Гаазька декларація з туризму прийнята 14 квітня 1989 року на міжпарламентський конференції з туризму, що проходила в Гаазі (Нідерланди) з 10 по 14 квітня 1989 року. Вона була проведена спільно з Міжпарламентським союзом (МПС) та Всесвітньою туристичною організацією (ВТО) за запрошенням Міжпарламентської групи Нідерландів.
Гаазька декларація містить 10 принципів. Зокрема, в принципі 9 йдеться про необхідність створення мережі навчальних закладів, які можуть надати не тільки навчання, а й освіту в галузі туризму на основі стандартизованого на міжнародному рівні навчального плану, який також полегшив би взаємне визнання дипломів та обмін туристичним персоналом.
Принцип 10 засвідчує, що туризм повинен плануватися державною владою, а також туристською індустрією.
Враховуючи міжнародні масштаби туризму, для його гармонічного розвитку необхідне міжнародне співробітництво як на світовій, так і на регіональній основі через пряме міжнародне співробітництво і по каналах міжнародних організацій, таких як ВТО, а також між різними компонентами приватного туристичного сектору через неурядові і професійні організації.
Міжпарламентська конференція з туризму, виклавши принципи, що містяться в Гаазькій декларації з туризму прийняття висновки і рекомендації, які складаються з таких розділів та пунктів:
Гаазька декларація Міжпарламентської конференції з туризму 1989 року є інструментом міжнародного співробітництва і партнерства, об'єднання народів і чинником, що сприяє розвитку індивідуального й колективного туризму, її головні положення зводяться до того, що:
1. Туризм є формою проведення вільного часу.
2. Туризм - ефективний засіб сприяння соціально-економічному зростанню країни.
3. Природне, культурне і людське середовище - основна умова розвитку туризму.
4. Туризм має гуманний характер.
5. Кожна людина має право на вільні подорожі.
6. Спрощення формальностей подорожування - основа розвитку туризму.
7. Безпека і захист туристів, повага їхньої гідності - найважливіші умови розвитку туризму.
8. Держави повинні вживати заходів у боротьбі з тероризмом, удосконалювати якість туристських послуг, планувати розвиток туристської інфраструктури.
Парламенти, уряди, державні та приватні організації, асоціації й установи, що відповідають за туристську діяльність, професіоналів у галузі туризму, а також самі туристи мають ретельно враховувати принципи Гаазької декларації і постійно керуватися ними у своїй роботі.
8. Монреальська декларація;
Важливу роль у визначенні інтегративної функції туризму відіграла Монреальська декларація (1996) "До гуманного та соціального бачення туризму" [7]. її перша глава носить назву "Соціальний туризм - високий ідеал перед лицем дискримінації і проблем інтеграції". В ній справедливо зазначається, що: "Сьогодні у світі, в якому дедалі настійливіше постає питання про смисл існування,... в цьому світі туризм зростає стійкими темпами. Ми є свідками вражаючого збільшення обсягів подорожей з діловими цілями та на відпочинок, відкриття кордонів, диверсифікації туристських напрямків, нових засобів комунікації та транспорту".
Тобто декларація підкреслює ту інтегративну функцію туризму, яка зростає з кожним роком. Як наслідок і орієнтир для урядів світу стаття 2 (глави 1) цієї декларації проголошує, що "всі ініціативи з розвитку туризму мають бути націлені на повну реалізацію потенціалу кожної людини як особистості, так і як громадянина".
9. Роль та значення Всесвітньої туристської організації (ВТО)
Датою "народження" ВТО вважають 2 січня 1975 року: (цього дня набули чинності її статутні норми і правила. ВТО утворилася в результаті реорганізації створеного у 1925 році Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО).
Статут ВТО - це міждержавний договір, ратифікований 51 державою, офіційні туристські організації яких були членами МСОТО.
У 1977 році ООН і ВТО уклали Угоду про взаємне співробітництво, причому, як зазначено в тексті договору: "ООН визнає ВТО відповідальною за прийняття таких заходів, що можуть виявитися необхідними для розв 'язання проблем у сфері туризму".
Співробітництво ООН і ВТО здійснюється в галузі обміну відповідними рекомендаціями, інформацією і документами, проведення спільних консультацій і зустрічей, координації роботи, двостороннього представництва на засіданнях органів, співробітництва з питань статистики.
Цілі та завдання. Згідно з п. 1 ст. 3 Статуту, основна мета ВТО - "сприяти розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії".
Напрями діяльності ВТО:
o співробітництво з метою розвитку туризму - рекомендації і допомога урядам з широкого кола питань, що стосуються туризму;
o розвиток людських ресурсів - базова структура для організації системи освіти і професійної підготовки в галузі туризму, короткострокові та заочні курси, а також розширена мережа центрів освіти і професійної підготовки ВТО;
o довкілля - ВТО сприяє забезпеченню сталого розвитку туризму і вживанню практичних заходів для розв'язання екологічних проблем;
o якість розвитку туризму - ВТО працює над усуненням бар'єрів на шляху розвитку туризму і стимулює лібералізацію торгівлі туристськими послугами, а також вживає заходів з охорони здоров'я туристів та їхньої безпеки;
o статистика, економічний аналіз і дослідження ринку;
o комунікації і документація - відділ ВТО по зв'язках з пресою і комунікаціях діє як видавничий підрозділ. У центрі документації ВТО зосереджена значна кількість джерел інформації і різноманітних даних у галузі туризму.
Структура. Найвищим органом ВТО є Генеральна асамблея, що скликається на чергові сесії кожні два роки.
Статутом ВТО передбачено також скликання надзвичайних сесій генеральної асамблеї на прохання виконавчої ради або більшості дійсних членів організації.
Керівним органом ВТО є Виконавчий комітет який у період між сесіями Генеральної асамблеї ухвалює рішення з адміністративних і технічних питань (у межах функціональних і фінансових можливостей організації).
Штаб-квартира. Всесвітня туристська організація є юридичною особою і може користуватися на території країн-членів певними привілеями та імунітетом, що визначені в окремих угодах, укладених організацією. Відповідно до Статуту ВТО, місце перебування організації визначається і може бути в будь-який час змінене рішенням Генеральної асамблеї.
Офіційні мови ВТО - англійська, іспанська, російська і французька. Фінансування. Бюджетні витрати ВТО на здійснення адміністративних функцій і реалізацію спільної програми роботи покриваються за рахунок членських внесків і будь-яких інших надходжень відповідно до фінансових правил організації.
Робоча програма та оперативна діяльність. Робоча програма ВТО формується і затверджується на два роки. Одним з істотних елементів у її підготовці останнім часом стають розміри бюджетних асигнувань, тобто створення так званої програми бюджету організації.
