Основні вимоги до запитань анкети

За функціональним призначенням запитання анкети можна поділити на змістовні та допоміжні. Змістовні запитання є емпі­ричними індикаторами ознак явища, що вивчається.

Основні вимоги до змістовних запитань анкети такі: валідність (обґрунтованість), стислість та однозначність.

1. Валідність. Під валідністю розуміють міру відповідності запитання анкети показнику, що вивчається. Запитання можуть бути прямими або непрямими. Валідність запитання визначається точністю переведення показника у запитання. Наприклад, по­казнику "міра довіри політичному лідеру АР' відповідає пряме запитання: "Якою мірою Ви довіряєте N7". Однак запитання може бути і непрямим, якщо в прогностичному аналізі електо­ральної поведінки воно "працює" на інший показник, скажімо, "політичний вибір". Справді, чи можна ту або іншу відповідь на запитання: "Якою мірою Ви довіряєте N7" — інтерпретувати як політичний вибір?

 

Є три основні способи доведення (або спростування) валідності: логічний, емпіричний та статистичний.

У згаданому вище прикладі логічним обґрунтуванням інтер­претації міри довіри як віддання переваги (вибору) політичному лідеру може бути такий аргумент: чим вища міра довіри люди­ни до політичного лідера, тим більша ймовірність того, що вона віддасть на виборах свій голос саме цьому кандидатові. Однак автор запитання може зіткнутися з контраргументом: можлива ситуація, коли, більше довіряючи одному кандидатові, виборець під час виборів керується іншими мотивами — реальністю пере­моги кандидата, особливостями політичної ситуації, тиском мікро-соціального оточення тощо.

Якщо під час обговорення анкети обґрунтованість запитання викликає сумнів і як наслідок пропонується інше формулюван­ня, то до анкети краще занести обидва варіанти запитання, щоб пізніше аналізувати кожний із запропонованих індикаторів.

Емпіричне доведення — це перевірка обґрунтування шля­хом зіставлення прогнозу, зробленого на підставі одержаної інформації, з реальними соціальними фактами (масовою поведінкою, статистичними даними тощо). Щодо розглянутого вище при­кладу, то в ньому можна зіставити прогноз результатів виборів, зроблений на основі аналізу міри довіри, з реальними підсум­ками виборів.

Статистичне доведення — це визначення міри зв'язку між даними, одержаними за допомогою непрямого запитання, яке учасники дослідження вважають більш обґрунтованим. У нашо­му прикладі можна підрахувати коефіцієнт кореляції між даними, одержаними на підставі відповідей про міру довіри та міру го­товності голосувати за певного кандидата на виборах.

Якщо валідність запитання нічим не підкріплена, крім логі­ки автора, то в наукових документах (статтях, монографіях, ана­літичних звітах, таблицях, що публікуються, тощо) поряд з на­звою показника (наприклад, "рейтинг політичних лідерів") слід навести повне формулювання запитання, яке містилося в анкеті. Це дає змогу авторові виявити методичну делікатність, а іншим дослідникам — пропонувати власну інтерпретацію запитання або, зіставивши з іншими даними, робити висновок щодо обґрун­тованості авторської інтерпретації.

 

2. Стислість. Немає потреби наводити всі аргументи, що містять­ся в соціологічній літературі та спрямовані на обґрунтування принципу стислості у формулюванні запитань. Практично кож­ному соціологу зрозуміло, що чим довше запитання, тим важче респонденту зрозуміти його зміст. Як правило, у процесі спри­йняття довгого і складного запитання респондент дуже часто немовби забуває першу його частину, поки дочитає або дослухає останню. Читаючи (або слухаючи) запитання повторно, людина намагається виділити основні (ключові) слова, що визначають сутність запитання. Якщо респондент і за другим разом (а тим більше — за третім) не зрозумів смисл сказаного, він або пропус­кає запитання, або відмічає будь-який варіант, створюючи види­мість відповіді.

Як довели експерименти в галузі міжособистісного спілкуван­ня, для більшості людей 11—13 слів є межею сприйняття фрази без суттєвого викривлення її основного змісту. Однак потреба соціо­лога конкретизувати запитання для одержання необхідної інфор­мації часто призводить до значного збільшення його довжини.

Що можна зробити в цьому разі?

По-перше, слід переконатися, що запитання не можна скоро­тити шляхом викреслення окремих слів (див. приклад 1).

Організація та проведення соціологічного дослідження громадської думки 413

По-друге, якщо запитання набуває вигляду складного речення, можна розділити його на кілька речень, а головне з них виділити іншим шрифтом (див. приклад 2).

По-третє, підкреслити ключові слова, фокусуючи увагу рес­пондента на основному змісті запитання (див. приклад 3).

Приклад 1

1-й варіант

"Зараз я зачитаю Вам кілька думок, що стосуються Росії, Укра­їни та СНД. Будь ласка, скажіть, якою мірою Ви згодні з кож­ним із тверджень, використовуючи вирази: так; скоріш так; скоріш ні; ні. Так само Ви відповідаєте на кожне запитання".

2-й варіант

"Зараз я зачитаю Вам кілька думок. Скажіть, будь ласка, якою мірою Ви згодні з кожним твердженням?".

Приклад 2

1-й варіант

Що Ви зробите, якщо вам потрібно купити певну річ і Ви саме по неї поїхали в магазин, що знаходиться далеко від Вашого дому, а коли зайшли до магазину, побачили, що там велика черга?

2-й варіант

Припустимо, Ви хочете придбати певну річ. Ви саме по неї поїхали в магазин, що знаходиться далеко від дому. Зайшовши до магазину, побачили, що там велика черга.

Що Ви зробите?

Приклад З

1-й варіант

Скільки днів (приблизно) протягом останнього року Ви хворіли так, що доводилося брати лікарняний листок або дотримуватися постільного режиму?

2-й варіант

Скільки днів (приблизно) протягом останнього року Ви хво­ріли так, що____________________________

доводилося брати лікарняний листок або_________________________________________ дотримуватися постільного режиму

 

3. Однозначність. Під вимогою однозначності мають на увазі однакове розуміння респондентами змісту запитання. Порушення однозначності — найпоширеніша помилка в анкетах соціологів-початківців.

Перша група помилок, які є наслідком порушення принципу однозначності, — це помилки у формулюваннях запитань та відпо­відей. Друга група помилок випливає з порушення вимог до набору відповідей на запитання анкети.

Помилки формулювань.

Невизначеність або неоднозначність понять, що використо­вуються. Якщо поняття не визначене і не доведене до емпірич­ного аналога на етапі підготовки програми дослідження, то соціо­лог іноді своє завдання намагається (часто цього не усвідомлю­ючи) перекласти на респондентів. Так, не визначивши в межах дослідження поняття "адаптація", інтерв'юер запитує у респон­дентів, як відбувається процес адаптації до нового колективу. Мається на увазі, що респондент сам повинен не тільки знати, що таке адаптація, а й дати оцінку успішності цього процесу. Соціолог не враховує, що окремі респонденти, оцінюючи процес адаптації, мають на увазі різні аспекти свого становища та умов життєдіяльності. В інших випадках введені категорії здаються соціологу надто очевидними й однозначними лише тому, що він особисто до них звик і, складаючи анкету, не враховує, що в суспільній думці ця категорія не має того значення, яке має на увазі автор дослідження. Досить типовим прикладом неодно­значного запитання є таке формулювання: "Як Ви оцінюєте рівень соціальної напруженості у Вашому регіоні?"

У цьому запитанні наявні одразу два невизначені терміни: "соціальна напруженість" та "регіон". Поняття "соціальна на­пруженість" не має однозначного визначення ні у соціальній науці, ні в повсякденному житті. Соціолог і респондент можуть по-різно­му тлумачити цю категорію. (На практиці, зіткнувшись із невизначеними або неоднозначними термінами, респонденти часто за­питують інтерв'юерів: "Що мається на увазі?" Інтерв'юери да­ють власне тлумачення слова, що використовується.) Отже, соці­олог повинен у програмі дослідження визначити поняття соці­альної напруженості, виділити його складові компоненти (на­приклад, "страйки", "невдоволення умовами життя" тощо), сфор­мулювати самостійне запитання щодо кожного індикатора і лише в процесі аналізу інтегрувати дані, які він отримав.

Термін "регіон", який для автора запитання, можливо, цілком однозначний (а типологія регіонів передбачена програмою дослі­дження), не може бути однаково зрозумілий для різних респон­дентів. У цьому разі слід конкретизувати цей термін на підставі адміністративно-територіального поділу (населений пункт, район, область тощо).

Неконкретність. Оцінюючи ставлення, слід чітко визначити критерій оцінювання. Наприклад, у запитанні "Як би Ви оціни­ли сучасну політичну ситуацію в Україні?" потрібно уточнити, за яким критерієм слід оцінювати її (стабільність, демократич­ність, перспективи розвитку чи за будь-яким іншим критерієм, що цікавить авторів дослідження). Під конкретизацією розумі­ють, що запитання має формулюватися так, щоб можна було отримати однозначну інформацію. Нерідко одне запитання міс­тить у собі одразу кілька неконкретизованих значень. Напри­клад, природне у звичайній розмові запитання "Як Ви розподі­ляєте залежно від міри важливості такі статті витрат сімейного бюджету: харчування, одяг, лікування тощо?" зовсім непридатне для стандартизованої анкети. У звичайній розмові, як і під час нестандартизованого інтерв'ю або клінічної бесіди, припускається, що людина, яка відповідає на запитання, може уточнити, про що власне йдеться. У межах стандартизованого опитування з по­дальшою статистичною обробкою за стандартною програмою таке запитання є неякісним, оскільки містить неконкретизовані по­няття, і різні респонденти можуть інтерпретувати їх по-різному.

Якщо повернутися до згаданого вище прикладу, то можна побачити, що одне запитання містить цілий ряд неконкретизова­них понять. По-перше, не конкретизовано критерій оцінки важ­ливості (міра важливості — за часткою у бюджеті, за першочер­говістю придбання чи за якимось іншим значенням). По-друге, не конкретизовано суб'єкта (для кого важливо: особисто для респондента чи для більшості членів сім'ї, для глави сім'ї, який розпоряджається бюджетом, та ін.). По-третє, не конкретизовано слово "розподіляєте". Чи розподіляє респондент реально бюджет сім'ї, чи повинен уявно розподілити в ситуації опитування. Якщо йшлося про реальний розподіл, то не конкретизовано час — останній рік, півроку, місяць, тиждень. Навіть за стабільних еконо­мічних умов розподіл бюджету в сім'ї може з часом зазнавати істотних змін, а за умов інфляції він зазнає істотних змін протя­гом досить короткого проміжку часу в багатьох сім'ях.

Якщо запитання стосується дій респондента, актів поведінки, воно має обмежуватися певним відрізком часу. Якщо йдеться про оцінювання, то необхідна конкретизація критерію оцінки. Часто конкретизація запитання міститься у запропонованих иідповідях. Однак у будь-якому разі слід контролювати, чи всім зрозумілі запитання та перелік відповідей.

Складність підготовки запитання полягає в тому, що вимога конкретності та вимога стислості запитання суперечать одна одній і автору доводиться шукати компроміс між цими двома вимогами.

Два запитання в одному. На жаль, надто часто в анкетах наво­дяться запитання, формулювання яких містить у собі два, а то й більше запитань. Нижче наведено приклади досить типових формулювань поєднання двох запитань, на які звичайно пропону­ється лише одна шкала відповідей.

1. "Як часто Ви відчуваєте потребу послухати музику, відвідати театр, кінотеатр, почитати художній твір?"

2. "Які Ваші прогнози стосовно наслідків аварії на Чорнобиль­ській АЕС для України та для Вас особисто?"

3. "Ви є прихильником чи противником експлуатації й по­дальшого будівництва АЕС у Вашій області?"

Як правило, подібна помилка викликана тією обставиною, що для автора дослідження не має значення, на яку з наведених ним альтернатив одержати позитивну (чи негативну) відповідь. У запропонованій ним класифікації не важливо, чи відчуває людина потребу піти до театру, кіно, почитати книгу чи послухати музику. Кожний з цих вчинків він розцінює як, припустимо, по­требу в духовній діяльності, не враховуючи, що конкретна люди­на, яка відповідає на запитання, може відчувати потребу читати художню літературу, але їй не подобається ходити до кінотеатру. Вона може мати різні прогнози щодо наслідків аварії стосовно себе особисто та України: припустимо, стосовно себе вважає, що "все обійдеться", а стосовно України — що "найгірше ще попере­ду". Вона може бути прихильником експлуатації АЕС, що вже діють, і при цьому противником подальшого будівництва інших. Подібні запитання дуже дратують респондентів і, природно, не дають достовірної інформації.

Набагато рідше, але все ж трапляються випадки, коли автор ставить два запитання в одному формулюванні. Наприклад: "Чи хочете Ви виїхати з Вашого населеного пункту і чи збираєтеся це зробити?" У принципі допускається, якщо з якихось методич­них міркувань автор робить таке поєднання свідомо. В цьому разі слід лише проконтролювати, щоб перелік відповідей містив усі можливі комбінації відповідей на перше та друге запитання: "хочу і збираюсь", "хочу, але не збираюсь" тощо. У більшості випадків таке поєднання недоцільне. Краще поставити два запитання.

Тенденційні пояснення до запитання. У деяких випадках пояснення до запитання є не конкретизацією, а підказкою відповіді, що відбиває авторську гіпотезу. Це так звані тенденційні запитання. Такі запитання "надто однозначні", оскільки їх ре­зультат можна впевнено передбачити заздалегідь.

Приклад: "Чи вважаєте Ви достатньою міру соціальної захи­щеності мешканців Вашого міста (району) з урахуванням робо­ти атомної електростанції у Вашій області?"

У цьому формулюванні тенденційність автора виявляється вже в тому, що замість прохання оцінити міру соціальної захище­ності (нейтральне формулювання, необхідне для одержання об'єктивної інформації) він використовує модальну частку "чи", основна мовна функція якої — підкреслювати суб'єктивний характер фрази, висловлювати сумнів. Друга ж частина запитан­ня — прохання врахувати діючу атомну електростанцію — не залишає сумніву щодо змісту інформації, яку буде одержано в результаті відповідей на це запитання.

У таких формулюваннях виявляється не тільки суб'єктивна позиція автора, а й необізнаність його з методикою дослідження. Природно, що соціолог є людиною і громадянином з певною особистісною позицією. І якщо автора дослідження хвилює пробле­ма впливу атомної електростанції на почуття соціальної захи­щеності, він має право вивчити міру такого впливу. Для цього насамперед треба одержати об'єктивну інформацію щодо само­оцінки рівня соціальної захищеності населення певного регіону, не вказуючи респондентам на обставини, які можуть реально впливати на неї. Адже ті, кого не опитували, могли й не пов'язу­вати соціальну захищеність з роботою АЕС. Визначити вплив АЕС на міру соціальної захищеності можна шляхом порівняль­ного аналізу оцінок населення, що проживає поблизу АЕС, з оцін­ками населення іншого регіону. Некваліфікованість соціолога і цього разу виявляється в тому, що свою проблему — аналіз впливу АЕС на рівень соціальної захищеності — він перекладає на респондентів.

Поряд з порушенням принципу однозначності, зумовленим помилками у формулюваннях, соціологи-початківці часто вда­ються до помилки, формуючи віяло (набір) відповідей.