Сутність та структура реальних інвестицій

Визначальною домінантою економічної політики будь-якої країни є реальні інвестиції. Вони складають економічну ос­нову суспільства та впливають на досягнення макроекономічної стабілізації країни. Такий аспект дослідження свідчить про дуже важливе значення реальних інвестицій в економічному розвитку країни та про ту роль, яку вони відіграють у функціонуванні рин­кової економіки. Саме цим пояснюється той величезний інтерес економістів до теорії вкладання капіталу у виробництво, який во­ни проявляють на протязі багатьох років, в тому числі і наша увага до цієї проблеми.

Найчастіше під «реальними інвестиціями» розуміють ті економічні ресурси, які направляються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію ви­робничого процесу.

В економічній літературі прийнято розрізняти «чисті ре­альні інвестиції», які направляються на збільшення основного капіталу та утворення нових основних та частини оборотних фондів як виробничого, так і не виробничого призначення, та «валові реальні інвестиції», які відрізняються від «чистих» на ве­личину одноразових витрат, які забезпечують просте відтворен­ня. Крім того, реальні інвестиції в формі капітальних вкладень включають в себе такі елементи «валових» інвестицій, як витрати, на накопичення та реновацію основних фондів і накопичення оборотних фондів у частині приросту незавершеного будівницт­ва. Отже, поняття «валових інвестицій» по складу ширше капітальних вкладень, які не включають у себе витрати на утворення невстановленого обладнання та капітальний ремонт діючих ос­новних фондів.

Реальні інвестиції можуть виступати також у вигляді нетто-інвестицій, або початкових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підприємства (фірми) тареінвестицій (знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використову­ються на придбання нових засобів виробництва). Нетто-інвестиції разом із реінвестиціями утворюють брутто-інвестйції.

Реальні інвестиції поділяються також на: інвестиції у «зовнішні умови», тобто в найбільш вигідні вкладання вільних коштів у сторонні виробничі та інші структури; та інвестиції у власну діяльність, тобто найбільш вигідне вкладання капіталу в підвищення конкурентного статусу підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Оскільки останній тип визначається як зовнішніми так і внутрішніми факторами, то інвестиційна діяльність підприємства повинна бути направлена з однієї сторони, на посилення пози­тивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємств, з іншої сторони — на вдосконалення виробничого потенціалу власного підприємства. Інвестиції у «зовнішні умови» здійсню­ються, як правило, у вигляді участі на паях підприємства в спільних проектах.

Інвестиції внутрішнього характеру мають за мету розви­ток стратегічного потенціалу за рахунок приросту тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, інтелектуальних тощо) та ут­ворення необхідних товарно-матеріальних запасів.

Усі вище згадані інвестиції у реальні активи найчастіше здійснюються у вигляді реального інвестиційного проекту.

62. Фактор еквівалента певності (CEF)

Ідея методу полягає в тому, щоб розподілити грошовий потік на певну та ризиковану частини.

Грошові потоки переводяться в безпечні певні, потім дисконутються за безпечною ставкию.

ВИРАХУВАНЯЯ ЕКВІВАЛЕНТУ ПЕВНОСТІ

1. визначити сподівані грошові потоки від проекту

2. визначити фактор еквівалента певності або відсоток сподіваного грошового доходу, що є певним

3. вирахувати певні грошові потоки, перемноживши величину сподіваних грошових потоків на фактор еквівалента певності

4. вирахувати вирахувати теперішню вартість проекту, дисконутуючи певні грошові потоки на безпечну ставку дисконта

5. визначити читу теперішню вартість (NPV), віднявши початкові інвестиції (Iо) від читої теперішньої вартості безпечних грошових потоків

6. якщо значення читсої теперішньої вартості дорівнює 0 аба більше від нуля проект можна затврерджувати