Нормативи і норми праці. Методи встановлення норм

 

Розрізняють нормативи і норми праці.

Нормативи праці характеризують науково обґрунтовані, центра­лізовано розроблені показники витрат праці. Це регламентовані харак­теристики режимів роботи виробничого устаткування (нормативи ро­боти устаткування), затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу (нормативи часу), а також нормативи обслугову­вання, нормативи чисельності, нормативи керованості.

На їхній основі підприємство самостійно розробляє свої норми праці.

Норма праці — це норматив праці, скоректований на місцеві умо­ви. Норми праці можуть бути класифіковані за такими ознаками:

1) за періодом дії — разові, тимчасові, се шипі, тривалі;

2) за сферою поширення — міжгалузеві, галузеві, районні, місцеві;

3) за призначенням — норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості.

Змістова характеристика основних норм праці наведена у табл. 7.6.

Таблиця 7.6

ОСНОВНІ НОРМИ ПРАЦІ

Вид норми	Змістова характеристики
Норма часу	Необхідні витрати часу на виконання одиниці роботи од­ним чи декількома працівниками.
Норма виробітку	Кількість одиниць роботи, що повинні бути виконані за одиницю часу (годину, зміну, місяць, рік і т. д.). Норма виробітку обернено пропорційна нормі часу.
Норма обслуговування	Число об'єктів, що повинні обслуговуватися за одиницю часу одним чи кількома працівниками.
Норма часу обслуговування	Витрати часу на обслуговування одного об'єкта (покупця чи клієнта, устаткування).
Норма чисельності працівників	Необхідна кількість працівників для виконання передба­ченого обсягу робіт за одиницю часу.

Методи встановлення норм часу, виробітку та обслуговування:

Норма штучного часу визначається за формулою:

(7.7)

де Топ — оперативний час, хв.; Тоб — час обслуговування робочого місця, хв.; Тпер — час перерв, хв; Тшт.о — встановлена норма штучного часу, хв.

Якщо час обслуговування робочого місця і час перерв виражені нормативами у відсотках до часу оперативної роботи, тоді норма шту­чного часу визначається за формулою:

(7.8)

де topr, tтex, tпер — відповідно нормативи часу організаційного, технічного обслуговування і перерв у відсотках до оперативного часу.

Якщо час обслуговування робочого місця і час перерв встановлені у хвилинах на одиницю продукції, то норма штучного часу розрахову­ється за формулою:

(7.9)

де То — основний (технологічний) час, хв./шт.; Тд — допоміжний час (не перекривається основним машинним ча­сом), хв./шт.; Тоб — час організаційного обслуговування, перерахований на оди­ницю продукції, хв./шт.; Тто — час технічного обслуговування, перерахований на одиницю продукції, хв./шт.; Тпер — час перерв, перерахований на одиницю продукції, хв./шт.

Норма часу на партію деталей або виробів визначається за форму­лою:

(7.10)

де n — величина партії деталей або виробів, шт.; Тп-з — підготовчо-заключний час на партію деталей, хв.

Норма калькуляційного часу на виріб або деталь розраховується за формулою:

(7.11)

Норма виробітку за одиницю часу визначається в штуках однако­вих виробів за формулою:

(7.12)

де Nв — норма виробітку за одиницю часу, шт.; Тр — робочий час, хв.; Тшт — норма штучного часу, хв. Норма обслуговування визначається за формулою:

(7.13)

де Т — час, за який розраховується норма виробітку, год.; Nоб — норма часу обслуговування, год.

Норма чисельності робітників, потрібних для обслуговування од­ного або декількох агрегатів розраховується:ш формулою:

або (7.14)

де Ороб — обсяг робіт, од.

Розрізняють такі методи нормування:

1) сумарний дослідно-статистичний — це встановлення норми за­галом на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактич­ні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями. Норми, установлені таким методом, нази­ваються дослідно-статистичними.

2) розрахунково-аналітичний — норму часу розраховують на кож­ний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші ре­зультати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним мето­дом для масового, крупносерійного і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів.

3) укрупнений — визначення норми на основі попередньо розроб­лених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на ти­пові операції, деталі або види робіт. За цим методом найдоцільніше розраховувати норми на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва.

4) мікроелементний — виділяють і вивчають найпростіші елемен­ти, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які вплива­ють на їхню структуру.

На практиці найбільш поширеним методом нормування трудових процесів є розрахунково-аналітичний метод, тому що його застосу­вання менш трудомістке, дозволяє розрахувати норми ще до початку трудового процесу і сприяє рівнонапруженості норм.

Під рівнонапруженістю норм розуміється науково обґрунтований (регламентований) у заданому масштабі часу темп роботи виконавця або стан його психофізіологічних функцій, що забезпечують у певних виробничих умовах стійку працездатність, якість праці і необхідний виробіток продукції.