Сутність, особливості, види аналізу документів

Соціологія у своїх дослідженнях використовує різноманітні документи: державні та урядові акти, статисти­чні збірники і матеріали переписів, відомчу документацію, художні твори і наукові публікації, пресу, листи на­селення тощо.

Документ — засіб закріплення встановленим способом за допо­могою спеціального носія інформації фактів, явищ, процесів об'єк­тивної реальності та розумової діяльності людини.

 

Аналіз документів допомагає дослідникові:

— сформулювати проблему, об'єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези дослідження;

— порівняти отримані під час дослідження емпірич­ні дані з показниками інших соціологічних досліджень;

— отримати інформацію для розв'язання досліджу­ваної проблеми або поглибити її аналіз;

— скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивіду­альному рівнях, виявити тенденції та розробити про­гнози щодо їх подальшого розвитку;

— здобути інформацію про діяльність головних соці­альних інститутів суспільства: сім'ї, освіти, засобів ма­сової інформації тощо;

— вивчити громадську думку і соціальне самопочут­тя населення загалом та окремих його прошарків.

 

Ця інформація може фіксуватися за допомогою букв, цифр, стенографічних або інших знаків і символів, ма­люнків, фотографій, звукозаписів тощо. Інформацію, що міститься в документах, поділяють на первинну (отрима­на внаслідок спостереження, опитування, експерименту тощо на основі безпосередньої реєстрації досліджуваних подій) і вторинну (обробка, узагальнення, опис, зроблені на основі первинних джерел), розрізняючи відповідно до цього первинні та вторинні документи. Існує кілька під­став для класифікації документів: засіб фіксації, авторс­тво, ступінь персоніфікації, виконання певної функції, зміст, ступінь наближення до інформації тощо.

Важливе значення для соціологічного аналізу мають офіційні документи, які віддзеркалюють реальні суспільні зв'язки і висвітлюють колективні думки щодо певних політичних, соціально-економічних явищ, подій, процесів. Головне їх призначення — інформувати про стан справ в основних сферах життєдіяльності суспільства та регулювати відносини між окремими індивідами, групами, спільнотами, соціальними інститутами тощо. Аналіз офіційних документів широко використовують у соціології політики, громадської думки, права, праці, медицини, молоді тощо.

 

Статистичні документи здебільшого містять певні узагальнення щодо найважливіших показників функ­ціонування соціуму, окремих його частин. Вони можуть бути предметом самостійного аналізу, оскільки дають змогу дослідити певний процес або явище в динаміці, з'ясувати їх тенденції, доповнити характери­стику досліджуваного явища, збагатити її історичним контекстом. Статистичні дані сприяють окресленню концептуальних рамок, реалізації конкретного дослід­ницького проекту. А щодо обліку населення, характе­ристик його життєдіяльності (реєстрація шлюбів, роз­лучень, народжуваності, смертності, міграції, умови і рівень життя), вони складають основу для оптимальної вибірки у соціологічному дослідженні.

У пізнанні соціальних реалій, особливо на мікрорівні, суттєвим є вивчення неофіційних документів, які є важливим джерелом відомостей про особливості суспі­льної свідомості, громадської думки, цінностей та уста­новок, мотивів поведінки особистості. Вони збагачують інформацією щодо їх мобільності, соціалізації, індиві­дуалізації, адаптації, задоволеності різноманітними сферами життя тощо, а також чинників, що впливають на їх розвиток. Соціологи нерідко у своїх дослідниць­ких пошуках зосереджувалися на особистих докумен­тах. Так, на початку XX ст. американський соціолог Вільям-Айзек Томас (1863—1947) і польський вчений Флоріан-Вітольд Знанецький (1882— 1958) дослідили особисті документи польських емігрантів (листування селян-емігрантів з родичами, що залишилися у Поль­щі; архіви емігрантських газет; матеріали церковних парафій, земельних товариств, благодійних і судових організацій; унікальну автобіографію одного з селян, яка мала до 300 сторінок) для того, щоб описати їх ста­новище у Європі та Америці.

Документальні джерела містять унікальну і різно­манітну інформацію про соціальні явища та процеси. Тому дуже важливо знайти адекватні методи, які б дали змогу отримати цю інформацію з достатньою на­дійністю, якісно інтерпретувати зміст документів від­повідно до мети і завдань дослідження.

 

Оптимальний вибір методу аналізу документів передбачає дотримання таких вимог:

— визначення виду, форми документа, який підля­щі: аналізові під час дослідження;

— з’ясування загальної ситуації на момент створен­ня документа, обставин його виникнення, історичного і соціального контексту;

— відмежування описів, певних подій від їх оціню­вання;

— встановлення надійності документа, його зв'язку з предметом дослідження;

— добір найбільш адекватного методу отримання первинних даних та їх аналізу;

— визнання того, що офіційні документи надійніші за неофіційні, особисті — за безособові, первинні — за вторинні.

 

Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні), які належать до якіс­них методів, та формалізовані, які належать до якісно-кількісних методів аналізу документів.

Неформалізований (традиційний) метод аналізу документів. Передбачає тлумачення документів (най­частіше унікальних, кількість яких незначна), з'ясу­вання основних думок та ідей конкретного тексту через усвідомлення, інтерпретацію, узагальнення змісту та логічне обґрунтування певних висновків. Типовим при­кладом неформалізованого (традиційного) аналізу до­кументів є вивчення наукових публікацій та звітів що­до певної проблеми.

 

Під час його впровадження дослідник за допомогою аналітичних операцій повинен з'ясувати:

1. Що являє собою документ, який його історичний, соціально-політичний контекст?

2. Які чинники сприяли його появі?

3. Хто його автор, і з якою метою він створив доку­мент (за текстом завжди стоять конкретні люди зі свої­ми інтересами, потребами, що завжди знаходить відо­браження у змісті документа)?

4. Наскільки надійний документ?

5. Яка достовірність зафіксованих у ньому даних, правдивість висвітлення фактів, змісту події, явищі), процесу тощо?

6. Яка суспільна дія, громадський резонанс документа?

7. Яку оцінку можна дати логічним, мовним і стильовим особливостям документа?

 

Застосування неформалізованого (традиційного) методу аналізу документів передбачає висування певних гіпотез, вивчення сутності досліджуваного матеріалу. Велике значення при цьому відіграють як об'єктивні чинники (володіння навичками архіво- і джерелознавс­тва, ознайомлення з досвідом і традиціями застосування цього методу в історичній, психологічній, юридичній науках, обізнаність щодо системи зберігання докумен­тів, правил користування архівними фондами тощо), так і суб'єктивні (інтуїція дослідника, критичне став­лення до документа, вміння логічно аналізувати текст і умови його появи, узагальнювати і робити висновки).

Цей метод аналізу документів має й певні недоліки, які передусім пов'язані з потенційною можливістю появи суб'єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпрета­ції тексту, що виникають через різноманітні причини: психологічні особливості дослідника, його вікові, стате­ві та національні ознаки, стан його фізичного та психіч­ного здоров'я тощо. Суттєвими є й кількісні обмеження цього методу, оскільки його застосування можливе ли­ше за аналізу незначного числа документів. Тому в соціо­логії поряд з неформалізованим (традиційним) методом аналізу документів широко використовують формалізо­ваний метод аналізу документів.

Формалізований метод аналізу документів (контент-аналіз). Це метод якісно-кількісного аналізу до­кументів. Сутність його полягає в алгоритмізованому виокремленні в тексті певних елементів змісту згідно з метою та завданнями дослідження, класифікації виок­ремлених елементів відповідно до концептуальної схе­ми, їх підрахунку і кількісного представлення резуль­татів. Завдяки цьому, по-перше, вдається уникнути суб'єктивізму у вивченні соціальної реальності, а по-друге, аналізувати, систематизувати і узагальнювати значні масиви документів.

Першим застосував контент-аналіз американський соціолог Г. Лассуелл (1930 р.) у сфері політики та про­паганди. Значне розповсюдження він отримав після ви­ходу у світ праці американського соціолога Б.Берельсона «Контент-аналіз у комунікаційних дослідженнях» (1950 р.).

Контент-аналіз застосовують як головний метод до­слідження (при дослідженні тематики і спрямованості часопису тощо); паралельний з іншими методами (на­приклад, при комплексному дослідженні ефективності функціонування засобів масової комунікації); допоміжний, контрольний (наприклад, при обробці та класифі­кації відповідей на відкриті запитання анкети). Найчас­тіше за його допомогою вивчають функціонування рек­лами, засобів масової комунікації, протоколів зборів, листи, накази, розпорядження тощо.

За призначенням контент-аналіз поділяють на утилі­тарно-прагматичний (кількісний) і якісний. Деякі до­слідники класифікують його на пошуковий і контроль­ний, спрямований і неспрямований, прямий і непрямий. Під час здійснення контент-аналізу використовують різ­номанітні методики залежно від його завдань. Однак у будь-якому разі об'єктом дослідження є документ, а про­цедура дослідження охоплює якісні і кількісні аспекти.

Контент-аналіз допомагає з'ясувати, як у тексті досліджуваних документів відображається реальна со­ціальна дійсність (текст є індикатором певних сторін досліджуваного об'єкта); виокремити різноманітні ха­рактеристики тексту (форму, мову, структуру, жанр, спрямованість, конструктивність тощо); оцінити мож­ливі ефекти впливу досліджуваного тексту на читачів, слухачів.

Контент-аналіз ґрунтується на одноманітних стан­дартизованих правилах пошуку, обліку, обробки та об­числення кількісних показників, характерних для до­сліджуваного тексту. Його використання передбачає розгляд змісту тексту як сукупності повідомлень, подій, оцінок, міжособистісних стосунків, соціальних проб­лем, об'єднаних за допомогою єдиної концепції у певну цілісність. Хоча формально контент-аналіз і спрямова­ний на вивчення тексту, головною його метою є дослі­дження віддзеркаленої в ньому соціальної реальності.

Потенційними об'єктами контент-аналізу можуть бути різноманітні документальні джерела, які містять текст: книги, періодичні видання, промови, урядові постанови, матеріали нарад, програми, листи тощо. (Класифікація документів подана у табл. 4.2.) Його використання є доцільним, якщо потрібен високий сту­пінь точності, об'єктивності аналізу матеріалу або якщо цей матеріал значний за обсягом і не систематизований.Ефективний він і в тих випадках, коли якісні характеристики, що їх вивчає дослідник, фігурують у досліджуваних документах з певною частотою. Без нього не обходяться під час дослідження мовних особливостей джерел інформації.