Міжрегіональні цивілізаційні та комунікаційні процеси

З початку 60-х років XX ст..значення колишніх колоній та залежних територій — "країн третього світу" — постій­но зростає. У процесі розвитку цих країн утворилося два головних полюси: найрозвиненіші, як правило — країни-експортери нафти та найменш розвинені: до цієї групи належать держави Африки, Азії та Карибського басейну: Ерітрея, Ефіопія, Бангладеш, Східний Тімор та ін. Рівень життя навіть у цих країнах поступово покращується, але досить повільними темпами. Країни, що розвиваються, — дуже неоднорідні, розрізняються за багатьма параметрами. Основними характеристиками є такі:

1) багатоукладний характер економіки;

2) низький рівень розвитку виробничих сил, відсталість промисловості, сільського господарства та соціальної ін­фраструктури;

3) залежне становище у системі світового господарства, периферійний характер капіталізму.

Спільними ознаками більшості країн, що розвиваються, є бідність, перенаселення, високий рівень безробіття, вели­чезна зовнішня заборгованість. Країни, що розвиваються, з початку 70-х років XX ст. збільшують свою роль у міжна­родній економіці. Необхідність їхньої участі у міжнародному поділі праці пояснюється тим, що вони є виробниками сировини та ряду комплектуючих виробів, необхідних для розвинених країн. Міжнародна торгівля для країн, що розвиваються, особливо для найбідніших, залишається найважливішим джерелом зовнішніх доходів. Більша час­тина товарного експорту цих країн. Збувається на ринках розвинених країн. Останнім часом відбувається реструк­туризація сукупного експорту цих країн. Зростає частка промислових товарів та послуг. Важливою статтею прибут­ку є експорт робочої сили. Необхідним для країн, що роз­виваються, є залучення іноземного капіталу, для цього вони вдосконалюють інвестиційний клімат, створюють необхідну інфраструктуру, організують спеціальні економічні зони з особливими пільговими умовами. Приватний капітал, про­никаючи в ці країни, прагне до країн, економіка яких є динамічною і розвивається швидкими темпами. Величезни­ми є заборгованість більшості таких країн та їхні виплати відсотків за боргами розвиненим країнам. Нещодавнє ска­сування боргів 18 найбіднішим країнам безумовно покращило їхні позиції, але не змінило глибинних умов розвитку. Процеси інтернаціоналізації виробництва та капіталу прак­тично не стосуються значної частини цих країн або від­буваються у них формально. Є велика група країн із пере­важанням замкненої, самодостатньої економіки.

Нові індустріальні країни (НІК) за рядом ознак виділя­ються із загальної маси країн, що розвиваються. До них відносять "чотири азійських тигри" — Південну Корею, Тайвань, Сінгапур та Гонконг, а також Аргентину, Брази­лію та Мексику. Це НІК першого покоління. НІК другого покоління — Малайзія, Таїланд, Індія, Чилі, третього — Кіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія, четвертого — Філіппі-ни та ін. НІК перевищують країни, що розвиваються, за розміром ВВП надушу населення, середньорічними темпами його приросту, часткою обробної промисловості у ВВП, обсягом експорту промислових виробів, обсягом прямих інвестицій за кордоном, а за деякими з цих показників пе­реважають розвинені країни. Для всіх цих країн характерні високі темпи зростання національного добробуту, рівня життя населення. Для цього НІК активно залучають іноземні капітали, техніку та технологію промислово розвинених країн. Деякі НІК виділяються завдяки перебуванню у сфері економічних та політичних інтересів розвинених країн. На формування сучасної структури економіки НІК величезний вплив справили прямі інвестиції, особливо з СІЛА та Японії.

Існує своєрідне змагання між двома моделями НІК — азійською та латиноамериканською: перша передбачає розвиток національної економіки з переважною орієнта­цією на зовнішній ринок, на експорт, друга орієнтована на імпортозаміщення. Стратегія імпортозаміщення, заснована на протекціонізмі, призводить до серйозної кризи та стаг­нації. Етапу експорто орієнтованої політики не обов'язково має передувати завершений еТап імпортозаміщуючої ін­дустріалізації — ці компоненти можуть бути збалансовані й суміщені. Місце та роль НІК у міжнародній торгівлі визна­чається всією сукупністю їхніх реальних можливостей. НІК беруть активну роль у міжнародній міграції капіталів, у Сінгапурі та Гонконгу виникли нові міжнародні фінансові центри. Успіхи, яких досягнули у розвитку НІК, їхня інтеграція у світове господарство дозволяють з упевненістю стверджувати, що перспективи економічного зростання, підвищення рівня життя та зростання зовнішньоекономічної експансії цих країн доволі сприятливі.