Головною особливості політичної системи Мексики є конституція, яка є рушійною силою в формуванні політичних відносин інститутів влади між собою і народом. Формує вертикаль влади, де центральне місце відає президентові, який в свою чергу вирішує долю країни, і є арбітром у владних взаємовідносинах. Також значний вплив на електорат мають партії. Основними політичними партіями Мексики на сьогоднішній день є Інституційно-революційна партія, Зелена екологічна партія Мексики (ЗЕПМ), Партія праці (ПП), Партія демократичної революції (ПДР), Партія національної дії (ПНД). ЗМІ, які формують громадську думку і забезпечують свободу слова. І конституція забезпечує існування соціальних і індивідуальних прав, свободу, безпеку, добробут, розвиток, рівність і справедливість як найвищих цінностей суспільства.
Ми можемо виділити такі основні інститути влади виконавчу, законодавчу і судову.
Офіційно Мексика має федеральну форму правління. Фактично політична влада сконцентрована в руках національного уряду в місті Мехіко. Виконавча влада належить президентові, обраному прямим загальним голосуванням на один шестирічний термін. Нинішнім Президентом Мексики є вибраний в 2006 році Феліпе Кальдерон Інохоса. Як глава виконавчої влади президент керує всім державним апаратом, призначає і звільняє вищих посадових осіб федерації і федерального округу, очолює збройні сили.
Законодавча влада належить двопалатному Національному конгресу: Сенат - 128 осіб, що обираються на 6 рокiв (половина сенаторів обирається кожні 3 роки), Палата депутатів - 500 депутатів, що обираються на 3 роки: 300 - за мажоритарною системою відносної більшості по уніномінальних виборчих округах, решта - за системою пропорційного представництва, за допомогою регіональних списків, голосування по яких проводиться за поліномінальних виборчих округах.
Головна функція конгресу полягає у прийнятті законів і декретів з питань, віднесених до компетенції федерації. Право законодавчої ініціативи належить Президентові Республіки; депутатів і сенаторів Національного конгресу; законодавчим органам штатів.
Мексиканська судова система розділена на федеральні суди і суди штатів, які застосовують відповідно федеральне і місцеве законодавство.
Федеральна судова система очолюється верховним судом і складається з колегіальних окружних судів, унітарних окружних судів, районних судів і, відповідно до конституційної поправки, що вступила в силу з 1995 р., федерального суду присяжних та федеральної судової ради.
Верховний суд республіки (Suprema Corte de Justicia de la Nacion) є вищим судом країни; він складається з 21 основного та 5 додаткових членів і діє у складі пленуму та палат. Додаткові члени беруть участь у роботі пленуму лише тоді, коли заміщають членів верховного суду. Верховний суд щороку обирає (зі свого складу) голову, який може бути переобраний.
Призначення членів верховного суду проводиться президентом республіки і підлягає схваленню палатою сенаторів (неприйняття рішення у визначений термін також розглядається як схвалення).
Окружні та районні судді призначаються верховним судом республіки, виконують свої обов'язки протягом 4 років, у разі переобрання або підвищення на посаді вони можуть бути зміщені зі своїх постів тільки в порядку імпічменту (політичного суду).
Можна сказати, що політична система Мексики в цілому і окремо її складові елементи та політичний режим вивчаються в комплексі поряд з політичними режимами і політичними системами інших латиноамериканських країн. Безліч дослідників вивчають політичну систему і політичний режим Мексики, звертається увага, як на окремі структурні елементи політичної системи так і на політичний режим. Аналіз основних складових політичної системи проводиться на основі критеріїв Трояна.
Особливостями вивчення політичної системи і режиму Мексики є її швидкий трансформаційний перехід від авторитаризму до демократії і активна розбудова інститутів демократії. Мексика розвивається швидкими темпами з бідної країни до потужної індустріальної країни, яка стала одним з регіональних лідерів в Латинській Америці і в майбутньому може стати новим центром сили в світовій політиці.
Отже, можна сказати, що Мексика пройшла складний трансформаційний шлях від авторитаризму до демократії. Від Мексиканської революції 1910-1917 років під час якого в країні йшла громадянська війна до демократичних виборів 2006 року. Ми можемо чітко простежити, на скільки жорстока відбувалася боротьба за владу між різними політичними силами. Конституція 1917 року яскравий приклад того, що війна була не даремною. Документ 1917 включав в себе принципи аграрної реформи, право на працю, принципи соціальної справедливості, націоналізму і антиклерикалізму. Цей документ позбавив посадових осіб усіх головних політичних організацій права на переобрання на другий термін і в значній мірі зміцнив виконавчу владу.
Мексика отримала багатопартійну систему. За результатами виборів у липні 2009 у Палаті депутатів представлені 7 партій (сенатори з виборів у липні 2006):
Інституційно-революційна партія (PRI) - лівоцентристська, 241 депутат (35 сенаторів)
Партія національної дії (PAN) - правоцентристська, 147 (52)
Партія демократичної революції (PRD) - ліва, 72 (31)
Екологічна зелена партія (PVEM) - центристська, 17 (4)
Партія праці (PT) - ліва, 9 (3)
Партія новий альянс (PNA) - лівоцентристська, 8 (1)
Конвергенція - лівоцентристська, 6 (2)
Соціал-демократична партія і незалежні не отримали жодного місця.
Мексика перейшла від соціалістичної системи до ліберальної стала на шлях капіталістичного розвитку.
Але залишилося і багато проблем. У країні існують і ведуть боротьбу проти уряду різні військово-політичні угруповання та рухи. Найбільше - Сапатистську армія національного звільнення (САНО), яка в 1994 р. підняла збройне повстання в штаті Чіапас. САНО виступає за проведення демократичних і соціальних реформ, на захист прав індіанських народів Мексики, проти неолібералізму та вільної торгівлі. Вона активно співпрацює з міжнародним антиглобалістським рухом. Прихильники САНО зі всієї Мексики створили політичний рух - Сапатистський фронт національного визволення. У 2006 році була оголошена війна мексиканським наркокартелям.
Після виборів 2006 року вся надія на краще життя лежить на новому президентові Феліпе де Хесусе Кальдерону, який почав нові ліберальні реформи, боротьбу з корупцією, наркоманією і очищенням влади від олігархічних кланів.
