Право на розвиток підтверджено у Віденській декларації та Програмі дій, прийнятих на II Всесвітній конференції з прав людини в червні 1993 р. Право на розвиток визнане як універсальне, що є невід'ємною частиною основних прав людини. Декларація закликає держави співпрацювати для забезпечення розвитку та усунення перешкод на його шляху. Аналогічно має діяти міжнародне співтовариство, розвиваючи ефективну міжнародну співпрацю з метою здійснення права на розвиток.
У вересні 2000 р. на Саміті тисячоліття світові лідери сформулювали вісім цілей, яких світове співтовариство має досягти до 2015 р., що становлять масштабну програму, спрямовану на зменшення бідності, її причин і проявів.
У березні 2002 р. у м. Монтеррей (Мексика) відбулась конференція "Фінансування для цілей розвитку" під егідою ООН. Внаслідок роботи конференції прийнято документ — "Монтеррейський консенсус", основні положення якого стосувалися аспектів надання допомоги країнам що розвиваються і більш ефективного використання цієї допомоги.
Офіційна допомога розвитку (ОДР) — техніко-адміністративний термін, що використовується для визначення офіційної форми міжнародної допомоги. її головною метою є благодійна та конструктивна підтримка бідних країн. Рішення щодо того, які потоки капіталу можуть бути класифіковані як оДр, приймає Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), члени якої забезпечують майже всю таку допомогу в світі (напр., у 2002 р. — більше 95 %). У структурі ОЕСР діє Комітет допомоги розвитку, що займається питаннями, пов'язаними з ОДР. До його складу належать 22 держави (переважно західноєвропейські, а також Австралія, Канада, Японія, Нова Зеландія та США), що забезпечують головні надходження офіційної допомоги розвитку.
За абсолютними розмірами лідером у фінансуванні програм сприяння розвитку є США, які, так само як і Японія, значно випереджають за цим показником інші країни-донори. Чільне місце посідають члени Великої вісімки: Франція, Німеччина та Велика Британія. За відносними показниками країни Північної та Західної Європи (Данія, Норвегія Швеція Нідерланди, Люксембург) навіть перевищують встановлені світовим співтовариством норми відрахувань на цілі розвитку.
Міжнародні організації та економічний розвиток.
Міжнародні організації відіграють важливу роль у процесах сприяння розвитку, надаючи відповідну технічну, фінансову та іншу допомогу країнам, що розвиваються. Центральним форумом, на якому обговорюються міжнародні економічні та соціальні проблеми глобального й регіонального характеру, а також розробляються рекомендації щодо їхнього вирішення, є Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР). ЕКОСОР здійснює дослідження та готує доповіді з широкого спектра міжнародних економічних, культурних й інших питань, координує діяльність відповідних установ та інститутів ООН. Рада розробляє комплексні програми, що мають назву "Десятиліття розвитку".
Питання економічного розвитку належать також до компетенції Конференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД). Принципами діяльності ЮНКТАД все більше утверджуються прагматизм і неконфронтаційність, що полегшує пошук спільних інтересів та досягнення консенсусу з важливих світогосподарських питань. Зокрема, останнім часом досягнуто позитивних результатів і домовленостей щодо цукру, оливкової олії, морських заставних документів.
Програми розвитку ООН (ПРООН) — найбільший міжнародний канал для надання багатосторонньої технічної та передінвестиційної допомоги. ПРООН діє в понад 174 країнах що розвиваються. Нині здійснюється близько 5900 проектів, що фінансуються ПРООН, вартість яких становить 7,5 млрд дол. ПРООН також здійснює керівництво низкою спеціальних фондів і програм:—
Фондом капітального розвитку ООН, який надає безкоштовні субсидії та довготермінові позики для здійснення населенням будь-яких найбідніших країн світу заходів самодопомоги; — Фондом спеціальних заходів для найменш розвинутих країн, який надає технічну допомогу для збільшення можливостей найбідніших країн у галузі планування, аналізу економічної політики та координації; — Оборотним фондом ООН для дослідження природних ресурсів; — Цільовим фондом ООН для діяльності в Судансько-Сахельському районі; — Програмою добровольців ООН; — Фондом ООН для розвитку в інтересах жінок; — Фондом ООН для розвитку науки і техніки.
Найзначнішою міжнародною агенцією кредитування економічного розвитку є Група Світового банку, до складу якої входять:— Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); — Міжнародна асоціація розвитку (МАР); — Міжнародна фінансова корпорація (МФК); — Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних суперечок (МЦУІС); — Багатостороння агенція гарантування інвестицій (баГі). Кожна з агенцій має свої кошти, терміни кредитування та здійснює відповідну політику.
МБРР фінансує проекти розвитку на тривалий термін (до 35 років), за які править ринкові відсоткові ставки. Усі його позики мають гарантуватися урядами країн-позичальниць і повертатись у твердій, конвертованій валюті.
МАР (або агенція пільгових позик) збільшує термін надання кредитів країнам, що розвиваються, до 50 років. Ці кредити "погашаються" на вигідних умовах після 10-річного безвідсоткового відтермінування лише з помірною платою за послуги. На відміну від Світового банку, МАР не має свого капіталу і залежить від постійного поповнення своїх коштів країнами-учасницями.
МФК бере участь у промислових проектах спільно з приватними інвесторами або як інвестор. МФК функціонує як каталізатор, об'єднуючи приватних інвесторів індустріальних країн і країн, що розвиваються. Корпорація формує свої інвестиційні фонди із внесків країн-учасниць у свій капітал, позичок у Світового банку на суму, що вчетверо перевищує свій недоторканний капітал та залишок, а також від продажу свого портфеля інвестицій приватним інвесторам (таким чином "рециклюючи" свої інвестиційні фонди).
Мета створення БАГІ — сприяння надходженню інвестицій до країн, що розвиваються. Зокрема, надання гарантій від некомерційних ризиків обраним нею інвесторам; консультація урядів країн, що розвиваються, з питань розробки та реалізації стратегій, програм і процедур, що стосуються міжнародного інвестування; пропозиція рекламних послуг, а також спонсорування діалогів і зустрічей з питань інвестицій між міжнародними діловими колами й певним урядом-організатором.
МЦУІС має на меті стимулювання приватних інвестицій шляхом урегулювання конфліктів між іноземними інвесторами й місцевими урядами. Центр надає консультації, здійснює дослідницьку роботу та випуск видань з питань правового регулювання іноземних інвестицій.
