Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ќр≥Їнтовн≥ в≥домост≥ по тем≥. ѕон€тт€ людини означаЇ людину взагал≥, тобто включаЇ сукупн≥сть ус≥х властивостей та атрибут≥в людини




ѕон€тт€ людини означаЇ людину взагал≥, тобто включаЇ сукупн≥сть ус≥х властивостей та атрибут≥в людини. “ому, будучи абстракц≥Їю, це пон€тт€ маЇ два реальних вт≥ленн€, про €к≥ ми повинн≥ памТ€тати Ц окрема людина ≥ людство в ц≥лому.

јнтрополог≥€ (в≥д гр. anthropos Ц людина ≥ logos Ц вченн€) Ц це ф≥лософське вченн€ про сутн≥сть людини. ќсоблив≥сть ф≥лософськоњ ≥нтерпретац≥њ людини, на в≥дм≥ну в≥д б≥олог≥чноњ (€ка проводить пор≥вн€льний анал≥з людини ≥ тварини), ф≥зичноњ (€ка встановлюЇ образ перв≥сноњ людини) та рел≥г≥йноњ (€ка розробл€Ї питанн€ сп≥вв≥дношенн€ людини з Ѕогом), пол€гаЇ у з'€суванн≥ природи та ≥стотност≥ людини, суц≥льност≥ та межовост≥ умов њњ ≥снуванн€, а також життЇвого призначенн€ людини.

‘≥лософська антрополог≥€ оперуЇ такими категор≥€ми: ü Ћюдина Ц ф≥зична ≥стота, орган≥зм, що складаЇтьс€ з орган≥в ≥ систем. ÷е мисл€ча св≥дома ≥стота, в €коњ розвинута мова, здатн≥сть до продуктивноњ прац≥. ü ≤ндив≥д Ц це найб≥льш абстрактна характеристика людини, що св≥дчить лише про в≥докремленн€ одн≥Їњ особи в≥д ≥ншоњ. “ут виключаютьс€ конкретн≥ соц≥олог≥чн≥ та психолог≥чн≥ характеристики людини, вона розгл€даЇтьс€ €к одиничний представник людського роду. ü ќсобист≥сть Ц соц≥ально зумовлена система псих≥чних €костей ≥ндив≥да, що визначаЇтьс€ залучен≥стю людини до конкретних ≥сторичних, культурних, сусп≥льних в≥дносин. ‘ормуЇтьс€ у процес≥ д≥€льност≥ та сп≥лкуванн€. √оловним у трактуванн≥ особистост≥ Ї те, що людина не народжуЇтьс€ особист≥стю, а стаЇ нею у процес≥ соц≥ал≥зац≥њ. ü ≤ндив≥дуальн≥сть Ц неповторн≥ та ун≥кальн≥ риси особистост≥, €к≥ властив≥ Їдин≥й особ≥ (особливост≥ п≥знавальноњ та емоц≥йно-вольовоњ сфер, темпераменту, риси характеру, ≥нтереси та зд≥бност≥ людини тощо).

Ќезважаючи на те, що ф≥лософська антрополог≥€ виникла в ’’ ст., людина завжди пос≥дала вагоме м≥сце у розм≥рковуванн€х та розв≥дках мислител≥в ус≥х час≥в. ѕротагор ще у IV ст. до н. е. наголосив, що саме людина Ї м≥рою вс≥х речей. «агалом же дл€ античного типу ф≥лософуванн€ характерний космоцентризм, тобто розгл€д людини-м≥крокосму €к в≥дображенн€ ¬сесв≥ту-макрокосму. ƒавньогрецьким мислител€м класичного пер≥оду характерн≥ вже б≥льш розроблен≥ концепц≥њ людини: так, ѕлатон розмежовуЇ в людин≥ душу (≥деальне, досконале) та т≥ло (матер≥альне, тл≥нне), а јристотель визначаЇ людину €к Ђпол≥тичну тваринуї, вписуючи њњ в соц≥ум.

’ристи€нськ≥ традиц≥њ середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ зм≥щують людину з позиц≥й ≥ розгл€дають њњ лише у сп≥вв≥дношенн≥ з б≥льш досконалою ≥стотою Ц Ѕогом. ƒл€ цього пер≥оду характерним Ї теоцентризм Ц ф≥лософська концепц≥€, в основ≥ €коњ лежить розум≥нн€ Ѕога €к абсолютного, досконалого, найвищого бутт€, джерела усього сущого. Ћюдина в середньов≥чн≥й ф≥лософ≥њ розгл€даЇтьс€ виключно €к недосконала ≥стота, €ка своњм праведним житт€м та в≥рою маЇ вдосконалюватись та прийти до Їднанн€ з Ѕогом.

¬ епоху ¬≥дродженн€ та Ќового часу людина знову стаЇ предметом ф≥лософських дискус≥й та наукових досл≥джень. ќсоблив≥стю св≥тогл€ду цього пер≥оду Ї антропоцентризм Ц ф≥лософське вченн€, зг≥дно з €ким людина Ї центром ¬сесв≥ту ≥ метою вс≥х под≥й, €к≥ у ньому в≥дбуваютьс€. Ѕог зм≥щуЇтьс€ на перифер≥ю людського житт€., натом≥сть вкор≥нюЇтьс€ ≥де€ про самодостатн≥сть ≥ автономн≥сть особистост≥, в≥ра в њњ безмежн≥ творч≥ можливост≥. ƒл€ н≥мецькоњ ф≥лософ≥њ Ќового часу визначальним Ї у€вленн€ про людину €к про суб'Їкт духовноњ д≥€льност≥, що створюЇ св≥т культури ≥ Ї нос≥Їм загального ≥деального начала, духу, розуму.

‘≥лософська антрополог≥€ €к окрема галузь знанн€ виникла наприк≥нц≥ 20-х рок≥в XX ст., а њњ засновником можна вважати ћакса Ўелера. ¬≥н вважав, що саме б≥олог≥чна незавершен≥сть людини (адже людина Ї найменш пристосованою до навколишнього середовища та вразливою до його д≥њ) даЇ њй можлив≥сть творити ≥нший св≥т Ц культуру. запропонував пТ€ть тип≥в саморозум≥нн€ людини: Homo religiosus (людина розгл€даЇтьс€ в контекст≥ творенн€ ≥ гр≥хопад≥нн€, свободи ≥ безсмерт€ тощо); Homo sapiens (людина розгл€даЇтьс€ €к ≥стота розумна); Homo faber (людина Ї природна ≥стота, в≥дм≥нна в≥д тварин за ступенем розвитку мозку, але аж н≥€к не по сут≥); песим≥стичний образ людини (людина €к Ђглухий кут житт€ї, а њњ розум Ц хвороба); Homo curans, або н≥цшеанський проект надлюдини (дл€ того, щоб людина була в≥льною, не повинно бути н≥ Ѕога, н≥ €коњсь його зам≥ни у вигл€д≥ мети, до €коњ спр€мований весь св≥т).

јнтропогенез (з гр. Ц виникненн€ людини) Ц розд≥л антрополог≥њ, €кий займаЇтьс€ проблемами походженн€ людини. —еред основних теор≥й виникненн€ людини розр≥зн€ють так≥:

1.  осм≥чна теор≥€ ірунтуЇтьс€ на у€вленн≥ про те, що житт€ було принесене на «емлю з космосу. «окрема, ќ. ƒаниль€н зазначаЇ, що одн≥Їю з верс≥й косм≥чноњ г≥потези Ї припущенн€ про те, що житт€ на «емлю могло бути занесене косм≥чним пилом через атмосферу, €кий, завд€ки спри€тливим умовам географ≥њ та б≥олог≥њ, перетворивс€ на сучасн≥ форми живого.

2. –ел≥г≥йна (теолог≥чна) теор≥€ висуваЇ припущенн€, що людина була створена Ѕогом чи ≥ншими вищими силами. ¬. ѕетрушенко узагальнюЇ, що лише творенн€м можна по€снити людськ≥ почутт€, розумн≥сть, особист≥сть, здатн≥сть любити, страждати, сп≥вчувати тощо.

3. ≈волюц≥он≥стська теор≥€, зг≥дно з €кою людина виникла в≥д вищих примат≥в Ц людинопод≥бних мавп Ц шл€хом поступових зм≥н, п≥д впливом природних чинник≥в, мутац≥њ та природного в≥дбору. Ќа користь ц≥Їњ теор≥њ св≥дчать р≥зноман≥тн≥ палеонтолог≥чн≥, археолог≥чн≥, б≥олог≥чн≥ та ≥нш≥ докази. «асновником еволюц≥йноњ теор≥њ в б≥олог≥њ вважають „. ƒарв≥на, €кий висунув ≥дею про те, що вс≥ жив≥ орган≥зми еволюц≥онують в час≥ в≥д сп≥льних пращур≥в.

јнал≥з сп≥вв≥дношенн€ природного та соц≥ального в людин≥, розгл€дають представники б≥олог≥заторських та соц≥олог≥заторських концепц≥й. ѕерш≥ трактують розвиток людини €к процес њњ б≥олог≥чного, природного, спадково запрограмованого становленн€, тобто розвиток людини обумовлений вродженими ≥нстинктами та генами. ƒруг≥ переконують, що розвиток людини обумовлюЇтьс€ соц≥альним походженн€м людини, њњ належн≥стю до певного соц≥ального середовища. ¬.  ась€н зазначаЇ, що людина Ц це орган≥чна Їдн≥сть соц≥ального ≥ б≥олог≥чного. « одного боку, њй, €к частин≥ природи, притаманн≥ певна будова т≥ла, кол≥р шк≥ри, волосс€, здатн≥сть засвоювати р≥зн≥ види њж≥, опановувати мову в ранньому в≥ц≥ тощо. ќднак сутн≥сть людини не вичерпуЇтьс€ лише б≥олог≥чними характеристиками: людина, окр≥м цього, це частина сусп≥льства, його соц≥альних, пол≥тичних ≥нститут≥в, мовленнЇвих практик тощо. “ому не потр≥бно абсолютизувати в людин≥ лише б≥олог≥чне, чи лише соц≥альне. Ћюдина Ц це складний комплекс взаЇмоповТ€заних елемент≥в, €к≥ працюють лише в узгодженому режим≥.

—енс житт€ Ц це пон€тт€, €ке в≥дбиваЇ пост≥йне прагненн€ людини сп≥вв≥дносити своњ вчинки з системою сусп≥льних ц≥нностей, з вищим благом, щоб у такий спос≥б д≥ставати можлив≥сть виправдовувати себе у своњх власних очах, в очах ≥нших людей чи перед €кимось авторитетом, Ѕогом. ≤ншими словами Ц це по€сненн€ соб≥ й ≥ншим дл€ чого ти живеш. —енс житт€ кожноњ людини ун≥кальний ≥ неповторний, €к ≥ њњ житт€. Ћюдина завжди в≥льна у вибор≥ сенсу ≥ в його реал≥зац≥њ. —енс житт€ у вс≥х р≥зний, проте видаЇтьс€ можливим виокремити дек≥лька св≥тогл€дних позиц≥й, п≥дтримуючи €к≥ людина спр€мовуЇ своњ зусилл€ на дос€гненн€ того чи ≥ншого блага. “ак, гедон≥зм визначаЇ насолоду та ф≥зичне задоволенн€ вищим благом у житт≥. ≈вдемон≥зм мету житт€ вбачаЇ у щаст≥, а аскетизм Ц в обмеженн≥, скромност≥ та стриманост≥.  орпоратив≥зм спов≥дуЇ груповий егоњзм, що вбачаЇ сенс житт€ в належност≥ до обмеженоњ сп≥льноти, дл€ €коњ головне Ц приватн≥ ≥нтереси. ѕрагматизм на перший план ставить усп≥х та корисн≥сть, а перфекц≥он≥зм пов'€зуЇ сенс житт€ з особистим самовдосконаленн€м. ѕредставники ж гуман≥зму спр€мовують своњ зусилл€ на утвердженн€ г≥дност≥ й розуму людини, њњ прав на земне щаст€, в≥льний ви€в природних людських почутт≥в ≥ зд≥бностей. ¬ажливо, що саме конечн≥сть людського житт€ надаЇ останньому сенсу, оск≥льки робить його визначеним та завершеним.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 380 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„то разум человека может постигнуть и во что он может поверить, того он способен достичь © Ќаполеон ’илл
==> читать все изречени€...

2279 - | 2089 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.024 с.