеті.

Соціологи виокремлюють три способи організації письмових опитувань. До перших двох належать різновиди анкетування. Третій спосіб полягає в тому, що анкети або розсилають поштою, або друкують у газетах, або розкидають по поштових скриньках, або видають покупцям у крамницях з проханням заповнити й надіслати за зазначеною у них адресою.

• Поштове опитування (розсилання анкет та отримання на них відповідей поштою) — різновид анкетування. Його розглядають як достатньо ефективний спосіб збирання первинної інформації. Ефективність полягає у простоті організації, що пов'язане з відсутністю необхідності добирати, навчати та контролювати діяльність анкетерів. Крім того, до переваг цього способу належить можливість одночасного проведення опитування на великій території за відносно невеликий термін. Істотний недолік поштового опитування в тому, що значна частина розісланих анкет залишається без відповіді, оскільки у багатьох адресатів відсутні мотиви, які спонукали б їх докласти зусиль для заповнення анкети. Крім того, коло осіб, які надсилають заповнені анкети, з певних причин не є репрезентативним. У таких випадках доводиться проводити додаткове репрезентативне опитування за допомогою усних інтерв'ю для контролю результатів письмового опитування.

Однією з форм поштового опитування є так зване пресове опитування. У цьому разі анкету друкують у газеті або у часописі.

Усі ці опитування мають справу із "законом великих чисел", тобто із статистикою. Надійність статистичного висновку залежить не тільки від обсягу (масштабу) вибірки, але також і від співвідношення вибірки та величини досліджуваної групи. Обсяг вибірки залежить від того, яка точність розв'язання посталого перед дослідником завдання є необхідною та досяжною.

Правило отримання коректної вибірки з певної сукупності говорить: кожний елемент сукупності повинен мати рівні можливості потрапити до вибірки. Це передбачає, що вибірковий метод можна завжди застосовувати там, де наявна сукупність однорідних, але розрізнюваних одиниць.

Математична витонченість та відносна простота зазначеного методу достатньо очевидні. Але практичне застосування його до суспільства та соціальних груп насправді не таке уже й просте завдання. Якщо, наприклад, потрібно отримати вибірку населення України, то знадобляться точні та повні дані про те, як розподілене населення за областями, районами, містами, селами та як людей реєструють або враховують відповідні офіційні установи.

Практична складність полягає в тому, що у реальному житті важко отримати точні дані про всю сукупність людських "одиниць". Тому вибіркову сукупність визначають у процесі напруженої та копіткої праці. Тільки по її завершенні можна переходити до опитувань.

Ідея репрезентативної вибірки полягає в тому, щоб створити на ґрунті групи людей, яка цікавить соціологів, зменшену, але рівноцінну модель усієї сукупності "одиниць".

Одразу після того, як сформульовано завдання соціологічного дослідження, необхідно визначитися з тим, яка група (сукупність, "популяція", "універсум") осіб має бути досліджена та описана.

Зазвичай фахівці розрізняють два способи побудови репрезентативної вибіркової сукупності. Перший передбачає використання математичних ймовірнісних методів, які ' спираються на теорію ймовірностей. Теоретико-ймовірнісні методи призначені для того, щоб максимально виключити суб'єктивний чинник при відборі. Другий спосіб полягає у застосуванні методу квот (від середньолат. — частина, яка припадає на кожного, від лат. — скільки; частка, частина, пай), який приписує інтерв'юерові виокремити певну кількість опитуваних у різних групах населення.

Деякі соціологи виокремлюють чотири головних типи вибірки: 1) проста; 2) стратифікована; 3) територіальна; 4) багатощаблева.

Стратифіковану вибірку застосовують тоді, коли генеральна сукупність, яку соціологи хочуть дослідити, не є однорідною. У цьому разі виокремлюють різні страти, які мають більшу однорідність, і потім здійснюють подальший відбір усередині цих страт, щоб зменшити сферу розсіювання, яка тим менша, чим більша однорідність вихідної сукупності.

Багатощаблеву вибірку будують на вибірці "гнізд" ("осередків") з усієї генеральної сукупності за допомогою способу систематичної випадковості, для чого вся аналізована сукупність має бути репрезентована у певний спосіб у формі, доступній для процедури вибірки. Всередині "гнізд" відбір здійснюють за принципами простої вибірки.

Відбір за методом квот передбачає, що відомі деякі важливі пропорції генеральної сукупності (наприклад, розподіл за віковими та професійними групами). За відомими даними обчислюють квоти, які розподіляють серед інтерв'юерів. Останні, у свою чергу, здійснюють вибір респондентів відповідно до заданих їм квот. Суть цих квот полягає в тому, щоб допомагати інтерв'юерові у проведенні випадкового відбору. За такого відбору кожний член вихідної сукупності повинен мати практично однакову з іншими можливість потрапити до вибірки. Забезпечити дотримання цієї умови непросто хоча б тому, що у інтерв'юерів є неусвідомлена тенденція відбирати тих осіб, які їм здаються особливо компетентними (й це за умови, що їм наказано здійснювати тільки статистично нейтральний відбір). Щоб забезпечити виконання зазначеної умови при застосуванні квотного методу, рекомендують або замаскувати предмет дослідження тематично різноманітними комплексами запитань, або включити досліджувані питання до "багатотемного опитування", яке послідовно торкається різних тем.

У практиці соціологічних досліджень інтерв'ювання використовують рідше, ніж різні форми анкетування. Це передусім зумовлене недостатнім розвитком мережі постійних інтерв'юерів зі спеціальною підготовкою і без претензій на роль партнерів соціологів, які розробляють запитальник.

• Головна відмінність між анкетуванням та інтерв'юванням полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. Так, якщо при анкетуванні їх спілкування опосередковане анкетою, то при інтерв'юванні контакт між дослідником та респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який організовує бесіду, ставить запитання, передбачені дослідником, і фіксує отримані відповіді згідно з інструкцією, а не згідно з власним баченням суто дослідницьких завдань.

У прикладній соціології розрізняють три різновиди інтерв'ю: 1) формалізоване (стандартизоване), 2) фокусоване, 3) вільне.

Формалізоване інтерв'ю — найпоширеніший різновид інтерв'ювання. У цьому разі спілкування інтерв'юера та респондента регламентоване докладно розробленим запитальником та інструкцією, призначеною для інтерв'юера. У формалізованому інтерв'ю зазвичай переважають закриті запитання.

Фокусоване інтерв'ю — доволі пом'якшений варіант формалізованого інтерв'ю. Має на меті збирання думок, оцінок з приводу конкретних ситуацій, подій, їхніх причин та наслідків. У цьому разі респондентів заздалегідь ознайомлюють з предметом бесіди.

Вільне інтерв'ю відрізняється мінімальною регламентацією поведінки інтерв'юера. Цей різновид опитування застосовують у тих випадках, коли дослідник тільки береться до визначення кола досліджуваних питань, уточнює дослідницькі позиції та царину дослідження. Як правило, вільне інтерв'ю проводять без заздалегідь підготовленого запитальника або розробленого плану бесіди. Визначають тільки тему інтерв'ю, яку пропонують респондентові для обговорення.

Поряд з особистими інтерв'ю, соціологи практикують також телефонні, які зазвичай застосовують для коротких опитувань (скажімо, інтерв'ю з діловими людьми).