Праця — це складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і окремої людини особливо важливу роль, оскільки саме це поняття є невіддільним від людського життя. Змінюючи у процесі праці навколишнє природне середовище і пристосовуючи його до своїх потреб, люди не лише забезпечують своє існування, але і створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Праця виступає однією з найважливіших форм самовираження, самоактуалізації й самовдосконалення людини.
Працю слід розглядати як свідому цілеспрямовану діяльність; докладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволенні своїх матеріальних та духовних потреб; як процес перетворення природних ресурсів в цінності та блага; як вияв людської особистості.
Особливості праці як об'єкта дослідження і вивчення полягають у тому, що, по-перше, праця — це доцільна діяльність людей із створення благ і послуг, яка повинна бути ефективною, раціональною, економічно організованою, по-друге, вона є однією з основних умов життєдіяльності не тільки окремого індивіда, а й усього суспільства в цілому, фактором функціонування будь-якої організації (підприємства); по-третє, вона не може розглядатися як товар, оскільки товаром є не вона сама, а послуга праці, і, нарешті, в процесі праці формується система соціально-трудових відносин, що складають стрижень суспільних відносин на рівні народного господарства, регіону, фірми й окремих індивідів.
В умовах корінних змін у системі суспільних відносин найбільш істотні перетворення відбуваються в соціально-трудовій сфері, викликаючи закономірне в таких випадках протистояння основних суб'єктів цих відносин. Ймовірно, саме тому жодна зі сфер економічного життя нашої держави не критикується так жорстко, як соціально-трудові відносини. Цьому сприяв ряд факторів, серед яких можна виділити довгі роки пануючих традицій державного патерналізму в дій сфері і спрощену систему оцінки стану соціально-трудової сфери тощо.
У цих умовах не викликає сумніву необхідність формування нової системи соціально-трудових відносин, що повинно Знайти відображення в сучасному розумінні особливостей праці як об'єкта дослідження і вивчення, а також у трактуванні предмета і методу сучасної економіки праці та соціально-трудових відносин як науки.
Сучасний етап розвитку економіки України вимагає трансформації підходів до вивчення дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини», розглядаючи працю і взаємини людей у процесі роботи в розвитку і динаміці. Вивчення та аналіз закономірностей організації, функціонування і результатів діяльності ринків праці, поводження роботодавців і працівників у результаті впливу стимулів у вигляді заробітної плати, цін, прибутку, впливу негрошових факторів і державної політики на соціально-трудові відносини, дозволяє сформувати концепцію поводження в сфері праці й об'єктивно правильний світогляд фахівця.
Оскільки праця — явище багатогранне, тому при її класифікації застосовують різні ознаки (табл. 1.1):
Таблиця 1.1
КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ПРАЦІ
| Ознака | Вид праці |
| залежно від виду діяльності | — творча; — управлінська; — виконавча. |
| залежно від рівня освіти | — праця, що вимагає тривалої підготовки; — праця, що не потребує значної підготовки; — праця, що не потребує підготовки. |
| залежно від ступеня механізації | — ручна; — машинно-ручна; — механізована; — автоматизована; — апаратурна. |
| залежно від умов праці | — підземна; — на шахтній поверхні; — в нормальних умовах; — в шкідливих умовах; —в гарячих цехах. |
| за психофізіологічними показниками | — регламентована; — нерегламентована; — монотонна; — приваблива (неприваблива) тощо. |
Особливості прояву конкретної праці виражаються її змістом. Зміст праці відображає професійну приналежність праці, склад виконуваних робіт, їхню складність, послідовність виконання. Зміст праці висуває певні вимоги до освіти, кваліфікації, здібностей людини.
Виділяють наступні форми прояву процесу праці:
— витрати людської енергії;
— взаємодія працівника із засобами виробництва;
— виробнича взаємодія працівників один із одним як по горизонталі, так і по вертикалі.
У процесі праці люди вступають у певні соціальні відносини, взаємодіючи один з одним.
Соціальна взаємодія у сфері праці — це форма соціальних зв’язків, яка реалізується під час обміну діяльності та взаємодії. Об'єктивною основою взаємодії людей є спільність або розбіжність їх інтересів, близькість або віддаленість цілей, поглядів. Посередниками взаємодії людей у сфері праці, проміжними її ланками виступають знаряддя і предмети праці, матеріальні та духовні блага.
