Пояснення до схеми:
Елементами міжнародної валютної системи є міжнародна ліквідність, валютний курс, валютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації.
Міжнародна ліквідність — це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках, її утворюють золото, кредитні гроші (векселі (В6), банкноти, чеки (Ч1) та депозити), міжнародні, або композитивні (штучні), гроші (СДР, ЕКЮ, ЄВРО).
Валютний курс — це кількісне співвідношення обміну однієї національної грошової одиниці на грошові одиниці інших країн. Валютні курси бувають фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі).
Валютний ринок — це складний економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів. Існує три групи суб’єктів валютного ринку: фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків; державні установи. Основну роль серед суб’єктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства окремих країн.
Провідною міжнародною валютно-фінансовою організацією за сучасних умов є Міжнародний валютний фонд (МВФ). Він розв’язує міжнародні фінансові проблеми: контролює дотримання правил обміну валют, надає кредитну допомогу країнам, протидіє національним валютним обмеженням тощо. До міжнародних валютно-фінансових організацій також належать Світовий банк, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, Європейський інвестиційний банк та ін.
Як ми вже зазначали, міжнародна валютна система пройшла тривалу еволюцію. Протягом останнього століття вона існувала в таких системах:
золотого стандарту;
золотодоларового (золотовалютного) стандарту;
системи плаваючих регульованих курсів.
Розглянемо детальніше ці етапи функціонування світової валютної системи.
Система золотого стандарту сформувалась у XIX ст. і проіснувала до 20 — 30 років XX ст. Юридично вона оформилася на Міжнародній конференції 1867 р., що відбулась у Парижі. Основними рисами системи золотого стандарту були:
1) наявність фіксованих валютних курсів;
2) встановлення певного золотого вмісту національних валют;
3) підтримка країнами жорсткого співвідношення між своїми запасами золота і кількості грошей в обігу;
4) вільний експорт та імпорт золота.
За часів існування золотого стандарту обмін валют був досить простим, оскільки пропорції обміну залишалися незмінними, іншими словами, валютний курс був фіксований. Уряди брали на себе зобов’язання гарантовано обмінювати за бажанням громадян паперові гроші на золоті монети. Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей обчислювався на основі співвідношення їх золотого вмісту.
Наприклад, якщо США прирівнювали вартість долара, припустимо, до 25 грамів золота, а Великобританія — вартість фунта стерлінгів до 50 грамів золота, то це означало, що британський фунт коштував 50:25, тобто 2 дол.
Система золотого стандарту мала певні переваги. По-перше, стабільні валютні курси (В4) сприяли зниженню невизначеності та ризику в міждержавних відносинах. Це стимулювало міжнародну торгівлю. По-друге, ця система автоматично, без втручання держави, долала дефіцити платіжних балансів за рахунок міграції золота.
Водночас золотий стандарт мав і недоліки (обмеження). Найбільшою вадою цієї системи було те, що окремі країни позбавлялися можливості проведення незалежної державної політики. Якщо якась країна збільшувала паперову емісію грошей, то реакцією на їх інфляційне знецінення були відплив золота за кордон і зменшення золотих запасів. У цих умовах можливість впливати на інфляцію та безробіття в певній державі стає вкрай проблематичною. Ще одним недоліком є те, що золотий стандарт може існувати доти, доки один з учасників не вичерпає свої золоті запаси.
Система золотого стандарту почала руйнуватися під час Першої світової війни. Уряди країн, які воювали, були змушені у відповідь на зростання своїх витрат збільшувати емісію паперових грошей, що негайно викликало інфляцію. Після війни були спроби відродити систему золотого стандарту. Але “велика депресія” 30-х років остаточно призвела до краху цієї системи. До початку Другої світової війни практично всі країни Заходу припинили обмін паперових знаків на золото. Крім того, різні країни здійснювали спроби девальвувати (офіційно знизити вміст золота) свою валюту для того, щоб зробити свій експорт привабливішим, а імпорт менш бажаним. Ці девальвації остаточно підірвали внутрішні основи функціонування золотого стандарту й існуючу тоді міжнародну валютну систему.
Система золотовалютного (золотодоларового) стандарту почала своє існування після підписання угоди на Міжнародній конференції в 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). За місцем підписання угоди система дістала назву Бреттон-Вудської. Система золотовалютного стандарту є системою регульованих і пов’язаних між собою валютних курсів. За задумами засновників, нова система мала зберегти переваги попередньої й усунути її недоліки. На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який взяв на себе функцію управління цією системою. Бреттон-Вудська система з деякими модифікаціями проіснувала до початку 70-х років.
