Розділ 5. Методи визначення фальсифікації 1 страница

ФРУКТОВООВОЧЕВОЇ ПРОДУКЦІЇ............................................................... 135

Контрольні питання..................................................................................!.. 136

Розділ 6. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ

СМАКОВИХ ТОВАРІВ............................................................................................ 138

Контрольні питання....................................................................................... 175

Розділ 7. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ МОЛОКА

ТА МОЛОЧНИХ ПРОДУКТІВ............................................................................. 176

Контрольні питання...................................................................................... 188

Розділ 8. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ

ХАРЧОВИХ ЖИРІВ............:.................................................................................... 189

Контрольні питання...................................................................................... 196

Розділ 9. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ М'ЯСА

ТА М'ЯСНИХ ТОВАРІВ......................................................................................... 197

Контрольні питання...................................................................................... 213

Розділ 10. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ РИБИ

ТА РИБНИХ ТОВАРІВ.......................................................................................... 214

Контрольні питання...................................................................................... 216

Розділ 11. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ ЯЄЦЬ.............. 217

Контрольні питання...................................................................................... 218

ДОДАТКИ..................................................................................................................... 219

ЛІТЕРАТУРА...............:........................................................................................... 257

І

фальсифікованих товарів. Спостерігаються рпні — це економічні наслідки, шкода здоров'ю, моральні збитки.

Для припинення незаконної діяльності фальсифікаторів необхідний постійний контроль за якістю реалізуємого товару починаючи від сирови­ни, напівфабрикатів і закінчуючи готовою продукцією.

В підручнику наведені сучасні методи виявлення фальсифікації осно­вних груп товарів, використання цих методик допоможе студентам набути знання та навички із виявлення і підтвердження натуральності (справжнос­ті) продовольчих товарів і відповідності їх вимогам нормативно-технічної документації.

Розділ 1 ПОНЯТТЯ ПРО

ФАЛЬСИФІКАЦІЮ, ІДЕНТИФІКАІ^_Ш
ТА ВІДПОВІДНІСТЬ ТОВАРІВ ^ ^

1.1. Історичний огляд фальсифікації продовольчих товарів

Фальсифікація товарів з'явилась з моменту появи пері, а «

ринків. З правової сторони фальсифікація є різновидом торг» ^ ^

І ЇВ 'і-

ману, шахрайства. Виробник і посередник повинен не тількк ^ ' •<' л^
введення в оману споживача за допомогою обманних способи
куються як шахрайство, але й повинен зробити все, щоб поку '

ку уяву про істинну перевагу товару. Мабуть цієї точки зору г^. - ( ₀.

ся законодавство Німеччини (1879 р.), яке поставило під нра_У ^?,',,'

,. Ловч вакчі

харчові продукти, іграшки, шпалери, фарои, а також посуд дд^ -3 1 „.'

приготування їжі та інше. Цей закон наиоільш суворо кап и/ „'
...... ■. ' ^^в -^діо'Чі

фальсифікації та протидію контролю за торгівлю товарами. Т, ^".і '

штраф до 150 марок та арешт загрожували тим, хто порушував ' ^ / _А. ^! розпорядження про правила торгівлі, арешт до о місяців ак- ^ч,і' _а 1500 марок — за підробку харчових продуктів, їх збереження ^/ _е' за фальсифікацію пива, — як національного напою, в Німечч ^*/

г ЧНІ У

віка відруоали голову. у

сто

Закони про фальсифікацію харчових продуктів були Пр>.. \ ^ літті у багатьох розвинутих європейських країнах -^ ^■ _п* (1851 р.)/Італії (1890 р), Бельгії (1891р.), а потім в А_Н),.^ ^;В°' ^к Швейцарії. В законах цих країн передбачались міри покарану '

фікацію товарів — досить суворі штрафи, розмір яких зале>к_ч ^ и

,.,,. чв в _.'>ар ",!

ня шкоди, нанесеної здоров ю споживачів, фальсифіковані» •; _,'
г- Ч ть-''іор»Ч

також позбавлення громадянських прав, почесних звань, арен.^ч ,\

ув'язнення. '"

Слід визначити, що поняття фальсифікації товарів трактувалося у різ­них європейських країнах по-різному, у відповідності до цього і різним бу­ло покарання за підробку харчових товарів. З цієї точки зору найбільш лег­ким були покарання в Англії та Австрії, оскільки законодавство цих країн обмежувало поняття фальсифікації, виключаючи зі своїх положень випад­ки ненавмисного продажу за незнанням фальсифікованої продукції.

В той же час в Німеччині невміння продавця виявляти підробку не звільняло його від покарання.

Як свідчать архівні документи в Росії також були прийняті деякі на­кази щодо якості та фальсифікації товарів. Так, за правління Петра І був прийнятий ряд наказів про торгівлю харчовими товарами на ринках столиці. Сенатський наказ від 18 вересня 1713 р. наказував: «В м'ясних рядах худобу бити й продавати як і раніше здорову, а якщо ж у когось і буде хвора, то таку не бити і не продавати і дивитися, щоб таємно цього не робили м'ясники».

В наказі 1718 р. заборонявся продаж «нездорового їстівного харчу і мертвечини» і встановлювались жорстокі міри покарання: «за нервую вину будет бит кнутом, за вторую — сослан на каторгу, за третью — учинена будет смертная казнь».

В наказі 1722 р. наказувалось: «несвежее мясо бросать собакам или велеть закапьівать в землю в особенньїх местах, а ежели у кого для прода-жи появится какая мертвечина и за то таковьіх бить кнутом и вьірезав но-здри, ссьілать на каторгу и урочнне годьі». Нагляд за якістю продукції був покладений на поліцію. Наказами Сенату (1756 р.) визначались права поліції, котра повинна була слідкувати також за цінами на харчові проду­кти на ринках. «Пристав должен іюсешать рьінкн своей части и буде усмотрит жалобу или дороговизну, то о том, чего сам исиравить не мо-жет, предлагать управе».

Однак, не дивлячись на важкість покарань, запровадження в допомогу поліції спеціальних служб, здійснюючих нагляд за добро якістю продукції, проблема залишалася гострою і в середині XVIII ст., і на початку XIX ст.

Свідченням цього є прийняття наказів, датованих 1837, 1841, 1861, 1866 рр. Так, згідно статуту про покарання, що накладались світовими суд­дями (1855 р.), встановлювався штраф до 100 рублів на винних за «приго-товленньіе к продаже или продажу сьестньїх пригіасов или нанитков врєд-ньіх для здоровья материалов» (ст. 115) або передбачався арешт строком до одного місяця.

В законі від 12 травня 1890 р. до підготовки для продажу і до самого продажу було прирівняно зберігання фальсифікованих товарів в торговель­них та промислових приміщеннях. Були збільшені покарання: штраф — до 300 рублів і арешт — до 3 місяців.

Серед харчових продуктів, які згадувались у законодавстві, були хліб, м'ясо (1845 р.), коров'яче масло, маргарин та штучне масло, жири (1891 р.). в подальшому список поповнили бджолиний мед, кава, молоко, борошно, пиво, сахарин, чай, сурогати жіночого молока та ін.

На початку XX ст. в Росії знову піднімається питання про фальсифі­кацію виноградного вина. Професор В.Є. Таїров звернувшись до ведучих вчених країни з пропозицією виказати свою думку про підробки, з якими вони зустрічаються по роду своєї діяльності. На основі надісланих матеріа­лів В.Є. Таіров розробив проект закону «О фальсификации пищевьіх продуктов» (див.: Матеріали з питання про фальсифікацію харчових про­дуктів. С.-Пб., 1901; Приватний проект законів за ініціативою В.Є. Таірова. Одеса: Вісник виноробства, 1901). Однак цей закон за якимись-то мірку­ваннями не був прийнятий.

В Україні підробці піддавалися майже всі продукти — делікатесна ік­ра, червона риба, алкогольні напої, булки та ковриги. Великою «популярні­стю» у фальсифікаторів користувалися відомі марки-виготовлювачі. Так, на протязі багатьох років торгова марка чаїв «К. И С. Попових» боролася з самозванцями. Так, в 1891 році в Києві на Подолі відкрилася нова чайна лавка, яка належала міщанину Попову, який присвоїв марку справжніх Попових. Маніпуляції з чаєм були дуже різноманітні. Самим розповсюдже­ним видом шахрайства було його повторне використання. Так, два винахід­ливих пана восени 1890 року зайнялися бізнесом. «Технологія» виготов­лення була простою. В газетах на той час описували процедуру виготов­лення чаю: «Без какой бьі то ни бьшо предварительной очистки полов они настилали зтот испитьій, но не совсем просушеними чай на полах и обьїк-новенньши метлами переворачивали его, ходили по нему в сапогах. Словом, обращались, как с навозом. Процедура просушки продолжалась больше недели, а когда бьша закончена, то для придания чаю запаха его поливали розовьім маслом и подкрашивали». Сильний запах видав фальси­фікаторів.

Об'єктом фальсифікації були товари вже й тоді відомої марки «N68116». Підробляли її продукцію — какао та борошко (суміш для штуч­ного вигодовування немовлят). Підроблене борошно вільно продавали в

київських аптеках, незважаючи на регулярні нагадування компанїї-вироб-ника строго слідкувати за наявністю фірмового підпису на банках.

Розповсюдженим видом шахрайства в Україні на початку 20 сто­ліття була продаж під видом коров'ячого масла — маргарину, який був розроблений в 1869 році. До коров'ячого масла додавали маргарин. При чому це явище було таким розповсюдженим, що Київська дума в 1891 році прийняла спеціальні правила, відповідно яким продаж «узако­неного фальсификата» повинна проводитися в спеціальних лавках з зобо­в'язаною вивіскою про товар. Справжні масло та маргарин не дозволяли продавати в одних і тих же приміщеннях під судову відповідальність. Олео-маргарин допускався в продаж тільки підфарбованим в блакитній колір нешкідливим барвником.

На деяких фабриках України виробляли консервовані продукти. Тільки на двох фабриках з десяти, як вияснив огляд, проведений місцевою саніта­рною комісією в 1892 році, консерви виготовляли нешкідливим способом. Останні фабрики використовували при консервуванні саліцилову кислоту, причому в значних кількостях, на око. Хоча кислота небезпечна для дітей та іншого населення. Але, як відмічали чиновники, притягти фабрикантів до судової відповідальності не можна, тому що в законі нема заборони застосовувати ці добавки.

Найбільш популярним сезонним фальсифікатом в Києві були: квас, прохолоджуючі напої та морозиво. Як відмічали газети, доброякісність квасу була сумнівною як у відношенні приготування (на сирій воді) так і за рахунок різних додавань «для смаку». Небезпека була також у викори­станні мідних кранів, які часто були повні отруйних осадів внаслідок окислення міді.

При виробництві морозива використовували фарби «під малину, виш­ню і ананас» — кармин або фуксин. Безконтрольне використання фарбів при виробництві харчових продуктів примусило владу видати спеціальну постанову, в якій було вказано, що всі небезпечні барвники повинні бути занесені в спеціальний список і санітарні лікарі будуть слідкувати, щоб то­рговці не допускали використання її для підфарбування продукції.

Найбільш поширеним видом фальсифікації харчових продуктів бу­ла підробка і переробка товарів з простроченим терміном зберігання. Солена та несолена риба перемивалася, заново просолювалася і підляга­ла копченню. Після такої підробки риба продавалася вдвічі дешевше, ніж свіжа. Такі операції проводили і з ковбасами. Використовували

несвіжі, іноді запліснявілі ковбаси, які заново подрібнювали і змішува­ли з свіжим фаршем.

Фаворитами підробок були хліб та спиртні напої. Штучне підвищення маси хліба робили за рахунок неякісного випікання. Рідко замішане тісто ставили в дуже гарячу піч, одержували щільну, добру на вид скоринку, а усередині оставалась вода, яка підвищувала масу продукту, замість 12-14 фунтів хліб важив 17 фунтів. Хліб був сирий, клейкий, схожий на замаз­ку для віконних рам. В газетах відзначалось, що в хлібі знаходили брудні ганчірки, мишей, скобяні вироби, черв'яків та тарганів.

Коньяки, ром, вина іноді виробляли із звичайної горілки, підфарбованої чаєм, колером. Реалізували таку «продукцію» частіш всього в справжніх закордонних пляшках, які придбавали за копійки на ринках, і продавали як контрабандний товар.

З 1891 році в Києві був розкритий завод, який виробляв «шипучку» схожу на шампанське. Завод робив два роки і звався «Слава». Власником заводу був купець Дензов та його майстер прусський підданий Пфаав, які зізналися в підробці. Етикетки брали у чоловіка, який мив посуд на справ­жній фірмі Редерера в Реймсі. Пробки клеймили на заводі підробленим штемпелем та наклеювали бандероль. Декілька агентів розповсюджували це шампанське по три карбованця за пляшку (справжнє шампанське кош­тувало п'ять карбованців). Ця дешевизна й привела до виявлення підробки.

До революції в Росії та Україні крім законодавчих мір захисту від фальсифікації були прийняті і соціальні. Публікувалися книжки, в яких описувалися способи визначення фальсифікації товарів. До них можна від­нести книгу «Домашний определитель подделок» професора фізики та хімії О. Альмадінгена, яка дозволяла виявити фальсифікацію деяких харчо­вих продуктів, матеріалів для ремонту будинків, хімічних речовин, які використовували в технології виготовлення харчів.

Але наряду з фальсифікованими товарами продавали товари чесних виробників, чия продукція мала славу в Україні і за її кордоном, це знаме­ните київське сухе варення Балабухи, шоколад, цілющий кумис та газоване молоко Ягудова, лікувальні льодяники «Кетти Босе» та інші.

На теперішній час є цілий ряд постанов, законів, які регламентують якість продукції та недопущення в продаж фальсифікованої та неякісної продукції. Це закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної

.іегулярш нагадування компашї-вироо-,фірмового підпису на банках. I^і Ідпства в Україні на початку 20 сто-І і'ячого масла — маргарину, який був І 'л'ячого масла додавали маргарин. При \цовсюдженим, що Київська дума в ',»ила, відповідно яким продаж «узако-'^водитися в спеціальних лавках з зобо-ІІ'Р'двжні масло та маргарин не дозволяли ідДщеннях під судову відповідальність. °ід'ж тільки підфарбованим в блакитній

1; уробляли консервовані продукти. Тільки І.)₍|іив огляд, проведений місцевою саніта­рі'¹'''/и виготовляли нешкідливим способом. і* і при консервуванні саліцилову кислоту, ІИіжо. Хоча кислота небезпечна для дітей 1 фінали чиновники, притягти фабрикантів і№'.-,„„_а_ тому що в законі нема заборони

Г люа фальсифікатом в Києві були: квас,

І Ір. Як відмічали газети, доброякісність

Ірленні приготування (на сирій воді) так і

^маку». Небезпека була також у викори-

і були повні отруйних осадів внаслідок

' (ікористовували фарби «під малину, виш-

'■ин. Безконтрольне використання фарбів

'"'(ітів примусило владу видати спеціальну

Іпдо всі небезпечні барвники повинні бути

Всі- ■ ■ ■ г

І,нітарні лікарі будуть слідкувати, щоо то-

| Ц її для підфарбування продукції. і¹ \л фальсифікації харчових продуктів бу-

І 1 и

*^Ц з простроченим терміном зберігання, ■"дралася, заново просолювалася і підляга-®('<бки риба продавалася вдвічі дешевше,

ідили і з ковбасами. Використовували

і'/

несвіжі, іноді запліснявілі ковбаси, які заново подрібнювали і змішува­ли з свіжим фаршем.

Фаворитами підробок були хліб та спиртні напої. Штучне підвищення маси хліба робили за рахунок неякісного випікання. Рідко замішане тісто ставили в дуже гарячу піч, одержували щільну, добру на вид скоринку, а усередині оставалась вода, яка підвищувала масу продукту, замість 12-14 фунтів хліб важив 17 фунтів. Хліб був сирий, клейкий, схожий на замаз­ку для віконних рам. В газетах відзначалось, що в хлібі знаходили брудні ганчірки, мишей, скобяні вироби, черв'яків та тарганів.

Коньяки, ром, вина іноді виробляли із звичайної горілки, підфарбованої чаєм, колером. Реалізували таку «продукцію» частіш всього в справжніх закордонних пляшках, які придбавали за копійки на ринках, і продавали як контрабандний товар.

З 1891 році в Києві був розкритий завод, який виробляв «шипучку» схожу на шампанське. Завод робив два роки і звався «Слава». Власником заводу був купець Дензов та його майстер прусський підданий Пфаав, які зізналися в підробці. Ьгикетки брали у чоловіка, який мив посуд на справ­жній фірмі Редерера в Реймсі. Пробки клеймили на заводі підробленим штемпелем та наклеювали бандероль. Декілька агентів розповсюджували це шампанське по три карбованця за пляшку (справжнє шампанське кош­тувало п'ять карбованців). Ця дешевизна й привела до виявлення підробки.

До революції в Росії та Україні крім законодавчих мір захисту від фальсифікації були прийняті і соціальні. Публікувалися книжки, в яких описувалися способи визначення фальсифікації товарів. До них можна від­нести книгу «Домашний оиределитель подделок» професора фізики та хімії О. Альмадінгена, яка дозволяла виявити фальсифікацію деяких харчо­вих продуктів, матеріалів для ремонту будинків, хімічних речовин, які використовували в технології виготовлення харчів.

Але наряду з фальсифікованими товарами продавали товари чесних виробників, чия продукція мала славу в Україні і за її кордоном, це знаме­ните київське сухе варення Балабухи, шоколад, цілющий кумис та газоване молоко Ягудова, лікувальні льодяники «Кетти Босе» та інші.

На теперішній час є цілий ряд постанов, законів, які регламентують якість продукції та недопущення в продаж фальсифікованої та неякісної продукції. Це закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної

Слід визначити, що поняття фальсифікації товарів трактувалося у різ­них європейських країнах по-різному, у відповідності до цього і різним бу­ло покарання за підробку харчових товарів. З цієї точки зору найбільш лег­ким були покарання в Англії та Австрії, оскільки законодавство цих країн обмежувало поняття фальсифікації, виключаючи зі своїх положень випад­ки ненавмисного продажу за незнанням фальсифікованої продукції.

В той же час в Німеччині невміння продавця виявляти підробку не звільняло його від покарання.

Як свідчать архівні документи в Росії також були прийняті деякі на­кази щодо якості та фальсифікації товарів. Так, за правління Петра І був прийнятий ряд наказів про торгівлю харчовими товарами на ринках столиці. Сенатський наказ від 18 вересня 1713 р. наказував: «В м'ясних рядах худобу бити й продавати як і раніше здорову, а якщо ж у когось і буде хвбра, то таку не бити і не продавати і дивитися, щоб таємно цього не робили м'ясники».

В наказі 1718р. заборонявся продаж «нездорового їстівного харчу і мертвечини» і встановлювались жорстокі міри покарання: «за первую вину будет биг кнутом, за вторую — сослан на каторгу, за третью — учинена будет смертная казнь».

В наказі 1722 р. наказувалось: «несвежее мясо бросать собакам или велеть закапьівать в землю в особенньїх местах, а ежели у кого для прода-жи иоявится какая мертвечина и за то таковьіх бить кнутом и вьірезав но-здри, сснлать на каторгу и урочнме годи». Нагляд за якістю продукції був покладений на поліцію. Наказами Сенату (1756 р.) визначались права поліції, котра повинна була слідкувати також за цінами на харчові проду­кти на ринках. «Пристав должен носешать рьлнкн своей части и буде усмотрит жалобу или дороговизну, то о том, чего сам исправить не мо-жет, лредлагать управе».

Однак, не дивлячись на важкість покарань, запровадження в допомогу поліції спеціальних служб, здійснюючих нагляд за добро якістю продукції, проблема залишалася гострою і в середині XVIII ст., і на початку XIX ст.

Свідченням цього є прийняття наказів, датованих 1837, 1841, 1861, 1866 рр. Так, згідно статуту про покарання, шо накладались світовими суд­дями (1855 р.), встановлювався штраф до 100 рублів на винних за «нриго-товленньїе к продаже или продажу сьестньіх припасов или наїштков вред-ньіх для здоровья материалов» (ст. 115) або передбачався арешт строком до одного місяця.

В законі від 12 травня 1890 р. до підготовки для продажу і до самого продажу було прирівняно зберігання фальсифікованих товарів в торговель­них та промислових приміщеннях. Були збільшені покарання: штраф — до 300 рублів і арешт — до 3 місяців.

Серед харчових продуктів, які згадувались у законодавстві, були хліб, м'ясо (1845 р.), коров'яче масло, маргарин та штучне масло, жири (1891 р.). в подальшому список поповнили бджолиний мед, кава, молоко, борошно, пиво, сахарин, чай, сурогати жіночого молока та ін.

На початку XX ст. в Росії знову піднімається питання про фальсифі­кацію виноградного вина. Професор В.Є. Таїров звернувшись до ведучих вчених країни з пропозицією виказати свою думку про підробки, з якими вони зустрічаються по роду своєї діяльності. На основі надісланих матеріа­лів В.Є. Таіров розробив проект закону «О фальсификации пищевьіх продуктов» (див.: Матеріали з питання про фальсифікацію харчових про­дуктів. С.-Пб., 1901; Приватний проект законів за ініціативою В.Є. Таірова. Одеса: Вісник виноробства, 1901). Однак цей закон за якимись-то мірку­ваннями не був прийнятий.

В Україні підробці піддавалися майже всі продукти — делікатесна ік­ра, червона риба, алкогольні напої, булки та ковриги. Великою «популярні­стю» у фальсифікаторів користувалися відомі марки-виготовлювачі. Так, на протязі багатьох років торгова марка чаїв «К. И С. Попових» боролася з самозванцями. Так, в 1891 році в Києві на Подолі відкрилася нова чайна лавка, яка належала міщанину Попову, який присвоїв марку справжніх Попових. Маніпуляції з чаєм були дуже різноманітні. Самим розповсюдже­ним видом шахрайства було його повторне використання. Так, два винахід­ливих пана восени 1890 року зайнялися бізнесом. «Технологія» виготов­лення була простою. В газетах на той час описували процедуру виготов­лення чаю: «Без какой бьі то ни бьіло предварительной очистки полов они настилали зтот испитьш, но не совсем просушеними чай на полах и обьік-новенньіми метлами иереворачивали его, ходили по нему в сапогах. Словом, обращались, как с навозом. Процедура просушки продолжалась больше недели, а когда бмла закончена, то для придания чаю запаха его поливали розовьім маслом и иодкрашивали». Сильний запах видав фальси­фікаторів.

Об'єктом фальсифікації були товари вже й тоді відомої марки «N65116». Підробляли її продукцію — какао та борошно (суміш для штуч­ного вигодовування немовлят). Підроблене борошно вільно продавали в

київських аптеках, незважаючи на регулярні нагадування компанії-вироо-ника строго слідкувати за наявністю фірмового підпису на банках.

Розповсюдженим видом шахрайства в Україні на початку 20 сто­ліття була продаж під видом коров'ячого масла — маргарину, який був розроблений в 1869 році. До коров'ячого масла додавали маргарин. При чому це явище було таким розповсюдженим, що Київська дума в 1891 році прийняла спеціальні правила, відповідно яким продаж «узако­неного фальсификата» повинна проводитися в спеціальних лавках з зобо­в'язаною вивіскою про товар. Справжні масло та маргарин не дозволяли продавати в одних і тих же приміщеннях під судову відповідальність. Олео-маргарин допускався в продаж тільки підфарбованим в блакитній колір нешкідливим барвником.

На деяких фабриках України виробляли консервовані продукти. Тільки на двох фабриках з десяти, як вияснив огляд, проведений місцевою саніта­рною комісією в 1892 році, консерви виготовляли нешкідливим способом. Останні фабрики використовували при консервуванні саліцилову кислоту, причому в значних кількостях, на око. Хоча кислота небезпечна для дітей та іншого населення. Але, як відмічали чиновники, притягти фабрикантів до судової відповідальності не можна, тому що в законі нема заборони застосовувати ці добавки.

Найбільш популярним сезонним фальсифікатом в Києві були: квас, прохолоджуючі напої та морозиво. Як відмічали газети, доброякісність квасу була сумнівною як у відношенні приготування (на сирій воді) так і за рахунок різних додавань «для смаку». Небезпека була також у викори­станні мідних кранів, які часто були повні отруйних осадів внаслідок окислення міді.

При виробництві морозива використовували фарби «під малину, виш­ню і ананас» — кармин або фуксин. Безконтрольне використання фарбів при виробництві харчових продуктів примусило владу видати спеціальну постанову, в якій було вказано, що всі небезпечні барвники повинні бути занесені в спеціальний список і санітарні лікарі будуть слідкувати, щоб то­рговці не допускали використання її для підфарбування продукції.

Найбільш поширеним видом фальсифікації харчових продуктів бу­ла підробка і переробка товарів з простроченим терміном зберігання. Солена та несолена риба перемивалася, заново просолювалася і підляга­ла копченню. Після такої підробки риба продавалася вдвічі дешевше, ніж свіжа. Такі операції проводили і з ковбасами. Використовували

несвіжі, іноді запліснявілі ковбаси, які заново подрібнювали і змішува­ли з свіжим фаршем.

Фаворитами підробок були хліб та спиртні напої. Штучне підвищення маси хліба робили за рахунок неякісного випікання. Рідко замішане тісто ставили в дуже гарячу піч, одержували щільну, добру на вид скоринку, а усередині оставалась вода, яка підвищувала масу продукту, замість 12— 14 фунтів хліб важив 17 фунтів. Хліб був сирий, клейкий, схожий на замаз­ку для віконних рам. В газетах відзначалось, що в хлібі знаходили брудні ганчірки, мишей, скобяні вироби, черв'яків та тарганів.

Коньяки, ром, вина іноді виробляли із звичайної горілки, підфарбованої чаєм, колером. Реалізували таку «продукцію» частіш всього в справжніх закордонних пляшках, які придбавали за копійки на ринках, і продавали як контрабандний товар.

З 1891 році в Києві був розкритий завод, який виробляв «шипучку» схожу на шампанське. Завод робив два роки і звався «Слава». Власником заводу був купець Дензов та його майстер прусський підданий Пфаав, які зізналися в підробці. Етикетки брали у чоловіка, який мив посуд на справ­жній фірмі Редерера в Реймсі. Пробки клеймили на заводі підробленим штемпелем та наклеювали бандероль. Декілька агентів розповсюджували це шампанське по три карбованця за пляшку (справжнє шампанське кош­тувало п'ять карбованців). Ця дешевизна й привела до виявлення підробки.

До революції в Росії та Україні крім законодавчих мір захисту від фальсифікації були прийняті і соціальні. Публікувалися книжки, в яких описувалися способи визначення фальсифікації товарів. До них можна від­нести книгу «Домашний определитель подделок» професора фізики та хімії О. Альмадінгена, яка дозволяла виявити фальсифікацію деяких харчо­вих продуктів, матеріалів для ремонту будинків, хімічних речовин, які використовували в технології виготовлення харчів.

Але наряду з фальсифікованими товарами продавали товари чесних виробників, чия продукція мала славу в Україні і за її кордоном, це знаме­ните київське сухе варення Балабухи, шоколад, цілющий кумис та газоване молоко Ягудова, лікувальні льодяники «Кетти Босе» та інші.

На теперішній час є цілий ряд постанов, законів, які регламентують якість продукції та недопущення в продаж фальсифікованої та неякісної продукції. Це закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної

продукції», Закон України «Про захист прав споживачів». Постанова Кабі­нету Міністрів України «Про затвердження переліку харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах» та інші.

Але незважаючи на всі закони і постанови на ринок України поступа­ють і досі неякісні та фальсифіковані продукти. Це масштабні афери при виробництві сурогатного вина, горілки, шампанського, махінації з вершко­вим маслом, до якого додають різні добавки і наповнювачі — наприклад, кокосове масло, маргарин. Пожовтілий, зморщений оселедець промивають оцтом, позеленілу від старості ковбасу та сосиски також обробляють оцтом і змащують соняшниковою олією для «освіження», курині окорока після тривалого зберігання на сонці промивають, натирають спеціями та коптять. Цю тираду порушень можна продовжити.