Артефакти та фікції у контексті філософії та соціології

Використання спостережень в емпіричній соціології як технічного інструменту базоване на певних методологічних припущеннях, пов'язаних з поняттям "артефакт" (від лат. аrtе — штучно + factus — зроблений) явища або процеси, які виникають при дослідженні об'єкта внаслідок впливу на нього умов дослідження).

Початок дослідження артефактів пов'язують з історією, яка відбулася на початку XX ст. Кінь на прізвисько "Розумний Ганс" мав дивовижну "здатність" виконувати арифметичні дії, читати тощо. Джерелом цього артефакту виявилися непомітні сигнали, що їх експериментатор передавав тварині. Після цього випадку дослідження артефактів активізувалися, особливо у соціальних науках, оскільки тут об'єкт та суб'єкт дослідження здатні справляти мимовільний вплив один на одного, змінюючи смисл експерименту.

Зазвичай артефакт розглядають як невдачу у застосуванні методології дослідження, як наслідок технічної "пастки" або помилки. Часто-густо артефакт є також наслідком методологічних помилок, оскільки теоретичні твердження та конкретні експерименти неспіввідносні безпосередньо, позаяк теоретичні твердження — це логіко-лінгвістичні "сутності", а емпіричні експерименти — ні. Але подібні помилкові погляди також можуть прислужитися на користь науці. Ще Кант підкреслював, що людина, намагаючись абстрактне інтерпретувати у термінах чуттєвого досвіду, співвідносить мисленнєві конструкції зі своїм життєвим та науковим досвідом за допомогою аналогії, супроводжуючи її (за наявності критичного підходу) використанням "принципу фіктивності" (нім. Als ob — начебто, немовби, нібито). Особливо багата на побічні зображення за аналогією побутова мова.

Зазначені кантівські ідеї у другій половині XIX ст. стали засадовими для доктрини фікціонізму (фікціоналізму) відомого німецького філософа Г. Файхінгера (1852—1933), викладеної в його капітальній праці "Філософія немовби" (1876—1877, видана у 1911 р.). За словами К. С. Бакрадзе, цей твір Файхінгера справив великий вплив як на філософів, так і на представників спеціальних наук, зокрема соціологів. Було навіть створено філософський часопис за редакцією самого Файхінгера та його послідовника Р. Шмідта, у якому друкували статті фізиків, математиків, психологів, соціологів, лінгвістів та філософів, які дотримувалися ідей фікціонізму.

Свою філософську позицію Файхінгер визначав як ідеалістичний (або критичний) позитивізм (інструменталізм). Йдучи слідом за Д. Юмом, Дж. С. Міллем та Г. Спенсером, Файхінгер розширив поняття аналогії до універсального логіко-філософського принципу, згідно з яким поняття є метафорою, що спирається на чуттєву аналогію. Згідно з Файхінгером, загальному поняттю ніщо не відповідає в об'єктивній дійсності, й у цьому розумінні загальне поняття — це фікція, яка, проте, може виконувати у науці корисну функцію, допомагаючи орієнтуватися в емпіричному матеріалі.

• Одне з головних завдань теорії пізнання німецький вчений вбачає у дослідженні відмінності між гіпотезою та фікцією. На відміну від гіпотези, фікція має не стільки теоретичну цінність, скільки практичну. Якщо гіпотеза постає у ролі пізнавальної мети, то фікція — це засіб (своєрідна модель) для досягнення цієї мети. Використання фікцій у науковому пізнанні завжди виправдовує себе як допоміжний засіб.

З часом фікція має бути усунена з мови науки й замінена істинним визначенням. Проте це стосується не всіх різновидів фікцій, оскільки є такі, які ніколи не можуть бути відкинуті, позаяк без них раціональне наукове мислення просто неможливе.

Якщо гіпотеза має бути підтверджена відповідним досвідом, то фікція має бути виправдана тим, що вона слугує цілям дослідної науки, допомагає науковому мисленню як найважливіший допоміжний засіб пізнання. Навіть найпереконливішу та найгармонійнішу гіпотезу може спростувати один-єдиний факт, натомість фікції байдужі як протест з боку логіки, так і протиріччя з досвідом.

Наявність раціонального смислу у "принципі фіктивності" підтверджує сучасний аналіз так званих хибнісних структур мислення. Наприклад, відомий російський логік та методолог Б. В. Бірюков вважає, що дослідження такого роду структур має велику пізнавальну цінність не тільки для філософії чи психології, але також для кібернетики, теорії інформації, лінгвістики. Суть проблеми у цьому разі полягає в тому, що у людини, поряд з рухом думки шляхом пізнання істини, присутні у мисленні й хибнісні структури, які виражають відносність людських істин та реальність помилкових поглядів у процесі пізнання. Ці "хибнісні структури" у певному розумінні є співзвучними файхінгерівським "фікціям".

Збирання даних, зокрема соціологічних, передбачає наявність у дослідника образу певної реальності, який регулює взаємовідносини між спостерігачем та спостережуваною системою.

Таким чином, при проведенні соціальних досліджень вчені створюють особливу реальність, усередині якої конструюють гіпотези, збирають інформацію та інтерпретують у тій чи тій методологічній манері отримані результати. Дослідник несвідомо використовує приховані теоретико-пізнавальні та соціальні артефакти для підтвердження своїх поглядів та гіпотез. Ці артефакти він вважає самоочевидними істинами. Отже, конструюванню особливої наукової реальності неодмінно передують неусвідомлені та приховані припущення.

Класичне розуміння артефакту базується на розгляді його як джерела помилок, отримуваних у результаті ігнорування ретельного

й суто адресного застосування техніки дослідження. Іншими словами, для того, щоб усунути або мінімізувати джерела помилок, дослідник повинен суворо дотримуватися правильних процедур. Але артефакти, яких він при цьому цурається, є всього-на-всього окремим випадком відхилення від істини. Категорії "правильне", "неправильне", "істинне", "хибне" неадекватно відображають специфіку наукового пошуку та результатів досліджень. Інколи доречнішими бувають категорії "корисно" та "даремно". Справа в тому, що у більшості випадків дослідник та його колеги не сприймають суперечності у змісті наукової роботи, якщо її результати отримано за допомогою "об'єктивних методів" і вони не дуже конфліктують з "корисними" забобонами.

Кожний метод збирання даних, у тому числі соціологічний метод спостереження, та метод їх аналізу тематизує та підкреслює певний аспект реальності. Для абсолютно точного вибору цього аспекту немає алгоритмічних правил. Дослідження та отримані результати стають осмисленими тільки у певних рамках та з певної точки зору. Неправильна інтерпретація смислових рамок також веде до артефактів.

Артефакт, як і метафора, виникає тоді, коли рамки співвіднесення смислу перешкоджають правильній інтерпретації результатів наукових досліджень. З цього приводу професор соціології Торонтського університету (Канада) Б. Ериксон писав, що більшість соціальних досліджень пояснює індивідуальні установки з точки зору особистих якостей людини. Наприклад, численні дослідження процедури виборів пов'язують прихильність до тієї чи тієї партії з рівнем доходів, зі статтю респондентів тощо. Витоки подібного підходу полягають у неправильній постановці самої проблеми. По-перше, предметом дослідження громадської думки має бути не окрема людина, а соціальна система. По-друге, справжнім предметом аналізу та пояснення має бути не індивідуальна установка, а рівень злагоди між людьми у рамках певної соціальної структури.

Вчені у рамках своєї дисципліни утверджують специфічну реальність і здійснюють відповідний цій реальності експеримент, безпосередніми або побічними результатами якого можуть стати артефакти, тобто факти, які нам бажано мати як вірогідні, але які не завжди є достатнім підтвердженням перевірюваної гіпотези й несуть на собі відбиток чогось штучного, суб'єктивного.

Споживачі соціологічної інформації повинні мати на увазі, що певна інформація не завжди вірогідна. Це можна пояснити не тільки помилками у формулюванні вихідної гіпотези, відповідно до якої розробляють, наприклад, анкети. Треба пам'ятати і про присутність у світі, в якому живуть соціологи, величезної кількості артефактів (політичних, ідеологічних, релігійних, етичних тошо), які так чи так впливають на нашу поведінку, вподобання, симпатії, антипатії тощо. Тому вивчення артефактів є одним з важливих завдань соціології.

Нестуля

Наступним методом соціологічного дослідження є спостереження. Спостереження являє собою цілеспрямоване та систематизоване сприйняття процесу або явища, що вивчається, риси, якості та особливості якого фіксуються дослідником. Форми фіксації можуть бути різні: щоденник спостереження, фотоапарат, відеокамера або інші технічні засоби.

Особливість спостереження як виду дослідження полягає, по-перше, в можливості аналізувати життєвий процес у всьому його розмаїтті, проявляти різні враження про досліджуваний об'єкт, по-друге, в неможливості повторювання спостереження.

Спостереження рекомендується для вивчення ступеня активності людей на мітингах, інтересів слухачів у процесі навчання, поведінки учасників масових суспільно-політичних заходів тощо.

На завершення слід відмітити, що в практиці соціологічних досліджень достатньо широко використовуються такі методи, як соціометричний та експертні опитування, тестування та багато інших засобів, придатних для специфічних форм аналізу. Отже, соціологічне дослідження дає можливість формувати конкретні заходи щодо вдосконалення соціальної дійсності.

Семке. Шпаргалка

Спостереження являє собою цілеспрямоване й систематизоване сприйняття досліджуваного процесу або явища, риси, властивості й особливості якого фіксуються дослідником Форми й прийоми фіксації можуть бути різними: бланк або щоденник спостереження фото- або кіноапарат й інші технічні засоби.

Особливість спостереження як методу збору первинної інформації — можливість аналізувати й одержувати різнобічні враження про досліджуваний об'єкт. Тут можуть фіксуватися характер поведінки, жести, міміка особи, вираження емоцій окремих людей і цілих колективів (груп).

Виділяють два основні різновиди включене й невключене спостереження. Якщо поведінка людей вивчається соціологом як учасником групи, то він проводить включене спостереження. Якщо соціолог вивчає їхню поведінку збоку (у спеціальному бланку реєструє всі типи дій. реакції, форми спілкування тощо), то він проводить невключене спостереження.

Андрущенко

Спостереження

Важливий метод емпіричного дослідження — спостереження. Люди вдавались до спостереження як одного з важливіших джерел соціальної інформації, що безпосередньо сприймалась і прямо реєструвала всі факти про об'єкт і його значимість з точки зору мети. Характерні риси спостереження: систематичність, планомірність і цілеспрямованість.

Існують особливості спостереження.

Перша особливість — зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження. Ні в якій іншій науці досліднику не доводиться займатися вивченням сукупності, до якої сам належить, часткою якої є, під якої безпосередньо залежить. Соціолог спостерігає суспільство, соціальні процеси і ситуації, виступаючи одночасно часткою суспільства. Нерозривний зв'язок спостерігача з об'єктом спостережений накладає відбиток і на його адекватне сприйняття соціальної дійсності, і на розуміння соціальних процесів, ситуацій, дій окремих індивідів.

Друга особливість спостереження в соціології випливає із зв'язків спостерігача з об'єктом спостереження і полягає в тому, що не може бути позбавлений чисто людської риси — емоціональності сприйняття. Якщо явища неживої природи можуть не викликати емоцій у спостерігача, то соціальні явища, їх сприйняття і інтерпретація завжди емоціональні. Ця особливість спостереження за будь-яких досліджень має враховуватися як одне з джерел можливого перекручення даних спостережень.

Третя особливість спостереження — складність повторного спостереження. Повторне спостереження, навіть повсякденного соціального факту, надзвичайно трудніше, тому що соціальні процеси піддаються впливу величезної кількості різних факторів і рідко бувають ідентичні. Тому лише старанне і багаторазове спостереження якогось соціального явища може дати достовірну інформацію і перейти до інтерпретації даних. Соціологу часто необхідна інформація про такі явища і процеси, що недоступні ніякому спостереженню і не знаходять досить повного відображення в різних документах, що аналізуються, відбираються для дослідження.

Піча

♦ Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником! і потім перевіряються.

При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

В якості характерного прикладу включеного спостереження можна вказати дослідження, проведене американським соціологом Н. Андерсеном і викладене ним у книжці "Волоцюги" (1923 р.). Для збору матеріалу про життя волоцюг Андерсен сам протягом багатьох місяців блукав з ними країною. Інше дослідження того ж роду викладено у книзі І. Уайта "Суспільство вуличних кутів" (1937 р.). Ця книга присвячена життю одного із кварталів американського міста, в якому автор, який поставив мету вивчити процес виникнення рекету (в Україні він тільки зароджується), поклик серед молоді, прожив в цьому середовищі три з половиною роки, повністю поділяв їх спосіб життя.

Перевага такого спостереження полягає в тому, що воно дає можливість розкрити приховані для зовнішнього ока сторони об'єкта, що досліджується. Разом з тим, йому притаманні певні негативні моменти: 1) спостерігач, адаптуючись до групи, яку він спостерігає, сам починає реагувати у відповідності з її стандартами, втрачаючи тим самим об'єктивний кут зору; 2) дуже важко знайти виконавця цього методу;

Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження.

Можна також виділити спостереження: 1) нестандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні і 2) стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмету і процедури спостереження.

Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони.

Спостереження називається надійним якщо, будучи повтореним є тих же умовах з тим же об'єктом, воно зможе дати один і той же результат незалежно від того, ким спостереження повторюється - первинним спостережувачем або будь-яким іншим.

Спостереження (спостережувальна процедура, результати спостереження) називаються обґрунтованими, якщо вони фіксують саме те, що повинно фіксуватися згідно мети соціологічного дослідження. З метою одержання об'єктивної інформації про явище, соціальний факт, що вивчаються, використовуються такі способи контролю:

Соціологічне спостереження - це планомірне цілеспрямоване простежування за розвитком явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксується дослідником і потім перевіряються

Особливості застосування соціологічного спостереження

—воно зазвичай застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації такими, як аналіз документів, опитування і т.д.:

—його специфіка в порівнянні з іншими методами полягає у здатності давати багаті конкретними деталями, живі, безпосередні враження про об єкт, що досліджується, а не в спогадах та інтерпретації респондента

— спостереження дає можливість одержати дані незалежно від вміння респондента описати словами свою поведінку, а також від того, чи бажає він взагалі щось говорити про свою поведінку

> Польове спостереження - спостереження, яке здійснюється у реальній життєвій ситуації

>Лабораторне спостереження - спостереження, умові проведення якого створюються спеціальне

ДОСЛІДНИКОМ

>Невключене спостереження - спостереження, зї якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем котрі вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем

>Включене спостереження - спостереження за яког< дослідник тією чи іншою мірою безпосередньо включений у досліджуваний процес

/^Систематичні - проводяться заздалегідь суворе розробленим планом вивчення об'єкта протягом певного часу

> Несистематичні (короткочасові) проводяться іншими способами (за допомогою опитувань документів тощо)

1) спостереження за спостереженням; 2) контроль іншими методами; 3) звернення до повторного спостереження; 4) виключення із списків оціночних термінів іт. п.

Як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є досить ефективним в монографічних дослідженнях, тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки.

Експеримент

Пшеничнюк

Експеримент у соціології

Експеримент - це загальнонауковий метод отримання нових знань у керованих і контрольованих умовах. Він має широке застосування в соціології та називається соціальний експеримент. Знання, отримані в результаті експерименту, мають причиново-наслідковий характер. Соціальний експеримент виконує дві функції:

- досягнення результату у практичній діяльності;

- перевірка наукової гіпотези.

Соціальний експеримент - це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності й поведінки соціального об'єкта під упливом на нього керованих і контрольованих факторів.

Експеримент може бути натуральний і розумовий.

Натуральний експеримент передбачає цілеспрямоване втручання дослідника у природний хід подій.

Розумовий експеримент - це маніпулювання не з реальними об'єктами, а з інформацією про них без втручання в хід подій.

Натуральний експеримент може бути:

- контрольований;

- неконтрольований.

Контрольований експеримент - це спроба отримати порівняно чистий ефект упливу експериментальних факторів. Для цього ретельно вивчають і вирівнюють інші умови, що можуть виникнути та викривити вплив експериментального фактора.

Вирівнювання відбувається по всіх об'єктах, які беруть участь в експерименті. Для цього виділяють фактори, які можуть впливати на очікувані наслідки, що передбачає ретельний попередній аналіз проблеми при розробці програми дослідження.

Спочатку вирівнюють основні параметри загальної ситуації, приміром, такі як сфера виробництва, тип поселення, етнічне й культурне середовище, освіта, час та ін.

Соціальне середовище (група, спільнота), у якому проводиться експеримент, повинне мати приблизно однакові характеристики.

До 20-х pp. XX ст. цей науковий метод використовувався переважно у природничих науках, а пізніше набув широкого використання й у суспільних. У історії соціології описано класичний експеримент, проведений американським ученим С. Хрістіансеном, який був спрямований на перевірку гіпотези: чим вищий рівень освіти, тим успішніше людина включається в економічну діяльність*.

* Див.: Методы сбора информации в социологических исследованиях. Кн. 2. - М., 1990. - С. 197-198.

Було сформовано дві групи, що різнилися єдиним критерієм -наявністю атестата зрілості. При цьому члени експериментальної групи мали атестат зрілості, а члени контрольованої групи - ні. У результаті дослідження серед членів експериментальної групи за дев'ять років зберегли власні доходи 92 %, а в контрольованій групі це зробили лише 58 % членів.

Відомий також експеримент, проведений у 50-х р. XX ст. американськими вченими X. Хімельвітом, А. Опенгаймом і П. Вінсоном у галузі телекомунікацій. Коли на Бі-бі-сі з'явилася технічна можливість користування двома каналами, на одному з них ішли освітні програми, а на другому - "бойовики", розважальні передачі, то значна кількість користувачів-підлітків обирали останній. Коли ж у глядачів був доступ тільки до одного каналу, а підлітки були змушені обирати освітні програми чи вимикати телевізор, то значна їх частина обирала освітні програми й отримувала задоволення від них. Науковці сформулювали висновок: виховання має сприяти формуванню в дітей навичок підкоряти не вибір увазі, а увагу - виборові*. Соціальний експеримент залежно від сфери суспільного життя може бути економічним, маркетинговим, психологічним, соціологічним, педагогічним тощо.

Див.: Жабский И. Индивидуальный кинорепертуар как проблема первичнойсоциализации // Мир психологии. — 2000. — № 3. — С. 68.

Городяненко

Соціологічний експеримент

Експеримент (лат. — проба, досвід) є загальнонауковим методом отримання нових знань в умовах, підконтрольних досліднику. Соціологія запозичила його зі сфери природничих наук, де він є одним з найпоширеніших. Соціологічний експеримент використовує певну гіпотетичну модель досліджуваного явища, описану системою змінних, які поділяють на неналежні (їх вводить і контролює експериментатор) і залежні (змінюються під впливом незалежних змінних).

Його завдання полягає в перевірці відповідності впливу та його наслідків гіпотезі дослідника.

Соціологічний експеримент — метод дослідження, під час якого отримують інформацію про кількісні та якісні зміни характеристик, діяльності та поведінки соціального об'єкта (індивіда, групи, спільноти) під дією певних факторів, у спеціально створених умовах, підконтрольних експериментаторові.

Логіка експерименту завжди обумовлена пошуком причин і характеру змін соціального явища, процесу тощо. Для експериментального дослідження важливо, щоб усі теоретично значущі характеристики, крім незалежної змінної, були незмінними протягом усієї експериментальної ситуації, а в експериментальних ситуаціях були задіяні випадкові вибірки із випробуваних. Порушення цих вимог унеможливлює об'єктивні висновки щодо впливу незалежної змінної на залежну. Особливостями соціологічного експерименту є те, що він завжди передбачає певне втручання експериментатора у перебіг здійснюваного ним експерименту; надає конкретну відповідь на питання, що цікавлять дослідника, особливо про причинно-наслідкові зв'язки досліджуваного явища, процесу тощо; допомагає перевірити дослідницькі гіпотези; має чітко виражений прикладний аспект, оскільки забезпечує цінну інформацію для прийняття управлінських рішень.

Залежно від основних ознак розрізняють такі види соціологічних експериментів:

а) за способом проведення: натурні та уявні. Натурний експеримент застосовують у природних умовах, що дає змогу досліднику контролювати обстановку. У ньому незалежна змінна є природною і виявляється незалежно від дій експериментатора. Використання його у соціології обмежене природою соціальних об'єктів, тобто людей, тому втручання експерименти тора повинно бути мінімальним. Більшість соціологічних натурних експериментів здійснюють у малих групах. Уявний експеримент, в якому дослідна ситуація створюється за допомогою уявної моделі, є більші поширеним. Він притаманний соціологічним дослідженням, у яких застосовують методи статистичного пилим-

Особливо важливий він при моделюванні соціальних процесів на комп'ютері. Уявний експеримент допомагає точніше визначити стратегію натурного експерименту;

б) за особливостями завдання: науково-дослідні і прикладні. Під час науково-дослідного експерименту перевіряють гіпотезу, яка містить нові наукові дані, під час прикладного — отримують інформацію для вироблення практичних рекомендацій, корекції управлінських рішень;

в) за характером експериментальної ситуації: польові (експериментальна група перебуває у звичних для себе умовах) і лабораторні (експериментальна група сформована штучно);

г) за послідовністю доведення дослідницьких гіпотез: лінійні і паралельні.

За лінійного експерименту аналізують одну і ту саму групу, яка одночасно є і контрольною (досліджують її первинний стан, фіксуючи всі характеристики), і експериментальною (досліджують ті ж самі характеристики після зміни умов функціонування).

Паралельний експеримент передбачає створення двох ідентичних за всіма характеристиками груп. Під час нього експериментальна група є об'єктом впливу (змінюють умови функціонування або певні характеристики), контрольна функціонує в незмінних умовах протягом експерименту. Доказ гіпотез у такому експерименті ґрунтується на порівнянні стану обох груп, висновках про причини, напрям і величину експериментально встановлених змін.

Підготовка та проведення експерименту є багатоаспектним процесом, який передбачає: 1) визначення проблемної ситуації, яку необхідно дослідити; 2) визначення мети, об'єкта і предмета експерименту; 3) визначення завдань і формулювання дослідницьких гіпотез; І) вибір індикаторів та способу контролю за перебігом експерименту; 5) визначення об'єкта (групи) для експерименту; 6) фіксація досліджуваних характеристик об’єкта; 7) визначення умов експерименту і створення експериментальної ситуації; 8) вимірювання стану об’єкта за його контрольними характеристиками відповідно до виду експерименту; 9) аналіз отриманих результатів, визначення напряму, величини змін характеристик, які підлягали дослідженню.

Для успішного проведення експерименту велике значення має правильний відбір його учасників. У соціологічній практиці розрізняють такі методі відбору експериментальних груп: метод попарного відбору (відбирають дві групи, ідентичні за основними характеристиками; найчастіше застосовується у паралельному експерименті), метод структурної (квотної) вибірки (обрана група є мікромоделлю генеральної сукупності; як правило, застосовується у лінійному експерименті), метод випадкового добору (використовують імовірнісну вибірку із заздалегідь заданим обсягом; ефективний у польових експериментах).

Найвідомішим у соціології є так званий Хоторнський експеримент, який у 20—30-ті роки XX ст. провів Е. Мейо на підприємствах електротехнічної компанії «Вестерн електрик». Цей експеримент охопив близько 20 тис. працівників і показав, що: 1) не існує механічної залежності між однією змінною, що характеризує умови праці (освітлення, режим праці, система оплати тощо), і продуктивністю праці; 2) на зростання продуктивності праці впливають «групова атмосфера», міжособистісне спілкування, суб'єктивне ставлення працівників до праці, ідентифікація інтересів працівників з інтересами компанії, повага, симпатія між найманими працівниками і керівниками компанії; 3) відчутно впливають на продуктивність праці приховані (латентні) чинники (неформальні норми, правила і вимоги працівників).

На основі концептуального осмислення результатів експерименту Е. Мейо дійшов висновку, що вирішальне значення для підвищення продуктивності праці, формування відносин у трудових структурах мають не тільки матеріальні, а й соціальні та психологічні чинники.

Жоль

Соціологічний експеримент

З деякими застереженнями до способу спостереження у соціології та соціальній психології можна віднести так званий метод експериментального спостереження, який має на увазі мінімальне втручання експериментатора у перебіг здійснюваного ним експерименту й максимально можливе врахування своїх власних ціннісних та соціально-психологічних установок. Соціологічний експеримент належить до важких методів збирання інформації. Головна його мета, як і експерименту взагалі, полягає у перевірці відповідних гіпотез.

• Соціологічні експерименти найкраще проводити за відносно однорідних умов, спочатку у невеликих групах. Загальна схема експерименту полягає в тому, щоб за допомогою вибору експериментальної групи або груп простежити за спеціально створених експериментальних умов напрям, величину та усталеність зміни характеристик, які цікавлять дослідника і які можуть бути визначені як контрольні.

Експерименти розрізняють як за характером експериментальної ситуації, так і за раціональною послідовністю доведення дослідницької гіпотези.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділяють на польові та лабораторні. У польовому експерименті група перебуває у природних умовах свого звичного функціонування (скажімо, студенти на семінарських заняттях). При цьому члени групи можуть бути або поінформовані, або не поінформовані про свою участь в експерименті.

У лабораторному експерименті ситуацію, а часто-густо й самі експериментальні групи формують штучно. Тому члени групи, як правило, поінформовані про експеримент.

У польовому та лабораторному експериментах як додаткові методи збирання інформації можуть бути використані опитування та спостереження, результати яких коригують дослідницьку діяльність.

За раціональною послідовністю доведення дослідницьких гіпотез розрізняють лінійні та паралельні експерименти.

Лінійний експеримент полягає в тому, що аналізу піддають одну й ту саму групу, яка є і контрольною, і експериментальною. Це означає, що до початку експерименту фіксують усі контрольні, факторні (які вводить або змінює сам дослідник) та нейтральні (які немовби не беруть участі в експерименті) характеристики групи. Після цього змінюють факторні характеристики групи (та/або умови її функціонування), а потім по завершенні певного часу знову оцінюють (вимірюють) стан групи за її контрольними характеристиками.

У паралельному експерименті одночасно беруть участь дві групи — контрольна та експериментальна. Вони мають бути ідентичними за всіма контрольними та нейтральними характеристиками. Характеристики контрольної групи залишаються постійними впродовж усього експерименту, натомість характеристики експериментальної групи змінюються. За підсумками експерименту контрольні характеристики двох груп порівнюють і роблять висновок про причини та величину змін, що відбулися.

Успішне проведення такого роду експериментів значною мірою залежить від правильного добору його учасників. У прикладній соціології для формування експериментальних груп використовують: (1) метод попарного добору, (2) метод структурної ідентифікації та (3) метод випадкового добору. Застосування того чи іншого методу добору залежить від планованого експерименту.

Метод попарного добору використовують переважно у паралельному експерименті. Суть цього методу полягає в тому, що з генеральної сукупності відбирають дві групи, ідентичні за нейтральними та контрольними характеристиками.

Метод структурної ідентифікації може бути використаний як у паралельному, так і в лінійному експерименті. Для лінійного експерименту добір групи здійснюють способом квотної вибірки, щоб група являла собою мікромодель генеральної сукупності за нейтральними та контрольними характеристиками. У паралельному експерименті за тими самими характеристиками вирівнюють структури експериментальної та контрольної груп.

Метод випадкового добору ідентичний методу ймовірнісної вибірки із заздалегідь заданим обсягом. Зазвичай цей метод використовують у польових експериментах за численності експериментальних груп.

Андрущенко

Експеримент

В соціологічних дослідженнях є поняття — соціальний експеримент. Що таке соціальний експеримент? Соціальний експеримент — спосіб одержання інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкту в результаті впливу на нього деяких управляємих і контролюючих факторів. Натуральний експеримент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій і явищ. Виділяються такі види експерименту: екологічний, правовий, педагогічний, соціологічний, соціально-психологічний та ін.

Є науково-дослідні і практичні експерименти. Підсумки соціологічних досліджень відображаються у звітах. Звіт про соціологічне дослідження — письмовий документ, в якому систематизовано і наочно викладаються результати досліджень.

Піча

♦ Експеримент - це загальнонауковий метод одержання в контролюючих і управляючих умовах нового знання. В соціологію він прийшов із галузі наук про природу.

У свій час Джон Стюарт Мілль не вважав можливим здійснення експерименту в суспільних науках. Сьогодні ми бачимо, що соціальний експеримент - це світова практика. Його основною метою є одержання нового, по можливості більш точного знання про соціальну реальність. Зміна соціальної дійсності здійснюється тут опосередково, головним чином через розвиток теорії або через підтвердження істинності окремих її положень в даних специфічних умовах.

Експертне опитування - це одержання інформації щодо стану і прогнозування зміни соціального явища процесу від компетенційних осіб-

ВИДИ

Соціологічний експеримент - це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального об'єкту внаслідок впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників.

Етапи соціологічного експерименту

—збирання емпіричних даних;

— визначення вихідного стану досліджуваного об'єкта:

— виявлення тенденцій його розвитку;

— розробка теоретичних концепцій та умов експериментування;

— створення експериментальної ситуації,

— контроль і спостереження за перебігом експериментальної ситуації,

— визначення й аналіз підсумків експерименту:

— запровадження висновків експерименту в життя.

— Польові - коли соціальний об’єкт перебуває у природних умовах свого функціонування

— Лабораторні - коли експериментальна ситуація і сам об’єкт формуються штучно

— Науково-дослідні - в ході яких перевіряється гіпотеза, яка містить нові елементи наукового знання

— Практичні - які мають на меті запровадження корисної новизни в масових масштабах

—Паралельні - у яких існують як експериментальна, так і контрольна група, і доведення висунутих гіпотез здійснюється на основі порівняння стану двох об’єктів (експериментального і контрольного) в один і той же час

Послідовні - у яких контрольна група як самостійно існуючий, розташований поруч з експериментальною групою об'єкт, відсутня.

експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження. До групи експертів добираються найдосвідченіші спеціалісти. Головний серед усіх критеріїв відбору експертів - компетентність. Для визначення її рівня використовують два методи: самооцінку експертів і колективну оцінку авторитетності кожного з кандидатів в експерти.

Метод експертної оцінки поширений у розвідувальних монографічних дослідженнях, процедура опитування експертів може бути очною і заочною. Для експертної оцінки використовують також і атестацію, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціально атестаційна комісія.

Одержані в ході соціологічного дослідження опитування (спостереження тощо) емпіричні дані підлягають інтерпретації, тобто поясненню. Соціолог має зробити висновки, виявити тенденції, перевірити висунені в програмі соціологічного дослідження гіпотези. Одержану первинну соціологічну інформацію йому треба узагальнити, проаналізувати, науково пояснити, згрупувати одержані дані, скласти таблиці, графіки, діаграми і т. д. Тобто скласти підсумковий документ аналізу соціологічної інформації.

Різновиди експерименту

Аналіз документів

Пшеничнюк