Блок запитань щодо соціально-демографічних характеристик респондента, як правило, завершує анкету соціологічного дослідження. Які саме характеристики слід включати до блоку запитань? Це питання, якого соціологи чомусь уникають на початку роботи над програмою, неминуче постає, як тільки роботу над анкетою практично завершено. Відчуття завершеності нерідко підводить, оскільки соціолог може недбало оформити цю частину анкети. Наслідками цього будуть труднощі, пов'язані з нестачею інформації, необхідністю перегрупування даних, обмеження можливостей аналізу впливу соціально-демографічних чинників на досліджуване явище.
Вибір демографічних характеристик має визначатися насамперед гіпотезами дослідження. Основна проблема під час підготовки демографічного блоку полягає, мабуть, не тільки і не стільки у відборі самих характеристик, скільки в класифікації та групуванні респондентів. Технічно це означає, що, розробляючи блок демографічних запитань, особливу увагу слід приділяти закритому набору відповідей. Навіть для відкритого запитання анкети, наприклад "Ваш вік?", програма має передбачати групування даних за цією ознакою.
Орієнтиром для відбору демографічних характеристик є документи державної статистики та відомчої звітності. Збирання інформації за ознаками, що містяться в статистичних документах, дасть соціологу змогу зіставити матеріал, одержаний у дослідженні, зі статистичними даними, оцінити репрезентативність вибірки, якість інформації, а також розширити можливості аналізу та інтерпретації.
Дуже складною проблемою є визначення соціально-професійного становища респондентів. І насамперед тому, що важко знайти такий критерій класифікації, який, з одного боку, був би теоретично обґрунтований, а з іншого — дав би кожному респондентові можливість знайти своє місце серед запропонованих варіантів. У практиці соціологічних опитувань існують емпірично обґрунтовані варіанти цього індикатора. Наприклад, в опитуваннях, що регулярно здійснюються Центром соціальних та маркетингових досліджень "Соціс", на запитання "Рід Ваших занять?" пропонується такий перелік відповідей для тих, хто працює:
1 — керівник (заступник) підприємства, установи;
2 — керівник підрозділу підприємства/установи (відділу, лабораторії, цеху тощо);
3 — кваліфікований спеціаліст (заняття, що потребує вищої освіти);
4 — спеціаліст (заняття, що потребує середньої спеціальної освіти);
5 — службовець, що належить до технічного, обслуговуючого персоналу (лаборант, обліковець, експерт);
6 — кваліфікований робітник;
7 — різнороб, підсобний робітник;
8 — робітник, зайнятий ручною працею в сільському господарстві;
9 — військовослужбовець;
10 — інший______.
Запитання про вік респондента краще ставити у відкритій
формі: "Ваш вік?______років". Така форма запитання надає більше можливостей для аналізу.
Запитання про національність також краще залишати відкритим: "Ваша національність?______________", з подальшим кодуванням. Це краще робити з двох причин. Всі національності в анкеті врахувати неможливо та й недоцільно. Людині ж, національності якої немає в переліку, неприємно писати про себе у графі "інша" (деякі автори анкет пишуть навіть "інше").
Процес підготовки анкети
Майже кожний соціолог відчуває незадоволення, виявивши помилки й огріхи в основному інструменті збирання інформації — анкеті, відтиражованій сотнями (а то й тисячами) примірників. Це й змістові помилки, зумовлені поспіхом та непродуманістю, і суто технічні, що з'явилися під час підготовки остаточного примірника анкети. Складаючи загальний графік організації соціологічного дослідження, слід керуватися принципом "Не економити час на підготовці анкети". Час можна зекономити на етапі збирання інформації за рахунок залучення більшої кількості інтерв'юерів або на етапі введення інформації, збільшивши кількість операторів. Оскільки анкета — основний інструмент одержання інформації, заради якої, власне, і виконується величезна робота в цілому, то економити за рахунок розроблення анкети вкрай нераціонально.
Оптимальний термін підготовки інструментарію емпіричного дослідження — 3—4 тижні. (Під час проведення експрес-опитувань суспільної думки, головною метою яких є оперативне збирання інформації про реакції населення на певні події, політичні рішення тощо, анкета, природно, готується за короткий термін. Але в таких випадках лише кваліфікований фахівець з великим практичним досвідом може залучатися до роботи над анкетою.)
Приблизний графік роботи над анкетою містить два основні етапи, які умовно можна назвати етапом "штурму" та етапом "облоги". Перший (етап "штурму") охоплює 9—10 днів. Тут бажано не втрачати часу даремно і не вийти з досить жорсткого графіка роботи.
1-й день. Керівник або відповідальний виконавець, якщо такий буде призначений, на підставі програми дослідження складає перелік тематичних блоків анкети (наприклад, "соціальна напруженість", "політичні установки" тощо) і дає завдання співвиконавцям.
2-й і 3-й день. Кожний зі співвиконавців готує перший варіант запитань свого блоку, а також тих, що стосуються соціально-демографічних характеристик (згідно з їх гіпотетичним впливом на досліджуване явище). Відводити на підготовку першого варіанта анкети більше двох днів недоцільно. Кількість запитань при цьому не слід штучно обмежувати, керуючись орієнтовним загальним обсягом інструментарію, оскільки важливо знайти цікаві варіанти (вони спадають на думку не одразу, а внаслідок своєрідного "індивідуального мозкового штурму", який допомагає долати стереотипи та шаблони на початку роботи зі складання анкети). Скорочення запитань з метою оптимізації загального обсягу анкети краще здійснювати на наступних стадіях розробки інструментарію.
4-й день. Технічна підготовка першого варіанта блоків запитань. Бажано надрукувати всі блоки запитань протягом дня незалежно від загального обсягу роботи. Кількість примірників має відповідати кількості виконавців, кожному з яких керівник передає повний набір блоків запитань. Якщо виконавець один, то він має передати перший примірник колегам, які виконуватимуть роль експертів.
5-й день. Співвиконавці доопрацьовують свій блок та конструктивно рецензують усі інші частини анкети — не тільки роблять зауваження, а й вносять свої пропозиції. Керівник обмірковує структуру анкети — розміщення блоків анкети.
6-й день. Колектив виконавців збирається для обговорення першого варіанта анкети. Під час обговорення співвиконавці обмінюються редакційними зауваженнями, вирішують, який варіант запитання кращий з позиції вимірювання показника досліджуваного явища, які запитання слід відсіяти, яких індикаторів не вистачає. Особлива увага приділяється переліку відповідей, що оцінюється з урахуванням передбачуваних методів статистичного аналізу одержаної інформації. Співвиконавець під час обговорення його блоку запитань повинен записати всі висловлені зауваження і рекомендації.
7-й і 8-й день. Доопрацювання блоків запитань з урахуванням зауважень. Керівник уточнює блок соціально-демографічних запитань. Наприкінці восьмого дня співвиконавці передають опрацьовані блоки запитань керівникові.
9-й день. Передрукування анкети в цілому. Передруковану та вичитану анкету слід розмножити у кількості 30—40 примірників.
Найбільша помилка під час складання анкети — віддати для тиражування підготовлений за 9 днів варіант.
Після підготовки першого варіанта, власне, розробляється інструментарій, придатний для отримання якісної інформації. В методичній літературі цей етап називають апробацією анкети, або пілотажним дослідженням. Ідеться про мікромодель великомасштабного дослідження, коли опитується кілька десятків респондентів і на підставі аналізу їхніх відповідей до анкети або варіанти (вони спадають на думку не одразу, а внаслідок своєрідного "індивідуального мозкового штурму", який допомагає долати стереотипи та шаблони на початку роботи зі складання анкети). Скорочення запитань з метою оптимізації загального обсягу анкети краще здійснювати на наступних стадіях розробки інструментарію.
4-й день. Технічна підготовка першого варіанта блоків запитань. Бажано надрукувати всі блоки запитань протягом дня незалежно від загального обсягу роботи. Кількість примірників має відповідати кількості виконавців, кожному з яких керівник передає повний набір блоків запитань. Якщо виконавець один, то він має передати перший примірник колегам, які виконуватимуть роль експертів.
5-й день. Співвиконавці доопрацьовують свій блок та конструктивно рецензують усі інші частини анкети — не тільки роблять зауваження, а й вносять свої пропозиції. Керівник обмірковує структуру анкети — розміщення блоків анкети.
6-й день. Колектив виконавців збирається для обговорення першого варіанта анкети. Під час обговорення співвиконавці обмінюються редакційними зауваженнями, вирішують, який варіант запитання кращий з позиції вимірювання показника досліджуваного явища, які запитання слід відсіяти, яких індикаторів не вистачає. Особлива увага приділяється переліку відповідей, що оцінюється з урахуванням передбачуваних методів статистичного аналізу одержаної інформації. Співвиконавець під час обговорення його блоку запитань повинен записати всі висловлені зауваження і рекомендації.
7-й і 8-й день. Доопрацювання блоків запитань з урахуванням зауважень. Керівник уточнює блок соціально-демографічних запитань. Наприкінці восьмого дня співвиконавці передають опрацьовані блоки запитань керівникові.
9-й день. Передрукування анкети в цілому. Передруковану та вичитану анкету слід розмножити у кількості 30—40 примірників.
Найбільша помилка під час складання анкети — віддати для тиражування підготовлений за 9 днів варіант.
Після підготовки першого варіанта, власне, розробляється інструментарій, придатний для отримання якісної інформації. В методичній літературі цей етап називають апробацією анкети, або пілотажним дослідженням. Ідеться про мікромодель великомасштабного дослідження, коли опитується кілька десятків респондентів і на підставі аналізу їхніх відповідей до анкети або інструкції до опитування вносяться корективи. Оскільки така робота потребує додаткових сил, часу, засобів і ресурсів, соціологи дуже часто взагалі відмовляються від проведення цього етапу (скромно замовчуючи це у більшості випадків).
Проте між завищеними академічними вимогами, що не враховують життєвих реалій, та досить поширеною і нічим не обґрунтованою практикою, яка не витримує професійної критики, пролягає компромісний шлях завершення роботи над інструментарієм. Він полягає у додержанні таких правил.
1. Анкета має "відлежатися". Перший варіант анкети, навіть якщо він не викликає жодних сумнівів, не слід одразу ж тиражувати. Потрібний час, щоб виявили себе латентні (не завжди усвідомлювані) творчі можливості учасників дослідження, які були збуджені першим етапом роботи. Психологічний механізм творчої роботи є таким, що соціолог, навіть виконавши частину роботи, свідомо чи несвідомо повертається до неї. По-перше, на думку спадають нові додаткові варіанти запитань або можливих показників, невраховані чинники тощо. По-друге, перечитуючи ще й ще раз анкету, соціолог може сам знайти помилки, які не помітив під час підготовки першого варіанта, коли уваги потребують і змістова частина, і можливості верифікації, і особливості формулювань, і порядок запитань тощо.
2. Соціолог повинен відчути й усвідомити живу реакцію потенційних респондентів на розроблений інструментарій. Іншими словами, він повинен сам опитати кілька осіб за підготовленою анкетою, щоб побачити, як "працюють запитання". Респондентами можуть бути родичі або знайомі, яких навіть краще опитувати на цьому етапі роботи, оскільки вони меншою мірою реагують на самого "інтерв'юера", не соромляться перепитати, коли не розуміють зміст запитання, висловлюють критичні зауваження тощо. У подальшій праці над анкетою соціолог обов'язково зверне увагу на деякі типові реакції, які слід врахувати або в самій анкеті, або в процесі навчання інтерв'юерів.
Такі пробні інтерв'ю дають змогу вилучити з анкети запитання, що "не працюють", і доповнити напівзакриті запитання, якщо варіант "інша відповідь" вибрали більше 5 % опитаних усіма співвиконавцями. "Непрацюючими" вважаються запитання, які не дають змоги диференціювати респондентів, наприклад, якщо на будь-яке запитання більше 80 % опитаних дають одну й ту саму відповідь, а також запитання, на які більшість респондентів відповісти не можуть.
Крім того, апробуються формулювання, які під час обговорення анкети деякі співвиконавці назвали сумнівними щодо можливості сприйняття їх "простими людьми". Нерідко попередньо проведені опитування свідчать: те, що соціолог вважає занадто важким для розуміння, насправді не викликає труднощів та негативних реакцій з боку опитуваних людей і, навпаки, того, що здається очевидним соціологу, респондент не розуміє.
3. Анкета має пройти неформальну експертизу. Неформальна експертиза інструментарію колегами-соціологами часто буває кориснішою за офіційні обговорення. Під час формального обговорення експерт може, по-перше, з тих чи інших міркувань не висловлювати критичних зауважень; по-друге, не виносити на загальне обговорення питання, які викликають у нього сумніви; по-третє, висловивши свою думку публічно та цілком офіційно, експерт деякою мірою відчуває обов'язок обстоювати її навіть тоді, коли під тиском аргументів автора анкети в глибині душі не зовсім певний у своїй правоті. Неформальне прохання до колег проглянути інструментарій та зробити зауваження дає можливість експертові повністю висловити всі зауваження та звернути увагу на помилки.
Саме на цей етап роботи над анкетою припадає більша частина часу: за 1—2 тижні слід позбавитися всіх помилок та огріхів, які неминуче з'являються на першому етапі. На заключному етапі — передруковуванні остаточного варіанта — особливу увагу слід приділити вичитуванню (коректурі) тих частин анкети, де були зроблені змістові виправлення.
Андрущенко
Анкетне опитування — один з важливих методів з'ясування суп тих чи інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Що таке анкета? Анкета — опитувальний лист, що самостійно заповнюється опитуваним за певними правилами і відповідаючи на поставлені питання Анкетні питання широко використовуються для одержання інформації про фактичне становище сфери, що вивчається, її оцінку, інтереси, думки людини, діяльності респондентів та ін. Питання в анкеті формулюється максимально чітко, однозначно доступно. Серія анкетних питань забезпечує інформацію для реалізації дослідження. Н залежності від змісту питання використовують різні методи, способи для підвищення достовірності, істинності інформації. Анкета має декілька порівняно простих запитань (подальші опити суспільної думки) або декілька змістовних блоків з серії запитань (аналітичний глибокий опит), де кожний блок звичайно виділяється. З комбінації відповідей на серію запитань, що стосується одного ж предмету (проблеми), формуються індекси.
Анкетний опит передбачає реєстрацію відповідей самим опитуваним. Є різні види анкетного опитування: поштовий (анкети розсилаються поштою); пресовий (анкети публікуються в прес і); телефонний (опитування ведеться по телефону); роздаточний (викоти вручаються респондентам особисто).
Опитування анкетне — один з видів соціологічного опитування, суттєва особливість якого — використання анкети, що заповняється респондентом (на відміну від інтерв'ю він сам читає анкети і сам фіксує відповіді). Відрізняють звичайний і заочний (поштовий і пресовий). Звичайне опитування дає можливість інтерв'юеру, досліднику роздавати анкети респондентам, а потім їх збирати, не будучи присутнім при заповненні анкет та ін.
Формулювання запитань в анкеті здійснюється з потреб реалізації програм дослідження. Формулювання програмних запитань, що виражають наукову мету дослідження, і їх перетворення в індикатори — основна проблема всієї техніки опитування.
Запитання про факти. їх мета — одержання висловлювань або інформації про соціальні явища або ознаки, що можуть стати визначеними. Ця інформація особливо стосується структури сукупності особистостей або сфери, що досліджується. Це, наприклад, запитання про вік, освіту, професії, суспільну працю та ін. Такі запитання про різні соціальні факти і явища вводяться в опит тоді, коли недостатньо відомі індивідуально-класифікуючі ознаки.
Запитання про знання. їх мета — одержання різних теоретичних суджень, концепцій або відомостей, що свідчать про інформованість респондента. Це запитання про економічні показники, про можливості підвищення кваліфікації та ін. Відповіді на запитання допомагають точніше виявити структуру установок інтересів, вказують на ступінь включеності індивіда в колектив. Питання про знання не варто змішувати з запитаннями експертів в межах експертного опитування. В експертному опитуванні не роблять висновків про поведінку людей, виходячи з їх знання, а знання виступають як інформації про обставини.
Запитання про суспільну думку. Відповіді на ці запитання частіше містять оцінки. Думка у порівнянні з знаннями менш стабільна. Відповіді про суспільну думку сильніше обумовлені ситуацією і нерідко залежать від особистих переживань і настроїв. Вік, характер, світогляд або ідейно-політична позиція, рівень освіти та інші індивідуальні особливості істотно впливають на стабільність або можливість думки. Формування думки визначається способом включеності індивіда в процес суспільного розвитку, його політичною активністю. Соціально-історичний досвід і різні відхилення в соціальній і духовній сфері також відіграють роль в формуванні суспільної думки.
Запитання про мотиви поведінки і діяльності соціальних спільностей мають певну мету: визначити мотиви поведінки, ситуації та ін.
Піча
Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів.
Анкетне опитування починається з формулювання програмних питань, з переведення мови науки на запитання, зверненні до респондентів. Для чого необхідне це переведення? Існує велика відмінність в наукових термінах і буденній мові людей, тому різні поняття можуть мати для простих людей і науковців неспівпадаючі інтерпретації. Іноді опитуваний взагалі не знає значення того або іншого поняття. Отже, якщо не враховувати особливостей формулювання запитань в анкеті, то навіть при дотриманні всіх останніх вимог методики анкетного опитування, можна одержати помилкові результати.
В процесі переведення дослідницьких (програмних) питань в анкетні запитання мета соціологічного дослідження стає все менш ясною. До речі, науковці-соціологи вважають, що чим краще проект анкети, тим менш ясною є тема дослідження для читача, опитуваних чи замовника. Але саме в цьому й полягає наукова майстерність соціолога, який бажає одержати об'єктивні відповіді. Як кажуть, хитрим повинен бути не питальник, а інтерв'юер.
Анкета, як правило, починається з преамбули - звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети, а також висловлюється подяка (вона можлива і в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина - паспортичка, в якій представ лені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.).
— опитування не повинно тривати більше 30-40 хвилин у зв'язку з тим, що респондент втомлюється, і останні запитання залишаються зазвичай без повноцінних відповідей, за цей час опрацьовується 25-30 запитань,
_ ваз/сливо, щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а поступово підвищувався. Тому більш складні за змістом (і розумінням) запитання повинні йти слідом за більш простими;
— перше запитання не повинно бути ні дискусійним, ні насторожливим. Хай краще воно буде нейтральним;
— важкі запитання доцільно вмістити в середині анкети, щоб респондент "включився " в тему;
— запитання повинні бути ясними, чіткими і зрозумілими всій респондентам; —► запитання повинні відповідати логічний вимогам: спочатку мова повинна йти про встановлення того чи іншого факту, події, а потім вже про його оцінку.
Якщо в анкеті з'являється новий розділ, то необхідно "підвести" опитуваного до нової теми. Зазвичай це робиться за допомогою звернення в певній формі до респондента, наприклад: "А тепер ми просимо Вас висловитись про те-то...".
За предметним змістом запитання анкети поділяють на:
♦ запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого респондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т. д.;
♦ запитання про знання, мета яких - з'ясувати, що знає і що може повідомити респондент. Як правило, це запитання, які мають мету виявити рівень поінформованості респондента і його знань в певній галузі. Такі запитання можуть містити завдання, експериментальні та ігрові ситуації;
♦ запитання про думку респондента, вони мають на меті зафіксувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента;
♦ запитання про мотиви, покликані викликати суб'єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності.
За своєю логічною природою запитання класифікуються таким чином:
> основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються. Саме вони становлять більшу частину анкети;
> запитання-фільтри ставляться для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою;
> контрольні запитання служать для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення їх достовірності і щирості. Контрольні запитання зазвичай розташовуються в анкеті на деякій відстані як від основного, так і один від одного. Різновидом контролю може бути повторне запитання із збереженням тих же умов - на увесь обсяг вибірки (панельне опитування) або на 5-10 відсотків осіб, вже опитаних раніше;
> запитання, які наводять на думку, допомагають респонденту у правильному осмисленні основного запитання, знайти точну відповідь.
За своєю психологічною функцією, яка визначає ставлення респондента до самого факту анкетування і до тих запитань, на які йому треба буде відповідати, останні діляться на:
— контактні запитання, які слугують встановленню контакту з респондентом, їх мета - створити інтерес до дослідження, надихнути взяти в ньому участь. Як правило, це перше або одне з перших запитань анкети, яке за формою повинно бути досить простим і торкатися самого респондента, ніби налаштовувати його на зацікавлену участь в анкетуванні.
— буферні запитання, як правило, починаються із загальної формули: "Як Ви думаєте?" - і далі йде опис нової проблеми. Мета цього виду запитань -перевести увагу респондента з однієї проблеми на іншу;
— прямі запитання спрямовані на виявлення ставлення респондента щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з його власної позиції;
— опосередковані запитання дозволяють респонденту ніби приховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань. Респондент тут відповідає на запитання від імені групи колективу, в безособовій формі. Такі запитання ставляться й тоді, коли прямі запитання не зручно ставити або є передсторога, що на них не буде одержана щира відповідь.
За характером відповідей на поставлені запитання останні розподіляються на такі види:
• відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді: "Скажіть, будь-ласка, що могло б сприяти підвищенню Вашого інтересу до політики?";
• запитання закритого типу: "Чим Ви займаєтесь у вільний час? Просимо відповісти на ті із нижче перерахованих варіантів, які співпадають з Вашою думкою: © відвідую рідних і знайомих; ® зустрічаюся з друзями; ® слухаю радіо; © читаю книгу; © займаюсь рукоділлям";
• запитання напівзакритого типу засноване на додаванні до списку відповідей фрази: "Вкажіть інші види занять". Запитання дає можливість не лише вказати варіанти відповідей, які наводяться в анкеті, але й висловити щось своє.
• запитанпя-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;
• шкальні запитання - відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той або інший показник;
• дихотомічні запитання: "Чи вірите Ви у гороскопи і астрологічні прогнози?" Відповідь: "Так-ні".
Після того, як дослідник визначився із змістом запитань, особливу увагу треба надати упорядкуванню анкети. Верстка анкети передбачає не лише
компановку запитань і їх послідовність, про що вже йшла мова, а також і художньо-технічне оформлення анкети. Всі розділи анкети можна виділити відмінним від основного шрифтом. Добре використати різний шрифт при друкуванні запитань і відповідей, при можливості використати кольоровий друк. Можна використати малюнки для підвищення інтересу до анкети, зняття психологічної втоми респондента. Ілюстративно можуть бути оформлені і деякі запитання, що урізноманітнює техніку заповнення анкети.
Коли анкета складена, треба здійснити пробне (пілотажне) опитування, в ході якого перевіряється зміст анкети, формулювання і послідовність запитань та варіантів відповідей і т. д. Пробне опитування охоплює невелику кількість осіб (20-30 чоловік), відібраних за основними характеристиками, які визначаються темою, метою і завданнями дослідження. Після ретельного аналізу результатів пілотажу і виправлення помилок в анкеті можна переходити до масового опитування.
За способом розповсюдження анкет опитування поділяються на:
— роздавальні, коли анкетер особисто вручає анкету і чекає, поки вона заповнюється, і тут же одержує її - очне роздавальне опитування, або одержує заповнену анкету через декілька днів - заочне роздавальне опитування;
— поштове - анкета за попередньою домовленістю висилається і одержується поштою;
— пресове - анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію;
— телетайпні (за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв'язок).
За типом дослідницьких завдань опитування бувають:
— стандартизоване - націлене на одержання статистичної інформації;
— фокусоване - збираються дані за умов конкретної ситуації;
— глибинне - спрямоване на одержання пошукової інформації. За рівнем компетентності респондентів розрізняють:
— масове опитування (думка неспеціалістів з тої чи іншої теми);
— масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмисленні ситуації, що аналізується);
— симптоматичне опитування (достатнє знання у респондента загальної інформації без глибокого осмислення цілей і завдань дослідження);
— експертне опитування (опитування спеціалістів з проблеми, що вивчається).
Отже, за допомогою методу анкетного опитування ми можемо зібрати основну масу соціологічної інформації, але щоб вона була більш достовірною, можна поєднувати його з іншими методами: анкетування і спостереження, анкетування і вільне інтерв'ю.
Інтерв'ю
Пшеничнюк
Іншим типом опитування є інтерв'ю. Інтерв'ю - це метод здобуття соціологічної інформації, що полягає в безпосередньому спілкуванні дослідника та респондента.
Виділяють такі різновиди інтерв'ю:
• фіксоване (стандартизоване) - різновид інтерв'ю, що суворо регламентований питальником;
• фокусоване — різновид інтерв'ю, при якому респондента заздалегідь знайомлять із проблематикою бесіди;
• вільне (нестандартизоване, неформалізоване) - різновид інтерв'ю, у якому тему визначено заздалегідь, а інтерв'юер має певну свободу при веденні бесіди.
• квазі-інтерв'ю у фокус-групах - ретельно спланована дискусія, націлена на збір думок респондентів за неформальних обставин.
Метод опитування не є найуніверсальнішим методом, його доцільно застосовувати, як вважають спеціалісти, у поєднанні з іншими методами - спостереженням, аналізом документів тощо.
Інтерв'ю в соціології
Одним із найбільш популярних методів отримання соціологічної інформації є інтерв'ю.
Інтерв'ю - це бесіда, вибудована за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей.
Коли формулювання запитань, їх порядок чітко визначені й інтерв'юер (людина, що проводить опитування) не має права відхилятися від них, мова йде про формалізоване інтерв'ю. Цей метод має як переваги, так і недоліки.
Переваги формалізованого інтерв'ю:
• можливість залучення для проведення інтерв'ю осіб без спеціальної підготовки;
• можливість опитування великої кількості осіб;
• упевненість у тому, що респондент (людина, яка відповідає на запитання соціолога) - саме той, котрого відібрано згідно з вимогами вибірки;
• порівняно невеликі фінансові витрати на опитування;
• можливість контролювати хід опитування інтерв'юером.
Недоліки формалізованого інтерв'ю:
• присутність інтерв'юера, що може заважати респондентам щиро відповідати на запитання;
• порівняно велика норма навантаження на інтерв'юера -12-15 респондентів;
• складність пошуку респондентів і складність переконання їх взяти участь в опитуванні;
• необхідність встановлення між інтерв'юером і респондентом стосунків, які ґрунтуються на довірі, симпатії, що інколи потребує значних зусиль.
Отримані дані не завжди є об'єктивними. Причиною цього може бути й сам інтерв'юер за умов, коли:
• бажаючи прискорити процес опитування, він "підштовхує" респондента до відповіді на запитання;
• не отримавши відповіді на якісь запитання, сам відповідає на них;
• не зустрівши потрібного респондента та не бажаючи витрачати час на інший візит, опитує будь-яку людину. Формулювання запитань має відповідати таким правилам:
- запитання мають бути короткими;
- необхідно уникати багатозначних понять;
- не поєднувати різні підстави в одному питанні.
У наш час набуло поширення телефонне інтерв'ю, що має такі особливості:
- за короткий час можна провести опитування великої кількості респондентів;
- не потребує часу та сил для пошуків респондентів;
- інтерв'юер не впливає на респондента, що дає можливість отримати більш об'єктивну інформацію.
До недоліків такого інтерв'ю можна віднести:
- неможливість сформувати репрезентативну вибіркову сукупність. Це пов'язане з різним ступенем телефонізації сільської та міської місцевості й різних соціальних верств;
- ускладнення в керівництві процесом формування вибіркової сукупності. У вибірковій сукупності можливі зміщення за такими ознаками, як вік, стать, освіта.
Якщо визначено тему, план і основні запитання, а все інше домислює інтерв'юер, мова йде про нестандартизоване інтерв'ю. Усі запитання в ньому відкриті, результати його не піддаються статистичній обробці. Їх використовують для отримання інформації про незнайоме явище, для виявлення деталей, поглиблення проблеми. Використовують таке інтерв'ю рідко, а кількість респондентів при цьому
Городяненко
Метод інтерв'ю. У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують все частіше.
Соціологічне інтерв'ю (англ. interview — зустріч, побачення) — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.
Порівняно з анкетуванням інтерв'ю має певні переваги і недоліки. Головна відмінність між ними полягає V формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується текстом: питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпретує самостійно, фіксуючи відповіді в ній. Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.
Для одержання одного й того самого обсягу інформації при використанні методу інтерв'ю дослідник витрачає більше часу і засобів, ніж при анкетуванні. Додаткових витрат вимагають підбір і навчання інтерв'юерів, контроль за якістю їх роботи. Водночас розширюються можливості щодо підвищення надійності зібраних даних за рахунок зменшення кількості тих, що уникли опитування, скорочення різноманітних технічних помилок. Участь інтерв'юера дає змогу максимально пристосовувати запитання бланка-інтерв'ю до можливостей респондента. Інтерв'юер може завжди тактовно допомогти респондентові, якщо якесь із запитань видасться незрозумілим.
Якість одержаної під час інтерв'ю інформації залежить від особливостей основних компонентів процесу спілкування: питальника, інтерв'юера, респондента, обставин інтерв'ю.
Інтерв'ю найчастіше проводять за місцем роботи, занять і за місцем проживання. Перший варіант доцільні ший при дослідженні виробничих або навчальних колективів, коли предмет дослідження пов'язаний з їх діяльністю. Інтерв'ю за місцем проживання ефективніше, якщо предмет опитування стосується проблем, про які зручніше вести мову в неофіційній обстановці (політика, відпочинок, побут). Незалежно від місця проведення інтерв'ю, слід подбати про усунення або хоча б зниження тиску «третіх» осіб, присутність яких впливає на психологічний контекст інтерв'ю і може спричинити деформацію змісту відповідей респондента.
За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв'ю. Вільне інтерв'ю є тривалою бесідою за загальної)і програмою без чіткої деталізації запитань. За формалізованого (стандартизованого) інтерв'ю спілкування інтерв’юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих ви питань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. На півстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів.
За процедурою проведення інтерв'ю класифікують на: панельне — багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих же питань через певні проміжки часу; групове — запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію у групі; клінічне інтерв'ю — довготривала, глибока бесіда, мета якої — одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів; фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію.
За типом респондентів інтерв'ю бувають: з відповідальною особою, з експертом, з рядовим респондентом.
В останні роки інтенсивно використовують телефонне інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати інформацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і тільки щодо осіб, які мають телефон, тому це вважається репрезентативним.
Головною фігурою інтерв'ю, його найактивнішим суб'єктом завжди є інтерв'юер, від особистості якого багато в чому залежать достовірність і надійність одержаної інформації. Він повинен бути ерудованим, товариським, спостережливим, дисциплінованим, морально і фізично витривалим, добре знати тему і техніку ведення інтерв'ю.
Одна з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, — наявність якісного питальника і дотримання правил його застосування.
Питальник — документ, у якому сформульовані й тематично згруповані питання, передбачено місце для записів відповідей на них.
До питальників додають так звані протоколи інтерв’юера, які містять основні відомості про процес інтерв'ю.
На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення (найчастіше респондент погоджується на короткотривале інтерв'ю).
Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є здебільшого зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю.
Однак організація і проведення інтерв'ю наштовхуються на певні труднощі, пов'язані з пошуком психологічного контакту з респондентом; значними матеріальними й часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності інтерв'ю.
Особливості інтерв'ю зумовили його широке використання в проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, телефонних, контрольних, вибіркових та експертних опитуваннях.
Жоль
У практиці соціологічних досліджень інтерв'ювання використовують рідше, ніж різні форми анкетування. Це передусім зумовлене недостатнім розвитком мережі постійних інтерв'юерів зі спеціальною підготовкою і без претензій на роль партнерів соціологів, які розробляють запитальник.
• Головна відмінність між анкетуванням та інтерв'юванням полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. Так, якщо при анкетуванні їх спілкування опосередковане анкетою, то при інтерв'юванні контакт між дослідником та респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який організовує бесіду, ставить запитання, передбачені дослідником, і фіксує отримані відповіді згідно з інструкцією, а не згідно з власним баченням суто дослідницьких завдань.
У прикладній соціології розрізняють три різновиди інтерв'ю: 1) формалізоване (стандартизоване), 2) фокусоване, 3) вільне.
Формалізоване інтерв'ю — найпоширеніший різновид інтерв'ювання. У цьому разі спілкування інтерв'юера та респондента регламентоване докладно розробленим запитальником та інструкцією, призначеною для інтерв'юера. У формалізованому інтерв'ю зазвичай переважають закриті запитання.
Фокусоване інтерв'ю — доволі пом'якшений варіант формалізованого інтерв'ю. Має на меті збирання думок, оцінок з приводу конкретних ситуацій, подій, їхніх причин та наслідків. У цьому разі респондентів заздалегідь ознайомлюють з предметом бесіди.
Вільне інтерв'ю відрізняється мінімальною регламентацією поведінки інтерв'юера. Цей різновид опитування застосовують у тих випадках, коли дослідник тільки береться до визначення кола досліджуваних питань, уточнює дослідницькі позиції та царину дослідження. Як правило, вільне інтерв'ю проводять без заздалегідь підготовленого запитальника або розробленого плану бесіди. Визначають тільки тему інтерв'ю, яку пропонують респондентові для обговорення.
Поряд з особистими інтерв'ю, соціологи практикують також телефонні, які зазвичай застосовують для коротких опитувань (скажімо, інтерв'ю з діловими людьми).
Макєєв
Формалізоване інтерв'ю
Формалізоване інтерв'ю можна розглядати і як один з різновидів інтерв'ю, і як перехідну від інтерв'ю до анкетування форму. Так, якщо під час роздавального анкетування анкетер зустрічається з респондентом, котрий сам неспроможний заповнити анкету (малограмотний, не володіє мовою опитування, поганий зір не дає можливості самостійно заповнити анкету тощо), в такому разі анкетер виконує функції інтерв'юера, опитуючи респондента за анкетою і пристосовуючи його відповіді до набору наперед сформульованих відповідей на запитання. При цьому ні порядок, ні формулювання запитань не зазнають змін.
Перевагами цього опитувального методу насамперед є:
1) можливість залучення як інтерв'юерів осіб без спеціальної підготовки;
2) впевненість дослідника в тому, що на запитання відповідає саме той респондент, який відібраний згідно з вимогами вибірки;
3) те, що інтерв'юер контролює ситуацію під час опитування і може спробувати переконати респондента продовжити опитування у разі його відмови.
Проте такому методу збирання соціологічної інформації властиві також суттєві недоліки:
1) присутність інтерв'юера (анкетера). На жаль, присутність інтерв'юера не завжди сприяє підвищенню якості одержаної інформації. Іноді респондентам заважає відверто відповідати на запропоновані запитання присутність сторонньої особи. Однак для деяких респондентів цей недолік перетворюється на перевагу: заповнення анкети в присутності інтерв'юера дисциплінує;
2) бажання провести опитування у стислі строки вимагає залучення до опитування досить великої кількості інтерв'юерів (норма навантаження на одного інтерв'юера не повинна перевищувати 12—15 інтерв'ю протягом опитування). Інтерв'ю — це досить трудомісткий вид роботи. Кожному інтерв'ю, як правило, передує значна підготовча робота, пов'язана з пошуком респондента, переконанням його взяти участь в опитуванні тощо. Не виключені випадки, коли інтерв'юер змушений повторно відвідати респондента, оскільки останній не завжди буває вдома. Як показує досвід, тільки трохи більше 50 % інтерв'ю беруться за першим відвіданням респондентів. Близько 20 % респондентів опитуються після повторних відвідань, опитування 15—18 % респондентів потребує більше трьох відвідань, а приблизно 10 % респондентів належать до важкодоступних одиниць спостереження;
3) іноді причиною перекручення соціологічних даних є сам інтерв'юер. Мається на увазі не його вплив на опитуваного, а те, що інколи інтерв'юери свідомо деформують одержану під час опитування інформацію. Про свідомі перекручення йдеться тільки тоді, коли інтерв'юер: а) бажаючи скоротити обсяг робіт, пов'язаних з опитуванням, сам заповнює кілька опитувальних документів; б) з'ясувавши після опитування (у разі роздавального анкетування), що респондент з якихось причин не відповів на запитання, інтерв'юер, не розшукуючи цю людину, самостійно відповідає на пропущене запитання; в) не зустрівшись із потрібним йому респондентом і не бажаючи витрачати час на повторні візити до нього, інтерв'юер опитує першу ж людину, яку зустріне, а основні соціально-демографічні характеристики, зазначені в завданні, переносить на опитану ним особу, тобто інтерв'юер свідомо йде на обман дослідників.
Слід підкреслити, що під час організації будь-якого опитування — інтерв'ю чи роздавального анкетування — з боку організаторів дослідження має здійснюватися хоча б вибірковий контроль за роботою залучених до опитування інтерв'юерів та анкетерів. Це, з одного боку, дисциплінує інтерв'юерів, а з іншого — дає змогу оцінити якість їхньої роботи.
Телефонні опитування
Останнім часом у практиці роботи соціологів дедалі інтенсивніше застосовуються телефонні опитування. Чим викликана популярність цього методу? Насамперед високою оперативністю телефонного опитування, що важливо для цілого комплексу завдань, пов'язаних з вивченням громадської думки. Перевага цього методу полягає в тому, що телефонне опитування потребує меншої кількості інтерв'юерів, а також дає можливість більш гнучкого управління збиранням первинної інформації та контролю за її якістю. Телефонне інтерв'ю має низку інших, порівняно зі звичайним, переваг:
а) порівняно низькі витрати на такий вид опитування. Окремі роботи на різних етапах дослідження оцінюються значно нижче, а відсутність необхідності поїздок для організаторів опитування та інтерв'юерів взагалі знижує вартість телефонного опитування порівняно зі стандартизованим інтерв'ю на 15—20 %;
б) значний виграш у часі. Протягом дня один інтерв'юер за невеликою анкетою (8—10 запитань) може опитати ЗО—40 осіб, що значно перевищує норму інтерв'юера при особистому опитуванні. Досвід показує, що експрес-опитування щодо ставлення населення до різних соціально-економічних проблем можна провести за один вечір протягом 2—3 годин. При цьому 15—20 інтерв'юерів можуть опитати 200—300 респондентів;
в) відсутній ефект інтерв'юера, що істотно позначається на якості одержаної інформації;
г) не потребує часу й сил для пошуку респондентів.
Проте принаймні два недоліки заважають широкому використанню телефонних опитувань:
а) неможливість формування репрезентативної вибіркової сукупності. Йдеться не тільки про те, що країни, утворені на терені колишнього СРСР, мають один з найнижчих серед розвинених країн світу відсоток телефонізації квартир. До того ж спостерігаються величезні диспропорції в телефонізації різних типів населених пунктів: найбільший відсоток телефонізованих квартир у столицях. Далі за рівнем телефонізації йдуть обласні центри. Найнижчий відсоток телефонізації квартир у сільській місцевості. На кожне село в кращому разі припадає по кілька телефонів. Сформувати репрезентативну для країни вибірку неможливо ще з однієї причини: ступінь телефонізації квартир у різних соціальних груп населення неоднаковий. Все це перешкоджає широкому застосуванню телефонних опитувань у масових соціологічних дослідженнях, але для проведення оперативних досліджень та експрес-опитувань, завдання яких — проаналізувати тільки тенденції динаміки суспільної думки, вони можуть застосовуватися досить ефективно;
б) складність управління процесом формування вибіркової сукупності. Йдеться про неможливість проведення вибірки "всередині" телефонного номера. Тому у вибірковій сукупності можливі зміщення не тільки за ознакою "соціальне становище" опитуваних, а й за такими ознаками, як стать, вік, освіта тощо.
Семке. Шпаргалка
Інтерв'ю — цілеспрямована бесіда, мета якої — одержати відповіді на питання, передбачені програмою дослідження. Переваги інтерв'ю над анкетним опитуванням, можливість урахувати рівень культури опитуваного, його ставлення до теми опитування або окремих проблем, яке виражається інтонацією або мімікою, гнучко міняти формулювання питань з урахуванням особистості опитуваного й змісту попередніх відповідей, ставити додаткові, тобто уточнюючі, контрольні, навідні, пояснюючі та інші питання. Незважаючи на гнучкість інтерв’ю воно проводиться за передбаченим програмою дослідження планом у якому фіксуються всі основні питання й різні варіанти додаткових, уточнюючих.
Існує безліч різновидів інтерв'ю. За змістом бесіди розрізняють документальне інтерв'ю (вивчення подій минулого уточнення факт) і інтерв’ю думок, мета якого — виявлення оцінок, поглядів, суджень.
За технікою проведення істотно відрізняються вільні й стандартизовані інтерв'ю.
Вільне інтерв'ю — це тривала бесіда без жорстко7 деталізації питань, але за загальною програмою. Стандартизоване інтерв'ю передбачає детальну розробку всієї процедури включаючи загальний план бесіди, послідовність і конструкцію питань, варіанти можливих відповідей.
Залежно від особливостей процедури, інтерв'ю може бути інтенсивним («клінічним», тобто глибоким, що триває іноді годинами) і фокусованим на виявленні вузького кола реакцій опитуваного Мета клінічного інтерв'ю — одержати відомості про внутрішні спонукання
мотиви, схильності опитуваного, а фокусованого — витягти Інформацію про реакції суб'єкта на заданий вплив. З його допомогою вивчають, наприклад, якою мірою людина реагує на окремі компоненти інформації (з масового друку, лекції й т.п.).
Андрущенко
Інтерв'ю — це проведена за певним планом бесіда, що пропонує прямий контакт інтерв'юера з респондентом, причому запис відповідей на запитання ведеться інтерв'юером або на плівку. При взятті інтерв'ю важливо враховувати манеру слухати респондента. Як правило, співрозмовник палає бажанням висловити своє ставлення до чогось або виразити свою думку, точку зору на ті чи інші соціальні, суспільні явища, події тощо. Саме тому багато інтерв'юерів напочатку бесіди вдаються до нерефлекторного слухання. Особливо корисно застосовувати такий прийом в ході бесіди, коли мова йде про прийом на роботу, коли про заявника хочуть дізнатися як можна більше. Якщо доведеться вести також бесіду, можна почати розмову запитанням: «Що в роботі подобається найбільше?» або «Чому хочете працювати саме в такій фірмі?» Потім, в моменти, коли це зручно, можна використати нейтральні репліки, щоб допомогти співрозмовнику у самовираженні. Нерефлекторне слухання також корисно для розуміння точки зору, позиції того, хто говорить або з'ясування того, що ховається за його пропозицією або скаргою, це особливо корисно при веденні комерційних переговорів. Формулюючи запитання і можливі відповіді, варто дотримуватись того, щоб, по-перше, запитання і відповіді формулювати по можливості коротко, без перекручення змісту; по-друге, уникати багатозначимих верств; по-третє, різні обставини не варто об'єднувати в запитанні; по-четверте, віддавати перевагу простим формам викладу.
Піча
Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв'ю (англ. Іпіегл'іеш). Найбільш характерна його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв'юер (той, хто опитує) {респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях (згадайте хоча б телепередачу "П'ятий кут" українського телебачення).
^Інтерв'ю - це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження
Характер спілкування, ступінь контакту, взаємодії, взаєморозуміння інтерв'юера і опитуваної особи багато в чому визначають глибину і якість одержуваної інформації про той чи інший соціальний факт або явище. При проведенні інтерв'ю соціолог виходячи із ситуації і спостереження за поведінкою співрозмовника, може одержати ту інформацію, яку б він навряд чи одержав у випадку здійснення анкетування. Інтерв'юеру відводиться ведуча роль ініціатора в організації і проведенні бесіди, в той час як респондент виступає у ролі веденого, в ролі джерела інформації. Дослідник запитує, респондент відповідає, дослідник, оперуючи запитаннями, скеровує бесіду, респондент у своїх відповідях дотримується його.
воно може бути використано на ранній стадії дослідження з метою уточнення загальної проблематики і формулювання дослідницьких гіпотез;
інтерв'ю часто використовується для розробки методики великих опитувапь-обстежень;
воно може бути застосовано в якості основного методу одержання інформації при обмеженій або малій вибірці,
інтерв'ю застосовують в якості додаткового методу отримання інформації разом з анкетуванням, спостереженням і т. д;
накінець, воно використовується в так званих контрольних дослідженнях для уточнення і перевірки даних, отриманих іншими методами.
Види інтерв'ю:
вільне інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань. Його проводять не інтерв'юери, а соціологи, які самі визначають тему бесіди, формулюють запитання, їх послідовність, уточнюють тему і т д Таке інтерв'ю є незамінним методом на ранніх розвідувальних стадіях дослідження,
глибинне інтерв'ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;
фокусоване спрямоване інтерв'ю - вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;
стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності. Цей вид інтерв'ю - найбільш поширений, найчастіше його застосовують при переписі населення
Важливий вплив на достовірність і повноту інформації, яку одержують за допомогою інтерв'ю, здійснює фактор часу. Якщо інтерв'юер прагне одержати інформацію у людини, яка тільки-но повернулась із нічної зміни або з тривалого відрядження, то можливості одержати об'єктивну інформацію будуть мінімальними, навіть якщо респондент завчасно був проінформований про мету і значення опитування. Час інтерв'ю має бути найзручнішим не для інтерв'юера, а для респондента. ___________________________
Сферазжтт*-,-1 1-. -і'-"
На сам процес інтерв'ю впливають також вік і стать його учасників. Результати інтерв'ю кращі, коли його учасники приблизно одного віку. В інтерв'ю з багатьма запитаннями, які мають за мету виявити ціннісні орієнтації опитуваного, доцільно, щоб інтерв'юер і респондент були однієї статі і приблизно одного віку. Взагалі ж жінкам-інтерв'юерам вдається, як свідчить соціологічна практика, одержувати більш щирі відповіді, ніж чоловікам.
Для стимулювання відповідей респондентів, одержання найбільш повної і точної інформації існує чимало засобів, деякі застосовуються більшістю інтерв'юерів.
> Вираз згоди (уважний погляд, хитання головою, усмішка, піддакування).
> Використання коротких пауз.
> Повторення основного запитання.
> Часткова згода, наприклад: "Ви говорите, що... Проте деякі люди вважають, що...".
> Прохання пояснити, наприклад: "Мені не зовсім зрозуміло, як... Чи не могли б Ви пояснити, що маєте на увазі...", "Отже, Ви щойно сказали, що... Уточніть, будь-ласка...".
> Уточнення за допомогою неправильного повторення відповіді, наприклад:
- Ви зауважили, що зазвичай виникають суперечки в сім'ї з питань розподілу домашньої праці?
- Ні, я сказав "іноді".
- Пробачте, я, мабуть, не розчув.
> Вказівки на протиріччя у відповідях, наприклад: "Ви тільки що говорили, що... А тепер зазначили дещо інше. Можливо, я невірно Вас зрозумів?".
> Повторення останніх слів респондента (метод "луни"), наприклад, респондент говорить: "Я приймав цей курс лікування протягом шести місяців і не відчув полегшення". Інтерв'юер: "Ви не відчули полегшення7".
> Нейтральна вимога додаткової інформації, наприклад: "Це дуже цікаво, я хотів би знати більше про шляхи раціонального використання Вами вільного часу. Чи не могли б Ви розповісти про це дещо детальніше?"
> Вимога певної додаткової інформації, наприклад: "Чому Ви вважаєте саме так? Як Ви дійшли до цього висновку? Коли?"
Після будь-якого висловленого сумніву або незгоди і одержання на них роз'яснення інтерв'юер повинен висловити своє розуміння, згоду, схвалення: "Так, так, Ви праві. Зараз мені зрозуміло. Це дуже цікаво" і т. д.
Якщо в процесі інтерв'ю одержано відповідь типу "не знаю", то перш за все інтерв'юер повинен з'ясувати, що криється за ним: а) чи дійсно незнання; б) нерозуміння змісту запитання; в) невміння висловити свою думку: г) побоювання висловити це вголос; д) побоювання дати "неправильну" відповідь. В залежності від цього інтерв'юер повинен обрати оптимальну лінію поведінки.
Реєструвати відповіді треба зразу, в процесі інтерв'ю (за допомогою диктофону, магнітофону). В кінці бесіди інтерв'юер може повернутися до деяких запитань, на які одержані неповні відповіді. На завершення інтерв’ю можна запросити респондента до участі в наступних соціологічних опитуваннях, подякувати йому за участь в соціологічному дослідженні.
На завершення розмови про інтерв'ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв'юерів. Вона передбачає: Ч> ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз'яснення їм ролі ізначення збору первинної соціологічної інформації;
— засвоєння інтерв'юерами основних принципів поведінки в процесі опитування; % навчання їх техніці інтерв'ювання;
— надання їм можливості пройти практику проведення інтерв'ю; Ч> набуття інтерв'юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв'ю.
— Фокусоване групове інтерв'ю - якісно-кількісний метод збирання соціологічної інформації, що виникає в середині XX ст. у США. Його передвісником були так звані вільні інтерв'ю, що їх застосовували в американській соціології кінця 30-х і в 40-х рр. У таких інтерв'ю заздалегідь задавалася загальна тема бесіди і певне коло відкритих питань.
Першим узагальненням, присвяченим власне фокусованому груповому інтерв'ю, стала праця Р. Мертона "Фокусовані інтерв'ю" (1956р.). Цю розробку було адаптовано П. Лазарсфельдом та ін. авторами для маргетингових досліджень. Саме в цій галузі фокусоване групове інтерв'ю знайшло свій дальший розвиток і широке застосування. Пізніше метод фокусованого групового інтерв'ю активно перейняли, власне, соціологи. Він дозволив їм одержувати більш глибшу інформацію про думки, сподівання і досвід людей, ніж кількісні методи. Метод фокусованого групового інтерв'ю має спільні риси з деякими варіантами опитування, скажімо - з груповим інтерв'ю. Проте фокусоване групове інтерв'ю є не просто чергуванням запитань інтерв'юера і відповідей респондентів, а є свого роду дискусією. Респонденти мають більше свободи тут у виборі форми виразу своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Застосування фокусованого групового інтерв'ю стимулює виникненню нових запитань, а предмет розмови може набувати несподіваних обрисів (у цьому виявляється гнучкість методу). Особливістю методу фокусованого групового інтерв'ю є те, що дискусія має фокусований характер: тема дискусії, логіка і форма запитань (кількість яких має не перевищувати десять) визначаються заздалегідь і фіксуються в інструкції ведучому. Важливо, щоб кожен учасник фокус-групи не був скутим, обмеженим часом, відчував увагу до себе, зумів настроїтися на тему, що цікавить дослідника, мав можливість трохи відпочити в ході дискусії тощо. Збирання інформації відбувається у процесі спостереження за обговоренням пропонованих питань, а також за невербальною поведінкою. Зазвичай з однієї теми проводять три-чотири фокус-групи. У поєднанні з іншими методами фокусоване групове інтерв'ю може виступати як пілотажне або як додаткове дослідження для перевірки результатів, одержаних за допомогою інших методів.
Спостереження
Пшеничнюк
