Міжнародна координація економічної політики

Тема 5

5.1. Сутність міжнародної координації економічної політики та її інститути.

5.2. Міжнародне регулювання руху товарів, послуг і продуктів інтелектуальної власності.

5.3. Регулювання міжнародних фінансових відносин.

5.4. Міжнародний валютний фонд в системі регулювання міжнародних фінансових відносин.

Міжнародна координація економічної політики — це процес взаємного узгодження заходів національної еконо­мічної політики зацікавленими учасниками задля спіль­ного регулюючого впливу на економічні процеси інтерна­ціонального чи регіонального рівнів.

5.1. Сутність міжнародної координації економічної політики та її інститути

Об'єктами міжнародної координації економічної полі­тики можуть бути:

— цілі економічної політики. Учасники об'єднуються навколо спільних для всіх зацікавлених сторін можливих результатів координування з метою погодити на основі компромісу ті цілі економічної політики, які викликають певні суперечності, тощо;

— інструменти економічної політики. Від того, на­скільки правильним буде вибір економічними суб'єктами механізмів реалізації економічної політики, наскільки ці механізми відповідають характеру існуючих економічних умов, багато в чому залежить і можливість досягнення по­ставлених цілей. Більше того, зважаючи на взаємозалеж­ність національних економік у світовому господарстві, економічна політика однієї країни безперечно буде впли­вати на процеси сусідніх країн, тому координація учасни­ками кількості та якості інструментів економічної політи­ки буде сприяти їхньому стабільнішому соціально-еконо­мічному розвитку;

— інформація. Обмін інформацією, порядок її оприлюд­нення, зберігання тощо значно посилює ефект спільної економічної політики, підвищує можливості її учасників для досягнення результатів порівняно з тими суб'єктами міжнародної економічної діяльності, які такою інформа­цією не володіють;

— терміни, масштаби та форми проведення заходів координування. Названі об'єкти координації є по суті еле­ментом наукового обґрунтування майбутньої скоординова­ної економічної політики. Наприклад, одним із наукових принципів заходів регулювання є їх узгодженість у часі, зважаючи, зокрема, на те, що об'єктивною закономірністю економічних процесів є наявність ефектів запізнення впли­ву інструментів економічної політики на ціль регулювання (ефект лага економічної політики), часова різниця у взає­модії цілі та інструментів регулювання для різних форм економічної політики тощо.

Зважаючи на сучасну економічну практику, координа­ція економічної політики може набувати як дво- (дві краї­ни, що домовляються про скоординовані заходи), так і ба­гатосторонньої (учасниками скоординованої економічної політики є три і більше країн) форм. Особливістю сучасно­го етапу розвитку світової економіки є координація еконо­мічної політики на багатосторонній основі за допомогою різноманітних міжнародних інститутів. До останніх, як правило, належать такі:

— організаційні структури: міжнародні організації, установи, конференції тощо, якими розробляються коор­динуючі заходи і які, як правило, власне і координують та контролюють дії учасників;

— сукупність законів, норм, правил, традицій тощо, які зумовлюють спільні "правила гри" для учасників коорди­нації економічної політики і багато в чому визначають її характер та зміст. Серед причин, що зумовлюють підви­щення ролі міжнародних інститутів у процесах координу­вання економічної політики, можна виділити як найваго­міші такі:

— ускладнення системи міжнародних економічних від­носин на основі поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації та глобалізації економічних проце­сів. Як результат — нова якість міжнародного господарс­тва, посилення ступеня взаємопроникнення економічних суб'єктів різних національних економік та підвищення на цій основі їх взаємозалежності, ускладнення можливості вирішення існуючих соціально-економічних проблем си­лами однієї країни;

— збільшення кількості власне соціально-економічних проблем, їх модифікація під впливом інтернаціоналізації економічних процесів, що вимагає принципово інших ме­ханізмів їх вирішення, причому, часто таких, що базують­ся виключно на необхідності координуючих дій з іншими співучасниками міжнародного суспільства;

— посилення ролі фактора часу для реалізації цілей національної економічної політики та вирішення існуючих проблем в умовах високої динаміки розвитку соціально-економічних процесів під впливом процесів НТР і глобалі­зації. Реалізація спільних заходів за допомогою міжнарод­них інститутів дозволяє економити час для узгодження економічної політики зацікавленими сторонами;

— виконання міжнародною організацією ролі своєрід­ного "арбітра" під час вирішення можливих протиріч між сторонами, що значно збільшує можливість досягнення консенсусу з принципових питань координованої еконо­мічної політики;

— зменшення "ціни" розробки та реалізації узгоджу-вальних заходів за рахунок певної економії на витратах, наприклад, витратах для інформаційного чи організацій-ного забезпечення координації економічної політики учас­ників тощо.

За критеріями міжнародного права організаційні струк­тури, які виступають в ролі міжнародних інститутів коор­динації економічної політики, можна поділити на дві ос­новні групи — міжнародні організації та міжнародні кон­ференції. Розрізняють їх за принципом міжнародної право-суб'єктності, тобто здатності мати права (обов'язки) або набувати їх за рахунок своїх дій: наприклад, права на при­йняття договору, права на привілеї та імунітет, права на представництво при міжнародній організації тощо.

Міжнародні конференції, як правило, не мають міжна­родної правосуб'єктності і є тимчасовими міжнародними органами, діяльність яких не регулюється міжнародно-пра­вовими нормами. Вони скликаються або міжнародними організаціями, або державами-ініціаторами з метою підго­товки та прийняття міжнародних договорів, обговорення певних міжнародних проблем, обміну думками та інформа­цією, а також розробки рекомендацій. Виділяють міжуря­дові (учасниками яких є представники державних органів відповідних країн), неурядові (учасниками є представники, наприклад, профспілкових, підприємницьких спілок тощо), всесвітні (учасники яких представляють більшість країн світу), регіональні (членами-учасниками є представники окремого регіону світу) конференції тощо.

Для міжнародних організацій характерні:

— багатосторонність учасників (представники трьох і більше країн);

— наявність установчого міжнародного документа (статуту, засновницького договору);

— постійні органи, які мають певну компетенцію, пов­новаження та функції (наприклад, секретаріат, постійно діючі комісії тощо);

— відповідність цілей створення та діяльності загально­визнаним принципам і нормам міжнародного праваті та ін.

Отже, міжнародна організація — це багатостороннє об'єднання суверенних учасників, створене з метою досяг­нення спільних цілей на основі установчого міжнародного документа, яке має систему постійно діючих органів, во­лодіє міжнародною правосуб'єктністю та організоване від­повідно до міжнародного права.

В теорії міжнародної економіки є досить багато класи­фікацій видів міжнародних організацій. Одними з най­більш поширених способів групування міжнародних ор­ганізацій є класифікації за такими критеріями: членство держав, географічне охоплення, компетенція, за якими виділяють досить розгалужена систему видів міжнародних організацій (рис. 5.1).

 

Міждержавні міжнародні організації — це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформ­лені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб'єктність і засновані відповідно до норм міжнародного права. Найбільш відоми­ми міждержавними міжнародними організаціями є Органі­зація об'єднаних націй (ООН), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ) та ін.

Міжнародні недержавні організації. Резолюція Еконо­мічної і Соціальної ради ООН від 27 лютого 1950 р. містить таке визначення міжнародної недержавної організації: "Будь-яка міжнародна організація, яка не заснована на осно­ві міжурядової угоди, вважається неурядовою організа­цією". Як правило, подібна міжнародна недержавна орга­нізація об'єднує представників різних громадських угру­повань з різних країн за спільними інтересами. Міжнарод­ні неурядові організації мають статус юридичної особи і їхня діяльність, безумовно, впливає на політику держав і міжнародних міждержавних організацій в різних галузях політичного, економічного і соціального життя. Прикла­дами таких міжнародних недержавних організацій є Між­народна торгівельна палата (МТП), Спілка міжнародних ярмарків (СМЯ), Всесвітня асоціація туристських агентств (ВАТА), Міжнародний кооперативний альянс (МКА), Між­народна асоціація економічних наук (МЕА), Міжнародний статистичний інститут (МСІ) та ін.

Глобальні міжнародні організації — організації, чле­нами яких є представники всіх (або більшості) країн світу або регіонів (наприклад, ООН, МВФ, МЕА, Всесвітня мит­на організація (ВМО) та ін.).

Регіональні міжнародні організації — це організації, в роботі яких бере участь велика кількість представників певного регіону (наприклад, організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), Ліга арабських держав, Організація афри­канської єдності (ОАЄ), Європейський Союз (ЄС) тощо).

Універсальні міжнародні організації — це багатоці­льові установи, організації, які регулюють широке коло відносин між їх членами, і предмет діяльності яких стано­вить інтерес для всіх держав світу (наприклад, ООН, МТП, СМЯтощо).

Спеціалізовані міжнародні організації — це організа­ції, які мають обмежені цілі, створені для співпраці в одній галузі (наприклад, праці, фінансах, цивільній авіації тощо) або охоплюють певний напрям діяльності (політику, науку, культуру, релігію тощо). Найбільш відомими спеціалізо­ваними міжнародними організаціями є МВФ, ВТО, МЕА, Міжнародна торговельна палата (МТП) та ін.

Загалом серед кількості міжнародних організацій спе­ціальні організації переважають над універсальними, лише кілька міждержавних міжнародних організацій мають ши­рокий спектр політичних, економічних та соціальних ці­лей, тоді як більшість з них мають функціональну спеціа­лізацію: економічну, військову,* технічну, соціально-куль­турну.

Перші міжнародні організації як інститути регулюван­ня міжнародних відносин з'явилися порівняно недавно — у середині XIX ст. зокрема: Центральна комісія судно­плавства по Рейну (1814 p.), Міжнародний телеграфний союз (1865 p.), Міжнародний комітет мір і ваг (1875 p.), Міжнародний союз з охорони прав промислової власності (1883 p.), Міжнародний союз для публікації митних тари­фів (1890 p.), Міжнародна організація підприємців (1919 p.), Міжнародна торговельна палата (1920 p.), Міжнародна організація зі стандартизації (1926р.) та ін.

Як зазначалось, характерною рисою розвитку міжнарод­них відносин за останнє століття є, по-перше, збільшення кількості міжнародних організацій і, по-друге, розширен­ня їх компетенції та ускладнення структури. Якщо у 1914 р. налічувалося 212 міжнародних організацій, абсолютна більшість з яких були недержавними (20 міждержавних), у 1949 р. — 962 (100 міждержавних), 1990 р. — 4300 між­народних організацій (300 міждержавних), то нині загальна кількість міжнародних організацій наближується до 5 тис, з яких понад 400 — міждержавні (міжурядові). За останні­ми даними, серед міждержавних міжнародних організацій більше ніж половина — це організації економічної спрямо­ваності, а серед недержавних — найбільше у галузі комер­ції та промисловості, а також у системах охорони здоров'я і медицини.

5.2. Міжнародне регулювання руху товарів, послуг і продуктів інтелектуальної власності

Регулювання міжнародної торгівлі товарами, послугами і продуктами інтелектуальної власності на міждержавно­му рівні виявляється у спільно прийнятих урядами різних країн на основі компромісівдомовленостях (правових по­ложень, нормах, процедурах, погодженнях взаємних зобо­в'язаннях, рекомендаціях) у сфері економічної політики і практики, що відображають інтереси країн-учасниць. Ре­гулювання націлене на створення певних передумов, що сприяють подальшому розвитку світогосподарських зв'яз­ків між зацікавленими державами, зокрема шляхом досяг­нення стабільності й передбачуваності режиму доступу на товарні ринки.

Основними напрямами багатостороннього регулювання світової торгівлі в сучасних умовах є такі:

— створення зацікавленими державами договірно-пра­вової основи торговельно-економічних відносин;

— вироблення домовленостей щодо застосування на національному рівні комплексу торговельно-політичних заходів впливу на світогосподарські зв'язки, визначення рамок і можливостей використання окремих інструментів торговельної політики;

— формування й подальший розвиток міжнародних інститутів, що сприяють досягненню домовленостей і вирі­шенню спірних проблем;

— обмін інформацією і досвідом організації торговель­но-економічних зв'язків.

Торговельна політика і проблеми світової торгівлі є об'єк­том діяльності багатьох регіональних та глобально-універ­сальних інститутів, як міжурядових, так і неурядових. Усі вони утворюють систему міжнародних організацій, що здійснює координацію і багатостороннє регулювання між­державних торговельно-економічних відносин (рис. 5.2).

 

Створена відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї в 1964 p. як спеціальний постійний орган Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) є однією з най-масовіших універсальних міжнародних організацій, чле­нами якої є 185 держав і три учасники, які представляють спеціалізовані агентства. ЮНКТАД як центр узгодження між державами світу принципів світової торгівлі та основ­ний арбітр у вирішенні розбіжностей, що виникають, ви­конує такі основні функції.

1. Регулювання торговельних та економічних відносин між державами шляхом розробки концепцій і принципів розвитку світової торгівлі.

2. Вжиття заходів з метою регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами за допомогою укладання міжнародних торговельних угод.

3. Використання засобів і заходів торговельної політики та економічної співпраці для сприяння більш ліберальному режимові світової торгівлі.

4. Сприяння розвитку економічної співпраці між краї­нами, що розвиваються, в тому числі за рахунок створення для них системи преференцій.

5. Надання допомоги національним урядам і регіональ­ним угрупуванням з питань розвитку світової торгівлі та іншим питанням.

6. Регулювання обмежувальної ділової практики.

7. Проведення аналітичної роботи з таких проблем: гло­балізація і розвиток, інвестиції, розвиток підприємств і технологій, міжнародна торгівля товарами і послугами, розвиток інфраструктури у сфері послуг тощо.

8. Сприяння координації діяльності держав у рамках ООН.

9. Співпраця з міжнародними економічними організа­ціями (Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародним торговельним центром (МТЦ), Міжнародною торговою па­латою (МТП) тощо).

Реалізація цих функцій здійснюється ЮНКТАД у рам­ках ООН за допомогою декількох взаємопов'язаних органів (рис. 5.3).

 

Рис. 5.3. Міжурядова структура організації діяльності ЮНКТАД

 

Інший орган у структурі ООН — Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) (створена в 1966 р.) реалізує мету підвищення ролі ООН у процесах зменшення і ліквідації правових перешкод, що заважають розвиткові міжнародної торгівлі. До завдань ЮНСІТРАЛ належать:

— координація роботи міжнародних організацій з пра­вових питань міжнародної торгівлі;

— сприяння ширшій участі держав в існуючих міжна­родних конвенціях;

— розробка нових конвенцій та інших документів сто­совно права міжнародної торгівлі;

— підготовка кадрів і надання допомоги у правовій сфе­рі міжнародної торгівлі.

Міжнародний торговельний центр (МТЦ) створено в 1964 р. для допомоги країнам, що розвиваються, з таких основних напрямах, як можливості розширення експорту, надання інформації і консультацій з питань ринків і ме­тодів збуту експортної продукції, створення експортних служб і підготовка відповідних кадрів тощо.

Визначальна роль у регулюванні міжнародної торгівлі на сучасному етапі належить Світовій організації торгівлі (СОТ), яка з січня 1996 р. замінила Генеральну угоду з та­рифів та торгівлі (ГАТТ) (договір про створення ГАТТ був підписаний 23 країнами у 1947 р. та набрав чинності у 1948 p.). На сьогодні COT є єдиною правовою та інститу-ційною основою всесвітньої торговельної системи. Члена-ми-засновниками COT стали 82 країни, а нині вона об'єднує вже 135 країн та близько ЗО подали заявки на вступ до неї. Сфера діяльності COT охоплює більше 90 % обсягу світової торгівлі.

Незважаючи на те, що Світова організація торгівлі за­снована на принципах ГАТТ і є її формальним спадкоєм­цем, все-таки між цими організаціями є певні відмінності, зокрема:

1. ГАТТ являв собою звід правил (багатосторонніх угод) із зобов'язаннями, обов'язковими для всіх її членів. На відміну від ГАТТ СОТ не пов'язана з ООН.

2. ГАТТ використовувся як "тимчасовий базис". Зобов'я­зання СОТ є повноцінними й постійними.

3. Правила ГАТТ поширювалися на торгівлю товарами. СОТ здійснює ширше регулювання торговельних відно­син.

Так, окрім ГАТТ, що регулює міжнародну торгівлю то­варами, СОТ охоплює ще низку угод:

— генеральну угоду про торгівлю послугами;

— угоду щодо торговельних аспектів прав інтелектуаль­ної власності;

— пакет пов'язаних із ГАТТ угод з питань митно-тариф­них та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгів­лі, захисних застережень, антидемпінгових процедур, про субсидії та компенсаційні заходи, про митну вартість, про технічні бар'єри в торгівлі тощо.

Метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі й на­дання їй стійкої основи і забезпечення таким чином еконо­мічного зростання і підвищення добробуту людей. Це дося­гається частково на основі вироблення й установлення правил та угод, що стосуються торгівлі між країнами — членами і частково шляхом переговорів, спрямованих на подальшу лібералізацію торгівлі товарами й послугами.

СОТ виконує такі функції:

— адміністративна робота, пов'язана з багатосторонніми угодами, які в цілому й становлять СОТ, і їх імплемента­цією;

— спостереження за станом світової торгівлі і надання консультацій з питань регулювання в галузі міжнародної торгівлі;

— виконання ролі форуму для багатосторонніх торго­вельних переговорів;

— забезпечення механізмів'примирення для врегулю­вання торговельних суперечок;

— спостереження за торговельною політикою держав;

— співробітництво з іншими міжнародними установами, що впливають на визначення глобальної торговельної полі­тики.

Діяльність СОТ базується на таких принципах:

— недискримінація в торгівлі, що забезпечувалося взаєм­ним наданням, з одного боку, режиму найбільшого спри­яння відносно експортних, імпортних та транзитних опе­рацій і пов'язаних з ними митних зборів, а з іншого — національного режиму, який прирівнює в правах товари ім­портного і вітчизняного виробництва щодо внутрішніх податків та зборів, а також правил, які регулюють внут­рішню торгівлю;

— взаємне надання сторонами, що домовляються, тих прав, переваг та пільг, якими користується (чи буде ко­ристуватися) у них будь-яка третя держава, тобто надання режиму найбільшого сприяння. Цей принцип поширюєть­ся на ввезення та вивезення товарів, митні збори, промис­ловість, мореплавство, правове становище юридичних та фізичних осіб;

— використання переважно митних засобів захисту на­ціонального ринку, усунення імпортних квот та інших нета-рифних обмежень;

— прогресивне зниження митних тарифів шляхом про­ведення багатосторонніх переговорів;

— надання преференційного режиму в торгівлі з країна­ми, що розвиваються;

— розв'язання торговельних спорів, що виникли, шля­хом переговорів;

— сприяння справедливій конкуренції;

— заохочення економічних реформ;

— взаємність у наданні торговельно-політичних посту­пок.

Організаційна структура СОТ визначена в ст. IV Угоди про створення СОТ. Вищим органом СОТ є Конференція на рівні міністрів, що проводиться раз у два роки. За виконан­ня поточної роботи СОТ відповідає Генеральна рада, що складається із представників — членів СОТ. Генеральна рада делегує функції трьом радам: Раді з торговельних ас­пектів прав на інтелектуальну власність, Раді з торгівлі товарами й Раді з торгівлі послугами.

Рада з торгівлі товарами здійснює контроль за діями багатосторонніх угод з торгівлі товарами, що містяться в Додатку 1А Угоди про створення СОТ. Вона керує діяльніс­тю 14 комітетів, які займаються контролем за дотриманням принципів СОТ і угод ГАТТ щодо найважливіших напрямів діяльності СОТ у сфері торгівлі товарами.

Рада з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність через чотири свої комітети контролює дотриман­ня відповідної угоди, що міститься в Додатку 1С до Угоди про створення COT. Вона вирішує також питання з запобі­гання конфліктам, пов'язаним з міжнародною торгівлею підробленими товарами.

Рада з торгівлі послугами здійснює контроль за вико­нанням відповідної угоди, що міститься в Додатку IB, a також надає допомогу у веденні переговорів з таких питань, як базові телекомунікації, пересування фізичних осіб, по­слуги з морських перевезень. Вона має у своєму складі два комітети та три робочі групи.

Іншим прикладом міжурядової міжнародної організації є Всесвітня митна організація (ВМО), створена в 1995 р. з метою гармонізації й уніфікації митних систем, поліп­шення техніки митної справи і митного законодавства. ВМО вирішує завдання:

— уніфікації номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах, яка дозволяє зіставляти рівень митного обкладання і розміри взаємних поступок, а також однако­во тлумачити обмеження і пільги щодо окремих товарів у міжнародній торгівлі;

— формування єдиної нормативної бази митної оцінки, гармонізації митних процедур;

— забезпечення надійного митного контролю і боротьби з порушниками митних празил за допомогою створення міжнародної системи автоматизованого опрацювання да­них, вивчення і поширення новітніх методів митного кон­тролю, забезпечення більш тісного співпраці в правоохо­ронній діяльності;

— підвищення рівня фахової підготовки особового скла­ду, організації і управління національних митних служб завдяки проведенню зустрічей на рівні керівників митних служб для обговорення стратегічних напрямів розвитку митної справи, розробки і підтримання регіональних про­грам та ініціатив з навчання персоналу, розробки типових навчальних програм і надання експертної допомоги.

Найвідомішим результатом діяльності організації стало прийняття в 1983 р. Конвенції з гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС), яка може застосовуватися не лише для встановлення митного тарифу, а й для класи­фікації товарів у статистиці, а також для визначення транс­портних тарифів.

Серед універсальних неурядових організацій особливу роль відіграє Міжнародна торгова палата (МТП) (засно­вана в 1919 p.), яка об'єднує представників підприємниць­ких структур та їх спілок із розвинутих країн та країн, що розвиваються. Ця міжнародна організація створена для сприяння розвитку приватного підприємництва у світі шляхом заохочення торгівлі, інвестицій і вільних ринків, її основними функціями є:

— привертання уваги урядів до проблем бізнесу;

— представлення рекомендацій уряду країни, де прохо­дить зустріч "Групи семи" (США, Велика Британія, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Канада);

— представляти точку зору підприємців в ООН та її спе­ціалізованих органах;

— розробляти рекомендовані кодекси поведінки у сфері бізнесу;

— вести боротьбу з економічною злочинністю тощо.