Цивілізаційні аспекти економічного розвитку

 

Цивілізація є величезним паракраїнним, наднаціональ­ним, світовим утворенням, для якої характерний специфіч­ний вияв людини, своєрідність культури, традицій, мен­талітету, загальне сприйняття світу. За найбільш пошире­ною класифікацією А. Дж. Тойнбі, сучасна наука розрізняє цивілізації живі та мертві. Серед перших виділяють ті, що розвиваються, та ті, що занепали. До перших відносять лише західнохристиянську. Занепалими є цивілізації-са-теліти на кшталт православної, іранської, японської тощо та цивілізації-релікти, зокрема єврейська та несторіанська. Кордони цивілізацій не збігаються з державними. Дослі­дження цивілізаційного поступу доводять, що матеріальне буття багато в чому зумовлює специфіку формування циві­лізації, але в подальшому розвитку духовна складова так само чинить вплив на розвиток матеріальної культури.

Труднощі кліматичного, зовнішнього, новотериторіаль-ного та іншого характеру зумовлюють перетворення при­мітивних суспільств у звитяжні цивілізації: голод, холод та важка праця стають поштовхом для розвитку людської винахідливості, об'єднання окремих напівдиких юрм у по­тужну спільноту, формування своєрідної культури.

Сучасний період розвитку цивілізацій позначений роз­гортанням глобалізаційних процесів. Включаючи цивілі­зації у загальний світовий розвиток, він одночасно, оскіль­ки реалізується у формі активної експансії західнохри-стиянської цивілізації, — гальмує їх самостійний рух. Це звичайне явище, коли менш розвинені цивілізації, що за­непали, отримують імпульс щодо зміни вектора свого роз­витку, стимулюється виправлення притаманних їм вад, замінюються застарілі норми на більш адекватні сучас­ності. Сприймаючи новий виклик, вони мають мобілізува­тися, поєднати власні життєздатні елементи культурного набутку з досягненнями найбільш прогресивної цивілізації.

Досить актуальною ця проблема є і для нашої країни як частини православного світу, що межує на західному кор­доні з найпотужнішим цивілізаційним утворенням — за-хіднохристиянською цивілізацією, на сході — з досить ві­докремленим сателітом православної — руською підциві-лізацією та нерозвиненою османською цивілізацією на пів­дні. Важливим є завдання і належного сприйняття власної величезної культурної спадщини й уточнення цивілізацій-ної ідентичності. Саме в цьому полягають глибинні засади подолання наявних кризових процесів у національній са­мосвідомості, без чого мріям про наше становлення як ус­пішної, економічно могутньої нації навряд чи вдасться швидко здійснитися.

Взаємодія цивілізацій відбувається нині у двох площи­нах. По-перше, це зіткнення цивілізацій, техногенних та традиційних, що найбільш яскраво виявляється в проти­річчях між західнохристиянською та ісламською цивілі­заціями, які іноді виливаються в озброєні конфлікти на кшталт іракського, ліванського, кувейтського тощо. По-друге, це зростання взаємопроникнення цивілізацій, акту­алізація західних цінностей у східних цивілізаціях та ін­терес до східних досягнень у сфері філософії, кулінарії, музики серед носіїв західнохристиянської культури. До речі, остання поступово поширює свій ареал, трансформу -ючись в кожному окремому локусі в певну модифікацію, але залишаючи свою сутність. *

Головними цінностями провідної цивілізації сучасно­сті є:

— домінанта ринкового господарства;

— пріоритетність раціонального знання, формування на базі нього науки, ідей, інститутів і технологій;

— принцип законності та захисту прав людини. Основоположними принципами традиційних цивіліза­цій є такі:

1) співпадіння суб'єктів влади та власності;

2) переваги глибинного, традиційного, релігійного знання;

3) відсутність незалежності окремої людської особисто­сті, домінанти прав індивіда над суспільними.

В традиційних цивілізаціях основну роль відіграє дер­жава, і саме її роль має бути змінена, на перший план по­винна виступити особистість з її бажаннями, зацікавлен­нями, жорстким обстоюванням пріоритетності своїх інте­ресів над інтересами суспільства. Втім, для традиційного суспільства характерною особливістю є необхідність дер­жавного втручання, набуття її інститутами домінантної ролі в процесі трансформації. Посилюючи свої позиції з добрими намірами, державі важко відмовитися від своєї провідної ролі в подальшому. Отже, перетворена цивіліза-ційна перебудова отримує специфічний присмак, замість швидкої модернізації відбувається становлення маложит-тєздатного мутанта. Принципи провідної цивілізації реа­лізуються частково і дуже деформовано, серед населення утворюються прошарки, що дуже по-різному сприймають запозичені цінності.

Сучасний етап міжцивілізаційної взаємодії відбувається в умовах глобалізації, становлення "світового села", що позначений швидкою інтенсифікацією міжцивілізаційних відносин шляхом зростання потоків товарів, послуг, капі­талів, інформації, міграції робочої сили тощо та потужним впливом провідної цивілізації на ідентичність інших циві­лізацій. Здобувши безперечну перевагу в технологічному плані, західнохристиянська цивілізація розпочала без­збройний наступ на менш розвинені цивілізації, викорис­товуючи як інструменти поневолення економічні важелі, підвищуючи культурну привабливість західних цінностей. Коригуючи розвиток слабких цивілізацій, вона забезпечує своє економічне домінування, отримуючи технологічну ренту, необхідні ресурси та розміщуючи в малорозвинених країнах екологічно небезпечні виробництва. Зростання зовнішніх боргів посилює залежність бідних країн від країн провідної цивілізації. Контроль за інформаційними пото­ками забезпечує формування прихильної до дій Заходу суспільної думки.

 

Економічна трансформація втім є свідченням на користь актуальності західнохристиянських цінностей. Саме ідеї, притаманні цій цивілізації, забезпечують підвищення про­дуктивності праці, впровадження інноваційних технологій, домінування раціонального мислення, реалізацію вибору в термінах прагматизму. Окремі країни роблять відчайдуш­ні спроби наблизитись до західних стандартів, зберігши при цьому свою цивілізаційну ідентичність. Цей шлях обрали Японія, Китай, Індія та ін. На жаль, спроба поєднати своє та запозичене на прикладі Японії виявилась продуктивною лише впродовж історично короткого проміжку часу і лише поступове посилення західної складової дозволяє країні втриматися на економічному олімпі. Інші країни намага­ються наблизити свої базові культурні цінності чи протидія­ти просуванню західних.

В цілому західнохристиянська цивілізація повністю до­вела свою еволюційну перевагу й ефективність програми розвитку. Більшість цивілізацій поступово перетворюють­ся в її сателітів, асимілюючи запропоновані цінності, іноді дуже жваво (Росія за Петра І, радянський експеримент, перебудова та відбудова).

Разом з тим, підживлюючись досягненнями Заходу, циві­лізації, що занепали, отримують новий імпульс розвитку, хоч і в фарватері провідної; це загрожує появою нових не­безпек у майбутньому, коли педні проблеми в розвитку за-хіднохристиянської цивілізації можуть призвести до кон­фліктів та зміни лідера.

Науково-технічна революція принесла домінуючій циві­лізації не лише дивіденди, але й багато проблем:

— зростає соціальне розшарування, поділ на високопро-фесійних фахівців та низькокваліфікованих виконавців;

— зростає роль елітарності;

— послаблюється роль демократичних інститутів;

— зростання відчуження окремих осіб від сприйняття дійсності, її віртуалізація;

— зниження рівня моральних якостей у суспільстві;

— зростання злочинності;

— зростання інформаційного шуму.

Вивчення економічної теорії передбачає творче осмис­лення рушійних сил соціально-економічного прогресу — це потребує визначення його матеріальних засад і ролі в ньому економічного устрою суспільства з урахуванням особливо­го значення взаємодії різних форм власності та державного регулювання господарської системи. При цьому головна рушійна сила соціально-економічного прогресу знаходить­ся в самому суспільстві — це економічні потреби та інтере­си людини. Показником ефективності соціально-економіч­ного прогресу є зростання багатства суспільства, що відкри­ває простір для його подальшого розвитку.

Природні умови, специфіка виробничої технології, зміст праці людини та розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень культури суспільства. Це поняття зага­лом відображає спосіб створення матеріальних і духовних цінностей, їх розподілу і споживання. Відповідно до цьо­го цивілізація визначається як історично конкретний стан суспільства, який характеризується особливим способом праці, певною суспільно-виробничою технологією, від­повідною матеріальною й духовною культурою. Цивіліза­ція відображає органічну сукупність соціально-економіч­них і культурних характеристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб вваємодії людини з при­родою, — це історично визначена соціально-культурна єдність на певній геоекономічній території, що характери­зується особливими цінносними орієнтирами та регулятив­ними принципами буття, самобутністю, що формується досвідом історичного розвитку і є підвалиною її самосвідо­мості, встановлення відмінностей від інших спільнот. Са­мобутність визначає єдність особистості й колективу, прагнення до стабільності, інтеграції та гармонізації.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється шляхом глобальних за своїм змістом технологічних революцій, що зумовлюють якісні зміщення в розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, спо­собу її взаємодії з природою.

Перша в історії людства технологічна революція, так звана неолітична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації. Завдяки цій революції у сільському господар­стві почали широко використовуватися певним способом оброблені камінні знаряддя праці. Аграрна цивілізація, що значно прискорила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок історії людства — 8—10 тис. ро­ків. Вона знаменувала перехід від привласнювального до відтворювального господарства й отримала теоретичне об­ґрунтування в працях фізіократів та меркантилістів. Ця цивілізація була панівною в світі до середини XVIII ст., хоч процес її занепаду розпочався з буржуазної революції у Нідерландах XVI ст.

Промислова революція другої половини XVIII — першої третини XIX ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що розвивається дотепер. Ґрунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, інду­стріальна цивілізація зробила новий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивних сил й забезпеченні панування людини над силами природи. Уперше в історії людства створені працею людини засоби виробництва, передусім механічні знаряддя праці, стали основною формою багатства суспільства. Індустріальна цивілізація зумовила не лише механізацію виробничих процесів, а й якісно новий крок уперед у розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Вона забезпечила домінування товарного виробництва.