Після набуття Україною незалежності розпочався процес становлення національної фінансової системи. Важливою його ознакою стало відродження місцевих фінансів як складової фінансових систем усіх цивілізованих держав. Це обумовлено становленням в державі інституту місцевого самоврядування, розмежуванням функцій та завдань виконавчої влади по вертикалі.
Відродження місцевих фінансів супроводжується появою комплексу теоретичних проблем, необхідність розв`язання яких обумовлює формування нової, самостійної галузі фінансової науки. Ця наука є системою знань про місцеві фінанси. Розробка теорії місцевих фінансів з урахуванням нових фінансових явищ в Україні є актуальною проблемою фінансової науки.[6]
Важливим з теоретичного погляду є виявлення закономірностей та особливостей становлення в Україні місцевих фінансових інститутів, внутрішніх міжурядових фінансових відносин, державної регіональної фінансової політики та фінансового вирівнювання, системи управління місцевими фінансами.
Світовий досвід визначення ролі держави та її територіальних утворень у розподільчих процесах переконує, що державний і місцеві бюджети є одним із найдосконаліших інструментів регулювання соціально-економічних процесів. На сьогодні у більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється до 50 % ВВП. Проблемою лишається визначення оптимальних форм і методів такого перерозподілу, збалансування державних і територіальних інтересів у бюджетному процесі, їхнє фінансове забезпечення. На сучасному етапі для України – це одне з найважливіших завдань. [11]
На практиці розмежування повноважень між різними рівнями управління зумовлює особливості формування доходної частини як державного, так і місцевих бюджетів.
Позитивною характеристикою кодексу є чітке розмежування дохідних джерел між ланками бюджетної системи. Ст. 63-69 Кодексу визначають склад доходів місцевих бюджетів. Вони представлені закріпленими за бюджетом місцевого самоврядування податками і зборами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, і доходами, які не враховуються при визначенні таких трансфертів. [1]
Органи місцевого самоврядування за кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентують порядок їх сплати й перерахування до місцевого бюджету; визначають також органи, які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення й перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх подання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи державної податкової служби.[1]
Згідно зі ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, до складу повноважень рад належить право надавати пільги за місцевими податками й зборами у вигляді повного або часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників чи відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.
Бюджетним Кодексом України передбачено закріплення доходів за органами місцевого самоврядування для забезпечення коштами їх власних і делегованих державою повноважень. Ці доходи спрямовуються на виконання власних повноважень місцевих органів влади і самостійно розподіляються місцевими органами влади відповідно до переліку видатків визначених у ст. 91 Бюджетного кодексу (основні видатки: капремонт житлового фонду, благоустрій, преса, місцеві заходи і програми)
Рисунок 1. Динаміка бюджетів України за 2009-2012 роки
