Показники і методи вимірювання продуктивності праці

 

Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні її економічного змісту та визначенні показників, які можуть характеризува­ти рівень продуктивності праці у часі і просторі. При цьому до методів вимірювання продуктивності праці висуваються наступні вимоги:

1) одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

2) повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

3) забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

4) показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зве­деними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути уні­версальними у застосуванні.

Продуктивність можна визначати на рівні суспільства, регіону, га­лузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади та окремого працівника.

Як вже зазначалося, продуктивність праці вимірюється відношен­ням обсягу виробленої продукції до затрат праці. Залежно від прямого або оберненого відношення розрізняють два показника рівня продук­тивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу, або кількість продукції, що припадає на одного робітника за рік, квар­тал, місяць. Він визначається так:

(8.4)

де Опрод. — обсяг виробленої продукції; Т — затрати робочого часу.

Залежно від одиниць виміру обсягу продукції і затрат праці, на підприємстві виробіток вимірюється:

1) натуральними показниками: штуки, тонни, метри і т.д. (якщо асортимент продукції одноманітний).

Натуральні показники є точними і наочними, але за ними немож­ливо оцінити різнорідну продукцію.

2) умовно-натуральними показниками: умовні банки консервів, умовні листи шиферу і т.д. (якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції).

Ці показними приводять різну продукцію до одного виміру, але застосування таких показників дуже обмежене.

3) вартісні показники: обсяг продукції вимірюється у вартісному вираженні.

Ці показники є найбільш універсальними, оскільки дозволяють порівнювати продуктивність праці при виробництві різного асортименту продукції.

Розрізняють такі види виробітку, як:

— годинний: виробіток на 1 відпрацьовану людино-годину;

— денний виробіток: виробіток на 1 відпрацьований людино-день; — річний (квартальний, місячний): виробіток на 1 середньооблікового працівника.

Трудомісткість — характеризує затрати часу на одиницю проду­кції (обернена до виробітку) і визначається:

(8.5)

У табл. 8.1 наведена характеристика різноманітних видів трудоміс­ткості.

Таблиця 8.1

ВИДИ ТРУДОМІСТКОСТІ

Вид	Змістова характеристика
Технологічна трудомісткість	Визначається витратами праці основних робітників (і погодинників, і відрядників). Розраховується для окремих операцій, де­талей, виробів.
Трудомісткість обслуговування	Визначається витратами праці допоміжних робітників, що за­йняті обслуговуванням виробництва.
Виробнича трудомісткість	Складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допо­міжних робітників на виконання одиниці роботи.
Трудомісткість управління	Визначається витратами праці керівників, спеціалістів, техніч­них виконавців.
Повна трудомісткість	Відображає усі витрати праці на виготовлення одиниці продук­ції (це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу).
За характером і призначенням:
Нормативна	Визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції (ро­біт, послуг), розраховані згідно з чинними нормами.
Фактична	Виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці про­дукції (робіт, послуг).
Планова	Затрати праці на одиницю продукції (роботу, послугу) з враху­ванням можливої зміни нормативної трудомісткості.

 

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними можна виразити таким чином:

Збільшення норми виробітку (у %) визначається за формулою:

(8.6)

де а — зменшення норми штучного часу (трудомісткості), %.

Зменшення норми штучного часу (трудомісткості) (у %) визнача­ється за формулою:

(8.7)

Залежно від способу визначення обсягів виробленої продукції, розрізняють натуральний, трудовий і вартісний методи вимірюванні продуктивності праці:

1) натуральний метод: обсяг виробленої продукції і продуктив­ність праці розраховують в натуральних одиницях (шт., тонни, метри тощо). Цей метод широко використовується всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях, що виробляють однорідну продукцію. Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) ви­пускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має об­межене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають зде­більшого різнорідну продукцію. Крім того, даний метод не дозволяє врахувати зміни обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких га­лузях має велику частку в загальному обсязі продукції.

2) трудовий метод: обсяг виробленої продукції визначається в нормо-годинах. Даний метод використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої про­дукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. Цей метод має обмежене застосування, оскільки базується на використанні не­змінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Крім того, на підприємст­вах розраховують здебільшого технологічну трудомісткість, яка вира­жає затрати часу лише основних робітників.

3) вартісний метод: дозволяє порівняти різнорідну продукцію з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосову­ється на всіх етапах планування та обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

При цьому використовують такі вартісні показники обсягу продукції:

— валова продукція: характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства та включає всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності. Вона визначається за формулою:

(8.8)

де НЗВ_К, НЗВ_П — незавершене виробництво на кінець і на початок періоду, грн.; Ік, Іп — інструмент, запчастини та інша продукція для власних по­треб на кінець і початок періоду, грн.; ТП — товарна продукція, грн.

— товарна продукція: характеризує обсяг продукції, що надходить у народногосподарський обіг та включає готову продукцію, послуги, ремонті роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрика­ти і запчастини, призначені для реалізації на сторону, капітальне будів­ництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу. Товарна продукція обчислюється за формулою:

(8.9)

де n — кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві, Nj — обсяг випуску і-го виду продукції в натуральних одиницях, Ці — оптова ціна і-го виду продукції, грн., Р — вартість робіт і послуг на сторону, грн.

— реалізована продукція: відрізняється від товарної на суму підготовленої до реалізації, але не реалізованої продукції і включає про­дукцію, яка відвантажена споживачу і за яку надійшли кошти на раху­нок підприємства-продавця або мають надійти у зазначений термін. Вона визначається так:

(8.10)

де Гп, Гк — залишки готової нереалізованої продукції на початок і кінець періоду, грн., Вп, Вк — відвантажена неоплачена продукція на початок і кінець періоду, грн.

— чиста продукція: характеризує новостворену вартість, це різ­ниця між обсягом валової продукції та витратами на сировину, матері­али, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування.

Вона обчислюється за формулою:

(8.11)

де М — прямі та прирівнювані до них витрати на річний обсяг випуску продукції, грн.

— умовно-чиста продукція: використовується у галузях з високим рівнем технічної оснащеності; вона містить крім зарплати з нараху­ваннями, прибуток та суму амортизаційних відрахувань. Цей показник обчислюється за формулою:

(8.12)

де А — сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

— нормативно-чиста продукція: визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику на норма­тив чистої продукції та складанням одержаних результатів, її можна визначити так:

(8.13)

де НЧПі — норматив чистої продукції (вартість обробки одного виробу) на і-й виріб, грн.; n— кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві; Nj — обсяг випуску і-го виду продукції в натуральних одиницях,

(8.14)

де Зосн.р — заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн.; Кз — коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробни­цтва до суми заробітної плати основних виробничих робітників; Пн — нормативний прибуток, грн.

Таким чином, ринковій економіці домінуючу роль відіграють ті показники продуктивності праці (виробітку), у яких обсяг продукції вимірюється у вартісному вираженні, оскільки дозволяють порівнюва­ти рівень продуктивності праці при виробництві різного асортименту продукції, а тому вони є універсальними.