Історія введення християнства на Русі

 

Виконала	Студентка 541 групи Войтович Вікторія

 

Херсон-2011

Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Великому Князівстві Руському, Київській Русі. Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі. Але що спонукало до цієї події?

Включення прийняття християнства у провіденціальну мету і перебільшення ролі субєктивного фактору характерні для усієї історичної літератури, що спирається на релігійно-ідеалістичну методологію. У одному випадку причини онавернення Володимира до християнства пояснюються щирим визнанням омани язичництва, в іншому – милістю Бога, котрий звернув своє око на Володимира. У науковій історичний літературі одні автори вважають прийняття християнства Київською Руссю у візантійському варіанті випадковістю або особистим вибором князя, інші, навпаки, розцінюють цей факт якзакономірний наслідок долучення до християнства, що розпочався задовго до хрещення[3, с.51]. Але не треба забувати і про тісний взаємозвязок внутрішньої державної політики з міжнародними відносинами.

«Важливе значення мали в цей період відносини Русі з Візантією. Руські князі намагалися зміцнитися в Причорномор'ї та в Криму. На той час там вже було побудовано кілька російських міст. Візантія ж прагнула обмежити сферу впливу Русі в Причорномор'ї. У цих цілях вона використовувала в боротьбі з Руссю войовничих кочівників і християнську церкву. Ця обставина ускладнювала відносини між Руссю і Візантією, їх часті зіткнення приносили поперемінний успіх то одній, то іншій стороні». [4.С.89]

Розвиток давньоруської держави проходило у взаємодії з народами сусідніх країн. Одне з перших місць серед них займала могутня тоді Візантійська імперія. Російсько-візантійські відносини IX-X ст. носили складний характер. Вони включали в себе і мирні економічні відносини, політичні та культурні зв'язки, і гострі військові зіткнення. Незважаючи на свою могутність, Візантія постійно піддавалася нашестю з боку слов'янських князів та їх дружинників. У той же час візантійська дипломатія прагнула перетворити Русь в залежну від Візантії державу. У цих цілях вона вирішила використовувати і християнізацію Русі.

Руські дружини, перепливаючи на кораблях Чорне море, здійснювали набіги на прибережні візантійські міста, а князю Олегу вдалося навіть захопити столицю Візантії - Константинополь.

Літописець розповідає, як Олег, зібравши безліч варягів, словен, кривичів, мері, древлян, радимичів, полян, сіверян, в'ятичів, хорватів, дулібів, тиверців, рушив на Візантію "на конех і на кораблех". Греки замкнули гавань ланцюгом і замкнулися в Константинополі. Олег розграбував міську округу і створив "багато зла", а потім поставив кораблі на колеса, розгорнув вітрила і рушив при попутному вітрі на місто. Греки жахнулися, побачивши наступала російської раті і запросили світу, пообіцявши Олегу виплатити данину, яку він захоче. Олег зупинив військо. Почалися переговори, які в подальшому закінчилися укладенням мирного договору Русі з Візантією.

«У другій половині X ст. починається більш активне російсько-візантійський зближення. Йдучи на це зближення, візантійські імператори одночасно розраховували використовувати російські дружини у війні, зі своїми сусідами.

Новий етап відносин Русі з Візантією і з іншими сусідніми народами припадає на час князювання Святослава, який проводив активну зовнішню політику. Він вступив в зіткнення з могутнім Хозарським каганатом, розгром якого в 965 р. привів до утворення з російських поселень на Таманському півострові Тмутараканського князівства і до звільнення з-під влади каганату Волзько-Камський болгар, які сформували після цього свою державу». [4.С.93]

Падіння Хазарського каганату і просування Русі в Причорномор'ї викликали занепокоєння у Візантії. Прагнучи послабити Русь і Дунайську Болгарію, візантійський імператор Никифор II Фока запропонував Святославу зробити похід на Балкани. Плани візантійців не виправдалися. Святослав здобув в Болгарії перемогу і захопив місто Переславец на Дунаї. Оскільки цей результат був небажаним для візантійців, вони почали війну з Руссю. Хоча російські дружини і билися хоробро, сили візантійців набагато перевершували їх за чисельністю. У 971 р. був укладений мирний договір: дружина Святослава отримала можливість повернутися на Русь з усім своїм озброєнням, а Візантія задовольнялася лише обіцянкою Русі не здійснювати нападів. На цьому, однак, події не закінчувалися.

Для ослаблення російського впливу в Болгарії Візантія використовує печенігів. Спочатку печеніги кочували між Волгою і Аральське морем, а потім під тиском хозар перейшли Волгу і зайняли північне Причорномор'я. На дніпровських порогах печеніги напали на російське військо, Святослав загинув в бою.

Наступна стадія російсько-візантійських відносин припадає на час князювання Володимира і пов'язана з прийняттям Руссю християнства. Візантійський імператор Василь II звернувся до Володимира з проханням допомогти в придушенні повстання полководця Варди Фоки, який захопив Малу Азію і, погрожуючи Константинополю, претендував на імператорський престол. Дружина Володимира допомогла придушити повстання. Однак візантійський імператор не поспішав виконувати свою обіцянку видати заміж за Володимира свою сестру Анну. Тим часом шлюб цей мав для Русі важливе політичне значення. Справа в тому, що візантійські імператори займали в той період найвище місце в феодальної ієрархії тогочасної Європи і одруження з візантійською принцесою помітно піднімала міжнародний престиж російської держави. Щоб добитися виконання договору, Володимир почав військові дії проти Візантії. Перемігши Візантію, він домігся не тільки виконання договору, але і незалежності своєї зовнішньополітичної діяльності від візантійського імператора. Русь стала в один ряд з найбільшими християнськими державами середньовічної Європи. Це положення Русі знайшло відображення і в династичних зв'язках руських князів. У ті роки Давню Русь з Германською імперією та іншими європейськими державами об'єднували династичні зв'язки.

«Структура церковної ієрархії склалася в основному наступним чином. На чолі церкви стояв Київський митрополит, який призначався з Константинополя або самим київським князем з подальшим обранням собором єпископів. У великих містах Русі усіма практичними справами церкви відали єпископи. Митрополит і єпископи володіли землями, селами, містами. Князі на утримання церков жертвували майже десяту частку своїх данини і оброків. Крім того, церква мала свій суд і законодавство, яке давало право втручатися практично в усі сторони життя своїх парафіян. Однією із сильних організацій церкви були монастирі, які взагалі грали важливу роль в історії середньовічних держав, у тому числі і в давньоруському державі. Все це прийшло в Русь з посиленням впливу християнства». [2.С.101]

Хрещення Володимира - поворотний момент християнізації Київської Русі, але сама християнізація сталася не відразу, вона розтяглася, як зазначав С. В. Бахрушин, на ряд десятиліть. За Володимира хрестилися князівська родина і князівська дружина. У великих же містах, таких як Київ, Новгород та ін, жителів заганяли в річку і, як зазначається в одній із стародавніх легенд, що дійшли до нас, "заганівая в річку їх, аки стада", "та ще хто і нелюбовності, але і страхом велить крещахуся ". Незважаючи на вживаються правлячим класом заходи, значна частина російського населення в XI ст. залишалася ще язичницької. Впровадження християнства зустрічало активний опір з боку великої кількості населення. Розпочате Володимиром впровадження християнства в X в. було активно продовжено і. в основному завершено князем Ярославом вже в XI ст. На час князювання Ярослава відноситься і остаточне оформлення церкви як організації.

Зміна релігійних культів супроводжувалася знищенням зображень ніколи шанованих язичниками богів, побудовою церков на місцях, де стояли язичницькі ідоли і храми.[2.с120]

Але існує і інша точка зору. Що говорять хроніки, які дійшли до нас про хрещення Русі? "Повість временних літ", Лаврентієвський список 1377 р.? Ось цікаве для нас місце у сучасній редакції: "Володимир повелів опрокинути ідолів – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж він наказав прив"язати до хвоста коня і волочити його згори Боричівим узвозом до Ручая і приставив дванадцять мужів колотити його палицями".

Ніби-то картина справжнісінької наруги. Але давайте подивимося на цей текст, як він відтворений у справжній редакції:

"...повеле кумири іспроверщи, ови ісещи, а другія огневі придати. Перуна ж повеле прив’язати коневі к хвосту і влещи з гори по Боричеву на Ручай, 12 мужа пристиви теті жезлем"

У примітках додано: "Усі добавлені чи виправлені слова виділяються курсивом. Пропущені слова (в основному (?) це слова, помилково повторені писцем) не зумовлюються".

Таким чином, курсив – це "добавлене чи виправлене". Замітимо також: древнє слово "теті" перекладено "колотити", хоча загалом "колотити" має у староруській приблизну відповідність зі словом "таті", та й слово "таті" означає убивати, різати, розбійничати. Значить, 12 мужів за наказом князя мали різати (убивати) дерев"яного ідола дерев’яними ж палицями? Повний нонсенс. А якщо детальніше розібратися, то древнє "теті" має досить точне значення – шанувати як батька та матір, надавати почесті. Саме тому сьогодні: тато – батько, тьотя – сестра матері, тесть – батько дружини, теща – мати дружини (нажаль, цими перекладами займалися не українці). Таку шану насправді віддавали зображенням богів: русичі завжди сприймали богів, як своїх пращурів.

Далі, у сучасній редакції добавлено слово "взвоз", якого не має у оригіналі. Той, хто не знає української перекладає його як "везти". Але будь-який українець знає, що узвозом називається схил, гора. А на Боричивім узвозі якраз і знаходився Пантеон дванадцяти Богів. Літопис же констатує: дерев’яні зображення богів були витягнуті із землі, перевезені Боричевим узвозом (чи перевезений тільки один Перун, що сприймався на Русі як покровитель князівської влади та бойової сили княжої дружини (бо кмети – дружинники – наслідували Синам Грома Гіперборії) і у супроводі почесного ескорту волхвів (жезл – укр. патериця, відзнака волхвів), доставлений до Ручая.

Що зберегла Північна Традиція про це? Відомо наступне. Після витягування зображення богів відбувся турнір витязів і було запалено священний вогонь. Зображення були на колісниці провезені перед капищем Рода, якому віддавали почесті не тільки як Першопочатку, Джерелу, але і як Порогу, Великій Межі. Далі вони були охрещені у Дніпрі, куди були доставлені через Ручай у супроводі 12 волхвів аж до самих Порогів (символічно до Великої Межі)[1]. Таким чином, булла ніби впроваджена спадковість культів. Одна віра влилась в іншу.

«Перехід до християнства мав об'єктивно велике і прогресивне значення, оскільки воно сприяло швидкому відмирання пережитків родового ладу. У пер­шу чергу це стосувалося шлюбного права. У вищих колах панувало багато­жен­ство. Приміром, у князя Володимира було п'ять "ввідних", тобто законних дру­жин, не рахуючи наложниць. Християнська церква з самого початку сприяла ліквідації старих шлюбних форм і послідовно проводила цю лі­нію в практику. І якщо вже в XI ст. моногамний шлюб отримав на Русі ос­та­точ­не визнання, то в цьому була чимала заслуга християнської церкви». [2.С.120]

Прискоривши процес ліквідації залишків родового ладу, християнство сприяло прискоренню розвитку феодального способу виробництва в Стародавній Русі. У Візантії церква була великим феодальним установою і землевласником. З прийняттям християнства ці ж методи були привнесені і в Київську Русь, де церковні установи поряд з князівськими створюють велику земельну власність, концентруючи в своїх руках великі земельні володіння. Прогресивна сторона діяльності християнської церкви полягала в її прагненні ліквідувати елементи рабської праці, які збереглися в деяких районах Київської Русі. Певною мірою християнська церква боролася і проти незаконного поневолення людей. Вплив візантійського духовенства позначилося і в розробці на Русі феодального законодавства. Християнство зіграло велику роль в ідеологічному обгрунтуванні і тим самим у зміцненні влади київських князів; церква привласнює київському князю все атрибути християнських імператорів. На багатьох монетах, карбованих за грецькими зразками, князі зображаються у візантійському імператорському вбранні.

Хрещення вплинуло на культурне життя Русі, на розвиток техніки, ремесел і т. д. З Візантії Київська Русь запозичила перші досліди карбування монет. Помітний вплив хрещення проявилося і в художній області. Грецькі художники створювали в новонаверненої країні нові шедеври, які прирівнювалися до кращих зразків візантійського мистецтва, приміром Софійський собор у Києві, збудований ще Ярославом в 1037 р. В даний час він є великим музеєм. Хто бував у Києві, не міг не помилуватися цим шедевром давньоруського мистецтва. Зразком архітектурного мистецтва до цих пір є побудований в 1050 р. Софійський собор у Новгороді. З Візантії до Києва проникла і живопис на дошках. У зв'язку з хрещенням з'явилися в Київській Русі та зразки грецької скульптури. Помітний слід залишило хрещення і в галузі освіти, книговидавничої справи. Як стверджував академік М. М. Тихомиров, книжкове просвітництво на Русі стало поширюватися з введенням християнства. [6.С.123] Слов'янська абетка набула поширення на Русі на початку X ст. Спочатку слов'янська абетка була представлена ​​двома алфавітами: глаголицею і кирилицею. Обидва ці алфавіту були відомі на Русі з початку X ст. Писемність в Стародавній Русі розвивалася на основі кирилиці, букви з якої увійшли і в сучасний російський алфавіт. Швидкий розвиток російської писемності відбувалося верб XI в., Після визнання християнства офіційною релігією на Русі. Потреба в церковних книгах на слов'янській мові різко збільшилася, так як християнство проникло не тільки в місто, але і в сільську місцевість.

Прийняття на Русі християнства як державної релігії визначалося рядом причин. Виникнення в VII-IX ст. класового ранньофеодального ладу і державної релігії стало результатом пов'язаних один з одним процесів. Формування місцевих князівств і створення на їх основі в IX ст. давньоруської держави з центром у Києві вимагало в свою чергу змін в ідеологічній області, в релігії. Спроба ж протиставити християнству реформований язичеський культ не привела до успіху. Русь в IX-X ст. традиційно була пов'язана з Константинополем - Царгородом і зі слов'янами в Центральній Європі та на Балканському півострові, також перебував у тісному спілкуванні з Візантією. Ці зв'язку значною мірою визначали церковну орієнтацію Русі на східно-християнський світ і на константинопольську кафедру. Київські князі могли самі вибирати напрямок християнства, найбільшою мірою відповідає політичним і культурним потребам держави.

В історії Стародавньої Русі християнство було явищем прогресивним. Запозичене від греків і в той же час не відмежоване повністю від Заходу, воно в кінцевому рахунку виявилося не візантійським і не римським, а росіянином. В історії Русі російська церква відігравала складну і багатогранну роль. Однак її позитивна роль полягала в тому, що вона як організація об'єктивно допомагала зміцненню молодої Київської державності в епоху бурхливого поступального розвитку феодалізму.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною ре­лі­гією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей про­цес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поган­ського культу - «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських свя­щен­ни­ків. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переваж­но обрядів, із християнством. Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Перша згадка про митр. на Русі відома з 1037, хоч - раніше мусів бути архієп., який наглядав над руською церквою. Першим митр., який згадується, був грек Теотемпт. Християнство, проповідуючи милосердя та християнську любов — підвалини цивілізованого і мирного життя, об'єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло па мораль керівної верхівки і населення[5].

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були священники з Корсуня, які знали слов’янську мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політ, опанування Руси Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з дальшими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі і слов’янського Сходу

Література

1. Кондратьев А. Як насправді відбулося хрещення Русі князем Володимиром/ Народний оглядач [http://sd.org.ua/news.php?id=12413]

2. Мунчаев Ш. М., Устинов В. М. История России: Учебник для вузов. — 3-е изд., изм. и доп. — М.: Издательство НОРМА, 2003. — 768 с.

3. Новиков М.П. Христианизация Киевской Руси: методологический аспект. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1991. – 176 с.

4. Отечественная история: Конспект лекций / Под ред. В.А. Потатурова. – М.: МИЭМП,2000 – 92 с.

5. Хрещення Русії/ Вікіпедія

[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D5%F0%E5%F9%E5%ED%ED%FF_%D0%F3%F1%B3]