Теорія міжнарод­них відносин

Теорія міжнародних відносин аналізує відно­сини і взаємодії між країнами і державами. У ній вирізняються гносеологічний, онтоло­гічний, аксіологічний і прогностичний аспекти.

• У гносеологічному аспекті розглядаються пізнавальні осно­ви міжнародних відносин, вводяться базові поняття і категорії.

«Міжнародні відносини» - найбільш загальне теоретичне по­няття, яке характеризує взаємодію країн, народів і міжнародних організацій. Воно позначає систему економічних, політичних, соці­альних, правових, дипломатичних, воєнних і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світового співтовариства.

Поняття «міжнародні відносини» змістовно є ширшим від по­няття «міжнародна політика», оскільки охоплює не лише політичні, але й інші зв'язки між суб'єктами міжнародного спілкування. Міжна­родні відносини продовжують в умовах міжнаціонального спілку­вання ті суспільні відносини, які вже склались на національній основі в межах окремих держав.

Міжнародна політика є політична діяльність суб'єктів міжна­родного права. В її структурі розрізняють міждержавні відносини (зовнішня політика держав) і діяльність недержавних суб'єктів. Це є історично визначена форма інтегративних тенденцій у розвитку люд­ської спільноти, форма взаємодії і взаємозв'язку її складових частин.

Поняття «міждержавні відносини» визначає офіційний харак­тер зв'язків між країнами - функціональну роль дипломатичних каналів, державний рівень зв'язків і відносин.

Недержавні економічні, наукові, культурні, релігійні та інші зв'язки реалізуються економічними організаціями, профспілками, суспільними рухами, окремими особами поза державними структурами.

«Народна дипломатія» позначає участь народів у розв'язанні проблем міжнародної співпраці у формі антивоєнних і масових демократичних рухів, форумів, конференцій, маніфестацій тощо.

«Світова політика» означає сукупність зовнішніх політик держав, які розглядаються в масштабах глобальної взаємодії.

Зарубіжні політологи використовують різні формулювання і понятійний апарат: у Франції - «солідарний простір», «конти­нентальна інтеграція», «групова безпека»; у Німеччині - «форму­ла сили», «тотальне панування»; у Польщі - «полістратегія», «міжнародні системи», у США - «баланс сил», «світова гегемо­нія», «світова держава» тощо.

• В онтологічному аспекті розкривається буттєва сутність міжнародних відносин, здійснюється аналіз учасників цих відносин, форми і політичні технології міждержавної політики. Визначальне питання тут - «Хто є учасник міжнародних відносин і які дії ство­рюють ці відносини?».

Головними учасниками цих відносин є національні держави і світове співтовариство, до якого входять усі держави, що підтри­мують взаємні стосунки, які регулюються міжнародним правом.

Вперше така регуляція була введена після тридцятирічної війни на Вестфальському конгресі у 1648 р. її фундаторами ста­ли Німеччина, Франція, Швеція, Іспанія і Венеція. У XVII-XVIII ст. до співтовариства були прийняті Росіяни Польща та перша неєвропейська держава - США. У XIX ст. членами співто­вариства стали перші нехристиянські держави - Турція, Японія, Сіам, Персія та Китай. Перед другою світовою війною співтова­риство нараховувало більш як 60 членів, у 1945 р. (рік створен­ня ООН) - 71, у 1970 р. - 140, у 1980 р. - 164, а наприкінці 80-х pp. - більш як 170 країн. Нині членами ООН є 190 країн. Крім цього, до світового співтовариства входять більш як 3000 міжнародних організацій, більше 10000 транснаціональних кор­порацій і тисячі політичних партій і рухів.

У теорії утвердилось кілька понять, які характиризують суб'єк­ти міжнародних відносин: суб'єкт міжнародного права, учасник, актор, партнер, винуватець, чинник тощо.

Одне з головних понять «міжнародна система» використовується в теорії у двох значеннях: в онтологічному (буттєвому) і в методоло­гічному. Перше позначає реально існуючі держави і регіональні сис­теми, друге - теоретичну модель дослідження міжнародних відносин.

• В аксіологічному аспекті реалізується аналіз міжнародних відносин через міжнародні інтереси, цінності, свідомість і норми. Існують такі види міжнародних інтересів:

- інтереси світової системи міжнародних відносин;

- інтереси міжнародних підсистем;

- міжрегіональні інтереси;

- регіональні інтереси;

- інтереси окремих держав;

- інтереси учасників міжнародних відносин (не лише держав, але й інших суб'єктів міжнародних відносин).

Політологи США поняття «інтерес» визначають через понят­тя power (англ. power — «сила, влада, могутність»). Г. Моргентау стверджував, що інтерес кожної держави полягає в розширенні простору свого міжнародного впливу. Реалізація power обслуговує зовнішньополітичні інтереси держави.

Поняття «міжнародна свідомість» означає суб'єктивне відоб­раження об'єктивної міжнародної дійсності в міжнародній прак­тиці і містить визнані міжнародні цінності, оцінку реалій, уяв­лення про суть, імперативи, настанови, які реалізуються в міжна­родних відносинах.

Міжнародні норми поділяються на політичні, юридичні, мо­ральні і ритуальні.

Особливістю міжнародних норм є їх неодночасне утверджен­ня: політичні, моральні і ритуальні норми утвердились раніше від юридичних. Наприклад, заборона війни спочатку була сфор­мульована мислителями і окремими політиками (в Індії у IV ст. до н.е.). Лише у XIX ст. вона поступово ставала політичною нор­мою і лише у XX ст. заборона була визнана правовою нормою в Паризькій угоді 1928 р.

Згідно із 38-ю статтею Статуту Міжнародного Трибуналу Спра­ведливості джерелом міжнародного права є міжнародні умови, звичаї і загальні принципи права.

Прогнозування міжнародних відносин здійснюється у двох варіантах - змістовному і організаційному.

Змістовне прогнозування включає:

- визначення тенденцій розвитку міжнародних відносин;

- морфологічний аналіз міжнародних відносин;

- формулювання гіпотез;

- побудування аналогій;

- створення моделей можливого розвитку міжнародних відносин. Організаційне прогнозування проходить декілька етапів:

- підготовчий,

- інкубаційний,

- операційний,

- етап реалізації.

Мета прогнозування міжнародних відносин - передбачення закономірностей їх розвитку, виявлення детермінуючих чинників і з'ясування результатів цього розвитку, експертна підготовка прийняття політичних рішень.

У міжнародних прогнозах розрізняють стратегічні і тактичні (операційні) прогнози. Ризик помилок у стратегічних - 20-30%, у тактичних - 10-20%.

Функції теорії - описова, пояснювальна, ідеологічна, інстру­ментальна і прогностична - містять у собі прагматично-утилі­тарний сенс і дають відповіді на такі питання:

• описова - «Як було?», «Як є тепер?»

• пояснювальна - «Чому відбувались ті чи інші процеси і явища?»

■ ідеологічна - «Чого ми хочемо?», «Для чого ми хочемо?»

• інструментальна - «Що треба зробити для досягнення ба­жаних результатів?»

• прогностична - «Що далі буде?»

Поєднання цих функцій створює функціональну модель те­орії. В ній домінує пояснювальна функція; вона поєднується двосторонніми зв'язками з ідеологічною і описовою функцією; з нею пов'язана також прогностична функція; ідеологічна переважає над інструментальною.