Умовно можна виділити такі етапи організації теоретичного аналізу емпіричних даних соціологічного дослідження: опис, пояснення й прогнози.
Науковий опис — це фіксація результат емпіричного соціологічного дослідження за допомогою обраної системи позначень і вираження цих результатів у поняттях науки. Інакше кажучи, емпіричні дані вводяться в систему наукового знання, й у цьому сенсі опис являє собою фіксацію цих даних, здійснювану в контексті соціологічної теорії.
Опис є перехідним етапом між досвідом і теоретичними процедурами, мета якого — приведення емпіричних даних дослідження до того вигляду, у якому вони виявляться доступними для різних теоретичних операцій зокрема для пояснення. У процесі опису готується матеріал для наукового пояснення, але й сам процес опису детермінується тією теорією, що призначена для його пояснення.
Опис складається з трьох компонент: емпіричних даних дослідження, системи позначок, що надають опису точну, строгу форму й у ряді випадків наочність (графіки, таблиці, схеми й т п.) іпонять науки, пов'язаних з цими системами позначень.
Результати процедури опису в найпершому наближенні можна розділити на два види: соціальні факти й соціальні закони. Залежно від задач дослідження, результатом опису можуть бути як індивідуальні факти, так і узагальнені. Наявність узагальнених фактів не є привілеєм соціологічного знання, з ними мають справи й інші науки. Однак специфіка соціології полягає в тому, що вона найчастіше має справу зістатистичними багатомірними фактами. Таким чином, процедура опису приводить до формування нового теоретичного об'єкта що безпосередньо вже не може фігурувати як об'єкт емпіричного дослідження
Опис може привести до формулювання певних закономірностей до встановлення деяких функціональних відносин між порівнюваними безпосередньо спостережуваними величинами. Ці закономірності становлять нижчий рівень в ієрархічно організованій структурі
встановлених соціологією закономірностей. Їхні особливості полягають утому, що вони, по-перше, є результатом узагальнення даних безпосереднього досвіду, по-друге, характеризують безпосередньо спостережувані явища.
Пояснення — це розкриття на основі емпіричних даних і загальної соціологічної теорії сутності об'єкта спостереження, показ його підпорядкованості певному об'єктивному закону або сукупності законів.
У соціологічній практиці, як правило, даються складні — комбіновані й змішані — пояснення, оскільки розкриття сутності соціальних явищу силу їхньої багатогранності може бути здійснене лише шляхом застосування сукупності якісно різних типів пояснення (причинного, функціонального, структурного тощо).
Механізм пояснення — це спосіб зв'язку його частин у єдине ціле. У пояснююче положення входять закони науки (принаймні один), причому ці закони можуть належати власне соціології або ж перебувати поза нею. Відповідно до цього, соціальний факт може бути пояснений як через науковий закон (теорію, гіпотезу), що відображає об'єкт пізнання самої соціології, так і за допомогою наукових законів, що відображають предметну область, подібну до даної в певному відношенні, тобто через закони моделі. Таким чином, пояснення за характером їхнього механізму підрозділяються на пояснення через власний закон і модельні пояснення.
Закон може являти собою не тільки теоретично й практично підтверджений науковий висновок, але й гіпотетичні положення — гіпотезу. У цьому випадку пояснення буде мати гіпотетичний характер, і лише подальший процес розвитку науки виявить помилкові гіпотетичні пояснення.
Модельне пояснення дається об'єкту в тих випадках, коли його не можна ще пояснити за допомогою власних законів (теорій).
