Андська спільнота націй. Союз південноамериканських націй (UNASUR)

Андское співтовариство націй (група, пакт; ісп. Сomunidad andina, CAN, або англ. Andean Community of Nations, ACN) - регіональне соціально-економічна співдружність країн Латинської Америки: Болівія, Колумбія, Еквадор і Перу. Створено в результаті підписання Картахенського угоди від 26 травня 1969 року.

 

Штаб-квартира організації розташована в місті Ліма, Перу. Андское співтовариство охоплює територію в 3,8 млн км з населенням понад 101 млн осіб; на 2011 рік, сукупний валовий продукт склав 600 млрд доларів США. [1]

Девіз спільноти: «Моя земля - мій дім».

Поточні учасники

Болівія (1969) Колумбія (1969) Еквадор (1969) Перу (1969)

Асоційовані члени

За договорами Андського співтовариства з МЕРКОСУР і / або Союзом південноамериканських націй.

Аргентина (2005) Бразилія (2005) Уругвай (2005) Чилі (2006)

Країни-спостерігачі

Іспанія

Формальні учасники

Венесуела (1973-2006; з 31 липня 2012 входить до складу МЕРКОСУР)

Чилі (повноправний учасник з 1969 по 1976 рік; спостерігач з 1976 по 2006 рік; асоційований член з 2006 року)

Цілі та напрямки діяльності

Мета співтовариства - сприяння розвитку країн-учасниць допомогою їх інтеграції та соціально-економічного співробітництва; прискоренню економічного зростання та забезпечення зайнятості; створення латиноамериканського спільного ринку.

Напрямки діяльності

вироблення єдиної економічної політики, координації здійснюваних проектів;

гармонізація законодавства: здійснення контролю за застосуванням прийнятих в рамках спільноти правових норм та їх єдиної інтерпретацією;

встановлення тісних взаємних зв'язків між регіонами та органами управління Андського співтовариства через допоміжні органи - Консультаційна Рада приватних підприємців і Андский інститут праці.

Андский пакт здобув особливу популярність в історії інтеграції країн, що розвиваються - спробою відразу в масштабах цілої угруповання обмежити вплив іноземних монополій. Головною мірою в цьому напрямку стало введення «Спільного режиму по відношенню до іноземного капіталу, торговим маркам, патентів, ліцензій», покликаного встановити контроль за діяльністю транснаціональних компаній.

Ці заходи стимулювали перетворення іноземних підприємств, створюваних після 1974 року в національні або змішані. При установі такого підприємства не менше 15% акцій підлягає передачі державі, на території якого воно знаходиться.

Важливим положенням загального режиму було введення обмежень на вивозяться іноземними компаніями прибутку. Щорічно дозволялося перевозити за кордон не більше 14% зареєстрованої суми прямих інвестицій. Одночасно обмежувалися сфери додатка іноземного капіталу: він не допускався в страхування, внутрішню торгівлю, транспорт, в засоби масової інформації.

З 1976 року в багатьох країнах співтовариства деякі положення загального режиму пом'якшені в рамках Ліми протоколу

Структура управління

Андская система інтеграції

Андская система інтеграції, створена в 1996 році, складається з трьох основних органів управління:

Президентська Рада;

Рада міністрів закордонних справ;

Комісія Андського співтовариства.

Президентська Рада - з 1990 року є вищим органом управління Андського співтовариства. До Ради входять президенти країн-учасниць. На регулярних зустрічах Ради обговорюється інтеграційна політика спільноти з урахуванням інтересів субрегіонів, проводиться оцінка досягнутих результатів діяльності.

Рада міністрів закордонних справ - орган політичного співробітництва складається з міністрів закордонних справ країн-учасниць. Рада покликана координувати міжнародну співпрацю, а також здійснює взаємодію з регіональними блоками.

Комісія Андського співтовариства - законодавчий орган, відповідальні за розробку рішень спільноти. У складі Комісії: офіційні представники кожної країни на рівні міністрів торгівлі. Засідання проводяться кілька разів на рік із запрошенням фахівців залежно від теми обговорюваних питань. Прийняті рішення з питань торгівлі є обов'язковими для країн членів.

Функції Комісії Андського Співтовариства: розробка, виконання та оцінка загальної політики у сфері економічної інтеграції з торгівлі та інвестицій; вжиття заходів з виконання поставлених цілей і завдань; координація спільної позиції країн членів у міжнародних організаціях та переговорах з третіми країнами та блоками.

Допоміжні структурні підрозділи

В якості допоміжний структурних підрозділів Андського співтовариства націй виступають:

Загальний секретаріат;

Андский парламент;

Андский Суд;

Андская корпорація розвитку (АКР);

Латиноамериканський резервний фонд (ЛРФ);

Асоціація телекомунікаційних комісій;

Спілка приватних підприємців;

Андский інститут праці.

Андский парламент - включає парламентаріїв національних конгресів кожної країни-члена. З 2007 року парламент складається з парламентаріїв, що обираються на основі прямих загальних виборів. Андский парламент бере участь у правовому процесі на основі пропозиції проектів рішень, що становлять спільний інтерес; сприяє гармонізації законодавств країн-членів та координації діяльності парламентів Андських країн з парламентами інших держав.

Андская корпорація розвитку (АКР), утворена в 1968 році, виступає як банк розвитку, як інвестиційний банк і як агентство економічного і фінансового сприяння.

Латиноамериканський резервний фонд (ЛРФ) - розпоряджається частиною валютних резервів країн-членів для підтримки платіжних балансів і узгодження фінансової та валютної політики.

Асоціація телекомунікаційних комісій - використовується з метою поглиблення співробітництва, сприяння розвитку телекомунікаційних служб в регіоні.

Основні події [ред вікі-текст]

26 травня 1969 - організація Андського пакту (англ. Andean Pact) в результаті підписання Картахенського угоди між Болівією, Чилі, Колумбією, Еквадором і Перу.

1973 рік - до Андському пакту приєдналася Венесуела.

1976 - Чилі під керівництвом Аугусто Піночета вийшла зі спільноти через економічні розбіжностей.

1989 рік - підписання Декларації ІСА, націленої на консолідацію спільних зусиль країн-учасниць співтовариства, зміцнення зовнішніх зв'язків, об'єднання Латинської Америки на основі формування спільного ринку.

1990 рік - прийняття «Андской стратегії», в якій були сформульовані три основні цілі:

розвиток андского економічного простору;

поглиблення міжнародних зв'язків країн Андської групи;

внесок у єдність Латинської Америки.

«Акт світу», прийнятий у тому ж році, висунув як найважливіших завдань:

поглиблення процесу інтеграції андських країн;

реалізацію її окремих етапів (зона вільної торгівлі, митний союз),

а також інших заходів, необхідних для створення Андського спільного ринку.

1996 рік - протокол Трухільо вніс суттєві зміни в Картахенського угоди, змінивши структуру органів управління співтовариства. Андский пакт був перейменований в Андское співтовариство націй. Організована Андская система інтеграції.

2001 рік - створення паспорта єдиного зразка для громадян країн-учасників Андського співтовариства.

2003 рік - Андское співтовариство і МЕРКОСУР уклали меморандум про спільні заходи щодо організації вільної торгівлі між країнами цих двох блоків.

Колумбія і Еквадор з 2004 року, а Перу з 2003 року отримали статус асоційованих членів МЕРКОСУР.

1 січня 2005 - запровадження безвізового режиму між країнами-учасниками Андського співтовариства. Перетин кордону здійснюється за внутрішніми паспортами, а в'їзд на територію Венесуели з міграційних картках.

2006 рік - Венесуела, в особі президента країни Уго Чавеса заявила про своє бажання вийти з Андського співтовариства. Серед основних причин виходу називалося угоду про вільну торгівлю з Північноамериканської зоною вільної торгівлі (НАФТА), раніше укладену між США, Колумбією і Перу. Ця угода, на думку Уго Чавеса, завдало непоправної шкоди всьому співтовариству. 22 квітня 2011, Венесуела офіційно залишила Андское співтовариство після технічної переробки торгових угод з країнами співдружності. [3]

Вересень 2006 - Андский Рада міністрів закордонних справ схвалив повернення Чилі в якості асоційованого члена.

2011 рік - в якості країни-спостерігача до товариства приєдналася Іспанія.

7 грудня 2012 - Болівія початку входження до складу регіонального блоку південноамериканських країн МЕРКОСУР. Еквадор також оголосив про своє бажання піти за Болівією в МЕРКОСУР.

Плановане входження країн-учасників Андського співтовариства в МЕРКОСУР на правах повноправних членів спричинить за собою припинення існування Андського співтовариства націй в якості окремого торгового блоку.

Союз південноамериканських націй (англ. Union of South American Nations, ісп. Unión de Naciones Suramericanas (UNASUR), порт. União de Nações Sul-Americanas (UNASUL), нід. Unie van Zuid-Amerikaanse Naties) (інша назва — Декларація Куско) — регіональна політична та економічна організація держав Південної Америки, створена 9 грудня 2004 року.

Підписання декларації про створення нової організації відбулося на саміті 12 держав у Куско (Перу).

До неї увійшли держави-члени Південноамериканського спільного ринку МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай), Андського співтовариства (Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу та Еквадор), а також Чилі, Гайана і Суринам.

Гайана та Суринам підписали декларацію, але відклали свій вступ до Південноамериканське співтовариство націй на невизначений термін.

Найбільшу активність при створенні спільноти проявили колишні президенти Перу Алехандро Толедо та Бразилії Луїс Інасіу Лула да Сілва.

У декларації зазначено, що вона відображає прагнення народів Латинської Америки до інтеграції, єдності та будівництва спільного майбутнього. Основне завдання нового союзу — протягом 15 років домогтися інтеграції економік і створення зони вільної торгівлі.

Планується, що перший час Південноамериканська спільнота буде розвиватися шляхом політичної координації дій країн-учасниць, а в майбутньому мають бути створені загальноамериканські інститути — рада міністрів, південноамериканський парламент і суд правосуддя.

Місце підписання історичної декларації — місто Куско в перуанських Андах — за легендою, було заснований міфічним правителем інків Манко Капаком і згодом стало столицею великого держави інків — Тауантінсуйю, найбільшої держави в доколумбовій Америці.

Підписання декларації було приурочено до 180-ї річниці розгрому (9 грудня 1824 року) іспанських конкістадорів латиноамериканської армією під проводом Симона Болівара у битві при Аякучо (Перу).

Розвиток

23 травня 2008 року на саміті UNASUR в Бразилії було прийнято рішення про створення регіонального представницького органу «за зразком Європарламенту» [1].

16 грудня 2008 року в м. Салвадор (Бразилія) на позачерговому саміті УНАСУР була створена Південноамериканська рада оборони (ЮАСО), дорадчий і координаційний механізм, спрямований на забезпечення умов для зниження напруженості на континенті.

28 серпня 2009 року в м. Барілоче (Аргентина) відбувся черговий саміт організації. Основне питання порядку денного — присутність США на семи військових базах Колумбії, проти чого різко заперечує президент Венесуели Уго Чавес [2][3].

У травні 2010 року під час зустрічі представників країн-учасниць UNASUR в Буенос-Айресі, був обраний перший генеральний секретар цієї організації — колишній президент Аргентини Нестор Кіршнер. Його обрали на дворічний термін. Очікується, що в столиці Еквадору Кіто буде побудована штаб-квартира UNASUR, а місцем розташування загального парламенту буде місто Кочабамба в Болівії.

UNASUR виступає як авторитетного регіонального судді та головного майданчика взаєморозуміння для країн континенту, в якому геополітичні інтереси США (як в ОАД) зведені до мінімуму, а рішення приймаються виходячи з інтересів країн південноамериканського континенту.