Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“еми допов≥дей ≥ реферат≥в. 1. –оль ф≥лософ≥њ в науковому п≥знанн≥




1. –оль ф≥лософ≥њ в науковому п≥знанн≥.

2. ™дн≥сть чуттЇвого ≥ рац≥онального в п≥знанн≥.

3. ѕроблема ≥стинного знанн€ в ф≥лософ≥њ.

4. ≤сторичн≥ р≥зновиди гносеолог≥њ.

5. ¬ченн€ ‘. Ѕекона про ≥доли (примари) розуму.

6. “еор≥€ вроджених ≥дей –. ƒекарта.

7.  онцепц≥€ Ђчистоњ дошкиї ƒж. Ћокка.

8. ≤деал≥стичний сенсуал≥зм ƒж. Ѕеркл≥.

9.  онцепц≥њ первинних ≥ вторинних €костей ƒ. √'юма та ƒж. Ћокка.

10.  ласична, некласична та постнекласична парадигми розвитку науки.

11. ѕроблема п≥знаваност≥ св≥ту: скептицизм, рел€тив≥зм, догматизм, агностицизм.

12. ≤нтуњц≥€ €к форма п≥знанн€.

13. ≈зотеризм та позанауков≥ форми п≥знанн€.

14.  оперн≥канський переворот ≤.  анта.

15. “еор≥€ наукових революц≥й “.  уна.

16. ћетодолог≥чний анарх≥зм ѕ. ‘ейЇрабенда.

17. —труктура науково-досл≥дницькоњ програми за ≤. Ћакатосом.

18. ѕроблема ≥стини в ф≥лософ≥њ.

19.  омп'ютерна революц≥€ та процеси ≥нформатизац≥њ.

20. —вобода творчост≥ Ц основа формуванн€ демократичних в≥дносин у сусп≥льств≥.

21. ≈тика науковц€.

22. ≈тика науковц€ та њњ роль у творенн≥ ноосфери (за ¬. ¬ернадським).

23. ≤стина, правда, омана в п≥знанн≥ та практичному житт≥.

24. Ќап≥вправда: њњ природа та соц≥альн≥ функц≥њ.

25. “еор≥њ ≥стини: кореспондентська, прагматистська, когерентна, марксистська, постмодерн≥стська.

 

ќр≥Їнтовн≥ в≥домост≥ по тем≥

√носеолог≥€ Ц це ф≥лософське вченн€ про сутн≥сть, меж≥, шл€хи знанн€ ≥ п≥знанн€. «нанн€ Ц в≥дображенн€ людиною об'Їктивноњ д≥йсност≥ у форм≥ факт≥в, у€влень, пон€ть ≥ закон≥в. ѕ≥знанн€ Ц процес отриманн€ знанн€, його пост≥йне поглибленн€, розширенн€, вдосконаленн€ ≥ в≥дтворенн€. ѕ≥знанн€ носить сусп≥льний характер ≥ в≥дображаЇ реальну д≥йсн≥сть не пр€мо, а опосередковано Ц через матер≥ально-практичну д≥€льн≥сть. јле, на в≥дм≥ну в≥д практики, €ка Ї матер≥альною д≥€льн≥стю, п≥знанн€ Ц ≥деальна форма освоЇнн€ св≥ту. —убТЇктом п≥знанн€ виступаЇ безпосередньо не сама св≥дом≥сть, а сусп≥льна людина, що нею над≥лена. ќбТЇктом п≥знанн€ виступаЇ частина обТЇктивноњ д≥йсност≥, що потрапила в коло практично-п≥знавальноњ д≥€льност≥ людини. ќбТЇктом п≥знанн€ може виступати й саме п≥знанн€, мисленн€ людини.

√носеолог≥чн≥ проблеми були властив≥ ф≥лософ≥њ, починаючи в≥д њњ зародженн€, проте пр≥оритетними вони стають у добу Ќового часу. XVI ст. Ц стол≥тт€ в≥дкритт≥в нових св≥т≥в ≥ нових ≥дей, €к≥ спричинили зародженн€ науки. XVI≤ ст. дало св≥ту людей, €к≥ створили науку €к дисципл≥нарне знанн€: √. √ал≥лей, –. ƒекарт, ƒж. Ћокк, •. Ћ€йбн≥ц, ≤. Ќьютон тощо. «авд€ки њхньому ген≥ю гносеолог≥чн≥ проблеми стали самост≥йною цариною досл≥дженн€. ќднак в окрему д≥л€нку ф≥лософ≥њ вони вир≥знилис€ лише наприк≥нц≥ XVIII ст., чому спри€ла ф≥лософ≥€ ≤.  анта.

¬ гносеолог≥њ розр≥зн€ють так≥ концепц≥њ: 1. –ац≥онал≥зм Ц гносеолог≥чна концепц≥€, €ка проголошуЇ розум основною формою ≥ джерелом знань (–. ƒекарт). 2. ≈мп≥ризм Ц гносеолог≥чна позиц≥€, зг≥дно з €кою перевага в науковому п≥знанн≥ надаЇтьс€ чуттЇвому досв≥ду (‘. Ѕекон, ƒж. Ћокк, “. √оббс). 3. —енсуал≥зм Ц напр€м в теор≥њ п≥знанн€, зг≥дно з €ким в≥дчутт€ ≥ сприйн€тт€ Ц основна форма достов≥рного п≥знанн€ (ƒж. Ѕеркл≥).

«алежно в≥д того, €ку позиц≥ю стосовно меж людського п≥знанн€ займав той чи ≥нший мислитель, розр≥зн€ють:

1. √носеолог≥чний оптим≥зм Ц це в≥ра у всесильн≥сть людського п≥знанн€, визнанн€ його необмежених можливостей.

2. √носеолог≥чний скептицизм Ц сумн≥в у можливост≥ достов≥рного п≥знанн€. —кептики вважали, що ≥стинне знанн€ принципово недос€жне.

3. јгностицизм Ц принципове запереченн€ можливост≥ дл€ людини мати достов≥рн≥ знанн€.

‘ренс≥с Ѕекон (1561-1626) проголосив принцип емп≥ризму й розробив ≥ндуктивний метод (що передбачаЇ сходженн€ у процес≥ м≥ркуванн€ в≥д розмањтих ≥ндив≥дуальних, одиничних речей чи факт≥в до теоретичних узагальнень. «а допомогою цього методу можна п≥знати природу. ѕ≥знанню перешкоджають Ђ≥долиї або Ђпримариї розуму, €к≥ панують над людським духом, в≥двод€чи його вб≥к в≥д справжнього п≥знанн€ речей. „отири види ≥дол≥в: ≥доли печери, ≥доли театру, ≥доли площ≥, ≥доли роду. ‘.Ѕекон пропонуЇ три можлив≥ шл€хи п≥знанн€: шл€х павука, шл€х мурашки, шл€х бджоли.

≤стина Ц одна з центральних категор≥й гносеолог≥њ. ≤стина Ц це правильне в≥дображенн€ п≥знаючим субТЇктом обТЇктивноњ д≥йсност≥, що п≥дтверджене практикою. ќсновн≥ характеристики ≥стини: обТЇктивн≥сть, абсолютн≥сть, в≥дносн≥сть, конкретн≥сть, перев≥рка практикою.  ожна ≥стина, оск≥льки дос€гаЇтьс€ субТЇктом, субТЇктивна за формою ≥ обТЇктивна за своњм зм≥стом. ќбТЇктивн≥сть ≥стини пол€гаЇ в тому, що њњ зм≥ст не залежить в≥д св≥домост≥ людини чи сусп≥льства в ц≥лому.

јбсолютна ≥стина означаЇ повне ≥ вичерпне знанн€ про щось. “аке знанн€ може ≥снувати лише в абстракц≥њ. ¬ д≥йсност≥ до абсолютних ≥стин можна в≥днести достов≥рно встановлен≥ факти, дати, под≥њ. “ак≥ ≥стини не несуть п≥знавальноњ ц≥нност≥, њх ще називають в≥чними ≥стинами. јбсолютна ≥стина складаЇтьс€ з суми в≥дносних ≥стин. ¬≥дносна ≥стина Ц правильне, але неповне, одноб≥чне, неточне знанн€ про т≥ чи т≥ €вища та процеси д≥йсност≥. ¬она вказуЇ на обмежен≥сть правильного знанн€ про щось. Ќаприклад, паралел≥ не перес≥каютьс€ (в систем≥ в≥дл≥ку за ≈вкл≥дом), вода кипить при 100 — (на р≥вн≥ мор€) тощо. ” кожн≥й в≥дносн≥й ≥стин≥ Ї елемент абсолютноњ.

≈п≥стемолог≥€ Ц д≥л€нка ф≥лософ≥њ, що вивчаЇ проблеми наукового п≥знанн€ та ≥стинност≥ наукового знанн€ (зокрема, р≥вн≥ та форми наукового п≥знанн€, його можливост≥ та меж≥, а також законом≥рност≥ розвитку наукового знанн€).

Ќаука Ц сфера людськоњ д≥€льност≥, спр€мована на виробництво ≥ теоретичну систематизац≥ю обТЇктивних знань про д≥йсн≥сть. ќснова ц≥Їњ д≥€льност≥: зб≥р факт≥в, њх оновленн€, систематизац≥€, критичний анал≥з та синтез нових знань чи узагальнень. –озр≥зн€ють емп≥ричний та теоретичний р≥вн≥ наукового п≥знанн€.

≈мп≥ричне досл≥дженн€ Ц це такий р≥вень наукового п≥знанн€, зм≥ст €кого головним чином отримано з досв≥ду, ≥з безпосередньоњ взаЇмод≥њ людини з обТЇктивною д≥йсн≥стю.“еоретичний р≥вень наукового п≥знанн€ Ї б≥льш високим ступенем досл≥дженн€ д≥йсност≥, де обТЇкт постаЇ з боку тих його звТ€зк≥в ≥ в≥дношень, €к≥ недоступн≥ безпосередньому чуттЇвому вивченню. Ќа цьому р≥вн≥ створюютьс€ системи знань, теор≥й, у €ких розкриваютьс€ загальн≥ та необх≥дн≥ звТ€зки, формулюютьс€ закони в њх системн≥й Їдност≥ та ц≥л≥сност≥.

‘орми наукового п≥знанн€: факт (факти д≥йсност≥ ≥ факти науки), проблема, г≥потеза, доказ г≥потези, теор≥€.

ћетодЦ шл€х до чогось, спос≥б д≥€льност≥ субТЇкта в будь-€к≥й њњ форм≥. ћетоди можна под≥лити за ступенем узагальненн€ на ф≥лософськ≥, загальнонауков≥ й методи окремих наук. ј також за сферою застосуванн€ Ц на теоретичн≥ (формал≥зац≥€, акс≥оматичний метод, г≥потико-дедуктивний метод) та емп≥ричн≥ (спостереженн€, експеримент, пор≥вн€нн€). –азом з тим ≥снують методи, що притаманн≥ людському п≥знанню в ц≥лому, на основ≥ €ких будуЇтьс€ €к наукове, так ≥ повс€кденне знанн€. ÷≥ методи д≥стали назву загальнолог≥чних ≥ включають в себе три групи метод≥в: 1) сходженн€ в≥д абстрактного до конкретного; ≥сторичний ≥ лог≥чний; системно-структурний; 2) моделюванн€, аналог≥€, пор≥вн€нн€, ≥ндукц≥€, дедукц≥€, анал≥з, абстрагуванн€; 3) опис, вим≥р, експеримент, спостереженн€.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 528 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сли президенты не могут делать этого со своими женами, они делают это со своими странами © »осиф Ѕродский
==> читать все изречени€...

2247 - | 2158 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.012 с.