З початку 60-х років XX ст..значення колишніх колоній та залежних територій — "країн третього світу" — постійно зростає. У процесі розвитку цих країн утворилося два головних полюси: найрозвиненіші, як правило — країни-експортери нафти та найменш розвинені: до цієї групи належать держави Африки, Азії та Карибського басейну: Ерітрея, Ефіопія, Бангладеш, Східний Тімор та ін. Рівень життя навіть у цих країнах поступово покращується, але досить повільними темпами. Країни, що розвиваються, — дуже неоднорідні, розрізняються за багатьма параметрами. Основними характеристиками є такі:
1) багатоукладний характер економіки;
2) низький рівень розвитку виробничих сил, відсталість промисловості, сільського господарства та соціальної інфраструктури;
3) залежне становище у системі світового господарства, периферійний характер капіталізму.
Спільними ознаками більшості країн, що розвиваються, є бідність, перенаселення, високий рівень безробіття, величезна зовнішня заборгованість. Країни, що розвиваються, з початку 70-х років XX ст. збільшують свою роль у міжнародній економіці. Необхідність їхньої участі у міжнародному поділі праці пояснюється тим, що вони є виробниками сировини та ряду комплектуючих виробів, необхідних для розвинених країн. Міжнародна торгівля для країн, що розвиваються, особливо для найбідніших, залишається найважливішим джерелом зовнішніх доходів. Більша частина товарного експорту цих країн. Збувається на ринках розвинених країн. Останнім часом відбувається реструктуризація сукупного експорту цих країн. Зростає частка промислових товарів та послуг. Важливою статтею прибутку є експорт робочої сили. Необхідним для країн, що розвиваються, є залучення іноземного капіталу, для цього вони вдосконалюють інвестиційний клімат, створюють необхідну інфраструктуру, організують спеціальні економічні зони з особливими пільговими умовами. Приватний капітал, проникаючи в ці країни, прагне до країн, економіка яких є динамічною і розвивається швидкими темпами. Величезними є заборгованість більшості таких країн та їхні виплати відсотків за боргами розвиненим країнам. Нещодавнє скасування боргів 18 найбіднішим країнам безумовно покращило їхні позиції, але не змінило глибинних умов розвитку. Процеси інтернаціоналізації виробництва та капіталу практично не стосуються значної частини цих країн або відбуваються у них формально. Є велика група країн із переважанням замкненої, самодостатньої економіки.
Нові індустріальні країни (НІК) за рядом ознак виділяються із загальної маси країн, що розвиваються. До них відносять "чотири азійських тигри" — Південну Корею, Тайвань, Сінгапур та Гонконг, а також Аргентину, Бразилію та Мексику. Це НІК першого покоління. НІК другого покоління — Малайзія, Таїланд, Індія, Чилі, третього — Кіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія, четвертого — Філіппі-ни та ін. НІК перевищують країни, що розвиваються, за розміром ВВП надушу населення, середньорічними темпами його приросту, часткою обробної промисловості у ВВП, обсягом експорту промислових виробів, обсягом прямих інвестицій за кордоном, а за деякими з цих показників переважають розвинені країни. Для всіх цих країн характерні високі темпи зростання національного добробуту, рівня життя населення. Для цього НІК активно залучають іноземні капітали, техніку та технологію промислово розвинених країн. Деякі НІК виділяються завдяки перебуванню у сфері економічних та політичних інтересів розвинених країн. На формування сучасної структури економіки НІК величезний вплив справили прямі інвестиції, особливо з СІЛА та Японії.
Існує своєрідне змагання між двома моделями НІК — азійською та латиноамериканською: перша передбачає розвиток національної економіки з переважною орієнтацією на зовнішній ринок, на експорт, друга орієнтована на імпортозаміщення. Стратегія імпортозаміщення, заснована на протекціонізмі, призводить до серйозної кризи та стагнації. Етапу експорто орієнтованої політики не обов'язково має передувати завершений еТап імпортозаміщуючої індустріалізації — ці компоненти можуть бути збалансовані й суміщені. Місце та роль НІК у міжнародній торгівлі визначається всією сукупністю їхніх реальних можливостей. НІК беруть активну роль у міжнародній міграції капіталів, у Сінгапурі та Гонконгу виникли нові міжнародні фінансові центри. Успіхи, яких досягнули у розвитку НІК, їхня інтеграція у світове господарство дозволяють з упевненістю стверджувати, що перспективи економічного зростання, підвищення рівня життя та зростання зовнішньоекономічної експансії цих країн доволі сприятливі.
