Духове життя української держави ХVІІ століття 5 страница

в) Малярство. В церковному малярстві, церковних розписах та іконах в XVI—XVII ст. помічається прагнення до реалізму, перенесене на Україну західноєвропейськими майстрами доби рене­сансу. Але українські майстри сприймали чужі впливи дуже обе­режно, не сліпо віддаючись їм, а пристосовуючи до старих україн­ських традицій нові. Тому в українських творах, поруч з чужозем­ними творами, почувається самобутність, як в композиціях, так і в побутових деталях. Подаючи сюжет з Євангелії чи Біблії, майстер дає картину сучасного йому побуту, з його ношами, будовами, інвен­тарем. Таким чином, нібито вульгаризуючи священну тематику, з другого боку він наближав її до сучасного життя: Христос та святі живуть життям народу.²⁰⁷

Основою іконописного стилю в XVII ст. було золоте тло, що було старою візантійською традицією. Поруч з італійськими впливами доби ренесансу, в українській іконографії творився свій влас­ний стиль з улюбленими сюжетами: Христос-виноградар, Христос літургісаючий, Трійця на конях, Христос — Недріманне Око, Ми­хайло — козацький Архистратиг, Страшний суд, птиця Пелікан тощо. З приводу українського іконопису Павло Алепський заува­жив: «Козацькі іконописці взяли красу форм, фігур і фарб від західних майстрів, єднаючи запозичення з потребами православних ікон».

²⁰⁴ А. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ. Лубенщина. «Киевская Старина», 189, кн. І.

²⁰⁵ О. ПОВСТЕНКО. Кафедра..., стор. 170.

²⁰⁶ Г. ЛУЖНИДЬКИЙ. Там же, стор. 219; 327; 363.

²⁰⁷ К. ШЕРОЦЬКИЙ. Білоусовська церква. «Основа», вересень, 1915. {Ци­тую за І. ВЛАСОВСЬКИМ. Там же, стор. 287).

 

У першій половині XVII ст., — писав Д. Антонович2⁰⁸— в Укра­їні були ще меценати-консерватори, що кохалися в давніх тради­ціях українського мистецтва, зокрема, у візантійській манері пись­ма. Але, — додавав К. Шероцький, — на золотому тлі візантій­ського письма вже нерідко стояли живі, правдиві люди, справжні дерева, будинки, сяяли радісні фарби ренесансу.²⁰⁹

Світське малювання значно розгортається в XVII ст. Залиши­лося кілька портретів (а скільки їх загинуло!), що свідчать про високий рівень мистецтва. Серед них надзвичайно видаються ви­соким мистецтвом портрети К. Корнякта, В. Лонґішівни (знайде­ний у її могилі і датований роком її смерті — 1635). Прекрасні портрети Гедеона Балабана, св. Йосафата Кунцевича з власноруч­ним підписом, Петра Могили з підписом, Раїни Могилянки, в сти­лі портретів Рембранта.

Цікавою є складна композиція в заголовку візитаційної книги XVII ст., на якій подано Недріманне Око, св. Миколай у хмарах, а нижче — собор, де проголошено Берестейську унію 1596 року.²¹⁰

г) Граверство. У зв'язку з поширенням друкарської справи занепадає мініятюра, занепадають заставки книг. Її витісняє гравюра, переважно дереворит. Найстарший дереворит датується пер­шою половиною XVI ст.: це — Христос в Євангелії. В половині XVI ст. граверство було вже відоме у Львові і українець Лаврентій Филипович мав цілу школу, з якої вийшов гравер Гринь Іва­нович, виконавець дереворитів Львова та Острога. Перша датована друкована книга — «Апостол» (1574 р.) — прикрашена гравюрами, в яких відбиваються впливи візантійські та готичні. В другому осередку граверства, в Острозі, в гравюрах помічаються впливи південно-німецької готики та ренесансу. В них помітні також впли­ви Венеції.

Великий успіх видно в гравюрах видань Гедеона Балабана у Стрятинській та Крилоській друкарнях перших років XVII ст.; техніка в них стояла дуже високо (дереворити — св. Василій Ве­ликий, Григорій Богослов, «Блудний Син» за А. Дюрером).

²⁰⁸ Д. АНТОНОВИЧ. Українська культура. Мюнхен, 1949, стор. 258-262.

²⁰⁹ К. ШЕРОЦЬКИЙ. Там же, стор. 47.

²¹⁰ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Ілюстр. історія України, стор. 251. —Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 309, 353. — В. СОЧИНСЬКИЙ. Граверство, «Е.У.», І, стор. 834-835.

 

У першій половині XVII ст. граверство розцвітає у Києві, в Лаврській друкарні. Вона підтримувала постійні зв'язки зі Льво­вом, і таким чином творилася одна — Київсько-Львівська граверська школа. В Києві шириться тематичний репертуар, твориться багато різноманітних ілюстрацій історичного, побутового змісту, портрети, плани міст. Візантійська іконографія відходить, а на її місце поширюються західноєвропейські впливи. На підставі західноєвропейського реалізму твориться своєрідна манера, яскраво репрезентована гравюрами «віршів» на смерть гетьмана Сагайдач­ного р. 1622 (картина: козацькі чайки беруть Каффу, портрет Са­гайдачного на коні).

З другої половини XVII ст. відомі імена таких граверів, як Ти­мофій Петрович (його твір — ілюстрації «Бесіди Івана Золотоустого» року 1623), Тарас Левкович Земко, А. Клирик Лука, та ряд монограмістів.

У 1630-их роках граверство досягає найбільших успіхів.

У XVII ст. в друкованих книгах бачимо старі традиції руко­писів: їх прикрашають рясно орнаментовані літери, заставки, кінцівки, в яких панує ренесансний орнамент — листи аканта, що ведуть до античного мистецтва. Прекрасні літери прикрашають проповіді Петра Могили 1631 року. Титульні сторінки часто явля­ють складні композиції, наприклад, у «Київському Патерику» 1631 року титульна сторінка прикрашена гравюрою, поділеною на три поверхи, з яких кожен дає окрему картину. Долішній поверх най­цікавіший: на ньому — Успенський собор Києво-Печерського монастиря, а обабіч його — печерські угодники.²¹¹

ґ) Геральдика та сфрагістика. Геральдика значно роз­вивалася в XVII ст. в тому розумінні, що серед української шлях­ти поширювалися герби. Обрамлення гербів було улюбленою галуз­зю мистецтва і відбивало мистецькі стилі ренесансу і, головним чи­ном, раннього бароко. Серед обрамлень були улюблені мотиви: ли­сти аканта, страусове пір'я, корони. Герби роду Дальмаріїв, вміщені в книзі «Діянь Апостольських» року 1624, Статкевичів, Проскурів, надруковані в «Учительній Євангелії» р. 1637, — мають майже одна­кове обрамлення: листи аканта та страусове пір'я вміщали в різних виданнях, переважно тих, яких певний рід був протектором. У «Тературґімі» А. Кальнофоиського вміщено величезний герб: родовідне дерево князів Четвертинських; в «Акафисті» 1625 року — складний герб роду Тризни.²¹²

²¹¹ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Іл. іст. України, стор. 239; 256. — Г. ЛУЖНИЦЬ-КИЙ. Там же, стор. 293; 328; 337. — В. СІЧИНСЬКИЙ. Графіка — граверство. «Е.У.», І, стор. 834-836.

²¹² Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 360, 361.

 

Цікава комбінація регалій владичних (митри) та світського во­лодаря (корони, скіпетра, меча, орла) в гербі Петра Могили. Розгор­тається тематика обрамлення герба в символічних гравюрах у пане­гірику Петра Могили «Гелікон, то ест сад уміетности» 1632 року. На одній із них, на горі Гелікон, стоїть Петро Могила в митрі, з жезлом владики в руці, біля ніг його скіпетр, корона та княжий одяг; на другій — на Парнасі — Могила у вигляді лицаря, з мечем, що відсуває корону; над ним Божа рука простягає хрест та іншу корону «вірному вітязеві». Написи — на першій: «вдячний Богу», на другій — «пожитечний з Богом».²¹³

Ще складніший герб князя Святополк-Четвертинського,²¹⁴ проте — дуже скромний Єлисея Плетенецького.

Малюнки гербів та мистецькі рамки на них часто виявляли ве­лике вміння, чіткість графіки, досконалість.

Сфрагістика першої половини XVII ст. набуває національного українського характеру. Представники української шляхти, українського духовенства вживали печаток із своїми гербами, ініціалами, духовенство — із священними образами, реліквіями. Мали пе­чатки міста та міщани.

Цікаві печатки митрополита Іпатія Потія (1600 р.) та митропо­лита Антона Селяви; остання представляє складну композицію з Богоматір'ю-Орантою в центрі (1643 р.).²¹⁵

Київ мав ще печатку з луком-аркебузою, Переяслав — з кон­туром церкви.

Цікава печатка запорозьких козаків 1620 p., яка повторює герб Запоріжжя.²¹⁶

Деякі печатки свідчать про високу вмілість Граверів.

²¹³ Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 360, 361:

²¹⁴ Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же. стор. 322-365.

²¹⁵ Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 279; 343.

²¹⁶ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Ілюстр. іст. України, стор. 326-327; 277.

 

Т.ІІ.

Частина 8.

...

ДУХОВЕ ЖИТТЯ