Внаслідок розпаду СРСР Україна стала незалежною державою. 24 серпня 1991 р. був проголошений Акт про незалежність України, а в грудні 1991 р. його підтверджено всенародним референдумом.
Відомо, що зовнішньополітична діяльність України під час її перебування у складі СРСР була суттєво обмежена, оскільки права союзних республік на здійснення відносин з іноземними державами були передані загальносоюзним зовнішньополітичним органам. Щоправда, на початку існування СРСР Україна мала певні можливості впливати на формування зовнішньополітичного курсу Союзу (через своїх представників у союзних законодавчих і виконавчих органах влади, у дипломатичних місіях багатьох країн), але з 30-х років, коли Радянський Союз фактично перетворився на унітарну державу із над-централізованою владою, Україна, як й інші союзні республіки, була їх позбавлена.
Нині Україна цілком самостійно, на основі національного інтересу, визначає стратегію свого зовнішньополітичного курсу, відносини з близькими і далекими державами, з міжнародними структурами, забезпечуючи собі належне місце у світовому співтоваристві. Зовнішня політика України спрямована на захист державного суверенітету, забезпечення безпеки країни, збереження цілісності державної території, забезпечення сприятливих зовнішніх умов для економічної співпраці, торгівлі, культурних зв'язків з іншими країнами, для виходу з глибокої економічної кризи і піднесення її престижу у світовому співтоваристві; на посилення впливу на міжнародні події, нейтралізацію несприятливих щодо України дій окремих країн.
Основні цілі, пріоритети і напрями зовнішньої політики України сформульовані в «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990 р.), у якій було проголошено, що Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
У зверненні Верховної Ради України «До парламентів і народів світу» (від 5 грудня 1991 р.) акцентувалося, що Україна, одна з держав-засновниць Організації Об'єднаних Націй, згідно з цілями і принципами Статуту ООН, спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки в світі, на активізацію міжнародного співробітництва у розв'язанні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем.
Зовнішня політика України базуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права.
Україна виявила готовність будувати відносини з іншими державами на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи, визнання територіальної цілісності та непорушності історичних кордонів.
Вона заявила про відсутність територіальних претензій, вважаючи свою територію неподільною і недоторканною.
Не переслідуючи агресивних цілей, Україна підтвердила дотримання умов договору 1991 р. між США і СРСР про обмеження та скорочення стратегічних ядерних наступальних озброєнь, намір у майбутньому стати без'ядерною і нейтральною державою. Україна дотримується угоди про звичайні сили в Європі 1990 р. і формує свій військовий потенціал у межах мінімуму, необхідного лише для оборонних цілей.
Така зовнішньополітична стратегія зумовила активне визнання України багатьма державами, встановлення з нею дипломатичних відносин. Вже у січні 1993 р. Україну як незалежну державу визнали 132 держави світу, з них 106 встановили з нею дипломатичні відносини.
Україна прагне адаптуватись до Європи на основі міжнародних документів — Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975 р.), Паризької хартії для нової Європи (1990 р.), декларації «Виклик часові змін», ухваленої в липні 1992 р. на зустрічі лідерів країн-учасниць Гельсінського процесу, у якій брала участь й Україна.
Такий зовнішньополітичний курс закріплений ст. 18 Конституції України: «зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права».
Економічна криза, яку переживає Україна, необхідність реформ, оновлення промислової та сільськогосподарської технології потребують іноземних інвестицій, використання досвіду передових країн світу, розвитку господарських зв'язків, активної участі в економічних і фінансових європейських та світових структурах. На це й спрямована зовнішньополітична діяльність України. Велике значення надається розвитку відносин із США та Канадою, де проживає багато вихідців з України.
Обнадійливим є розвиток відносин України із західноєвропейськими країнами, що є наслідком визнання її важливого геополітичного положення.
В інтересах України відновлення колишніх і налагодження нових економічних зв'язків з пострадянськими країнами, насамперед з Росією. Відносини між країнами СНД складаються непросто. Певні проблеми є й у російсько-українських відносинах.
До того ж різні політичні сили в Україні неоднаково уявляють собі її зовнішньополітичну стратегію. Одні пріоритетною вважають орієнтацію України на Захід, відмежування від Росії, інші віддають перевагу орієнтації на Схід, насамперед на Росію.
Одні виступають за нейтралітет України, інші — за її активну участь у колективних зусиллях на підтримку миру і безпеки у світі.
Геополітична орієнтація України на Європу не означає ізоляцію від Росії. Реальне становище України вимагає спрямовування зовнішньополітичних зусиль туди, де можна забезпечити свої національні інтереси. Важливо також визначити, якою мірою її участь у процесах, що відбуваються в Європі, в Росії, інших країнах СНД, узгоджуються з цими інтересами.
Україна — молода держава. її зовнішньополітичний курс, геополітичні орієнтації ще виробляються і конкретизовуватимуться відповідно до міжнародної ситуації. Але принципи, які в основі цього курсу, відповідають прогресивним тенденціям сучасного світового політичного процесу.
Запитання, Завдання
1. Співставте поняття «міжнародні відносини» і «світовий політичний процес». У чому полягають особливості світового політичного процесу?
2. Охарактеризуйте різновиди, форми та рівні міжнародних відносин.
3. Яка структура Організації Об'єднаних Націй? Які політичні проблеми вона вирішує?
4. Назвіть і розкрийте глобальні проблеми сучасності.
5. Назвіть основні форми світового політичного процесу. Дайте їх визначення.
6. У чому полягає специфіка сучасного етапу світового політичного процесу?
Теми рефератів
1. Конфлікт і консенсус у сучасних міжнародних відносинах.
2. Міжнародні організації та їх роль у розв'язанні конфліктних і кризових ситуацій.
3. Особливості міжнародних політичних відносин на сучасному етапі.
Література
Костин А. И. Глобалистика и политическая наука // Вестник Московского государственного университета. Сер. 12. Политические науки. — 1997. — № 3, 4.
Кулагин М. Рождение мирового порядка // Международная жизнь. — 1996. — № 4.
Мироненко А. Н. Проблеми ядерного века и пути их решения. — К., 1989.
Миголатьев А. А. Мировой политический процесс: современные тенденции // Кентавр. — 1994. — № 6.
Основныїе сведения об Организации Обьединенных Наций. — М., 1995.
Римский клуб. История создания, избранные доклади и выступления, официальные материалы//Под ред. Д.М.Гвишиани. - М., 1997.
Родионова И. А. Глобальные проблеми современности. — М., 1995.
Рябов С. Г. Теорія міжнародної політики // Політологічні читання. —1995. — № 1.
Тихонцов В. Б. Взаимоотношения ведущих государств мира с позиций «нового мирового порядка» // Социально-политические науки. — 1991. — № 11.
«Цивилизационная модель» международних отношений и ее импликация // Политические иселедоваиия. — 1995. — № 1.
Цьіганков П. А. Международные отношения. — М., 1996.
Циганков П. А. Міжнародні відносини як особливий різновид суспільних відносин // Політологічні читання. — 1992. — № 2.
Цьіганков П. А. Политическая социология международных отношений. — М., 1994.
Шиман М. Развивающаяся международная политическая система // Международная жизнь. — 1995. — № 3.
Ясперс К. Будущий мировой порядок // Век XX и мир. — 1990. — № 9.
