Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕро зан€тт€ арифметикою, геометр≥Їю ≥ астроном≥Їю




ƒл€ в≥льнонароджених людей лишаютьс€ ще три предмети навчанн€: л≥чба ≥ наука про числа становл€ть одну дисципл≥ну; вим≥рюванн€ довжини, площини й глибини Ц ƒругу; трет€ стосуЇтьс€ руху небесних св≥тил та властивого њхн≥й природ≥ взаЇмного кругооб≥гу. ѕрацювати над вивченн€м усього цього до тонкощ≥в б≥льшост≥ людей непотр≥бно, а лише де€ким небагатьом.

Ѕагато чого не вистачало б людин≥, щоб бути божественною, коли б вона не могла розп≥знати, що таке одиниц€, що таке два, три, взагал≥, що таке парне й непарне; €кщо вона зовс≥м не знаЇ л≥чби; €кщо вона не спроможна розрахувати н≥ч ≥ день; €кщо вона не маЇ в≥домостей про об≥г м≥с€ц€, сонц€ й решти з≥рок. “ому дуже безглуздо вважати, н≥би все це не Ї необх≥дним предметом навчанн€ дл€ людини, €ка збираЇтьс€ навчитис€ хоч чого-небудь ≥з найпрекрасн≥ших наук. ўо ж до того, чого саме в €кому обс€з≥ ≥ коли треба навчатис€, в €к≥й посл≥довност≥, що можливо вивчати окремо в≥д ≥ншого, Ц одне слово, взагал≥ про сполученн€ предмет≥в навчанн€, то оце саме й треба насамперед визначити належно, щоб перейти до решти, керуючись у навчанн≥ саме цими науками. “аким чином, вступаЇ в своњ природн≥ права необх≥дн≥сть, що з нею, €к ми кажемо, не боретьс€ нин≥ Ц та й н≥коли не буде боротис€ Ц жоден з бог≥в.

“ак, треба сказати, що в≥льнонароджен≥ люди повинн≥ навчитис€ кожноњ з цих наук у такому обс€з≥, в €кому њх навчаЇтьс€ по≠руч з грамотою сила-силенна д≥тей в ™гипт≥. Ќасамперед, там винайшли простий спос≥б навчати д≥тей л≥чби, застосовуючи при навчанн≥ приЇмн≥ забави: €блука чи в≥нки под≥л€ть м≥ж б≥льшою чи меншою к≥льк≥стю людей, причому њм в≥дпов≥дають одн≥ й т≥ ж числа; встановлюють посл≥довн≥сть виступ≥в кулачних б≥йц≥в та борц≥в; визначають за жеребком, €к це звичайно буваЇ, кому з ким стати до пари. ™ ще й така гра: зм≥щують в одну купку золотий, бронзовий, ср≥бний та ≥нший посуд, дал≥ хто-небудь розпод≥л€Ї його м≥ж учасниками гри, причому, €к € сказав, у гру входить необх≥дне ознайомленн€ з числами. ”чн€м це корисно, бо знадобитьс€ в походному строю, при маршировц≥, в поход≥, нав≥ть у хатньому побут≥; взагал≥, це примушуЇ людину давати б≥льше корист≥ сам≥й соб≥ ≥ робить людей пильн≥шими.  р≥м того, шл€хом вим≥рюванн€ довжини, ширини й товщини люди позбуваютьс€ певного, притаманного вс≥м њм, природного й ганебного незнанн€ в ц≥й галуз≥.

 


ƒ≈–∆ј¬ј

”ривки про систему й програму науковоњ осв≥ти

јрифметика

6. —ократ. ’очеш, розгл€немо тепер, €к зТ€вл€тьс€ так≥ люди ≥ €к њх можна вивести на св≥тло, под≥бно до тих, €к≥, за переказом, з осел≥ јњда полинули до бог≥в?

Ц «вичайно, хочу.

Ц јдже це буде, очевидно, не верт≥нн€м черепка, а поверненн€м душ≥ в≥д дн€, под≥бного до ноч≥, Ц до справжнього, тобто п≥днесенн€м до бутт€, €ке ми назвемо ≥стинною ф≥лософ≥Їю?

Ц “ак.

Ц „и не повинн≥ ми розгл€нути, €ка наука маЇ цю властив≥сть?

Ц «вичайно.

Ц яка ж наука, √лавконе, т€гне душу в≥д св≥ту становленн€ до бутт€? ћен≥ зараз спадаЇ на думку ще от що: чи не казали ми, що цим люд€м в юнацьк≥ роки необх≥дно подвизатис€ на в≥йн≥?

Ц “ак, казали.

Ц ќтже, та наука, €коњ ми шукаЇмо, повинна, кр≥м зазначеноњ властивост≥, мати ще цю?

Ц яку?

Ц Ѕути корисною воњнам.

Ц “ак, звичайно, по змоз≥ повинна.

Ц ” г≥мнастиц≥ й музиц≥ вони були вже вихован≥ ран≥ш?

Ц “ак.

Ц јле г≥мнастика маЇ справу з виникаючим ≥ гинучим; адже вона спостер≥гаЇ р≥ст ≥ руйнуванн€ т≥ла?

Ц ќчевидно.

Ц ќтже, вона €вно не може бути т≥Їю наукою, €ку ми шукаЇмо?

Ц Ќе може.

Ц ј музика, €к ми њњ ран≥ш описали?

Ц јле ж вона, €к памТ€таЇш, в≥дпов≥дала г≥мнастиц≥; вона виховувала страж≥в за допомогою навичок, через гармон≥ю прищеплюючи њм гармон≥йн≥сть, а не знанн€, ≥ через ритм Ц ритм≥чн≥сть; щось под≥бне мали в соб≥ й опов≥данн€, €к вигадан≥, так ≥ ближч≥ до ≥стини. Ќауки ж, корисноњ дл€ чого-небудь такого, що ти зараз шукаЇш, у н≥й не було.

Ц “и це мен≥ чудово нагадав; справд≥, н≥чого такого вона не мала в соб≥. јле, любий √лавконе, що це буде за наука? јдже вс≥ техн≥чн≥ знанн€ ми визнали за низьк≥?

Ц Ѕезперечно.

Ц јле €ка ж наука ще лишаЇтьс€, коли виключити музику, г≥мнастику й техн≥чн≥ знанн€?

Ц якщо ти не можеш н≥чого вибрати поза ними, в≥зьм≥мо що-небудь таке, що маЇ в≥дношенн€ до них ус≥х.

Ц ўо ж це?

Ц Ќаприклад, те сп≥льне, чим користуютьс€ ≥ мистецтва, ≥ м≥ркуванн€, ≥ науки, ≥ з чим кожний повинен ознайомлюватис€ насамперед.

Ц ўо ж це таке?

Ц ѕроста р≥ч: розр≥зн€ти один, два ≥ три. я називаю це коротко числом ≥ л≥чбою. ’≥ба не правда, що кожне мистецтво ≥ кожна наука неминуче повинн≥ це засвоњти?

Ц Ќав≥ть дуже.

Ц ќтже, ≥ в≥йськове мистецтво?

Ц Ќеодм≥нно.

7. “ак чи не встановимо ми, що вм≥нн€ л≥чити й розраховувати Ї необх≥дним знанн€м дл€ в≥йськовоњ людини?

Ц Ѕ≥льше, н≥ж що-небудь ≥нше, €кщо вона хоче щось розум≥ти в тактичному мистецтв≥, або правильн≥ше, €кщо вона взагал≥ хоче бути людиною.

Ц ќтже, ти т≥Їњ ж думки про цю науку, що ≥ €?

Ц ј саме?

Ц ўо вона, очевидно, своЇю природою належить до тих, €к≥ ведуть до ос€гненн€ того, що ми шукаЇмо, але н≥хто не користуЇтьс€ нею правильно, тод≥ €к вона вс≥л€ко т€гне до спогл€данн€ бутт€.

Ц ўо ти маЇш на уваз≥?

Ц я спробую по€снити мою думку. —уперечност≥ в чуттЇвих сприйманн€х ведуть до мисленн€; €кщо, наприклад, дивитис€ на три пальц≥, то зору досить, щоб встановити, що це Ц пальц≥, але у визначенн≥ њхн≥х €костей маЇмо суперечност≥: другий здаЇтьс€ б≥льшим проти першого ≥ маленьким пор≥вн€но з трет≥м ≥ т. п. ” таких випадках душа, щоб розвТ€зати суперечност≥, вдаЇтьс€ до мисленн€.

8. ÷е саме € й мав зараз на уваз≥, кажучи, що одн≥ в≥дчутт€ ведуть до м≥ркувань, ≥нш≥ Ц н≥, визначаючи т≥ в≥дчутт€, €к≥ передаютьс€ св≥домост≥ одночасно з протилежним соб≥, €к так≥, що ведуть до м≥ркуванн€, а т≥, при €ких цього не буваЇ, €к так≥, що не буд€ть думки.

Ц “епер € розум≥ю ≥ згоден з тобою.

Ц ј €к тоб≥ здаЇтьс€, до €ких ≥з них належать число ≥ Їдн≥сть?

Ц Ќе можу збагнути.

Ц ќбм≥ркуй на п≥дстав≥ щойно сказаного. якщо Їдн≥сть €к таку можна достатньо сприймати зором чи €ким-небудь чутт€м, вона, звичайно, не буде штовхати до п≥знанн€ бутт€, €к ми це казали з приводу пальц€.  оли ж разом з нею ми завжди бачимо ≥ њњ протилежн≥сть, отже, н≥що не у€вл€Їтьс€ нам Їдиним, не у€вл€ючись одночасно ≥ множинним, Ц тод≥, очевидно, потр≥бен судд€, ≥ душа в такому раз≥ неминуче в≥дчуваЇ утрудненн€, шукаЇ, привод€чи в рух думку, ≥ питаЇ, що таке сама Їдн≥сть. “од≥ вченн€ про Їдн≥сть ви€витьс€ одним ≥з тих, що ведуть ≥ повертають до спогл€данн€ бутт€.

Ц —правд≥, цю властив≥сть у велик≥й м≥р≥ маЇ зорове сприйманн€ Їдност≥, бо одне й те ж ми одночасно бачимо €к Їдн≥сть ≥ безл≥ченну множинн≥сть.

Ц ј €кщо це в≥дбуваЇтьс€ з одиницею, то те саме в≥дбуваЇтьс€ ≥ з ус€ким числом?

Ц «вичайно.

Ц ј чи не вс€ л≥чба й арифметика мають справу з числом?

Ц Ѕезперечно.

Ц ≤, таким чином, вони, €к ви€вл€Їтьс€, ведуть до ≥стини?

Ц ” велик≥й м≥р≥.

Ц ќтже, вони належать, очевидно, до тих наук, €к≥ ми шукаЇмо.

¬≥йськов≥й людин≥ њх необх≥дно знати заради строю, а ф≥лософов≥ Ц щоб стикатис€ з бутт€м ≥ вийти з≥ св≥ту становленн€, ≥накше в≥н н≥коли не буде зчислителем.

Ц ÷е правильно.

Ц ј наш страж Ц воњн ≥ ф≥лософ?

Ц “ак.

Ц ќчевидно, сл≥д, √лавконе, законом ввести цю науку ≥ переконувати тих, хто маЇ вз€ти участь у керуванн≥ державою, вдатис€ до численн€ й уз€тис€ за нього не так, €к дилетанти, але займатис€ ним доти, аж поки вони не дос€гнуть спогл€данн€ самою т≥льки думкою природи чисел, а також не €к купц≥ й торговц≥, заради куп≥вл≥ та продажу, але заради в≥йни ≥ заради полегшенн€ сам≥й душ≥ повернутис€ в≥д становленн€ до ≥стини та бутт€.

Ц “и прекрасно говориш.

Ц Ћише тепер, п≥сл€ сказаного про л≥чбу, € бачу, €ка добра ц€ наука, ≥ в ск≥лькох в≥дношенн€х вона корисна дл€ наших ц≥лей, €кщо т≥льки займатис€ нею заради знанн€, а не заради торг≥вл≥.

Ц ¬ чому ж саме?

Ц ¬ тому, про що ми щойно говорили: вона дуже п≥дносить душу в височ≥нь, примушуючи њњ м≥ркувати про числа сам≥ по соб≥, ≥ не терпить, щоб з нею м≥ркували, вказуючи њй на числа, звТ€зан≥ з видимими чи в≥дчутними т≥лами. јдже ти знаЇш, що спец≥ал≥сти висм≥юють людину, €ка намагаЇтьс€ на словах под≥лити одиницю, ≥ не згоджуютьс€ з нею, але €кщо ти будеш д≥лити њњ, вони множитимуть, вживаючи заход≥в проти того, щоб одиниц€ не здалас€ €к-небудь не одиницею, а сукупн≥стю багатьох частин.

Ц ÷≥лком справедливо.

Ц як ти вважаЇш, √лавконе, €кби хто запитав њх: чудн≥ люди, про €к≥ числа говорите ви, що в них одиниц€ така, €к ви гадаЇте, дор≥внюЇ вс€к≥й ≥нш≥й, н≥чим не р≥знитьс€ в≥д нењ ≥ не маЇ в соб≥ н≥€коњ частини? як, на твою думку, що вони б в≥дпов≥ли?

Ц Ќа мою думку, вони в≥дпов≥ли б, що говор€ть про так≥ числа, €к≥ лише можна мислити, а ставитис€ до них €кось ≥накше не можна.

Ц Ѕачиш, м≥й друже, що ц€ наука нам, очевидно, справд≥ необх≥дна, бо вона примушуЇ душу користуватис€ лише розумом, щоб дос€гти самоњ ≥стини.

Ц ƒ≥йсно, вона значною м≥рою це робить.

Ц “и, напевне, пом≥чав уже ≥ те, що люди, €к≥ в≥д природи мають математичн≥ зд≥бност≥, ви€вл€ють себе €к сприйн€тлив≥ до вс≥х наук, а некм≥тлив≥, бувши вихован≥ на математиц≥ та вправл€ючись в н≥й, нав≥ть €кщо вони не д≥стануть в≥д того н≥€коњ ≥н≠шоњ корист≥, в будь-€кому раз≥ набувають б≥льшоњ сприйн€тливост≥, н≥ж мали ран≥ш.

Ц ÷е справд≥ так.

Ц ј кр≥м того, € гадаю, нелегко знайти науку, що становила б так≥ труднощ≥ дл€ того, хто вивчав ≥ займаЇтьс€ нею, €к ц€.

Ц “ак.

Ц «важаючи на все це, не сл≥д нехтувати нею, а треба на н≥й виховувати найобдарован≥ших юнак≥в?

Ц «годен.

√еометр≥€

9. ÷е нехай буде в нас перше. –озгл€немо тепер друге, що йде за цим, чи п≥дходить воно нам?

Ц ўо саме? „и не маЇш ти на уваз≥ геометр≥ю?

Ц “ак.

Ц ќск≥льки вона маЇ в≥дношенн€ до в≥йськовоњ справи, очевидно, вона нам корисна; при влаштуванн≥ табор≥в, захопленн≥ м≥сцевост≥, зосередженн≥ й розгортанн≥ в≥йськ та вс≥х ≥нших в≥йськових побудовах, €к п≥д час самих битв, так ≥ в походах, людина, об≥знана з геометр≥Їю, ≥ необ≥знана з нею, в≥др≥зн€ютьс€ одна в≥д одноњ.

Ц јле ж дл€ цього досить було б малоњ частини геометр≥њ та л≥чби. “реба розгл€нути, чи допомагаЇ б≥льша ≥ та частина, що йде дал≥, вбачати ≥дею добра; а ми кажемо, що цьому допомагаЇ все, що примушуЇ душу звертатис€ туди, де Ї найблаженн≥ше з, ≥снуючого, що вона неодм≥нно мусить бачити.

Ц “и правильно кажеш.

Ц ќтже, €кщо вона примушуЇ спогл€дати бутт€, вона нам корисна, €кщо ж становленн€ Ц то н≥?

Ц “ак ми стверджуЇмо.

Ц Ќав≥ть мало об≥знан≥ з геометр≥Їю не будуть заперечувати, що суть ц≥Їњ науки ц≥лком протилежна тим висловам, €ких вживають т≥, хто нею займаЇтьс€.

Ц як?

Ц њхн€ мова дуже см≥шна ≥ б≥дна: н≥бито д≥ючи ≥ заради д≥њ користуючись словами, вони говор€ть, що будують чотирикутник, видовжують, складають ≥ вимовл€ють вс≥л€к≥ под≥бн≥ слова, в той час, €к вс€ ц€ наука ≥снуЇ заради п≥знанн€.

Ц Ѕезумовно.

Ц „и не треба згодитис€ ще ось у чому?

Ц ” чому?

Ц ўо вона ≥снуЇ заради знанн€ в≥чно ≥снуючого, а не того, що зТ€вл€Їтьс€ ≥ зникаЇ?

Ц « цим легко згодитись: геометр≥€ Ї, д≥йсно, знанн€ того, що ≥снуЇ в≥чно.

Ц ј коли так, шановний, то вона приваблюЇ душу до ≥стини ≥ створюЇ ф≥лософський настр≥й, примушуючи звертати вгору те, що ми неправильно звертаЇмо вниз.

Ц “ак, б≥льше, н≥ж будь-що ≥нше.

Ц ќтож, б≥льше н≥ж будь-що ≥нше, необх≥дно встановити, щоб люди в твоњй ≥деальн≥й держав≥ н≥ в €кому раз≥ не цурались геометр≥њ. јдже й поб≥чне значенн€ њњ чимале.

Ц яке?

Ц ј те, €ке ти вказав, Ц те, що стосуЇтьс€ в≥йни; а так само ≥ легк≥стю засвоЇнн€ ≥нших наук, €к ми знаЇмо, людина, об≥знана з геометр≥Їю, завжди в≥др≥зн€тиметьс€ в≥д необ≥знаноњ.

Ц “ак, д≥йсно, завжди.

Ц ќтже, ми встановимо, щоб вона була другою наукою дл€ юнацтва?

Ц ¬становимо.

јстроном≥€

10. “епер п≥демо дал≥. “ретьою ми встановимо астроном≥ю. „и ти маЇш ≥нший погл€д?

Ц Ќ≥, € згоден. јдже зд≥бн≥сть краще д≥знаватис€ про час м≥с€ц€ й року корисна не т≥льки дл€ землеробства й мореплавства, а не менше того ≥ дл€ в≥йськовоњ справи.

Ц “и кумедний! ќчевидно, ти боњшс€, €кби юрб≥ не здалос€, що ти примушуЇш вивчати безкорисн≥ науки. √оловне ж те Ц хоч цьому й важко пов≥рити, Ц що завд€ки цим наукам очищаЇтьс€ ≥ знов спалахуЇ орган душ≥ кожноњ людини, €кий гине й притуплюЇтьс€ в≥д ≥нших зан€ть, а проте зберегти його Ц ц≥нн≥ше, н≥ж тис€чу очей, бо ним одним спогл€даЇтьс€ ≥стина. “≥, хто под≥л€Ї цей погл€д, вважатимуть твоњ слова надзвичайно слушними, а нездатн≥ це зрозум≥ти, звичайно, вир≥шать, що ти верзеш дурниц≥, бо вони не бачать в≥д цих наук н≥€коњ ≥ншоњ, вартоњ ува≠ги, корист≥. ¬ир≥ши ж тепер, з €ким же ≥з цих двох род≥в людей ти говориш; чи, може, н≥ з тими, н≥ з ≥ншими, а м≥ркуЇш, головне, дл€ самого себе, але залюбки даЇш ≥ ≥ншим, коли хто може, здобувати з≥ сказаного користь.

Ц я вол≥ю останнЇ: заради самого себе, головне, говорити, ≥ питати, ≥ в≥дпов≥дати.

Ц ” такому раз≥ повернис€ назад; ми зараз, очевидно, неправильно вибрали дальший за геометр≥Їю ступ≥нь.

Ц яким чином?

Ц ѕ≥сл€ площини ми вз€ли в≥дразу т≥ло в рус≥, не вз€вши його спочатку саме по соб≥; а правильно було б сл≥дом за другим вим≥ром уз€ти трет≥й, тобто той вим≥р, €кий Ї в кубах ≥ означаЇ глибину.

Ц “ак, це правильно, але ж цього, —ократе, н≥би ще не досл≥джено.

Ц ѕричини цього дв≥. ѕо-перше, оск≥льки жодна держава не надаЇ цьому належного значенн€, то, €к р≥ч важка, вона досл≥джуЇтьс€ не досить енерг≥йно; по-друге, досл≥дники потребують кер≥вника, без €кого вони навр€д чи в≥дкриють њњ, а такому кер≥вников≥, з одного боку, важко зТ€витис€, з другого Ц €кби в≥н ≥ зТ€вивс€, то в тепер≥шн≥й час досл≥дники цих речей у своњй зарозум≥лост≥ не п≥дкор€лис€ б йому. јле коли б ус€ держава почала спри€ти кер≥вников≥, оточуючи пошаною цю науку, тод≥ б ≥ вони п≥дкорилис€, ≥ суть цих речей при безперервному й напруженому шуканн≥ ви€вилас€ б. јдже нав≥ть тепер, нехтувана й ур≥зувана юрбою, а також ≥ досл≥дниками, €к≥ не розум≥ють, у чому њњ користь, ц€ наука все ж усупереч усьому цьому розвиваЇтьс€, завд€ки властив≥й њй крас≥, ≥ нема н≥чого дивного, що вона виникла.

Ц —правд≥, в н≥й Ї вин€ткова краса! јле вислови €сн≥ше те, що ти зараз казав. јдже геометр≥Їю ти назвав досл≥дженн€ площини?

Ц “ак!

Ц ј дал≥ ти спершу встановив п≥сл€ нењ астроном≥ю, а пот≥м в≥дмовивс€ в≥д цього.

Ц ѕосп≥шаючи швидше все викласти, € т≥льки б≥льше затримавс€. ” той час, €к дал≥ мало йти вивченн€ глибини, € проминув його, бо воно безглуздо трактуЇтьс€, ≥ п≥сл€ геометр≥њ назвав астроном≥ю, €ка вивчаЇ рух глибини.

Ц ѕравильно ти кажеш.

Ц ¬иходить, ми поставимо астроном≥ю на четверте м≥сце, вважаючи, що коли держава в≥зьметьс€ до цього, ≥снуватиме та наука, €коњ тепер бракуЇ.

Ц ћабуть, що так. “и зараз закинув мен≥, —ократе, те, що € похвалив астроном≥ю, €к неосв≥чена людина; тепер € хвалю њњ з того самого погл€ду, з €кого до нењ п≥дходиш ти.  ожному, на мою думку, очевидно, що вона примушуЇ душу дивитись угору ≥ веде њњ в≥д речей, €к≥ Ї тут, туди.

Ц ћожливо, це кожному очевидно, та не мен≥. я вважаю ≥накше.

Ц јле €к же?

Ц я думаю, що в тому вигл€д≥, в €кому берутьс€ до нењ т≥, хто бажаЇ вести людей до ф≥лософ≥њ, вона €краз примушуЇ дивитис€ вниз.

Ц ўо ти хочеш сказати?

Ц “и, очевидно, досить велично тлумачиш науку про те, що вгор≥. якщо хто, нав≥ть п≥дв≥вши голову догори й розгл€даючи прикраси на стел≥, що-небудь побачить там, ти, либонь, також уважатимеш, що в≥н спогл€даЇ це розумом, а не очима? ћоже, тв≥й погл€д правильний, а м≥й дурний, але € не можу вважати, щоб €ка-небудь ≥нша наука примушувала душу звертатис€ вгору, кр≥м науки про бутт€ й невидиме; коли ж людина прагне п≥знати що-небудь чуттЇве, то байдуже, чи дивитьс€ вона з розз€вленим ротом угору, чи з закритим униз, Ц € запевн€ю, що вона н≥чого не п≥знаЇ, бо н≥€кого знанн€ цих речей не ≥снуЇ, ≥ що душа њњ звернена не вгору, а вниз, хоч би вона вивчала ц≥ реч≥, лежачи на спин≥ на земл≥ чи плаваючи морем.

11. “и заслужено й правильно зробив мен≥ закид. јле €к же, на тв≥й погл€д, треба вивчати астроном≥ю ≥накше, н≥ж њњ вивчають тепер, щоб вивченн€ њњ давало ту користь, €ку ми маЇмо на уваз≥?

Ц ќсь €к: ц≥ небесн≥ окраси, так≥, €к вони видим≥, треба вважати за найпрекрасн≥ш≥ й найдосконал≥ш≥ з видимих, але памТ€тати, що њм далеко до ≥стинних, до тих рух≥в, €к≥ твор€ть м≥ж ними ≥стинна швидк≥сть ≥ ≥стинна пов≥льн≥сть, зг≥дно з ≥стинним числом ≥ за вс≥ма ≥стинними ф≥гурами, несучи й усе, що Ї на них. ј це можна збагнути розумом ≥ думкою, а не зором. „и ти думаЇш, що зором?

Ц Ќ≥ в €кому раз≥.

Ц ќтже, небесними окрасами треба користуватис€ €к под≥бн≥стю того другого, з навчальною метою, так само, €кби хто натрапив на геометричн≥ ф≥гури, чудово намальован≥ й виконан≥ ƒедалом або €ким-небудь ≥ншим рем≥сником чи художником. Ћюдина, об≥знана з геометр≥Їю, побачивши њх, визнала б, звичайно, що вони чудово зроблен≥, та, проте, см≥шно серйозно ставитис€ до них, н≥бито в них можна вглед≥ти д≥йсну р≥вн≥сть чи подвоЇну величину, чи €ке-небудь ≥нше сп≥вв≥дношенн€ величин.

Ц «вичайно, це буде см≥шним.

Ц ј х≥ба ти не думаЇш, що справжн≥й астроном в≥дчуватиме те саме, дивл€чись на рух св≥тил, а саме: вважатиме, що творець неба зробив його ≥ все, що на ньому, наст≥льки прекрасними, наск≥льки так≥ реч≥ можуть бути зроблен≥? ќднак, х≥ба йому не здастьс€ дивною така людина, €ка вважаЇ, що в≥дношенн€ ноч≥ до дн€ ≥ обох њх до м≥с€ц€ ≥ м≥с€ц€ до року та ≥нших св≥тил до всього цього й одне до одного завжди залишаЇтьс€ одним ≥ тим же, н≥€к не зм≥нюючись, не зважаючи на те, що вс≥ вони т≥лесн≥ й видим≥? ’≥ба в≥н не вважатиме за безглузд€ намагатис€ вс≥л€ко збагнути њхню ≥стинну природу?

Ц “епер, коли € слухаю тебе, мен≥ здаЇтьс€, що це так.

Ц ќтже, ми ≥ астроном≥ю, €к ≥ геометр≥ю, будемо вивчати заради тих завдань, €к≥ вона ставить перед нами, а €вища, €к≥ в≥дбуваютьс€ на неб≥, залишимо, €кщо ми хочемо, займаючись справд≥ астроном≥Їю, зробити розумну в≥д природи частину душ≥

≤ корисною з некорисноњ. Ц яке важке завданн€ ставиш ти пор≥вн€но з тим, чим займаЇтьс€ тепер≥шн€ астроном≥€!

√армон≥€ (музика)

Ц я вважаю, що ми ≥ в усьому ≥ншому будемо д≥€ти так само, €кщо хочемо бути хоч ск≥льки-небудь корисними €к законодавц≥.

12. ј ти €ку п≥дход€щу науку можеш запропонувати?

Ц Ќ≥€коњ, принаймн≥ зараз.

Ц ќднак, € думаю, що рух маЇ не один вид, а к≥лька. ”с≥ њх назвати спроможний, може, т≥льки спец≥ал≥ст; таких же, що зрозум≥л≥ й дл€ нас, Ї два.

Ц як≥ саме?

Ц  р≥м названого, протилежний йому.

Ц який?

Ц як оч≥ звернен≥ до астроном≥њ, так, очевидно, вуха наставлен≥ гармон≥йного руху, ≥ обидв≥ ц≥ науки спор≥днен≥ м≥ж собою, €к суть п≥фагор≥йц≥, ≥ ми з ними, √лавконе, згодн≥, чи н≥?

Ц «годн≥.

Ц ќтже, зважаючи на те, що це Ц питанн€ важке, чи не вислухаймо ми, що вони кажуть про це ≥, може, ще про що-небудь ≥нше; одночасно ми й надал≥ додержуватимемос€ нашого принципу.

Ц якого?

Ц ўоб наш≥ вихованц≥ не вивчали чого-небудь ≥з цього не до лиц€ ≥ не з ц≥Їю метою, до €коњ все маЇ прагнути, €к ми зараз говорили ≥з приводу астроном≥њ. „и ти не знаЇш, що ≥ з гармон≥Їю вони робл€ть так само? ѕор≥внюючи одне з одним чутн≥ сп≥в≠звучч€ ≥ звуки, вони так само марно працюють, €к ≥ астрономи.

Ц ўоправда, при цьому вони вживають таких кумедних сл≥в, €к щенн€, ≥ прикладають вуха, н≥би бажаючи вловити сус≥дн≥й звук; одн≥ кажуть, що чують ще пром≥жний звук ≥ що це Ц найменший ≥нтервал, €кий треба вз€ти за одиницю вим≥ру, ≥нш≥ тверд€ть, що звуки звучать однаково, ≥ при цьому обидва в≥ддають перевагу вухам перед розумом.

Ц “и говориш про тих милих людей, що, нат€гаючи струни на деки, не дають спокою њм ≥ мордують њх, але, щоб не говорити багато про те, €к, удар€ючи також смичком, вони примушують струни виражати то скаргу, то в≥дмову, то пристрасть, Ц € буду посилатись на цих музикант≥в, а не на тих, про €ких € зараз сказав, що вони розкажуть нам про гармон≥ю. ÷≥ робл€ть те саме, що ≥ т≥, €к≥ захоплюютьс€ астроном≥Їю, шукають чисел в чутних сп≥взвучч€х, а не поход€ть до завданн€ розгл€дати, €к≥ числа сп≥взвучн≥ м≥ж собою, а €к≥ н≥, ≥ чому буваЇ те й ≥нше.

Ц “и говориш про €кусь дивну р≥ч.

Ц ѕринаймн≥ про р≥ч, корисну при пошуках краси та добра; коли ж займатись нею ≥накше, вона марна.

Ц ћабуть, що так.

ƒ≥алектика

13. я думаю, що й прац€ над ус≥ма названими нами науками, коли вона приводить до обТЇднанн€ њх м≥ж собою ≥ спор≥дненн€ й бере до уваги те, що њх зближуЇ, веде до нашоњ мети, ≥ тод≥ прац€ витрачаЇтьс€ не даремно; ≥накше ж вона йде на марне.

Ц я вважаю так само, але ти говориш, —ократе, про важку р≥ч.

Ц “и маЇш на уваз≥ прелюд≥ю чи що-небудь ≥нше? јдже ми повинн≥ розум≥ти, що все сказане Ц т≥льки прелюд≥€ до самоњ п≥сн≥, €ку треба ще вивчити. “и, спод≥ваюс€, не вважаЇш, що т≥, хто знаЇ назван≥ нами науки, Ц д≥алектики?

Ц «вичайно, н≥, або, х≥ба що т≥льки дуже небагато з тих, кого € зустр≥чав.

Ц ј т≥, хто неспроможний давати и вимагати в≥дпов≥д≥, Ц чи будуть вони, на тв≥й погл€д, знати те, що, €к ми сказали, вони повинн≥ знати?

Ц “акож н≥.

Ц ¬иходить, √лавконе, це вже сама п≥сн€, що њњ виконуЇ д≥алектика. ÷ю мислиму п≥сню насл≥дуЇ з≥р, про €кий ми сказали, що в≥н прагне дивитись на самих тварин, на сам≥ св≥тила, ≥, нарешт≥, на саме сонце. “ак ≥ той, хто намагаЇтьс€ звернутис€ до самоњ сут≥ кожноњ реч≥ за допомогою д≥алектики без участ≥ чутт≥в, але шл€хом розуму, ≥ не в≥дступаЇ, поки не збагне самою т≥льки думкою сут≥ добра, Ї б≥л€ самоњ меж≥ мислимого, €к той, що про нього ми зараз згадували, Ї б≥л€ меж≥ видимого.

Ц «вичайно.

Ц ўо ж? „и не називаЇш ти цей шл€х д≥алектикою?

Ц “ак.

Ц «в≥льненн€ в≥д пут ≥ зверненн€ в≥д т≥ней до образ≥в ≥ до св≥тла, вих≥д з-п≥д земл≥ до сонц€ ≥ там спершу неможлив≥сть дивитись на тварин, на рослини ≥ сон€чне св≥тло, а т≥льки на божественн≥ в≥дбитки у вод≥ ≥ на т≥н≥ ≥снуючого, але вже не на т≥н≥ образ≥в, що њх кидаЇ св≥тло, €ке пор≥вн€но з сонцем саме Ї лише образом, Ц от у чому сенс зан€тт€ перел≥ченими нами науками; воно п≥дносить кращу частину душ≥ до спогл€данн€ найкращого в ≥снуючому, под≥бно до того, €к ран≥ше найсв≥тл≥ший орган т≥ла п≥дносивс€ до спогл€данн€ най€сн≥шого у т≥лесному й видимому св≥т≥.

Ц я згоден ≥з цим; щоправда, мен≥ здаЇтьс€, що з цим дуже важко погодитис€, та з другого боку, важко ≥ не погодитись. ј проте, тому, що ми не т≥льки зараз про це чуЇмо, але й згодом часто повинн≥ будемо до цього вертатись, допустивши те, що зараз сказано, перейдемо до самоњ п≥сн≥ ≥ розгл€немо њњ так само, €к розгл€дали прелюд≥ю. —кажи ж, €ка суть д≥алектики, на €к≥ види вона под≥л€Їтьс€ ≥ €к≥ њњ шл€хи? јдже це, мабуть, шл€хи, €к≥ ведуть туди, де людина дос€гаЇ вже н≥би в≥дпочинку й краю своЇњ мандр≥вки.

Ц “и, любий √лавконе, вже не спроможний будеш стежити за моЇю думкою, хоч моЇњ не бракувало б, ≥ ти побачив би вже не образ того, про що ми говоримо, а саму ≥стину, €кою вона мен≥, принаймн≥, у€вл€Їтьс€; а чи справд≥ це ≥стина, чи н≥ Ц це неможливо з певн≥стю твердити, але що под≥бне щось буде ≥стиною, це сл≥д твердити. „и не так?

Ц як же ≥накше?

Ц ј так само ≥ те, що т≥льки сила д≥алектики може в≥дкрити њњ людин≥, €ка знаЇ те, про що ми зараз говорили; н≥€к≥й ≥нш≥й науц≥ це недоступно.

Ц ≤ це сл≥д твердити.

Ц ¬ кожному раз≥, н≥хто не в≥зьме п≥д сумн≥в наших сл≥в, що €кийсь особливий метод систематично намагаЇтьс€ збагнути суть кожноњ реч≥, решта ж наук мають на уваз≥ або людськ≥ думки та бажанн€, або виникненн€ й складанн€, або турботу про те, що виникло ≥ склалос€; т≥ ж, про €к≥ ми сказали, що вони певною м≥рою стосуютьс€ ≥снуючого, Ц геометр≥€ й т≥, що йдуть за нею, Ц вони, €к ми бачимо, т≥льки мар€ть про ≥снуюче, на€ву ж њм неможливо його побачити, доки вони, користуючись г≥потезами, лишають њх недоторканими, не бувши спроможними обірунтувати њх.  оли початком чого-небудь Ї нев≥доме, к≥нець ≥ середина складаютьс€ також з нев≥домого, Ц €к под≥бне припущенн€ може стати коли-небудь знанн€м? Ц Ќ≥€к не може.

14. ќтже, т≥льки д≥алектичний метод веде, знищуючи г≥потези, до самого витоку, щоб ствердити його, ≥ око душ≥, закопане, д≥йсно, наче у варварський бруд, в≥н поступово штовхаЇ й п≥д≥ймаЇ вгору, користуючись €к пом≥чниц€ми та пров≥дниц€ми згаданими ран≥ше мистецтвами. ћи њх часто, за звичкою, називали науками, але њм треба дати ≥нше ≥мТ€, €ке б указувало на щось €сн≥ше, н≥ж погл€д, але менш виразне, н≥ж наука; десь ран≥ш ми називали њх м≥ркуванн€м; сперечатис€ про ≥мТ€, мен≥ здаЇтьс€, не варто люд€м, €к≥ мають розгл€нути так≥ важлив≥ реч≥.

Ц «вичайно, не варто.

Ц ѕогодьмос€ ж, €к ≥ ран≥ше, першу частину називати наукою, другу Ц м≥ркуванн€м, третю Ц в≥рою, четверту Ц здогадом, ≥ дв≥ останн≥ разом Ц погл€дом, а дв≥ перш≥ разом Ц знанн€м; погл€д маЇ справу з≥ становленн€м, а знанн€ Ц з бутт€м, ≥ €к бутт€ в≥дноситьс€ до становленн€, так знанн€ в≥дноситьс€ до погл€ду, ≥ €к знанн€ Ц до погл€ду, так наука Ц до в≥ри ≥ м≥ркуванн€ Ц до здогаду; а сп≥вв≥дношенн€ м≥ж собою того, чого вони стосуютьс€, у€влюваного й п≥знаваного, та под≥л того й ≥ншого на дв≥ частини ми залишимо, √лавконе, щоб такий под≥л не зав≥в нас у ще довш≥ м≥ркуванн€, н≥ж попередн≥.

Ц я згоден з ус≥м, оск≥льки € м≥г збагнути.

Ц «начить, ти називаЇш д≥алектиком людину, €ка шукаЇ по€сненн€ сут≥ кожноњ реч≥. ’то такого по€сненн€ не маЇ, оск≥льки в≥н не спроможний дати лад соб≥ й ≥ншим, то ти заперечуватимеш у нього знанн€ у цьому в≥дношенн≥?

Ц як же не заперечувати?

Ц „и не так само ≥ щодо добра? ѕро того, хто не може словами визначити ≥дею добра, вид≥ливши њњ серед усього ≥ншого, ≥ хто, наче в битв≥, в≥дбиваючи вс€к≥ спростуванн€ ≥ прагнучи довести

св≥й погл€д не з допомогою того, що здастьс€, але того, що й не вийде з цього з непохитним переконанн€м, Ц про таку людину ти скажеш, що не знаЇ н≥ власне добра, н≥ взагал≥ чого-небудь доброго; €кщо вона й уловить €кийсь образ його, то лише в силу погл€д≥в, а не знанн€; ти скажеш, що вона проводить це житт€ у снах ≥ мр≥€х, ≥ ран≥ше, н≥ж прокинутись тут, прийде в оселю јњда, щоб там остаточно заснути.

Ц ѕевна р≥ч, € неодм≥нно все це скажу.

Ц “и не допустив би, спод≥ваюс€, щоб твоњ д≥ти, €ких ти тепер виховуЇш ≥ вчиш на словах, €кби ти коли-небудь виховував њх насправд≥, Ц щоб вони мали владу в м≥ст≥ ≥ розпор€джалис€ найважлив≥шими справами, бувши безсловесними, мов накреслен≥ л≥н≥њ?

Ц Ќ≥!

Ц „и не встановив би ти закон, щоб вони д≥ставали, головним чином, таке вихованн€, щоб ум≥ти €кнайкраще читати й в≥дпов≥дати?

Ц ¬становив би разом ≥з тобою.

Ц „и не здаЇтьс€ тоб≥, що д≥алектика, мов ключовий кам≥нь, стоњть над ус≥ма науками, ≥ н≥€ку не можна поставити вище за нењ, але що тут уже њх завершенн€?

Ц «даЇтьс€.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 375 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—лабые люди всю жизнь стараютс€ быть не хуже других. —ильным во что бы то ни стало нужно стать лучше всех. © Ѕорис јкунин
==> читать все изречени€...

2003 - | 1937 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.08 с.