Характеристика та динаміка змін у структурі населення України та світового співтовариства

 

Стан і розвиток суспільства значною мірою визначаються чисель­ністю і складом населення. Населення характеризується і як елемент продуктивних сил, і як носій виробничих відносин. Йому властиве і \ самовідтворення.

Населення — це природна сукупність людей, які проживають на визначеній території (у селі, місті, районі, регіоні, країні), що історич­но склалася і безупинно відновлюється в процесі виробництва і від­творення життя.

Трудові ресурси — це працездатна частина населення, яка, володі­ючи фізичними й інтелектуальними можливостями, здатна виробляти матеріальні блага чи робити послуги.

З цього визначення випливає, що трудові ресурси містять у собі, з одного боку, людей, зайнятих економічною діяльністю (у різних галу­зях), а з іншого — не зайнятих, але які можуть трудитися.

Таким чином, трудові ресурси складаються з реальних і потенцій­них працівників.

Необхідні фізичні й інтелектуальні здібності залежать від віку: у ранній період життя людини й у пору зрілості вони формуються і примножуються, а на старість втрачаються. Вік виступає свого роду критерієм, що дозволяє виділити з усього населення власне трудові ресурси.

Населення — це всі люди, незалежно від їхніх характеристик, тоб­то якнайширше поняття для позначення людських ресурсів.

Під відтворенням населення розуміється процес безупинного поновлення покоління людей у результаті взаємодії народжуваності і смертності.

Відтворення населення — це історично і соціальна-економічно обумовлений процес, постійного і безперервного поновлення людсь­ких поколінь. У процесах відтворення населення розрізняють види ру­ху, типи і режими.

Види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються особливостями зміни чисельності та складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах.

Природний рух населення — це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбуваєть­ся природний приріст або природне зменшення населення.

Чисельність і склад населення змінюються також у результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення). Такі переміщення викликані різними, але завжди дуже серйозними причинами (політичними, економічними, релігійними тощо). Розріз­няють міграцію зовнішню, пов'язану із зміною країни постійного проживання (еміграцією називається виїзд за межі держави, імміграці­єю — прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання в межах однієї країни. Внутрішня міграція найчастіше обумовлена особистими або економічними причинами, зо­крема значну її частку становить рух населення з сіл у міста (або на­впаки) у пошуках заробітку.

Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, профе­сійної, національної та інших структур населення. Кожне нове поко­ління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статевовіковим складом і багатьма іншими характеристиками.

Особливо звертаємо увагу на економічний рух населення, що пов'язаний із зміною його трудової активності. Результати цього руху обумовлені передусім економічними чинниками: люди розпочинають або припиняють трудову активність, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.

Природні, міграційні, соціальні та економічні рухи населення взаємозалежні та взаємопов'язані. У сукупності вони визначають чисель­ність і якісні характеристики населення.

У природному русі населення розрізняють основні типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний).

Традиційний типвідтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю (з причин нерозви­неності медицини, низького рівня життя, війн, епідемій). У результаті взаємодії цих факторів загальні темпи зростання чисельності населен­ня невисокі, в структурі переважає частка молодих людей. Цей тип ха­рактерний для ранніх етапів розвитку людського суспільства.

Сучасний типвідтворення обумовлений соціально-економічним розпитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, еманси­пацією і залученням в економічну діяльність жінок та іншими причи­нами, врезультаті яких різко зменшився рівень народжуваності, знач­но збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.

Розрізняють також наступні три типи відтворення населення:

1) розширене — для розширеного відтворення характерне пере­вищення числа народжень над числом смертей;

2) просте — простому відтворенню властива ситуація, коли немає приросту оскільки число народжень дорівнює числу смертей;

3) звужене — звуженому відтворенню притаманне перевищення смертності над народжуваністю, відбувається абсолютне скорочення населення.

Відтворення населення має не тільки демографічний, а також економічний і соціальний аспекти.

Воно визначає формування трудових ресурсів, освоєння територій, стан продуктивних сил, розвиток соціальної інфраструктури і т. п.

На рис 2.1 зображено схему розподілу населення України, що застосовується в економіці праці і соціально-трудових відносинах та враховує національну методику та методику Міжнародної організації праці:

Все населення України, 100%

Розподіл за методикою МОП

Економічно активне населення (всі, хто працює або активно шукає роботу)	Економічно неактивне населення	Населення молодше 15-ти і старше 70-ти років
Зайняті	Безробітні

Розподіл за традиційною методикою

Трудові ресурси (працездатне населення в працездатному віці + працюючі підлітки + працюючі інваліди + працюючі пенсіонери – непрацюючі пільгові пенсіонери)

Населення, що не належить до трудових ресурсів (діти та непра­цюючі пенсіонери, в тому числі пільгові, підлітки, інваліди)

 

Рис. 2.1. Варіанти класифікації населення в економіці праці і соціально-трудових відносинах

 

Населення і трудові ресурси мають кількісні і якісні параметри, необхідні для аналізу й оцінки демографічних процесів, вироблення стратегії в сфері управління трудовими ресурсами. Для характеристи­ки відтворення населення застосовуються показники народжуваності, смертності і природного приросту.

Різниця між числом народжених і померлих при позитивному ре­зультаті називається природним приростом населення.

Середньорічна чисельність визначається на середину року як середня арифметична чисельності населення на початок і кінець року чи шляхом додавання до початкової чисельності населення половини її приросту.

Чисельність і склад населення у всіх країнах світу визначаються за допомогою переписів. Останній перепис у нашій країні відбувся в 2001 р. Його основні дані опубліковані і стали базою для одержання демографічних показників у подальшому. Переписи дають найбільш точні відомості про чисельність населення.

Дуже важливим є прогнозування чисельності населення. Прогнозні розрахунки дозволяють виявити очікувані зміни чисельності населен­ня, оцінити демографічну ситуацію, що складається як в окремих регі­онах, так і в цілому по країні, визначити чисельність трудових ресур­сів, зміну їхнього освітнього і професійно-кваліфікаційного рівня, простежити вплив інших соціально-економічних і екологічних факто­рів на відтворювальний процес.

Для того щоб визначити чисельність населення на перспективу, при складанні короткотермінового прогнозу використовується метод ретроспективної екстраполяції, на більш довгі терміни — метод пе­реміщення за віком.

Схематично структура населення представлена на рис. 2.2:

 

Рис. 2.2. Структура населення

 

За класифікацією Міжнародної організації праці (МОП) населення старше визначеного мінімального віку, установленого для обліку еко­номічно активного населення (в Україні —16 років), підрозділяється на три категорії: зайняті, безробітні і поза робочою силою. Зайняті і безробітні складають робочу силу чи населення, активне в даний пері­од. Особи поза робочою силою включають залишкові групи, що не мають роботи, не шукають її і не готові працювати, у тому числі лю­дей, котрі молодші працездатного віку. Ця група представляє населен­ня, що у даний момент економічно неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, що за­безпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг.

Рівень економічної активності населення розраховується за формулою:

, (2.1)

де Уе.а.н. — рівень економічної активності населення; dе.а.н. — частка в загальній чисельності економічно активного населення; Чн. — загальна чисельність населення.

Економічно неактивне населення — це населення, що не входить до складу економічно активного населення, включаючи особи молод­шого віку, встановленого для виміру чисельності. Чисельність еконо­мічно неактивного населення визначається стосовно обстежуваного періоду і включає такі категорії:

а) учні і студенти, слухачі і курсанти, що відвідують денні навча­льні заклади (включаючи денні аспірантури і докторантури);

б) особи, що одержують пенсії по старості і на пільгових умовах, а також одержують пенсію у випадку втрати годувальника при досяг­ненні ними пенсійного віку;

в) особи, що одержують пенсії по інвалідності (І, II, III групи);

г) особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами і т. ін.;

д) особи, що зневірились знайти роботу, тобто ті, що припинили пошук роботи, вичерпавши всі можливості її одержання, але які мо­жуть і готові працювати:

ж) інші особи, у яких немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Зайняті економічною діяльністю — це особи у віці 15-70 ро­ків, які виконують роботи за винагороду за найманням на умовах по­вного або неповного робочого дня, працюють індивідуально (само­стійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімей­ному) підприємстві, безоплатно працюючі члени домашнього госпо­дарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали впродовж тижня не менше чоти­рьох годин (в особистому підсобному господарстві — не менше 30 годин), незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, ви­падкова чи інша робота.

Безробітні, за визначенням МОП, — це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятос­ті), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організу­вати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступ­них двох тижнів. До цієї категорії належать також особи, що навча­ються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

За українським законодавством безробітними визнаються громадя­ни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Отже, офіційна система обліку безробіття в Україні занижує реальні показники, оскі­льки більша частина безробітних такими не вважаються, тому що вони з різних причин не реєструються в службі зайнятості.

Прогноз чисельності населення складається з урахуванням трива­лих тенденцій народжуваності і смертності, тривалості життя, а також складу населення за статтю та віком.

Людські ресурси — специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ре­сурси — це працівники, які мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі. Вивчення людських ресурсів має велике значення для оцінки ринку праці й розробки від­повідної демографічної політики з метою впливу на процеси відтво­рення населення та його зайнятість.

Специфіка людських ресурсів порівняно з іншими факторами економічного розвитку полягає в тому, що, по-перше, люди не лише ство­рюють, а й споживають матеріальні та духовні цінності; по-друге, ба­гатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, а отже, щоб ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати потреби людини як особистості; по-третє, науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуа­льного потенціалу та інших особистих якостей працівників, які фор­муються роками і поколіннями, а розкриваються людиною лише за сприятливих умов.

Однією з передумов успішного економічного розвитку як на мікро-, так і на макрорівні є врахування інтересів людей у будь-яких діях, спря­мованих на підвищення ефективності функціонування господарського механізму. Без такого врахування не можна досягти підвищення ефектив­ності в широкому (тобто соціально-економічному) розумінні.

У зв'язку з докорінною перебудовою системи суспільних відносин особливого значення в наш час набуває узгодження соціально-еконо­мічних перетворень з потребами людей.

Найсуттєвіші перетворення відбуваються саме в соціально-трудовій сфері, зачіпаючи інтереси мільйонів людей і відображаючись на результатах економічного розвитку всієї країни. Дуже важливими в часи змін є також гнучкість і мобільність, постійна адаптація людей до нових умов економічного розвитку.

Залежно від мети дослідження людські ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями. Економіка праці і соці­ально-трудові відносини розглядає такі категорії як населення, еконо­мічно активне населення, трудові ресурси.

Населення — це те джерело, той «матеріал», з якого утворюються всі інші групування людей (наприклад, ті, що позначаються економіч­но активним населенням, трудовими ресурсами). Тому вивчення чисе­льності, складу і динаміки населення (що предметом дослідження нау­ки демографії) надзвичайно важливе і для економіки праці. Еко­номісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і, що дуже важливо як споживача, що формує попит.

Населення Землі, за даними ООН, складало в 1999 р. майже 6 млрд. осіб – трохи менше, ніж прогнозувалося на цей рік. За обчисленнями, проведеними в ООН, передбачалося, що щорічний приріст населення планети в 1990-1995 pp. буде дорівнювати 1,57%, насправді ж він склав 1,48%, таким чином, щорічно додавалося по 81 млн. У попереднє п'яти­річчя — у період з 1985 р. по 1990 р. — населення Землі щорічно збіль­шувалося на 87 млн. Передбачається, що в 2020 р. чисельність населення планети перевищить 8 млрд. осіб, у середині XXI ст. — 10,5 млрд. осіб.

Час із середини XIX століття і до середини XX, коли населення більш ніж за 100 років виросло на 2 млрд. осіб (тоді як на перший мі­льярд потрібна була вся історія людства), є часом «демографічного вибуху». Останній характеризується показником часу «подвоєння населення». Він дуже швидко скорочувався аж до наших днів, що під­кислювало стійку тенденцію до швидкого росту людства.

Припущення про можливу стабілізацію чисельності населення в майбутньому знаходить підтвердження в особливостях темпу росту в Наш час: якщо на перехід від одного до двох мільярдів людству треба було 85 років, і від двох до трьох мільярдів — 25 років, то на перехід від трьох до чотирьох мільярдів — 15 років. Це означає, що в першому випадку процес прискорився в три рази, у другому — менш ніж у два рази. і Загальні тенденції у світі такі:

1) Деякі з менш промислове розвинутих країн ще мають відносно високі рівні смертності і ще більш високі рівні народжуваності, їхні темпи приросту чисельності населення складають 2-3% у рік і мо­жуть ще більше зрости при зниженні смертності.

2) Країни із середнім рівнем розвитку промисловості звичайно характеризуються низькою смертністю та народжуваністю, що знижу­ється. Темпи приросту чисельності населення в цих країнах колива­ються від середніх до високих (1-4% у рік).

3) Для більшості країн з високорозвинутою промисловістю харак­терні низька смертність, низька народжуваність і невисокі темпи при­росту (менше 1% у рік). У деяких європейських країнах рівень наро­джуваності сьогодні нижчий рівня смертності, так що населення цих країн дуже повільно скорочується.

На основі наявних даних демографи вивели теорію, що дістала назву «демографічного переходу». Відповідно до цієї теорії, при низьких рів­нях промислового розвитку народжуваність і смертність високі, і чисе­льність населення зростає повільно. В міру поліпшення якості харчу­вання й охорони здоров'я смертність зменшується, запізнюванню народжуваності на одне-два покоління призводить до розриву між рів­нями народжуваності і смертності, що сприяє швидкому зростанню чи­сельності населення. Але як тільки люди втягуються у спосіб життя високорозвинутого індустріального суспільства, народжуваність теж зни­жується, і темпи зростання чисельності населення знову зменшуються.

Цей процес спостерігається нині і прогнозується приблизно до XXII ст., коли передбачається стабілізація чисельності населення на рівні 10-12 млрд. осіб.

Однак відразу варто звернути увагу на особливість цього прогнозу: передбачення про стабілізацію населення відповідає сучасному рівню розпитку продуктивних сил. Усі ідеї обмеження народжуваності, ста­білізації росту населення завжди були обумовлені складностями еко­номічного розвитку. Вони не випливають із уявлень про людину як самостійне явище. Не випадкова тому поява припущень про те, що су­часна НТР, що базується на досягненнях фізики, хімії й адекватної їм техніки, за межами XXI ст. переміниться так званою гуманітарною ре­волюцією на основі досягнень біологічних, гуманітарних і природних наук. Одним з результатів може бути збільшення тривалості життя, удосконалювання фізичних і духовних сил людини. При розвитку цієї тенденції зростання людства може продовжуватися. Такі припущення неявно просліджуються в оцінках максимально можливої продуктив­ності чисельності населення в 40-50 млрд. осіб.

ЮНЕСКО і Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) періоди­чно проводять дослідження динаміки рівня життя і життєздатності на­родів (за термінологією ЮНЕСКО-ВОЗ) залежно від соціально-еконо­мічної політики уряду й екологічної ситуації в тій чи іншій країні. З цією метою визначається коефіцієнт життєздатності нації.

Коефіцієнт життєздатності нації вимірюється за п'ятибаль­ною шкалою — він характеризує: можливість збереження генофонду, фізіологічного й інтелектуального розвитку нації в умовах продов­ження соціально-економічної політики уряду, здійснюваної на момент дослідження конкретної країни.

Особливості історичного розвитку України сильно вплинули на дина­міку чисельності всього населення і, зокрема, трудових ресурсів для пра­ці. В XX ст. життя всіх поколінь і практично кожної людини було стри­вожене і погіршене тяжкими драматичними подіями — Перша і Друга світова та громадянська війни, індустріалізація, колективізація, голодомо­ри, масові репресії, участь у воєнних конфліктах (зокрема, в Афганістані), Чорнобильська трагедія, глибока криза 90-х років. У результаті не лише гинули або ставали інвалідами тисячі і навіть мільйони молодих здорових людей, але і різко зменшувалася народжуваність, деформувалася статевовікова структура населення. Тому відтворення населення і ресурсів для праці в Україні відбувалося і відбувається не рівномірно, а «хвилеподіб­не»: певні підйоми змінюються глибокими спадами.

Відтворення ресурсів для праці — це процес постійного і безпе­рервною поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активною населення.

Оскільки ресурси для праці є частиною населення, то і відтворення ресурсів для праці відображає стан і характер відтворення населення як частини цілого. Динаміка чисельності всього населення визначає динаміку чисельності економічно активного населення, але ця залеж­ність непроста. Тобто збільшення (зменшення) чисельності населення призводить до збільшення (зменшення) чисельності економічно акти­вного населення лише за інших однакових умов, а в реальному житті, ПІД дією різноманітних причин ці зміни відбуваються неодночасно і не В однаковому масштабі.

Наприклад, народження дітей збільшує кількість населення одразу, А кількість ресурсів для праці — лише через 15-20 років, і то за умо­ви, що ці люди стануть економічно активними. Смертність непраце­здатних людей зменшує кількість населення, але не змінює ресурси для праці. При незмінній кількості населення ресурси для праці можуть значно збільшуватися (зменшуватися) за рахунок зростання (спадання) трудової активності населення, наприклад внаслідок зміни рів­ня життя.

У відтворенні ресурсів для праці, як і у відтворенні всього насе­лення, розрізняють види руху, типи і режими.

Природний, міграційний і економічний рух населення впливає на кількісні характеристики ресурсів для праці, соціальний — на якісні. Кожен вид руху обумовлюється дією численних різноманітних при­чин, а їх взаємодія і взаємозалежність визначають кількість економіч­но активного населення, що є фундаментальним показником для будь­-якого суспільства або держави.