Вимоги до побудови анкети в конкретному соціологічному дослідженні

Анкетування - це найбільш поширений у соціології метод.

Анкета - це документ, у якому міститься впорядкований перелік питань, що дають змогу отримати нову інформацію.

Створенню анкети передує довга копітка розробка програми дослідження у зв'язку з тим, що в анкету закладаються гіпотези, сформульовані завдання, котрі потрібно вирішити під час соціологічного дослідження. Перекласти мову науки на запитання до респондентів - процедура складна, але необхідна. Існує різ­ниця між науковими термінами й буденною мовою, тому поняття можуть мати для простих людей і вчених різні значення.

Анкета починається зі вступної частини - звернення до респондента. У ньому визначається мета дослідження, спосіб заповнення анкети. Далі йде основна частина анкети з блоками запитань до опитуваних і третя частина - "паспортичка", тобто демографічні відомості про опитуваних (може виноситися на початок).

Структура та послідовність запитань в анкеті передбачає розвиток комунікації соціолога з респондентом: завоювання довіри, пробудження зацікавленості, бажання продовження бесіди та ін. Логіка побудови запитань в анкеті відповідає меті дослідження й отримання інформації, що перевіряє гіпотези.

Питання слід формулювати максимально конкретно та точно, не допускати неясності й неоднозначності.

 

Усі за­питання поділяють на два основні типи: відкриті та закриті.

Відкриті запитання - це ті, щодо яких дослідник не про­понує респондентові переліку підготовлених відповідей, а за­лишає місце для відповідей у довільній формі. Ознайомлення з відповідями на відкриті запитання дають можливість соціо­логові відчути проблеми людей, що стоять за цифрами звіту. Однак досвід показує, що на відкриті запитання відповідає лише третина респондентів, при цьому відповіді чи надто стереотипні, чи дуже конкретні, малоінформативні. Окрім цього, такі запитання важко обробляти.

Закриті запитання ~ це ті, в яких після тексту запитання пропонується віяло відповідей. Досить часто при формуванні переліку відповідей трапляються логічні помилки - порушення принципу відповідності запитання та відповідей. Це від­бувається тоді, коли варіанти відповідей не відповідають ключовому слову запитання і є варіантами відповідей на інше запитання.

До анкети також включають запитання-фільтри. Завдання таких запитань - відсіяти тих респондентів, яких не стосується наступне запитання.

 

Запитання, які стосуються соціально-демографічних характеристик респондента, зазвичай, завершують анкету.

Опитування проводяться анонімно й соціально-демографіч­ний блок передбачає взяття до уваги таких позицій:

-вік; -стать; -рід занять; - національність, місце проживання, освіта (якщо проб­лема дослідження передбачає їх важливість).

 

При формулюванні запитань анкети необхідно викону­вати такі правила:

• однозначність - мова йде про однакове розуміння змісту запитання респондентами. Дуже важливим є визначеність понять та їхня конкретність. Іноді запитання анкети містять у собі два, а то й більше запитань, що є недоцільним і за­важає отримати об'єктивну інформацію;

• стислість - досвід проведення соціологічних досліджень свідчить, що чим довше запитання, тим важче респондентові зрозуміти його зміст. Якщо запитання довге, то поки респон­дент дочитає його до кінця, він забуде початок;

• валідність - міра відповідності запитання анкети проб­лемі, що вивчається. Запитання можуть бути прямі та непрямі. Валідність запитання визначається точністю переведення показника в запитання.

Відомо, що добре опрацьована анкета може бути заповнена не більше, ніж за півгодини. За більший проміжок часу на­стає психологічна втома й увага до анкети спадає.

 

Городяненко

Заочні (анкетні) опитування. Одним з найпошире­ніших видів опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Використо­вуючи роздаткову, поштову чи надруковану у пресі анке­ту, дослідник з мінімальною технічною допомогою за ко­роткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджува­ти морально-етичні проблеми.

Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановле­ними правилами.

 

Оскільки анкету респондент заповнює самостійно, особливо важливе значення мають структура запитань, мова і стиль їх формулювання, рекомендації щодо запов­нення анкети, а також її графічне оформлення. Починалася вона вступною частиною, в якій зазначають, хто, з якою метою проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення анкети, зосереджують увагу на способі її повернення після заповнення. Її текст повинен створити у респондента настрій співробітництва. Вступну частину найчастіше розміщують на титульному аркуші.

Наступним структурним елементом анкети є кон­тактні запитання. їх метою є зацікавлення респонден­та, полегшення його ознайомлення з проблемою. Тому вони повинні бути простими за формулюванням, перед­бачати достатньо легкі відповіді.

Сутнісну інформацію містять основні запитання, зміст яких повністю визначається цілями і завданнями дослідження. Найкраще, якщо кожному окремому за­вданню відповідає певний блок запитань, а перехід до нового супроводжується поясненнями. Наприклад: «На цьому закінчуємо розмову про Вашу роботу. Тепер де­кілька запитань про Ваші можливості щодо проведення вільного часу».

Після основних вміщують запитання для з'ясування соціально-демографічних характеристик респондентів. Наприкінці дають декілька запитань, які повинні зняти психологічне напруження в опитуваних, допомогти їм усвідомити необхідність і значущість здійсненої ними роботи.

Запитання анкети є висловлюваннями, розрахова­ними на одержання інформації, що дає змогу операціоналізувати ознаки певного соціального явища. (Види запитань анкети подано на рис. 4.1.)

Рис. 4.1. Різновиди запитань анкет

Запитання анкети

За змістом: про факти поведінки, про факти свідомості, про особистість респондента.

За функціями: основні, контактні, контрольні, фільтруючі.

За струк­турою: відкриті, напівзакриті, закриті (альтернативні, неальтернативні)

За формою: прямі і непрямі

 

За структурою запитання анкети класифікують на закриті (цю групу запитань, у свою чергу, поділяють на альтернативні й неальтернативні), відкриті, напівза­криті. У закритих запитаннях респонденту дають пов­ний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один або декілька з них. їх поділяють на альтернатив­ні (коли необхідно вибрати тільки один варіант відпові­ді) і неальтернативні («питання-меню», які допуска­ють вибір кількох варіантів відповідей). Відкриті запи­тання не пропонують жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд.

 

Напівзакриті запитання в переліку запропонованих відповідей мають позиції «інше» або «що ще?».

За формою виділяють прямі та непрямі запитання. Прямі запитання дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента («Чи задоволені Ви сво­єю роботою?»). Коли ж від респондента необхідно одер­жати критичну думку про нього, інших людей, негатив­ні явища життя, використовують непрямі запитання, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, яка не ви­магає самооцінки конкретно його якостей та обставин його діяльності.

Основні запитання спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища; неосновні — на з'ясу­вання основного запитання (запитання-фільтри), пере­вірку щирості, правдивості відповідей респондента (контрольні запитання), встановлення контакту з рес­пондентом (контактні). За змістом їх поділяють на: за­питання про факти поведінки (спрямовані на виявлен­ня вчинків, дій та результатів діяльності людей); запи­тання про факти свідомості (виявляють думки, мотиви, оцінки, очікування, плани респондентів на майбут­нє); запитання про особистість респондента (соціаль­но-демографічний блок запитань, що виявляють вік, стать, національність, освіту, професію, сімейний стан та інші статусні характеристики респондентів).

Підвищенню достовірності служить і забезпечення можливості для респондента ухилитися від відповіді або ІТИ невизначену відповідь. З цією метою в анкеті передбачають такі варіанти відповідей, як «мені важко відповісти», «як коли», «буває по-різному» тощо. Важливо також, щоб запитання не мали у своїх формулюваннях ми них або неявних підказок. При формулюванні оціноч­них запитань і варіантів відповідей обов'язково стежать за збалансованістю позитивних і негативних суджень.

 

Суттєве значення має і зовнішній вигляд анкети: якість паперу, чіткість шрифту. Текст запитання і варі­анти відповідей доцільно друкувати різними шрифта­ми. Це стосується також нумерації запитань і відпові­дей, різноманітних пояснень. Значну роль у графічному оформленні відіграють ілюстративні матеріали, вказів­ні стрілки. Вони знімають втому, дають змогу адекват­но сприйняти зміст запитання, вказують на перехід до нової теми тощо. Визначаючи обсяг анкети, слід врахо­вувати, що час на її заповнення не повинен перевищува­ти 40—50 хвилин.

Загалом запитання повинні відповідати завданням дослідження, тобто забезпечувати одержання інформа­ції саме про досліджувані ознаки, а також можливос­тям респондентів як джерел інформації.

У сучасних соціологічних дослідженнях використо­вують кілька видів анкетування: роздаткове, поштове, друковане у пресі. Найпоширенішим є роздаткове ан­кетування, за якого респондент одержує анкету безпо­середньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найна­дійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити психологіч­ний контакт з респондентами, створити сприятливу ат­мосферу при опитуванні.

Поштове анкетування полягає у розсиланні анкет та одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага полягає у відносно низькій вартості, простоті організації (з підготовкою дослідження, в якому розсилається 2—3 тисячі анкет, легко справляються 2—З особи). Воно дає змогу одночасно провести опитування на великій території, в т. ч. у важкодоступних районах. Незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв’юера також сприяє підвищенню надійності результатів соціологічного дослідження. Ще одна переваги полягає у можливості респондента самостійно обирати зручний для нього час заповнення анкети.

Водночас поштове анкетування має чимало недоліків. Основним з них є неповне повернення анкет (не ті респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це великою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога (процес повернення анкет за поштового опитування теж керований). Вагомим недоліком є відмінність тих, хто заповнив і надіслав поштову анкету, від тих, хто ухилився від участі в опитуванні, тобто зміщення вибірки. Нерідко надходять відповіді не від тих, кому надсилались анкети. Респондент іноді не сам заповнює анкету, а перекладає це на когось із членів сім'ї. Не можна повністю виключити і групове запов­нення, використання порад інших осіб.

 

Останнім часом набувало поширення друковане у пре­сі анкетування. Кількість повернутих анкет при цьому незначна, як правило, не більше кількох відсотків чита­чів конкретного видання. Хоча за значного тиражу мо­жна одержати велику кількість заповнених анкет, од­нак і тоді слід обережно аналізувати емпіричні дані, не поспішати з поширенням висновків щодо всіх читачів. Суть не в тому, що соціально-демографічний склад тих, хто відповів на анкету, відрізняється від «паспортних» характеристик аудиторії. Важливіше, що ті, хто відпо­вів на анкету, відрізняються від «мовчазної більшості» або своїм ставленням до конкретного видання, або своїм баченням і розумінням досліджуваної проблеми, або тим й іншим одночасно. Сумарні статистичні розподіли важко інтерпретувати. Водночас із загального масиву заповнених анкет майже завжди можна виділити одно­рідні підмасиви, які належать респондентам конкрет­них соціально-демографічних груп. А це відкриває сприятливі можливості для дослідження диференціації думок, пропозицій, властивих різним групам респон­дентів. Часто учасники опитування супроводжують за­повнені анкети листами, в яких дають розгорнуту аргу­ментацію свого ставлення до порушуваної проблеми. Подібні самоінтерв'ю значно збагачують первинну ін­формацію і поглиблюють науковий аналіз.

Жоль

• Анкетування — це найпоширеніший у практиці прикладної соціології спосіб опитування. Воно може бути груповим або індивідуальним. При груповому опитуванні один анкетер пра­цює зазвичай з групою з 15—20 осіб. При індивідуальному ан­кетуванні роботу здійснюють з кожною конкретною людиною осібно.

Анкета (фр. — букв, розслідування) — це опитний аркуш для отримання певної інформації, який являє собою, як правило, систему запитань, націлених на виявлення характеристик предмета соціологічного аналізу. Зазвичай запитання, наведені в анкетах, кла­сифікують за змістом (скажімо, запитання про особистість респон­дента), формою (відкриті та закриті, прямі та побічні) та функцією (головні та неголовні).

Запитання першого типу спрямовані на виявлення думок, знань, побажань, очікувань тощо (назвемо їх епістемічними за аналогією з епістемічною логікою, яка працює в режимі "запитання — відпо­відь"), а також на виявлення вчинків, дій, результатів діяльності лю­дей (назвемо їх деонтичними за аналогією з відповідною тематикою деонтичної (модальної) логіки) та на характеристику особистості респондента (соціально-демографічний блок запитань).

Запитання другого типу становлять інтерес з точки зору їх комп'ютерної обробки, яка найбільшою мірою стосується закритих запитань, що мають повний набір варіантів відповідей в альтерна­тивній ("так", "ні") або неальтернативній ("так", "ні", "можливо", "радше згодний, ніж не згодний", "радше не згодний, ніж згодний", "важко відповісти" тощо) формі.

Формулювання запитань анкети визначене вихідними дослід­ницькими установками (цілями та завданнями дослідження).

Юристи і соціологи, які працюють у галузі реклами, розрізняють "доказові" (дослідницькі, програмові) та "контрольні" (власне анкет­ні) запитання. У доказовому запитанні виражене завдання дослід­ження. Наприклад, доказовим є таке запитання: "Голова МАСОЛІТу Михайло Олександрович Берліоз сприймає ім'я "Христос" як ім'я конкретної людини чи як родове ім'я для проповідників нового релігійного вчення?" У першому випадку "Христос" — це ім'я Бо-га-людини (Бога-Сина), яке відрізняє його від смертних людей. У другому випадку "Христос" — родове ім'я, яке вказує на проповід­ників нового віровчення.

При опитуванні віруючих силами поета-атеїста Івана Миколайо­вича Понирева, який пише під псевдонімом Бездомний, просто­душні прихильники культу не отримують ніяких пояснень і тим па­че їм не пропонують "доказове" запитання типу: "Ви вважаєте ім'я "Христос" позначенням конкретної особистості чи родовим іме­нем?" Замість цього "доказове" запитання переводять у відповідні анкеті запитання. Такі переведення є підґрунтям методу опитуван­ня. Це може видатися банальним, якби невдачі опитувань у більшості випадків не пояснювалися наївним ототожненням дослід­ницького (цільового) та контрольного (прямого) запитання. Насп­равді більшість завдань дослідження, хоч би якими простими вони не видавалися, вимагають перекладу запитань з мови дослідника (метамови) на мову опитуваного (об'єктну мову).

Контрольне запитання — це таке запитання, яке пропонують опитуваному в анкеті.

Соціологи виокремлюють три способи організації письмових опитувань. До перших двох належать різновиди анкетування. Третій спосіб полягає в тому, що анкети або розсилають поштою, або дру­кують у газетах, або розкидають по поштових скриньках, або вида­ють покупцям у крамницях з проханням заповнити й надіслати за зазначеною у них адресою.

 

• Поштове опитування (розсилання анкет та отримання на них відповідей поштою) — різновид анкетування. Його розгляда­ють як достатньо ефективний спосіб збирання первинної ін­формації. Ефективність полягає у простоті організації, що пов'язане з відсутністю необхідності добирати, навчати та контролювати діяльність анкетерів. Крім того, до переваг цьо­го способу належить можливість одночасного проведення опи­тування на великій території за відносно невеликий термін. Істотний недолік поштового опитування в тому, що значна час­тина розісланих анкет залишається без відповіді, оскільки у багатьох адресатів відсутні мотиви, які спонукали б їх докласти зусиль для за­повнення анкети. Крім того, коло осіб, які надсилають заповнені анкети, з певних причин не є репрезентативним. У таких випадках доводиться проводити додаткове репрезентативне опитування за до­помогою усних інтерв'ю для контролю результатів письмового опитування.

 

Однією з форм поштового опитування є так зване пресове опитування. У цьому разі анкету друкують у газеті або у часописі.

Макєєв

Роздавальне анкетування

У практиці проведення оперативних досліджень і експрес-опитувань пріоритет належить не інтерв'ю, а роздавальному ан­кетуванню. Це пояснюється дією кількох чинників і насамперед специфікою самого методу, простотою його. Під час такого опи­тування робота анкетера полягає в поясненні респондентові мети, завдань дослідження й основних правил заповнення анкети. Анкету ж респондент заповнює самостійно, як правило, у вільний час у домашніх умовах.

Другий чинник — це економічність опитування. Продуктив­ність праці анкетера дещо вища, ніж інтерв'юера, — за однако­вий проміжок часу анкетер опитує більше респондентів. Значне збільшення обсягу анкети для опитування респондента менше позначається на оплаті праці анкетера порівняно з інтерв'юером. Неабиякий чинник — це мінімальні вимоги до кваліфікації анкетера. Дослідники витрачають небагато часу на підготовку та навчання анкетерів, досить безболісно відбувається їхня заміна.

Роздавальне анкетування дає змогу уникнути недоліків, при­таманних інтерв'ю. Особливо це стосується організації і прове­дення опитування на промислових підприємствах та в установах. Багато працівників відмовляються одночасно виконувати свою основну роботу та відповідати на запитання інтерв'юера. Відповіді на запитання, особливо на ті, над якими респондент не часто за­мислюється, вимагають роздумів, відволікають його від роботи. Респонденти також неохоче заповнюють анкети до і після роботи, оскільки це порушує вироблений протягом тривалого часу сте­реотип поведінки, пов'язаний з виходом на роботу або повернен­ням додому. Іноді затримання після роботи, особливо для молодих робітників, порушує плани проведення вільного часу. Не слід забу­вати й про те, що велика кількість працюючих належать до "маят­никових мігрантів" — осіб, які мешкають в одній місцевості, а їздять на роботу до іншого населеного пункту. У цієї категорії робітників час виходу на роботу і повернення додому чітко узго­джується з графіком руху громадського транспорту. Тому ця кате­горія осіб найчастіше відмовляється від будь-яких опитувань у вільний від роботи час. Провести опитування під час обідньої перерви також неможливо, оскільки сама бесіда триває в середньо­му 20—25 хвилин. Це означає, що за час, який залишився, люди­на не зможе спокійно пообідати і відпочити. Отже, ми бачимо, що проводити інтерв'ю за місцем роботи вкрай складно. В такому разі доцільно вдатися до послуг роздавального анкетування.

З одного боку, така методика опитування дає значний виграш: один анкетер протягом дня може роздати і пояснити правила заповнення питальника 20—25 робітникам. Проте, з іншого боку, це призводить до того, що 10—12 % (у кращому разі) респон­дентів з різних причин не повертають анкети. Слід також підкрес­лити, що значну кількість часу анкетери витрачають на нагаду­вання респондентам про необхідність повернення заповнених анкет. У роздавального анкетування є ще один недолік, який дослідник не може не враховувати: є ймовірність, що запропоно­вану респондентові анкету заповнював не він сам, а хтось із членів його сім'ї. Не виключено, що під час заповнення анкети йому допомагали або ж деякі відповіді є результатом обговорення у сім'ї, у колі друзів та ін. Встановити причетність інших осіб до заповнення анкети надзвичайно складно. Тому дослідникам зали­шається лише сподіватися на сумлінність опитуваного.