Поділ і кооперація праці на підприємстві

Під час спільної праці, виділяються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто певна частина загального обсягу роботи виконується одним або групою працівників.

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи.

Глибина поділу і кооперації праці визначається факторами техніки, технології та організації виробництва, що постійно змінюються і впливають на форми організації праці через зміну обсягу і тривалості виконуваних робіт.

Схема класифікації показників, що визначають характер поділу і кооперації праці на виробництві представлена на рис. 7.2.

 

Рис. 7.2. Класифікація показників, що визначають характер поділу і кооперації праці

 

Розподіл праці має межі:

— економічні: враховуються витрати робочої о часу;

— технологічні: враховується час виконання операцій, прийомів та ін.;

— фізіологічні: враховується інтенсивність праці;

— соціальні: враховується змістовність праці, задоволеність, монотонність та ін.

Виділяють наступні основні види поділу праці:

1) Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого про­цесу за видами, фазами і циклами.

2) Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівника­ми окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

3) Функціональний поділ праці відбувається між різними катего­ріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керів­ники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, де­талей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації виробни­цтва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і норма­лізація інструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції — фак­тори, що впливають на динаміку чисельності допоміжних робітників.

4) Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і за­лежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій ме­ханізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціаль­ностей та збільшенням кількості професій широкого профілю.

5) Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних ро­біт від простих. Водночас враховується технологічна складність виго­товлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення тру­дових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рі­вень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами — розрядами, ка­тегоріями, класами тощо.

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у витратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовід­носин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів лю­дей і цілей виробництва.

Кооперація праці — це об'єднання часткових трудових процесів в один, який безупинно, планомірно, ритмічно й ефективно функціонує. Складність кооперації праці обумовлена глибиною всіх форм її поділу.

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробни­чих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивнос­ті праці.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спі­льну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

• всередині підприємства, яке здійснюється між цехами, дільниця­ми, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

Специфіка кооперації праці залежить від типу виробництва. Так, для одиничного і дрібносерійного виробництва особливе значення має комплектування бригад (кількість, склад, професійна структура). Для потокового виробництва важливі питання коопераційного поділу праці та вдосконалення професій. У масовому виробництві необхідно розви­вати багатоверстатне обслуговування і поєднання професій. Для апа­ратного виробництва значення мас організація виробничих бригад.

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, бага­товерстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій па базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Процес формування бригад і організації праці всередині них пе­редбачає:

• проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади;

• побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу;

• встановлення бригадних норм виробітку;

• системи керівництва бригадою.

Також розробляються критерії оцінки праці, матеріального і мора­льного стимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносяться до паспорта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації ро­бочих місць.

Виділяють наступні види бригад:

— змінні спеціалізовані бригади;

— наскрізні спеціалізовані бригади;

— змінні комплексні бригади;

— наскрізні комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються з робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологіч­них процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потуж­ного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготов­лення деталей, вузлів тощо.

Поділ бригад на змінні і наскрізні залежить від режиму роботи. До складу змінних бригад входять лише робітники однієї зміни, протягом якої відбувається певний робочий процес. До складу наскрізних бри­гад входять робітники всіх змін і формуються такі бригади для роботи на устаткуванні у випадку тривалого циклу обробки виробів або вико­нання певної роботи, яка перевищує тривалість зміни.