Отож розглянемо людину детальніше. 1 страница

Міністерство освіти і науки України

Національний лісотехнічний університет України

 

 

Вікторія ОЛІФЕРЧУК

 

ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ

Навчальний посібник

Львів

РВВ НЛТУ України

2015

ББК 20.1я73

О 65

УДК 502.2(075.8)

 

 

А в т о р

В.П. ОЛІФЕРЧУК – канд. біол. наук, доц. каф. екології
Інституту екологічної економіки НЛТУ України

 

 

Р е ц е н з е н т и:

д-р с-г. наук, проф., завідувач каф. ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології Національного лісотехнічного університету України
(м. Львів), В.П. КУЧЕРЯВИЙ,

канд. філософ. наук, доц. каф. раціонального використання природних ресурсів і охорони природи Львівського національного університету ім. Івана Франка
(м. Львів), М.М. НАЗАРУК

 

 

Відповідальний редактор А.Ф. ПАВЛИШИН

 

 

Затверджено до друку Вченою радою
Національного лісотехнічного університету України
(прот. № 6 від 07.03.07 р.)

 

ISВN 966-8084-??-? Ó В.П. Оліферчук, 2015

Ó РВВ НЛТУ України, 2015

ЗМІСТ

Тема 1. ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ І ЗАВДАННЯ ЕКОЛОГІЇ ЛЮДИНИ ЯК НАУКИ................... 6

1.1. Екологія людини у визначеннях передових вчених сучасності............................................................... 7

1.2. Головні завдання екології людини....................... 9

1.3. Вивчення здоров'я людських популяцій............. 14

Тема 2. СИСТЕМА ПОТРЕБ ЛЮДИНИ.................... 20

2.1. Індивід і особистість.......................................... 20

2.2. Система потреб людини..................................... 21

2.3. Особливості екологічної адаптації людини........ 23

Тема 3. СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ ЛЮДИНИ.... 26

3.1. Екологічна ніша людини.................................... 26

3.2. Оточуюче людину середовище та його компоненти........................................................... 28

3.3. Право людини на екологічно безпечне життєве середовище........................................................... 31

Тема 4. ПОПУЛЯЦІЙНА І ДЕМОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЮДСТВА................... 35

4.1. Расовий і етнічний склад сучасного людства..... 35

4.2. Етноекологія – напрямки розвитку і завдання.... 39

4.3. Структура та закономірності існування популяцій людини................................................................. 41

4.4. Демографічні процеси в популяціях людини..... 48

4.5. Демографічна ситуація в Україні та Росії........... 52

4.6. Регулювання чисельності людей........................ 55

Тема 5. ВПЛИВ НА ЛЮДИНУ ПРИРОДНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ........................... 58

5.1. Метеокліматичні чинники................................. 58

5.1.1. Хімічні та фізичні чинники атмосфери, що впливають на організм людини............................... 58

5.1.2. Особливості перебування людини в екстремальних природних кліматичних умовах. 65

5.1.3. Адаптація людини до кліматичних умов (акліматизація)............................................................ 66

5.2. Сонячна радіація................................................ 67

5.2.1. Зміна сонячної активності......................................... 71

5.2.2. Геомагнітні бурі.......................................................... 74

Тема 6. ХАРЧУВАННЯ ЛЮДИНИ ЯК ЕКОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР.............................. 78

6.1. Поживні речовини і харчові продукти............... 78

6.2. Харчові ресурси і продовольча безпека людства 84

6.3. Роль води в житті людини................................. 88

6.4. Сучасні уявлення про воду як фрактальну структуру.............................................................. 89

6.5. Проблеми забезпечення населення питною водою.................................................................... 91

Тема 7. ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ З ІНШИМИ ЖИВИМИ ОРГАНІЗМАМИ............................ 95

7.1. Взаємодія людини з симбіотичними мікроорганізмами.................................................. 95

7.2. Взаємодія людини з патогенними мікроорганізмами.................................................. 98

7.3. Взаємодія людини з паразитичними тваринами 100

Тема 8. МІСЦЕ І РОЛЬ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ В БІОСФЕРНИХ ПРОЦЕСАХ.......................... 103

8.1. Роль сумарного ефекту впливу господарської діяльності людини............................................... 103

8.2. Характеристика антропогенного впливу на біосферу.............................................................. 105

8.3. Глобальні екологічні проблеми сучасності....... 110

Тема 9. ВПЛИВ НА ЛЮДИНУ АНТРОПОГЕННИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ......................... 114

9.1. Основні характеристики здоров'я..................... 114

9.2. Екопатологічні процеси в організмі людини.... 119

9.3. Клінічні прояви ендоекологічної хвороби та шляхи її подолання............................................. 120

Тема 10. ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ І ХІМІЧНІ ЗАБРУДНЮВАЧІ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА............................................... 122

10.1. Забруднення навколишнього середовища ксенобіотиками та японські хвороби................... 122

10.2. Поліхлоровані біфеніли, їх дія на організм людини............................................................... 125

10.3. Поліциклічні ароматичні вуглеводні, їх токсична дія....................................................................... 127

10.4. Пестициди та нітрати як мутагени та канцерогени........................................................ 130

10.5. Мінеральні волокна та поверхнево-активні речовини, їх токсичний вплив............................ 133

Тема 11. СПОСІБ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ЯК ОДИН З ВИРІШАЛЬНИХ ФАКТОРІВ ВИНИКНЕННЯ ЕКОПАТОЛОГІЙ........................................... 134

11.1. Лікарські препарати....................................... 134

11.2. Наркотичні і токсичні речовини..................... 135

11.3. Тютюновий дим............................................. 137

11.4. Алкоголь........................................................ 139

Тема 12. РАДІОАКТИВНЕ ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА........ 142

12.1. Гостре радіаційне ураження........................... 142

12.2. Віддалені наслідки опромінення..................... 143

12.2.1. Генетичні наслідки опромінення........................ 144

12.3. Медико-екологічні наслідки аварії на ЧАЕС.. 145

12.4. Електромагнітне забруднення......................... 146

12.5. Акустичне забруднення.................................. 149

12.6. Вібраційне забруднення................................. 152

12.7. Світлове забруднення..................................... 154

12.8. Небезпечні та шкідливі виробничі чинники... 156

Тема 13. АНТРОПОГЕННІ ЗМІНИ КЛІМАТУ І ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ..................................... 157

13.1. Глобальне потепління. Причини і наслідки.... 157

13.2. Антропогенні чинники появи нових інфекційних хвороб людини.................................................... 158

13.3. Вплив мутагенів навколишнього середовища на апарат спадковості людини................................. 159

Тема 14. РУЙНІВНА ДІЯ СТРЕСУ. ПСИХОЛОГІЯ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ............................................................... 164

14.1. Функціонування системи "популяція-соціальне середовище"........................................................ 164

14.2. Моніторинг екологічної патології людини..... 167

Тема 15. ОСНОВНІ СТРАТЕГЕМИ ВИЖИВАННЯ ЛЮДСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ.................................. 170

15.1. Сучасні моделі гармонійного співіснування людського суспільства і біосфери....................... 170

15.2. Концепція сталого розвитку суспільства........ 173

15.3. Формування екологічної культури як основи неруйнівної поведінки людини в біосфері.......... 178

ЛІТЕРАТУРА................................................................ 186

Тема 1. ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ І ЗАВДАННЯ ЕКОЛОГІЇ ЛЮДИНИ ЯК НАУКИ

Ор­га­нізм лю­ди­ни тіс­но взаємо­пов'яза­ний з нав­ко­лиш­нім при­род­ним се­ре­до­ви­щем, є час­ти­ною гло­баль­ної еко­ло­гіч­ної сис­те­ми. Жит­тя всьо­го люд­ства за­ле­жить від без­пе­рер­вно­го фун­кці­ону­ван­ня при­род­них сис­тем.

При­род­не се­ре­до­ви­ще що­до лю­ди­ни ви­ко­нує три ос­нов­ні фун­кції: еко­но­міч­ну – за­без­пе­чує на­род­не гос­по­дар­ство ре­сур­са­ми; бі­оло­гіч­ну – за­без­пе­чує фі­зич­не здо­ров'я; со­ці­аль­ну – за­без­пе­чує ду­хов­ний роз­ви­ток сус­піль­ства в ці­ло­му.

На­бу­ва­ючи у взаємозв'яз­ках з ін­ши­ми еле­мен­та­ми при­ро­ди мас­шта­бу ге­оло­гіч­ної (пла­не­тар­ної) си­ли, люд­ство по­чи­нає вис­ту­па­ти як ге­не­ра­тор ін­тен­сив­них, час­то нез­во­рот­них змін бі­ос­фе­ри. Ан­тро­по­ген­на тран­сфор­ма­ція при­род­но­го, со­ці­аль­но­го і ви­роб­ни­чо­го се­ре­до­ви­ща нес­при­ят­ли­во від­би­вається на здо­ров'ї на­се­лен­ня, і пог­либ­лен­ня гло­баль­ної еко­ло­гіч­ної кри­зи, що три­ває, ста­вить пи­тан­ня про са­ме іс­ну­ван­ня люд­ства.

Склад­ність пря­мих і зво­рот­них зв'яз­ків із нав­ко­лиш­нім се­ре­до­ви­щем, яке швид­ко змі­нюється, ви­ма­гає за­лу­чен­ня ши­ро­ко­го ко­ла на­ук для їх ви­рі­шен­ня.

Із за­галь­ної еко­ло­гії як бі­оло­гіч­ної на­уки на по­чат­ку 20-х ро­ків XX ст. ви­ді­ли­ла­ся но­ва дис­цип­лі­на – еко­ло­гія лю­ди­ни. Тер­мін "еко­ло­гія лю­ди­ни" впер­ше був вве­де­ний аме­ри­кансь­ки­ми со­ці­оло­га­ми Р. Пар­ком і Е. Бор­дже­сом (1921 р.), а як са­мос­тійна на­ука во­на по­чи­нає своє іс­ну­ван­ня ли­ше з се­ре­ди­ни XX ст. Еко­ло­гія лю­ди­ни її зас­нов­ни­ка­ми і пос­лі­дов­ни­ка­ми трак­тується перш за все з бі­оло­гіч­них по­зи­цій, ос­кіль­ки, на їх­ню дум­ку, во­на спря­мо­ва­на на ви­яв­лен­ня со­ці­аль­них і еко­ло­гіч­них чин­ни­ків бі­оло­гіч­но­го роз­вит­ку лю­ди­ни, вста­нов­лен­ня адап­та­ційних мож­ли­вос­тей її іс­ну­ван­ня в епо­ху про­мис­ло­во­го роз­вит­ку і со­ці­аль­но­го прог­ре­су.

Внас­лі­док но­виз­ни та син­те­тич­но­го ха­рак­те­ру пред­ме­та еко­ло­гії лю­ди­ни іс­нує ба­га­то су­пе­реч­ли­вих і дис­ку­сійних пи­тань що­до зав­дань цієї на­уки. Все час­ті­ше до зміс­ту еко­ло­гії лю­ди­ни вно­сять со­ці­аль­но-еко­но­міч­ні та ін­ші зав­дан­ня, зас­то­со­ву­ють ме­то­до­ло­гіч­ні під­хо­ди су­між­них га­лу­зей знань: ге­ог­ра­фії, ме­ди­ци­ни, со­ці­оло­гії то­що.

1.1. Екологія людини у визначеннях передових вчених сучасності

За­хід­ні, зок­ре­ма аме­ри­кансь­кі, дос­лід­ни­ки чіт­ко роз­ме­жо­ву­ють еко­ло­гію лю­ди­ни (eco­logy of hu­man) і еко­ло­гію сус­піль­ства, яка ви­ко­рис­то­вується під наз­вою so­cioeco­logy, або hu­man eco­logy. Еко­ло­гія лю­ди­ни ос­нов­ним пред­ме­том має лю­ди­ну як бі­оло­гіч­ну оди­ни­цю. Ю. Одум, зок­ре­ма, роз­гля­дає цю на­уку як роз­діл по­пу­ля­ційної еко­ло­гії, що вив­чає еко­ло­гію бі­оло­гіч­но­го ви­ду Ho­mo sa­pi­ens. Со­ці­аль­на еко­ло­гія роз­гля­дає пи­тан­ня уп­рав­лін­ня, прог­но­зу­ван­ня, пла­ну­ван­ня всьо­го про­це­су вве­ден­ня при­род­но­го се­ре­до­ви­ща у взаємозв'язок з людсь­ким сус­піль­ством як за­леж­ною і ке­ро­ва­ною сис­те­мою в рам­ках ве­ли­кої сис­те­ми "при­ро­да-сус­піль­ство". Од­но­час­не ви­ко­рис­тан­ня тер­мі­на "еко­ло­гія лю­ди­ни" і сто­сов­но лю­ди­ни як бі­оло­гіч­но­го ви­ду, і сто­сов­но еко­ло­гії сус­піль­ства, є неп­ра­во­мір­ним і пе­реш­ко­джає роз­вит­ку різ­них на­уко­вих нап­ря­мів (Се­ме­нюк, 2002 р.).

О.Г. Во­ро­нов (1975 р.) від­но­сить еко­ло­гію лю­ди­ни до га­лу­зі бі­оло­гії, яка тіс­но пов'яза­на з бі­оге­ог­ра­фією та ме­дич­ною ге­ог­ра­фією. Ав­тор вва­жає, що еко­ло­гія лю­ди­ни по­вин­на вив­ча­ти як вплив се­ре­до­ви­ща на лю­ди­ну, так і вплив лю­ди­ни на се­ре­до­ви­ще.

На дум­ку С.С. Швар­ца (1976 р.), еко­ло­гія лю­ди­ни по­вин­на дос­лі­джу­ва­ти "ком­плекс гло­баль­них проб­лем взаємо­дії лю­ди­ни і при­ро­ди", і са­ме то­му во­на об'єднує ком­плекс на­ук з різ­ни­ми ме­то­да­ми і пред­ме­та­ми дос­лі­джень.

І.Т. Фро­лов (1983 р.) вва­жає еко­ло­гію лю­ди­ни са­мос­тійною, син­те­тич­ною на­укою, пред­мет вив­чен­ня якої під­ля­гає як при­род­ним, так і со­ці­аль­ним за­ко­но­мір­нос­тям.

Г.І. Царєго­род­цев (1983 р.) роз­гля­дає еко­ло­гію лю­ди­ну в пла­ні її со­ці­аль­но­го опо­се­ред­ку­ван­ня. Ос­нов­ним со­ці­аль­но-ме­то­до­ло­гіч­ним прин­ци­пом при цьому є вра­ху­ван­ня від­да­ле­них нас­лід­ків впли­ву на ор­га­нізм різ­них екстре­маль­них чин­ни­ків, які ви­ни­ка­ють у про­це­сі пе­рет­во­рен­ня бі­ос­фе­ри.

Б.Б. Про­хо­ров (1984 р.) вва­жає еко­ло­гію лю­ди­ни асо­ці­ацією ме­ди­ко-бі­оло­гіч­них, ге­ог­ра­фіч­них, тех­ніч­них і сус­піль­них на­ук, які в рам­ках еко­ло­гії лю­ди­ни вив­ча­ють взаємо­від­но­си­ни груп на­се­лен­ня з нав­ко­лиш­нім се­ре­до­ви­щем і його ге­ог­ра­фіч­ни­ми під­роз­ді­ла­ми і у зв'яз­ку з цим – мор­фо­ло­гіч­ні особ­ли­вос­ті, по­тен­ці­аль­ну і ак­ту­аль­ну па­то­ло­гію чи­сель­нос­ті на­се­лен­ня, його по­бу­то­ві і гос­по­дарсь­кі на­вич­ки, обу­мов­ле­ні впли­вом зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща.

За В.П. Каз­на­чеєвим (1988 р.), еко­ло­гія лю­ди­ни – це но­вий між­дис­цип­лі­нар­ний нап­рям, який вив­чає за­ко­но­мір­нос­ті взаємо­дії лю­дей з нав­ко­лиш­нім се­ре­до­ви­щем, проб­ле­ми роз­вит­ку "якос­ті" на­ро­до­на­се­лен­ня, збе­ре­жен­ня і роз­ви­ток пси­хо­фі­зич­них мож­ли­вос­тей лю­ди­ни. Ос­нов­ні нап­ря­ми еко­ло­гії лю­ди­ни бу­ду­ють­ся за со­ці­аль­но-цільо­вим прин­ци­пом, згід­но з яким об'єктив­ним зміс­том цієї на­уки є вив­чен­ня взаємо­дії лю­ди­ни і кос­моп­ла­не­тар­но­го се­ре­до­ви­ща, спря­мо­ва­не на бла­го лю­ди­ни.

М.А. Ага­джа­нян (1989 р.) найваж­ли­ві­ши­ми проб­ле­ма­ми те­орії еко­ло­гії лю­ди­ни у сфе­рі вив­чен­ня прос­то­ро­вої і ча­со­вої ан­тро­по­еко­ло­гіч­ної ор­га­ні­зо­ва­нос­ті бі­ос­фе­ри-но­ос­фе­ри вва­жає: ево­лю­цію ме­ха­ніз­мів адап­та­ції на ін­ди­ві­ду­аль­но­му, гру­по­во­му, ор­га­ніз­мен­но­му і по­пу­ля­ційно­му рів­нях; ви­яв­лен­ня спе­ци­фіч­них, нес­пе­ци­фіч­них і кон­сти­ту­ці­ональ­них ре­ак­цій на вплив се­ре­до­ви­ща; роль силь­них і слаб­ких впли­вів се­ре­до­ви­ща в ево­лю­ції лю­ди­ни; вив­чен­ня ево­лю­ційно-ге­не­тич­ної ти­по­ло­гії і особ­ли­вос­тей адап­та­ційних ме­ха­ніз­мів – еко­ло­гіч­них пор­тре­тів різ­них груп на­се­лен­ня; роль чин­ни­ка ча­су у фор­му­ван­ні адек­ват­них ре­ак­цій; роль кос­міч­них, зем­них і со­ці­аль­них чин­ни­ків та їх рит­мів (здо­ров'я бі­ос­фе­ри) у фор­му­ван­ні рів­ня і ста­ну здо­ров'я, у ви­ник­нен­ні по­ру­шень адап­та­ційних ме­ха­ніз­мів.

М.Ф. Реймерс (1990 р.) дає та­кі виз­на­чен­ня еко­ло­гії лю­ди­ни як на­уки:

1) ком­плек­сна дис­цип­лі­на, що дос­лі­джує за­галь­ні за­ко­ни взаємо­від­но­шен­ня бі­ос­фе­ри (її під­роз­ді­лів) і ан­тро­по­сис­те­ми (її струк­тур­них рів­нів люд­ства, його груп (по­пу­ля­цій) і ін­ди­ві­ду­умів), вплив при­род­но­го (в ря­ді ви­пад­ків і со­ці­аль­но­го) се­ре­до­ви­ща на лю­дей і гру­пи лю­дей;

2) еко­ло­гія людсь­кої осо­бис­тос­ті;

3) еко­ло­гія людсь­ких по­пу­ля­цій, у то­му чис­лі вчен­ня про ет­но­си. Еко­ло­гія лю­ди­ни, на дум­ку М.Ф. Реймер­са, охоп­лює як со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гіч­ні і ето­ло­гіч­ні від­но­си­ни лю­дей між со­бою, так і став­лен­ня лю­дей до при­ро­ди, тоб­то яв­ляє со­бою еко­ло­го-со­ці­аль­но-еко­но­міч­ну сфе­ру знань, де всі со­ці­аль­ні, еко­но­міч­ні і при­род­ні умо­ви роз­гля­да­ють­ся як од­на­ко­во важ­ли­ві скла­до­ві се­ре­до­ви­ща жит­тя лю­ди­ни, що за­без­пе­чу­ють різ­ні сто­ро­ни її пот­реб.

Бель­гійсь­кий уче­ний Л. Хенс (1996 р.) ос­нов­ни­ми зав­дан­ня­ми еко­ло­гії вва­жає вив­чен­ня при­род­них умов жит­тя людсь­ких по­пу­ля­цій; їх­ніх тра­ди­цій, со­ці­аль­ної ор­га­ні­за­ції і тех­но­ло­гій; шля­хів роз­вит­ку і ви­жи­ван­ня.

В.П. Алек­се­ев (1998 р.) на­во­дить пе­ре­лік ос­нов­них проб­лем, які сто­ять в гно­се­оло­гіч­но­му пла­ні пе­ред еко­ло­гією лю­ди­ни: еко­ло­гіч­ні проб­ле­ми ан­тро­по­со­ці­оге­не­зу; еко­ло­гіч­ні ас­пек­ти ра­со­ге­не­зу; хро­но­ло­гія фор­му­ван­ня і ди­на­мі­ка роз­вит­ку адап­тив­них ти­пів; еко­ло­гія де­мог­ра­фіч­них про­це­сів і хво­роб в іс­то­рії люд­ства; еко­ло­гіч­на ди­фе­рен­ці­ація люд­ства в епо­ху спо­жив­чо­го гос­по­дар­ства; еко­ло­гія пе­ре­хо­ду до ви­роб­ни­чо­го гос­по­дар­ства; еко­ло­гіч­на ди­фе­рен­ці­ація при ви­роб­ни­чо­му гос­по­дар­стві; еко­ло­гіч­ні кри­зи в епо­хи пер­віс­но­го ла­ду та се­редньо­віч­чя; ур­бо­еко­ло­гія і еко­ло­гія тех­но­ло­гіч­но роз­ви­не­них та ін­дус­трі­аль­них сус­пільств; еко­ло­гіч­ні ас­пек­ти і нас­лід­ки ді­яль­нос­ті люд­ства в епо­ху на­уко­во-тех­ніч­ної ре­во­лю­ції і су­час­ні еко­ло­гіч­ні кри­зи; еко­ло­гія екстре­маль­них пе­ре­ван­та­жень у кос­мо­сі; еко­ло­гіч­на оп­ти­мі­за­ція; еко­ло­гія сус­піль­ства і куль­ту­ри та її сус­піль­но-пси­хо­ло­гіч­ні ас­пек­ти; еко­ло­гіч­на оп­ти­мі­за­ція сус­піль­ства; еко­ло­гія осо­бис­тос­ті; еко­ло­гія лю­ди­ни як од­на з на­ук, що сприяє ство­рен­ню гар­мо­нійно­го сус­піль­ства і фор­му­ван­ню гар­мо­нійної осо­бис­тос­ті.

1.2. Головні завдання екології людини

Го­лов­ні зав­дан­ня еко­ло­гії лю­ди­ни бу­ли виз­на­че­ні в 1983 р. на І Все­со­юз­ній на­ра­ді з еко­ло­гії лю­ди­ни у м. Ар­хан­гельсь­ку та в 1984 р. на І Все­со­юз­но­му шко­лі-се­мі­на­рі з да­ної проб­ле­ми у м. Суз­да­лі. Се­ред цих зав­дань та­кі: вив­чен­ня ста­ну здо­ров'я лю­дей та со­ці­аль­но-тру­до­во­го по­тен­ці­алу по­пу­ля­ції да­ної ге­не­ра­ції; дос­лі­джен­ня ди­на­мі­ки здо­ров'я та со­ці­аль­но-тру­до­во­го по­тен­ці­алу по­пу­ля­цій в ас­пек­ті при­род­но-іс­то­рич­но­го та со­ці­аль­но-еко­но­міч­но­го роз­вит­ку; прог­ноз ста­ну здо­ров'я майбут­ніх ге­не­ра­цій; вив­чен­ня впли­ву ок­ре­мих чин­ни­ків се­ре­до­ви­ща та їх ком­плек­сів на здо­ров'я і життєді­яль­ність по­пу­ля­цій; дос­лі­джен­ня про­це­сів збе­ре­жен­ня і від­нов­лен­ня здо­ров'я та со­ці­аль­но-тру­до­во­го по­тен­ці­алу по­пу­ля­цій; ана­ліз гло­баль­них та ре­гі­ональ­них проб­лем еко­ло­гії лю­ди­ни; роз­роб­ка но­вих ме­то­дів еко­ло­гії лю­ди­ни (кос­міч­них, бі­охі­міч­них то­що); роз­роб­ка шля­хів під­ви­щен­ня рів­ня здо­ров'я та со­ці­аль­но-тру­до­во­го по­тен­ці­алу на­се­лен­ня; прог­но­зу­ван­ня мож­ли­вих змін у ха­рак­те­рис­ти­ках здо­ров'я лю­дей під впли­вом змін зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща; роз­роб­ка на­уко­во обґрун­то­ва­них нор­ма­ти­вів ко­рек­ції від­по­від­них ком­по­нен­тів сис­тем життєза­без­пе­чен­ня з ура­ху­ван­ням прог­но­зів та ана­лі­зу ан­тро­по­еко­ло­гіч­но­го нап­ру­жен­ня.

З роз­вит­ком еко­ло­гії лю­ди­ни ко­ло її ос­нов­них зав­дань роз­ши­рюється. До них, зок­ре­ма, до­да­ли­ся та­кі зав­дан­ня: ство­рен­ня ан­тро­по­еко­ло­гіч­но­го мо­ні­то­рин­гу – сис­те­ми спос­те­ре­жень за змі­на­ми про­це­сів життєді­яль­нос­ті лю­дей у зв'яз­ку з дією на них різ­них чин­ни­ків нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, а та­кож спос­те­ре­жень та оці­нок умов се­ре­до­ви­ща, які впли­ва­ють на здо­ров'я на­се­лен­ня, зу­мов­лю­ють по­ши­рен­ня зах­во­рю­вань; скла­дан­ня ме­ди­ко-ге­ог­ра­фіч­них карт, що ві­доб­ра­жа­ють те­ри­то­рі­аль­ну ди­фе­рен­ці­ацію зах­во­рю­вань на­се­лен­ня, пов'яза­них із по­гір­шен­ням якос­ті нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща; зіс­тав­лен­ня ме­ди­ко-ге­ог­ра­фіч­них карт із кар­та­ми заб­руд­нен­ня нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща і вста­нов­лен­ня ко­ре­ля­ційної за­леж­нос­ті між ха­рак­те­ром і сту­пе­нем заб­руд­нен­ня різ­них при­род­них ком­по­нен­тів ан­тро­по­еко­сис­тем і сту­пе­нем зах­во­рю­ван­ня на­се­лен­ня; виз­на­чен­ня на­уко­во обґрун­то­ва­них зна­чень гра­нич­но до­пус­ти­мих на­ван­та­жень на людсь­кий ор­га­нізм.

Як ба­чи­мо, еко­ло­гія лю­ди­ни – ши­ро­ке по­нят­тя, яке охоп­лює ду­же різ­ні пог­ля­ди: про на­уку чи асо­ці­ацію на­ук, про на­уко­вий під­хід чи на­уко­ву кон­цеп­цію, на­уко­вий нап­рям.

Дійсно, у сво­їх взаємозв'яз­ках і від­но­шен­нях з при­род­ни­ми сис­те­ма­ми людсь­кий ор­га­нізм, збе­рі­га­ючи пев­ні якос­ті бі­оло­гіч­но­го ін­ди­ві­да, не­се на со­бі гли­бо­кий від­би­ток дії со­ці­аль­них за­ко­нів, ос­кіль­ки фор­мується як про­дукт сус­піль­но­го роз­вит­ку. Від­по­від­но еко­ло­гія лю­ди­ни в її но­во­му ос­мис­лен­ні не мо­же роз­гля­да­ти­ся як су­то бі­оло­гіч­на, ме­дич­на чи ге­ог­ра­фіч­на на­ука, ос­кіль­ки осо­бис­тість з усі­ма її фі­зі­оло­гіч­ни­ми і по­ве­дін­ко­ви­ми влас­ти­вос­тя­ми, ре­ак­ці­ями, ме­ха­ніз­ма­ми адап­та­ції со­ці­аль­но де­тер­мі­но­ва­на, і перш за все у сфе­рі сві­до­мос­ті. То­му лю­ди­на мо­же роз­гля­да­ти­ся тіль­ки у взаємозв'яз­ку трьо­х сис­тем: духа, душі та тіла. Не­об­хід­но при цьому вра­хо­ву­ва­ти, що вплив при­род­них чин­ни­ків на лю­ди­ну зав­жди спе­ци­фіч­ний внас­лі­док за­ко­но­мір­нос­тей і особ­ли­вос­тей со­ці­аль­но­го жит­тя. Екстра­по­ля­ція еко­ло­гіч­них по­нять, які сто­су­ють­ся рос­лин і тва­рин, на еко­ло­гію лю­ди­ни не є пра­во­мір­ною. Усі при­род­ні за­ко­но­мір­нос­ті у взаємо­дії лю­ди­ни і при­ро­ди вис­ту­па­ють в ін­тег­ра­ції із со­ці­аль­ни­ми за­ко­но­мір­нос­тя­ми. Ви­ко­рис­то­ву­ючи за прин­ци­пом ана­ло­гії тра­ди­ційні еко­ло­гіч­ні за­ко­но­мір­нос­ті сто­сов­но лю­ди­ни, не­об­хід­но ста­ран­но їх ана­лі­зу­ва­ти з ан­тро­по­ло­гіч­них по­зи­цій.

З цього вип­ли­ває, що еко­ло­гія лю­ди­ни по­вин­на роз­гля­да­ти лю­ди­ну як найви­ще уні­вер­саль­не творіння Боже.

Людина – унікальне створіння у Всесвіті. Космопланетарний феномен людини намагалися пояснити в усі часи. Проблеми людини завжди стоять в центрі філософської та ідеологічної боротьби, вона була предметом вивчення різних природничих і суспільних наук. Людину прагнули пізнати як античні філософи і мислителі, так і визначні вчені недавнього минулого та сучасності.

Перші сторінки Біблії говорять нам про те, що Бог створив усе живе на цій Землі і людину. Якщо заглибимося в Слово, то зрозуміємо, що Творець користувався різними принципами при створенні всього живого і при створенні людини. І сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю. І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно.» (Буття 1:20-21). І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу і плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так» (Буття 1:24). У цих віршах йдеться про те, що вода і земля, які були наповнені Словом (Змістом, Інформацією) від Творця, віддали цю Інформацію, матеріалізуючись у всі живі істоти на Землі.

Але людину Господь творив інакше… І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі» (Буття 1:26) І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, - і стала людина живою душею» (Буття 2:7). Отже людина була створена за зовсім іншим принципом, ніж усі живі істоти. Господь зробив її схожу на Себе, і вдихнув Свій Дух у неї. І кожній людині Господь призначив план, який вона повинна реалізувати у своєму житті, аби бути щасливою і принести користь суспільству.

Отож розглянемо людину детальніше.

Господь є триєдиний (Отець, Син і Дух Святий), і людина також триєдина… Вона має три складові – дух, душу і тіло. Оскільки Бог є Дух, то і людина є дух, яка має душу і живе у тілі. Отже людина спочатку духовне створіння, а потім - тілесне. В області людського духу ми маємо три складові: це сумління, інтуїція та пошук Істини (пошук Бога). Коли дух людський з’єднаний з Божим Духом через покаяння та постійне спілкування з Творцем, то сумління такої особи гостре та живе. Така людина всі питання свого життя вирішує тільки після поради з Господом, така людина не здатна на підлість, злочин проти людей та природи, вона люблячи та добра, тому, що Дух Божий живе у ній. Інтуіція її добре розвинута і підказує небезпеки та оберігає від необдуманих вчинків. Така людина постійно шукає Бога у своєму житті, знаходить Його і служить Йому. Наступна складова особистості – це її душа, яка також має три складові: волю, розум та емоції. Всі три складові відродженої особистості розвиваються у людини згідно з планом Божим на її життя. Така людина розумна та любляча, з міцною волею та врівноважена у емоціях. Третя складова людини – це її тіло, яке має 5 органів чуття: смак, зір, нюх, слух та дотик. За допомогою цих органів людина пізнає прекрасний, створений Богом світ. Всі духовні складові особи розвиваються, і людина відбувається як гармонійна особистість (рис.1)

 

Пред­ме­том еко­ло­гії лю­ди­ни має ста­ти вив­чен­ня тих со­ці­аль­них і при­род­них впли­вів, які нав­ко­лишнє се­ре­до­ви­ще справ­ляє на лю­ди­ну, а та­кож дос­лі­джен­ня зво­рот­них впли­вів лю­ди­ни на се­ре­до­ви­ще її іс­ну­ван­ня. Спе­ци­фі­кою еко­ло­гії лю­ди­ни як на­уки повинні стати різ­но­ма­ніт­ні взаємо­дії: лю­ди­ни з Богом, людини з при­ро­дою, людини з суспільством людей. Ця на­ука вив­чає ті впли­ви, які пря­мо чи опо­се­ред­ко­ва­но поз­на­ча­ють­ся на лю­ди­ні як на цілісній особистості.

Се­ред ши­ро­ко­го ді­апа­зо­ну со­ці­аль­них і пси­хо­ло­гіч­них впли­вів на осо­бис­тість еко­ло­гія лю­ди­ни роз­гля­дає тіль­ки ті, які вик­ли­ка­ють по­ру­шен­ня у сфе­рі фі­зі­оло­гії нер­во­во-пси­хіч­них, ен­док­рин­них та ін­ших про­це­сів, що тяг­не за со­бою роз­ба­лан­су­ван­ня людсь­ко­го ор­га­ніз­му та роз­ви­ток па­то­ло­гіч­них ста­нів.

Нез­ва­жа­ючи на те що в лю­ди­ни пос­ла­би­ли­ся зв'яз­ки з при­ро­дою, во­на збе­рег­ла свою час­тко­ву або пов­ну за­леж­ність від при­род­них сис­тем ви­со­ких рів­нів ор­га­ні­за­ції. Так, лю­ди­на за­ле­жить від мік­рок­лі­ма­ту міс­та чи се­ла, від по­го­ди і клі­ма­ту тієї при­род­ної зо­ни, де во­на меш­кає. На­реш­ті, во­на пов­ніс­тю за­ле­жить від ста­ну лан­дшаф­тної сфе­ри і бі­ос­фе­ри, тоб­то від вміс­ту в ат­мос­фе­рі кис­ню, вуг­ле­кис­ло­го га­зу, во­ди, кон­цен­тра­ції різ­них іонів, со­няч­ної ра­ді­ації, сту­пе­ня чис­то­ти по­віт­ря і во­ди, а та­кож від бі­оло­гіч­ної про­дук­тив­нос­ті при­род­них і штуч­них еко­сис­тем.

Дос­лі­джу­ючи над­зви­чайні і екстре­маль­ні впли­ви нав­ко­лишньо­го при­род­но­го і со­ці­аль­но­го се­ре­до­ви­ща на ор­га­нізм лю­ди­ни, еко­ло­гія лю­ди­ни ста­вить зав­дан­ня роз­ро­би­ти те­орію ство­рен­ня і збе­ре­жен­ня оп­ти­маль­них при­род­них, со­ці­аль­них і пси­хо­ло­гіч­них умов нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща. Від­по­від­но пред­ме­том цієї на­уки є умо­ви іс­ну­ван­ня як ок­ре­мої лю­ди­ни, так і со­ці­аль­них груп на різ­них струк­тур­них рів­нях сус­піль­ства, ана­ліз екстре­маль­них при­род­них, со­ці­аль­них і пси­хо­ло­гіч­них чин­ни­ків.

Го­во­ря­чи про те­оре­тич­ні ос­но­ви еко­ло­гії лю­ди­ни, слід від­зна­чи­ти особ­ли­ву роль уза­галь­ню­ючо­го вчен­ня В.І. Вер­надсь­ко­го про бі­ос­фе­ру і но­ос­фе­ру. Роз­ви­ток жит­тя на Зем­лі Вер­надсь­кий роз­гля­дає як кос­моп­ла­не­тар­ний про­цес, що від­бу­вається не­роз­рив­но з пла­нет­ни­ми і кос­міч­ни­ми про­це­са­ми, та їх взаємо­дію з со­ці­аль­ною ді­яль­ніс­тю лю­ди­ни (Каз­на­чеєв В.П., 1988 р.).

Лю­ди­ну В.І. Вер­надсь­кий роз­гля­дає як ве­ли­чез­ну си­лу, вплив якої на бі­ос­фе­ру бе­зу­пин­но зрос­тає. Але "експлу­ата­ція" при­ро­ди лю­ди­ною не мо­же бу­ти без­меж­ною. В.І. Вер­надсь­кий пе­ред­ба­чав не­ми­ну­чість пе­ре­хо­ду до ке­ро­ва­но­го впли­ву лю­ди­ни на при­ро­ду з ме­тою ство­рен­ня зба­лан­со­ва­них умов між ни­ми, пе­ре­хо­ду до но­ос­фе­ри. Пе­ре­ду­мо­ва­ми но­ос­фе­ро­ге­не­зу є со­ці­аль­на ре­ор­га­ні­за­ція люд­ства, ство­рен­ня но­во­го рів­ня ор­га­ні­зо­ва­нос­ті бі­ос­фе­ри в ці­ло­му, роз­ви­ток пси­хо­бі­оло­гіч­ної при­ро­ди са­мої лю­ди­ни, ре­ор­га­ні­за­ція кос­моп­ла­не­тар­но­го се­ре­до­ви­ща в ши­ро­ко­му ро­зу­мін­ні (но­окос­мо­ге­нез).

Вчен­ня В.І. Вер­надсь­ко­го про но­ос­фе­ру нак­рес­лює шля­хи ви­ко­рис­тан­ня і роз­вит­ку при­род­них сил в ін­те­ре­сах лю­ди­ни, зрос­тан­ня про­дук­тив­нос­ті сус­піль­ної пра­ці, ра­ці­ональ­но­го при­ро­до­ко­рис­ту­ван­ня, збе­ре­жен­ня і роз­вит­ку здо­ров'я та со­ці­аль­но-тру­до­во­го по­тен­ці­алу на­ро­до­на­се­лен­ня.

З роз­вит­ком еко­ло­гії лю­ди­ни ви­ник­ла не­об­хід­ність роз­роб­ки мо­де­лей і сис­те­ми по­нять цієї на­уки.

Од­ним з ос­нов­них по­нять в еко­ло­гії лю­ди­ни є "ан­тро­по­еко­ло­гіч­на сис­те­ма". Пер­шою скла­до­вою час­ти­ною в цьому тер­мі­ні є поз­на­чен­ня лю­ди­ни (гр. anthro­pos) в найбільш за­галь­но­му ро­зу­мін­ні. При цьому ство­рюється мож­ли­вість ви­ко­рис­то­ву­ва­ти всю ієрар­хію цього поз­на­чен­ня: еко­сис­те­ма мо­же ма­ти як найбільш низь­кий ієрар­хіч­ний рі­вень – ін­ди­ві­ду­аль­ний чи ор­га­ніз­мен­ний, так і найбільш ви­со­кий – по­пу­ля­ційний, ко­ли в ро­лі суб'єкта вис­ту­пає люд­ство.