Глобальний етичний кодекс туризму

 

 

У жовтні 1999 р. Генеральна асамблея ВТО схвалила "Глобальний етичний кодекс туризму", де висунуто рекомендації "заохочувати введення в усі освітні програми спеціального курсу про цінність туристського обміну, його економічні, соціальні й культурні вигоди, а також про потенційно пов'язані з туризмом і подорожами ризики".

 

Принципи Глобального етичного кодексу туризму

 

Стаття 1. Внесок туризму у взаєморозуміння і пошану між народами і суспільствами

Розуміння і розповсюдження загальнолюдських етичних цінностей у дусі терпимості і пошани різноманітності релігійних, філософських і етичних переконань є одночасно основою і наслідком відповідального туризму; Туристську діяльність необхідно здійснювати в гармонії із специфічними особливостями і традиціями приймаючих регіонів і країн, дотримуючи при цьому їх закони, звичаї і традиції, проявляти пошану до туристів, які відвідують країну, отримуючи уявлення про їх спосіб життя, смаки і очікування;

Державні власті повинні забезпечувати захист туристів і відвідувачів і їх майна; вони повинні приділяти особливу увагу безпеці іноземних туристів, враховуючи їх особливу потенційну уразливість. Під час подорожей туристи і відвідувачі не повинні допускати ніяких злочинних діянь або дій, які можуть розглядатися як злочинні по законах відвідуваної країни, а також поведінки, яка може представлятися таким, що викликає або навіть образливим для місцевого населення і яке може завдати збитку місцевому середовищу; туристи і відвідувачі не повинні брати участь в обороті наркотиків, зброї, старовин, видів фауни і флори, що охороняються, а також предметів і речовин, які небезпечні або заборонені національним законодавством.

 

Стаття 2. Туризм - чинник індивідуального і колективного вдосконалення

Туризм - діяльність, що найчастіше асоціюється з відпочинком, дозвіллям, спортом і спілкуванням з культурою і природою. У всіх видах туристської діяльності необхідно дотримувати рівність чоловіків і жінок; вони повинні сприяти забезпеченню прав людини і особливо специфічних прав найменш захищених груп населення, особливо дітей, немолодих осіб і інвалідів, етнічних меншин і корінних народів.
Експлуатація людини у всіх її формах, особливо сексуальною і особливо по відношенню до дітей, суперечить основним цілям туризму і є запереченням туризму і в зв'язку з цим, відповідно до міжнародного права, повинна переслідуватися. Особливо корисними формами туризму, які слід заохочувати, є поїздки з релігійними, оздоровчими, освітніми цілями, а також для культурних і мовних обмінів.

 

 

Стаття 3. Туризм - чинник стійкого розвитку

Всі учасники туристського процесу зобов'язані охороняти природне середовище і ресурси в цілях забезпечення здорового і стійкого економічного зростання на благо рівноправного задоволення потреб і сьогоднішніх і завтрашніх поколінь.
Центральні, регіональні і місцеві органи влади повинні надавати першочергову увагу і стимулювати у фінансовому плані всі ті форми розвитку туризму, які дозволяють економити рідкісні і цінні природні ресурси, особливо воду і енергію, а також в максимально можливому ступені уникати утворення відходів.
З метою зменшення тиску туристської діяльності на навколишнє середовище і для підвищення її корисної дії на туристську індустрію і на місцеву економіку слід сприяти більш рівномірному розподілу потоків туристів і відвідувачів в часі і просторі.
Слід планувати об'єкти туристської інфраструктури і види туристської діяльності так, щоб забезпечувати захист природної спадщини, заповідників, що охороняються.
5. Природний туризм і екотуризм признаються як особливо збагачуючі і цінні форми туризму внаслідок того, що вони проявляють пошану до природної спадщини і місцевого населення і дотримують потенціал прийому туристських об'єктів.

 

Стаття 4. Туризм - сфера, що використовує культурну спадщину людства і що вносить свій внесок до його збагачення

Туристична політика і діяльність здійснюються на основі пошани художньої, археологічної і культурної спадщини в цілях його захисту і збереження для майбутніх поколінь; особлива увага при цьому приділяється охороні і турботі про пам'ятники, святилища і музеї, які повинні бути широко відкриті для відвідин туристами; слід заохочувати доступ публіки до культурних цінностей і пам'ятників, що знаходяться в приватному володінні, при пошані прав їх власників, а також в будівлі релігійного характеру, без збитку для культових потреб.

 

Стаття 5. Туризм - діяльність, вигідна для приймаючих країн і співтовариств

Туристська політика повинна проводитися так, щоб вона сприяла підвищенню життєвого рівня населення відвідуваних районів і відповідала їх потребам.

 

Стаття 6. Обов'язки учасників туристського процесу

Професіонали сфери туризму зобов'язані надавати туристам об'єктивні правдиві відомості про місця призначення і про умови поїздки, прийому і перебування; вони повинні забезпечувати ясність положень договорів.
Професіонали сфери туризму повинні піклуватися про безпеку, запобігання нещасним випадкам, охорону здоров'я і гігієну осіб, що звертаються за їх послугами; вони повинні забезпечувати належні системи страхування і допомоги; брати зобов'язання звітувати і надавати справедливу компенсацію при невиконанні своїх договірних зобов'язань.
Уряди мають право і несуть обов'язок, особливо в кризових ситуаціях, інформувати своїх громадян про складні умови і навіть небезпеки, з якими вони можуть зіткнутися при поїздках за кордон. Преса, туристська преса, і інші засоби масової інформації, повинні забезпечувати правдиву і збалансовану інформацію про події і ситуації, які можуть вплинути на відвідуваність туристами.

 

Стаття 7. Право на туризм

Необхідно стимулювати і розвивати за підтримки державних властей соціальний туризм і особливо колективний туризм, який сприяє широкому доступу до відпочинку, поїздок і відпусток.. Слід заохочувати і сприяти розвитку сімейного, молодіжного і студентського туризму, а також туризму для немолодих осіб і інвалідів.

 

Стаття 8. Свобода туристичних подорожей

Відповідно до статті 13 Загальній декларації прав людини туристи і відвідувачі володіють свободою пересування по території своїх країн, а також з однієї держави в іншу;
Туристи і відвідувачі повинні мати доступ до всіх наявних форм внутрішніх і зовнішніх комунікацій; вони повинні мати оперативний і безперешкодний доступ до місцевого адміністративного, юридичного і медичного обслуговування; відповідно до дипломатичних конвенцій, що діють, вони повинні мати можливість вільно звертатися до консульських властей країн свого походження.
Туристи і відвідувачі повинні користуватися тими ж правами, що і громадяни відвідуваної країни, в плані конфіденційності особистих даних, що відносяться до них, і відомостей, особливо що стосується даних, що зберігаються електронним способом.

 

Стаття 9. Права працівників і підприємців туристської індустрії

 

Стаття 10. Реалізації принципів Глобального етичного кодексу туризму

Державні і приватні учасники туристського процесу повинні співпрацювати в справі реалізації даних принципів і повинні контролювати їх ефективне застосування.