Філософська основа сучасного політичного мислення

Як відомо, передумовою людської історії є існування інди­відів. Люди повинні мати змогу жити для того, щоб творити історію.

Це стало стержнем концепції реального гуманізму. На попередніх етапах історії не виникала потреба самозбе­реження людства — воно вважалося вічним. На сучасному етапі розвитку науково-технічної революції з'явилися фак­тори, що загрожують відтворенню і продовженню життя людства, самим умовам існування роду людського взагалі. Піклування про збереження цивілізації є першою необхід­ністю, так само як і потреба людини в засобах підтримання фізичного існування. Задоволення цієї корінної потреби на нинішній стадії розвитку цивілізації перетворилося у загаль­нолюдський інтерес, який має пріоритетне значення порів­няно з інтересами тієї чи іншої соціальної, класової, націо­нальної спільності.

Сучасна ситуація дуже непроста: щоб врятувати світ, потрібно змінити його, нейтралізувавши найнебезпечніші тенденції розвитку цивілізації. Слід відмовитися від тактики "переграти одне одного" в процесі світового існування, від економічного змагання. Відстоюючи право народів на суве­ренний вибір шляхів розвитку, право людини на соціальну справедливість, прогресивні сили світової співдружності ви­ступають послідовним носієм ідей миру, роззброєння і виключення термоядерної війни з життя людства. Вони борються не просто за відвернення війни, а ставлять за мету створення міжнародного порядку, який би дав змогу звільнитися від панування військової сили, встановити добросусідство і співробітництво народів, відкрити широкий обмін між цими всіма цінностями культурного надбання людства.

В сучасних умовах боротьба за створення сприятливої ситуації для соціального прогресу — це боротьба проти військової конфронтації, за зміцнення і збереження миру. Жоден демократичний чи національний рух не досягне успіху, якщо він не вестиме цілеспрямованої боротьби проти військової загрози.

Формування дедалі ціліснішої взаємопов'язаної, хоча й суперечливої світової співдружності вносить суттєві корек­тиви у погляди на зміст, шляхи і темпи оновлення світу.

Дедалі чіткіше виявляється альтернатива: або всебічний прогрес, гуманізація сучасної цивілізації, або ж її загибель внаслідок військово-технічної катастрофи і деградації життє­вого середовища. Традиційні соціально-класові і національні конфлікти поповнилися вирішальними для світового суспільного розвитку проблемами: ядерна загроза, безпреце­дентні соціальні та міжнародні наслідки революції в науці і техніці, загальна екологічна небезпека, принципово нова ситуація в сфері інформації та всіх видів комунікацій. Усвідомивши нові реальності, миролюбні сили зробили вибір: боротьба за виживання і прогрес людства.

Це означає, що сучасний світ підійшов до такої межі, коли загальнолюдські цінності, зокрема виживання людства, стали пріоритетними.

Баланс інтересів у міжнародних межах — це єдино можливий спосіб виживання цивілізації та її прогресу. Ось чому важливо і необхідно спільно шукати шляхи вдоскона­лення міжнародних відносин, враховуючи досвід минулого та реалії сучасності, об'єктивну логіку світового суспільного розвитку. Адже сила та погрози нею не можуть більше бути інструментом зовнішньої політики всіх країн і народів.

Процеси демократизації, що відбуваються в світовій співдружності, обов'язково ведуть через ряд проміжних форм до прогресивних суспільних перетворень. У багатогранному світовому процесі йдеться про єдиний фронт різних суспіль­них сил, про їх широку взаємодію у боротьбі за збереження загальнолюдських цінностей, за створення умов для прогресу людства. Таке розуміння світового розвитку є свідченням творчого пошуку всіх політичних партій на шляху створення оптимального балансу загальнолюдських та національних інтересів у складному процесі оновлення світу.

Умовою цього пошуку стало сучасне політичне мислення, яке грунтується на засадах філософії виживання. Йдеться не тільки про фізичне, видове збереження, а про виживання цивілізації з усіма її економічними, соціокультурними та політичними здобутками й цінностями, з тим розмаїттям і барвистістю, які прикрашають людство і становлять його сутність. Нинішній етап політичного мислення тісно пов'яза­ний з іменами А. Ейнштейна, Б. Рассела, Д. Сахарова.

Необхідність активного впровадження в свідомість людей такого політичного мислення зумовлюється, як уже зазна­чалося, суворими політичними реаліями ядерно-космічної ери.

Сучасне політичне мислення можна визначити як синтез науки з політикою, як застосування наукових методів та підходів до політичної діяльності. Воно керується тією ж методологією, що й наукове мислення взагалі. Філософія виживання і адекватне їй політичне мислення цілком раціо­налістичні: вони бачать світ таким, яким він є, з усіма його труднощами, суперечностями та багатоманітністю. Похідним його є усвідомлення того, що альтернативи мирному співіс­нуванню відсутня. При цьому йдеться не про "холодне співіснування", а про конструктивну взаємодію держав та народів.

Справжня безпека повинна будуватися не на "рівновазі страху", а на рівновазі інтересів, на системі політичних домовленостей. Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності, скорочення чисельності міжконтиненталь­них балістичних ракет, ліквідація Варшавського Договору, різке скорочення звичайних озброєнь, давне виведення військ колишнього СРСР з території країн "соціалістичної спів­дружності", домовленості щодо Афганістану тощо — реальні досягнення політичного мислення, спрямованого на збере­ження людства.

Таке політичне мислення принципово змінює ставлення до війни як до засобу розв'язання міждержавних супереч­ностей. Тривалий час світове суспільство не мало змоги мирно впливати на розв'язання конфліктів, що виникали між різними країнами.

Суспільно-економічний і духовно-інтелектуальний розви­ток людства був занадто недосконалий для створення такого інструмента свідомого підпорядкування своїх інтересів, який би відкидав військові дії як засіб політичної діяльності. З утвердженням в політичному мисленні вимог філософії ви­живання така можливість нарешті створена. Людство дорого заплатило за неї.

Нове тому і дістало широке поле діяльності, що світове суспільство перестало мати гарантоване майбутнє. Наявні запаси ядерної зброї створили умови тотального знищення планети, тобто кінця історії. Некросфера як перспектива стала не менш реальною, ніж ноосфера. Мирне співіснування перетворилося в умову виживання людства. За таких обставин у зовнішньополітичних діях держав повинні беззастережно визнаватися принципи та норми міжнародного права.

Утвердження принципів, що випливають із філософії виживання,— процес складний. З одного боку, вкрай нерівномірні темпи економічного та соціального розвитку в різних кутках земної кулі створюють небезпечні поля напруженості у глобальному та регіональному масштабах. Стурбованість, відчуття нестабільності травмують суспільну свідомість лю­дей.

Разом з тим прихильники продовження гонки озброєнь ще не так давно намагалися переконати громадськість своїх країн у тому, що підтримка "рівноваги страху" є засобом відвернення винищувальної війни. Історія засвідчує, що нагромадження озброєнь однією стороною викликало такі ж дії в іншої. В такій ситуації зростала взаємна недовіра. На певній стадії розвитку цього процесу може виникнути спокуса попереджуючого удару як засобу забезпечення влас­ної безпеки. Не виникає сумніву про існування у рамках військово-промислового комплексу деяких країн сил, які були б спроможні здійснити привентивний напад.

Незважаючи на всі зусилля прогресивних сил обмежити поширення зброї масового знищення, вона все-таки розпов­зається по планеті. Відомі непоодинокі випадки, коли недо­сконалість автоматичних пристроїв або прорахунки людей приводять світ на межу катастрофи. В результаті розпаду СРСР і утворення нових незалежних держав законними володарями ядерної зброї стали Україна, Росія, Казахстан, Білорусь, що ускладнює проблему.

Формування основних елементів політичного мислення на основі філософії виживання як відображення потреби реаль­ного життя визріває в надрах різних світоглядних систем. Адже зміни в сучасному світовому розвитку настільки глибокі, що стосуються всіх суспільних сил. Яскравим прикладом дієздатності такого політичного мислення є не­давнє об'єднання Німеччини в єдиній державі.

Новий етап мислення за своєю природою самокритичний. Йому не властиві претензії на монопольне володіння істиною, це мислення за своєю суттю в принципі антидогматичне, відкрите для сприйняття всього нового, того, що не вкла­дається в традиційні схеми. Сучасне політичне мислення не зупиняється перед переглядом освячених часом поглядів, якщо ці погляди вступають у суперечності з життям і з реальністю.

І нарешті. Політика — це не тільки наука, а й мистецтво. Тому сучасне політичне мислення залишає місце для ха­рактеру, досвіду та інтелектуального потенціалу політичних діячів, для інтуїції та прозрінь, без яких не існує життя, а отже, і політика.

Аналіз процесів, які відбуваються на світовій арені, дає змогу визначити загальні тенденції розвитку сучасного світу, ясніше зрозуміти взаємопов'язаність і взаємозалежність народів, суперечливість, багатоманітність і динамічність сучас­ного світу.

Отже, основними тенденціями сучасного суспільного роз­витку є, по-перше, поступова демілітаризація і гуманізація відносин між державами на основі сучасного політичного мислення, утвердження розумних методів і моральних норм при розв'язанні світових суперечностей; по-друге, перемі­щення безпеки держав із сфери співвідношення військових потенціалів у сферу політичної взаємодії і безумовного виконання прийнятих зобов'язань, які випливають з між­народних договорів і необхідності міжнародного права для всіх без винятку держав; по-третє, більш цивілізоване використання зростаючого науково-технічного потенціалу для розв'язання глобальних проблем сучасності; по-четверте, різноманітність форм спілкування незалежних держав і народів надійно служитиме їхньому взаємозабезпеченню і взаємозбагаченню матеріальному, духовному, зміцнюватиме структуру загального світу.

Тимчук