Рейтинг товару та методика його визначення

Із поняттям «рейтинг товару». пов’язують міру переваги одного виробу чи моделі над іншими за умов реальної експлуатації або використання товару споживачем. Цей показник поєднує показники технічного рівня виробу, якості його виготовлення та ефективності в експлуатації. В основу рейтингу покладено системний підхід до поняття якості продукції та її показників. Як відомо, показники, що характеризують ту чи іншу модель, взаємозв’язані: зміна одного показника негайно впливає на інший. Так, поліпшення функціональних параметрів автомобіля (наприклад, швидкості) можна досягти за рахунок збільшення енерговитрат або матеріаломісткості (маси виробу), збільшення витрат часу на налагоджування та регулювання або зменшення аеродинамічного опору тощо. Об’єктивність досягнутих результатів залежить від показників, узятих за базу для порівняння. Рейтинг товару визначається за формулою:

де Р _т — рейтинг товару; Q_i — відносний показник якості товару; n — кількість показників якості, узятих для оцінювання.

Відносний показник якості товару обчислюється за формулами:

, (1)

або

(2)

де P_i — одиничний показник якості, що оцінюється; P_ib — одиничний показник якості базової моделі.

Формула (1) застосовується для оцінювання тих показників, збільшення яких свідчить про підвищення якості продукції (потужність, продуктивність, ресурс, довговічність). Формула (2) засто­совується для оцінювання співвідношення показників, зменшення яких забезпечує підвищення якості (матеріаломісткості, витра­ти пального, енергії, похибки вимірювань тощо). Отже, для визна­чення рейтингу товару потрібно знайти диференційовану оцінку окремих показників, добуток яких дозволить дати загальну кількіс­ну характеристику перевагам одного виробу над іншими.

65. Нормативні, технічні та економічні параметри конкурентоспроможності товару.

Конкурентоспроможність у найширшому розумінні визначає можливість продажу товару на конкретному ринку в конкретний проміжок часу.

Для створення конкурентоспроможної продукції продуцент повинен максимально точно передбачити властивості й головні показники товару, які й визначатимуть вибір споживача. Такими характеристиками найчастіше вважаються нормативні та технічні параметри, а також ціна придбання та вартість споживання товару.

Нормативні параметри характеризують властивості товару, регламентовані обов’язковими нормами, стандартами і законодавством ринків майбутнього продажу. Це, наприклад, екологічні показники, показники безпеки. Так, для легкового автомобіля екологічними показниками є вміст шкідливих речовин у вихлопних газах бензинових та дизельних двигунів, рівень зовнішнього шуму. Показники безпеки цього виробу регламентуються законодавчими вимогами щодо безпеки конструкції (Правила ЄЕК ООН).

До групи технічних параметрів, використовуваних для оцінювання конкурентоспроможності, зазвичай відносять показники призначення, надійності, а також ергономічні та естетичні показники. Інколи ці параметри умовно визначають як «жорсткі» та «м’які». Найбільш докладно вони регламентуються стандартами систем показників якості окремих видів товарів.

Задовольняючи потреби, покупець витрачає свої гроші як на придбання товару, так і на його використання. Розмір цих витрат формує ціну споживання — витрати, пов’язані з власністю на товар, що обчислюється за формулою:

де Ц_т — ціна товару; Q_i — витрати споживання і -го виду; і — кількість видів затрат за час використання товару; Зв — залишкова вартість товару.

66. Розрахунок нормативних параметрів конкурентоспроможності товару.

Урахування нормативних параметрів для оцінювання конкурентоспроможності забезпечується за допомогою альтернативного методу. Для цього застосовується показник, який має лише два значення: 1 або 0. Якщо товар відповідає нормі (наприклад, вимогам безпеки), цей показник дорівнює 1, а якщо ні — то 0. Груповий показник усієї сукупності нормативних параметрів дорівнює добутку окремих показників кожного з них. Розрахунки виконуються за формулою:

де I_n.p — груповий показник нормативних параметрів;

Q_ni — окремий показник i -го параметра;

n — кількість нормативних параметрів, що підлягають оцінюванню.

Нульове значення цього індексу свідчить про неконкурентноспроможність товару на даному ринку.

67. Методика визначення значущості (ваги) параметрів конкурентоспроможності продукції за технічними та економічними параметрами.

Множинність показників споживчих властивостей товару зумовлює необхідність установлення ієрархії всіх параметрів, які потрібно розглядати. Передусім вивчаються ті властивості, які мають найбільшу значущість (вагу) для споживача. Визначення ваги кожного параметра доручають групі експертів, що спеціально формується на підприємстві. Обов’язковими вимогами до членів таких груп є компетентність, професійний інтерес, діловитість та об’єктивність. Експертні групи найчастіше користуються бальною оцінною системою. Для досягнення достовірних результатів проводиться кілька (залежно від компетентності експертів і представництва групи в цілому) турів опитування. Для попередніх оцінок достатня точність результатів досягається, як правило, уже після двох-трьох турів. Експерти визначають коефіцієнти вагомості параметрів, що оцінюються в балах або в частках одиниці. Для оцінювання застосовується п’яти- десятибальна шкала. Здобуті результати використовуються для визначення середнього арифметичного значення коефіцієнтів вагомості А кожного параметра за формулою:

де n — кількість параметрів товару;

N — кількість експертів;

A_ij — параметри вагомості i -го показника, що визначені j- м експертом.

68. Визначення показника конкурентоспроможності товару за технічними параметрами.

Визначення групового показника, що характеризує відповідність технічних параметрів виробу ринковим потребам, здійснюється за допомогою окремих показників якості з урахуванням ваги кожного з них.

Розрахунки виконуються за формулою:

де I_t — груповий показник за технічними параметрами;

P_i — окремий показник i- го технічного параметра (надійність, потужність, енергомісткість);

Q_i — вага i -го параметра в загальній сукупності;

i — кількість оцінюваних параметрів.

Аналогічні розрахунки здійснюються також щодо товару-конкурента (товару-еталону). Порівняння двох групових показників уможливлює визначення рівня конкурентоспроможності товару щодо товару-конкурента за технічними параметрами. Такі розрахунки виконуються за формулою:

де K_t — показник конкурентоспроможності за технічними параметрами;

— відповідні групові показники технічних параметрів товарів, що порівнюються.

69. Визначення показника конкурентоспроможності товару за економічними параметрами.

Визначення сукупності економічних параметрів нового товару, їх оцінювання та «зважування» потрібно виконувати з такою самою точністю, що й технічних параметрів товару-зразка.

Груповий показник конкурентоспроможності за економічними параметрами обчислюється за формулою:

де I_e.n — груповий показник за економічними параметрами;

Z_i — економічний параметр (витрати на споживання) i -го виду;

Q_i — вага i- го економічного параметра в загальній сукуп­ності.

На підставі загальних методичних положень подається співвідношення групових економічних показників товару, що оцінюється порівняно з товаром-еталоном. Розрахунки виконуються за формулою:

де К_e — показник конкурентоспроможності товару порівняно з еталоном;

— відповідно групові показники економічних параметрів оцінюваного товару та товару-еталону.

70. Інтегральний показник конкурентоспроможності товару.

Інтегральний показник конкурентоспроможності товару визначає міру його привабливості для покупця. Одночасно він є критерієм доцільності виходу фірми на товарні ринки, оскільки інтегрує характеристики продукту, які зорієнтовані на задоволення споживацького (платоспроможного) попиту. Економічний зміст цього показника доводить, що вивчення конкурентоспроможності товару має здійснюватися безперервно, цілеспрямовано і комплексно, з орієнтацією на задоволення потреб споживачів.

Інтегральний показник конкурентоспроможності товару подається формулою:

,

де J_k.t — зведений індекс конкурентоспроможності товару;

K_t — показник конкурентоспроможності за технічними параметрами;

К_e — показник конкурентоспроможності за економічними показниками.

Якщо J_kt більше від 1, виріб, що аналізується, має конкурентні переваги над товаром-еталоном, якщо навпаки — виріб, що аналізується, програє порівняно з товаром-конкурентом.

71. Міжнародні критерії оцінювання конкурентоспроможності товару.

У Франції до найважливіших нецінових факторів конкурентоспроможності відносять:

· Рівень новизни товару,

· Якість його виготовлення,

· Наявність матеріальної бази для поширення інформації про товар,

· Дії зі стимулювання збуту,

· Можливості пристосування товару до вимог цільового ринку,

· Динамізм збуту і можливість швидкого реагування на ринкові досягнення.

Найсуттєвішим, на думку спеціалістів з маркетингу Паризької торговельно – промислової палати, є якість товару, рівень його новизни, швидкість реагування на ринкові зміни, можливість установлення безпосередніх контактів із постачальником.

Англійські спеціалісти пов’язують конкурентоспроможність із вартістю й прибутковістю. Продукція вважається конкурентоспроможною, якщо її ціна, дизайн і якість не поступаються аналогам, що є на ринку. Конкурентоспроможність у цьому разі обчислюється щодо вартості одиниці праці в обробній промисловості країни, які порівнюються. Показником конкурентоспроможності за прибутковістю є відношення всього прибутку компанії до грошових надходжень від зовнішньоекономічної діяльності, тобто норма прибутку. Цей показник буде більший у фірмах з розвиненим експортом.

Швейцарські дослідники вважають, що конкурентоспроможність – це потенційна можливість і реальна здатність компаній проектувати, виготовляти і збувати товари за тих умов, за яких їм доводиться діяти, причому такі товари за ціновими та неціновими чинниками мають бути привабливішими для споживачів, ніж продукція конкурентів.

 

72. Критерії визначення «конкурентоспроможності країни».

Поняття «конкурентоспроможність» має універсальне значення і дедалі більше застосовується не тільки стосовно продукції (послуг) у цілому, а й стосовно окремих фірм і навіть країн. Наприклад, дослідницька організація «Юропієн менеджмент форум» (Швейцарія) визначає конкурентоспроможність країни за десятьма чинниками, кожен з яких оцінюється за багатьма критеріями:

· динамізм економіки (темпи економічного розвитку, стан національної валюти, рівень промислового розвитку, обсяг виробництва найважливіших товарів на душу населення);

· ефективність промислового виробництва (прямі і непрямі витрати на оплату та матеріальне стимулювання робочої сили, рівень плинності кадрів);

· динамізм ринку (рівень активності збутових компаній, обсяг споживчих витрат на душу населення, організація післяпродажного обслуговування, дизайн і якість продукції);

· розвиток фінансової системи (стан фінансів, активність діяльності комерційних банків та ринку цінних паперів);

· стан людських ресурсів (кількість і темп зростання населення та робочої сили, рівень кваліфікації спеціалістів та зайнятості);

· рівень оподаткування та частка державного сектору в національному прибутку держави (загальна спрямованість і зміст економічної політики);

· загальний стан ресурсного забезпечення та інфраструктури;

· стимулювання торговельної діяльності;

· політика держави щодо нововведень (загальний розвиток науково-дослідних робіт, готовність уряду і керівництва фірм до реалізації нових ідей, упровадження нових виробів і виробничих процесів);

· соціально-політичне становище у країні (показники розміру прибутку та його розподілу, трудові відносини у промисловості).

 

28. Головні характеристики ціни на товар

За класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни. Централізовано-фіксовані ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосереджено на підприємствах (в організаціях), що займають монопольне становище на ринку.
Рівень договірних цін формується на засаді домовленості між \ виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується
конкретної партії товару. Вільні ціни — це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб'єктів господарської діяльності.
Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон'юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).
Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до свого статуту. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності.
Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.
Окрему групу цін становлять різноманітні тарифи. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту — це плата за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників і населення. Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв'язку, юридичних, консультаційних та інших різновидів послуг, що надаються фізичним та юридичним особам.
У сучасній практиці господарювання застосовуються також ринкові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки.
Основні види ринкових цін, виокремлюваних без певної класифікаційної ознаки.
1. Ціна базисна — ціна товару з фіксованими в прейскурантах параметрами якості, розміру, хімічного складу
2. Ціна демпінгова — штучно занижена ціна продажу товарів, застосовувана як засіб витиснення конкурентів з ринку
3. Ціна диференційована —ціна, що диференціюється в межах певного району або за іншими ознаками
4. Ціна змінна — ціна, яка встановлюється на вироби з тривалим строком виготовлення
5. Ціна зовнішньоторговельна —ціна на експортні та імпортні товари, рівень якої формується на світовому ринку
6. Ціна зональна — ціна, що відображає географічні умови виробництва чи реалізації продукції
7. Ціна комерційна — ціна на предмети споживання, що реалізуються в комерційних магазинах
8. ціна лімітна — верхня межа рівня ціни, що встановлюється на проектовані вироби
9. Ціна номінальна — ціна товару, зазначена в прейскурантах; біржова котировочна ціна на товар
10. Ціна паритетна — ціна, яка регулює рівень цін на основні види сільськогосподарської продукції
11. Ціна початкова — ціна на пропоновану до продажу на аукціоні партію товару, яка встановлюється його власником
12. Ціна престижна — ціна на унікальний товар або товар, що користується підвищеним попитом
13. Ціна продажна — кінцева ціна, за якою продавець реалізує товар споживачу
14. Ціна разова — ціна на продукцію виробничо-технічного призначення, що її виготовлено за разовим замовленням
15. Ціна СІФ — ціна в зовнішньоторговельній діяльності, що включає вартість товару, транспортні витрати та страхування вантажу.
16. Ціна тверда — ціна, яка встановлюється в момент підписання контракту і не змінюється протягом його дії
17. Ціна фактурна — ціна закупівлі та продажу товару; залежить від умов укладеної угоди між імпортером та експортером
18. Ціна ФОБ— контрактна ціна у зовнішній торгівлі, яка включає вартість товару та всі витрати експортера на доставку в порт відправлення

 

 

29. Різновиди цінової стратегії фірми

В арсеналі маркетингових служб підприємства існує більше п'ятнадцяти варіантів стратегій. Як вже зазначалось, доцільність застосування кожної з них визначається, насамперед, цілями цінової стратегії, а також тим, які орієнтири ціноутворення вибрала фірма:
витрати виробництва та реалізації продукції;
попит споживачів;
цінову політику конкурентів.
Розглянемо варіанти цінових стратегій.
Стратегії ціноутворення, орієнтовані на витрати.
Стратегія високих цін, або стратегія "збирання вершків" — товари спочатку продаються за високими цінами, що значно перевищують ціни на виробництво, а потім фірми поступово знижують їх, пропонуючи товар новим сегментам ринку.
Стратегія характерна для ринкової ситуації, при якій:
продаються товари-новинки, захищені патентами;
попит перевищує пропозицію;
фірма є монополістом на ринку;
низька еластичність попиту — група споживачів, що першою купує товар, менш чутлива до ціни, ніж інші групи;
покупці сприймають високу ціну як свідоцтво високої якості товару;
обмежена конкуренція.
Стратегії, орієнтовані на попит.
Стратегія диференційованих цін передбачає встановлення знижок або надбавок до середнього рівня цін для різних ринків, їх сегментів та споживачів: з урахуванням місцезнаходження ринку, його характеристик, часу здійснення покупок, варіантів товарів та їх модифікацій.
Стратегія диференційованих цін бажана в таких випадках:
ринок легко сегментується;
конкуренти не можуть продавати товари за низькими цінами в тих сегментах, в яких фірма продає товари за високими цінами;
витрати на впровадження політики диференційованих цін перекриваються додатковими надходженнями від їх встановлення;
введення диференційованх цін не суперечить діючому законодавству, а також не викликає у покупців почуття не приязні та образи.

34. Цінова політика проникнення.

Політика проникнення на ринок – вона використовує порівняно низькі ціни, що робить можливим проникнення фірми на нові ринки і створення достатнього попиту. До такої політики вдаються тоді, коли на ринку існує досить високий рівень конкуренції і коли його можна поділити на сегменти, виділити ті з них, де еластичність попиту є високою, а споживачі не сприймають низьку ціну як свідоцтво низької якості товару. Перевагами тут є: наявність реальних можливостей проникнення на ринок і надання конкретних вигод споживачам.

73 Імідж товару та його значення для конкурентоспроможності.

На оцінку товару і рішення покупця його придбати впливають властиві всім людям певні упередження, звички, спосіб мислення. Сукупність стійких думок (інколи суто емоційних, а не професійних) щодо товару створюють його імідж.

Імідж (від англ. imaqe — образ) — це сформоване та постійно підтримуване стійке уявлення покупців про «престижність» товару, послуги, торговельної марки, фірми та її керівництва. В основу іміджу покладаються якісні переваги певного виробу (послуги) над іншим. Це так званий позитивний імідж.

Позитивний імідж є важливим фактором успішної діяльності в різних сферах підприємництва і найчастіше досягається високою якістю продукції, сталістю фінансового стану фірми й відповідною рекламою. Дієвим засобом створення сприятливого іміджу є розвиток інформаційних зв’язків фірми з різними верствами населення, органами місцевого самоврядування, засобами масової інформації, тобто те, що називають «паблік рілейшнз», зв’язок із населенням, з громадкістю. Позитивний імідж товару успішно формує також престижна реклама. До неї належить інституціональна, фірмова або корпоративна реклама.

Отже, імідж продукту, марки, фірми — це позитивна асоціація, що виникає в людини у зв’язку з побаченим, почутим, прочитаним найменуванням продукту, марки, підприємства. Для кожної фірми вельми важливо мати інформацію про рівень довіри споживачів до її товарів, а також про склад покупців.

 

74 Паблік рілейшнз» її призачення та заходи.

Дієвим засобом створення сприятливого іміджу є розвиток інформаційних зв’язків фірми з різними верствами населення, органами місцевого самоврядування, засобами масової інформації, тобто те, що називають «паблік рілейшнз», зв’язок із населенням, з громадкістю. Ця діяльність тісно пов’язана з рекламною роботою, однак здебільшого здійснюється на некомерційних засадах. «Паблік рілейшнз» користується найрізноманітнішими засобами: прес-конференціями, телерепортажами, громадською та доброчинною діяльністю на користь окремих осіб або закладів тієї країни, де є найбільший ринок певного товару або наявні реальні перспективи створення такого ринку.

Ефективними засобами створення того, що називають «пабліситі»(популярність) є проведення різноманітних ювілейних свят, організація щорічних публічних звітів про комерційну діяльність, видання фірмових журналів (бюлетенів). Позитивний імідж товару успішно формує також престижна реклама. До неї належить інституціональна, фірмова або корпоративна реклама.

Престижна реклама висвітлює, як правило, історію, динаміку розвитку продажу, географію експорту, комерційні відомості. Особливо наголошується на наукових досягненнях співробітників фірми, їхній участі в доброчинних та інших заходах. Головна мета престижної реклами полягає у формуванні позитивних емоцій стосовно фірми не тільки потенційних клієнтів, а й широких мас. Для організації зв’язків із громадскістю у великих фірмах створюються спеціальні підрозділи.

 

75 Значення сертифікації для формування та посилення іміджу товару.

Нині, коли вимоги споживачів до якості товарів значно зросли, формуванню та зміцненню «пабліситі» фірми та її продукції дуже сприяє сертифікація, тобто офіційне підтвердження того, що продукція (послуга) відповідає встановленим стандартам або технічним умовам. Підтвердженням відповідності продукції встановленим вимогам є спеціальний документ (сертифікат відповідності) або спеціальна оригінальна символіка, що охороняється законом (знак відповідності). Загальне керівництво системою, організацією та координацією робіт із сертифікації продукції в Україні здійснює Національний орган із сертифікації — Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

76 Визначення інфраструктури ринку товарів та послуг.

У ширшому розумінні інфраструктура — це сукупність організаційно-правових форм, які опосередковують та гармонійно поєднують у завершену цілісність рух матеріальних ресурсів і ділових відносин. Інфраструктура ринкової економіки складається із ринків; товарів та послуг; засобів виробництва; фінансового ринку.

Ринок товарів та послуг базується на розгалуженій мережі товарних бірж, підприємств оптової торгівлі, маркетингових організацій, тобто інфраструктура ринку товарів та послуг — це організаційні, матеріальні та технічні засоби, за допомогою яких товари просуваються від місця безпосереднього виробництва до місця реалізації, нагромаджуються, зберігаються та продаються. Це також певні схеми й структури товаропросування, матеріально–технічна база оптової торгівлі, мережа роздрібних торгових підприємств, торговельно-технологічне обладнання, засоби організації і обліку товаропросування, система торговельних та післяпродажних послуг

77 Критерії класифікації ринків товарів та послуг.

Усі ринки перебувають у тісному зв’язку і взаємозалежності і поділяються на різні субринки і ринкові сегменти за допомогою спеціальних уточнювальних термінів (національний ринок, міжнародний ринок і т. ін.). Будь-який ринок характеризується складною структурою, що класифікується за різними критеріями:

1) залежно від економічного призначення об’єктів ринкових відносин — ринок споживчих товарів і послуг, ринок промислових товарів, ринок ноу-хау, сировинний ринок, ринок цінних паперів і т. ін.

2) залежно від географічного положення — місцевий, національний, світовий;

3) за ступенем обмеження конкуренції — монополістичний, олігополістичний, монопсонічний, вільний, мішаний;

4) за галузями виробництва: — автомобільний, нафтовий, комп’ютерний і т. ін.;

5) за характером продажу — оптовий, роздрібний.

 

78 Основні складові механізму функціонування ринку.

Координація незалежних рішень у ринковій економіці здійснюється з допомогою ринкового механізму. Організувальною силою цього механізму є ціни, які виконують функцію сигналів — інформаторів про умови на ринку для виготовлювачів і споживачів товарів. Тобто саме ціни стають генеральним координатором ринкової економіки. Через них утілюються в життя незліченні індивідуальні економічні рішення. Головною регулювальною та контролювальною силою ринкової економіки виступає конкуренція. Її форми та методи залежать від кількісного співвідношення продавців і покупців.

Конкуренція примушує продуцента виробляти саме ті вироби, які бажає придбати споживач, та ще й за низькими цінами. Для окремого товару конкуренція набирає вигляду конкурентності ринку. Для кожної фірми конкурентність ринку — це міра її можливостей впливати на умови реалізації власної продукції. Що менше окремі фірми впливають на ринок своєї продукції, то конкурентнішим він є.

 

79 Вади сучасної ринкової економіки.

Сучасна ринкова економіка має і переваги і вади.

Найбільш очевидними негативними явищами, що притаманні сучасному ринку, можна вважати:

· брак внутрішніх стимулів до збереження непоновлюваних ресурсів;

· малоефективний механізм охорони довкілля;

· ігнорування потенційно негативних наслідків окремих господарських рішень;

· брак юридичних гарантій щодо прав на працю та дохід, а також щодо обов’язкового перерозподілу прибутків. За словами відомого американського економіста П. Самуельсона, ринкова система постійно відтворює значну майнову нерівність;

· нестабільність розвитку, наявність рецесійних та інфляційних процесів.

 

80 Переваги сучасної ринкової економіки.

Сучасна ринкова економіка має і переваги і вади. До найсуттєвіших переваг відомі сучасні економісти відносять:

· ефективність розподілу ресурсів;

· можливість плідної діяльності за умов обмеженого інформаційного забезпечення;

· гнучкість і високу адаптивність до мінливості ринкових умов;

· оптимальне використання результатів науково-технічної революції;

· свободу вибору і дій споживачів і підприємців;

· здатність до задоволення різноманітних потреб, постійного підвищення якості товарів та послуг.

 

81 Характерні особливості сучасного ринку товарів та послуг.

Відмітні особливості сучасної ринкової значною мірою є похідними від своєрідної «споживацької» спрямованості цього етапу науково-технічної революції. Саме внаслідок такої спрямованості сучасний ринок товарів та послуг характеризується:

· насиченістю товарами масового виробництва, орієнтуванням на задоволення потреб певних груп покупців;

· гнучким і високоадаптивним виробництвом, здатним задовольняти найрізноманітніші та складні потреби споживачів. Наприклад, щороку на ринок радіоапаратури надходить понад 700 но­вих моделей та модифікацій;

· постійною підтримкою конкурентоспроможності товару вна­слідок його модифікування, підвищення якості та зменшення собівартості.

 

 

82 Головні тенденції змін форм підприємницької діяльності сучасного ринку.

На сучасному ринку добре помітна тенденція до зміни форм підприємницької діяльності. Крім великих корпорацій у ринковій економіці Заходу багато важить малий бізнес. Це пояснюється тим, великі підприємства з комерційних та інших причин часто не здатні задовольнити безмежно широку гаму мінливих людських потреб. Виникають так звані економічні ніші, тобто ділянки суспільного виробництва, які не цікавлять великі підприємства. Натоміть малі підприємства гнучко та мобільно реагують на швид­ку зміну запитів споживачів, необхідність упровадження нових технологій, забезпечують більш ефективне використання творчо­го потенціалу окремої особистості. Саме тому в економіці промислово розвинутих країн 50—60 % внутрішнього валового продукту становлять на малі та середні підприємства. Головними і обо­в’язковими заходами державної підтримки малого підприємництва в розвинутих країнах вважаються законодавча база; сукуп­ність спеціальних державних інституціональних структур; розвинута мережа організацій забезпечувальної інфраструктури; фінансово-кредитна політика.

Значного поширення у сформованому та розвинутому ринку набув ефективний спосіб ведення бізнесу під загальною наз­вою — франчайзинг.

Франчайзинг — один із найефективніших способів розвитку фірм, які досягли успіху в бізнесі та бажають його подальшого розвитку. Водночас франчайзинг — найліпша можливість щодо організації надійного власного бізнесу дрібним підприємцем. За правилами франчайзингу, головна, най­частіше велика або відома фірма, укладає договір з невеликими підприємствами чи приватною особою про надання права реалізації продукції або послуг із відповідною торговельною маркою.

Отже, розвинуте мале підприємництво на сучасному етапі вважається унікальним і ефективним інструментом у створенні прогресуючої економіки, яка здатна забезпечити високий рівень та якість життя людей.

 

83 Потреби людини та суспільства, їх класифікація.

Потреба — запит, який набрав специфічної форми залежно від культурного рівня та особистих якостей (характеру) людини.

Як правило, під потребою розуміють прагнення до будь-чого з метою підтримання нормальних умов життя і функціонування людини (групи людей, суспільства). Цей специфічний стан виникає внаслідок існування людини як біологічної особи, що одночасно є елементом суспільної системи і взаємодіє із зовнішнім оточенням (суспільством і природою). Ф. Котлер визначає потребу як стан відчутного базового незадоволення, що пов’язане з умовами існування.

Спільним для всієї різноманітності потреб є їх прямий і опосередкований зв’язок з економічним розвитком суспільства.

Загалом усю сукупність потреб можна поділяти на дві групи: потреби суспільства і особисті потреби. Потреби суспільства визначаються необхідністю забезпечення його функціонування та розвитку. До них належать виробничі потреби; потреби в держав­ному управлінні; потреби в забезпеченні конституційних гарантій для кожного члена суспільства; потреби в обороні країни та охороні довкілля. Особисті потреби виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності людини. Усі потреби у процесі існування проходять чотири етапи: зародження, зростання, стабілізацію, згасання.

Стосовно індивіда потреби можна поділити на первинні та вторинні; позитивні та негативні; відкриті та латентні (приховані, потайні); усвідомлені та неусвідомлені.

Первинні потреби визначаються біологічною природою людини, і тому межі їх задоволення можуть бути точно окреслені. Вторинні потреби є похідними і пов’язані із соціальним, культурним і духовним розвитком особистості.

На думку американського науковця А. Маслоу, усі потреби поділяються на п’ять груп, які створюють так звану піраміду. Першу з них складають фізіологічні потреби — голод, спрага, секс. Ці потреби пов’язуються із самою можливістю виживання людини, і тому вони вважаються базисними. До другої відносять потреби в безпеці та впевненості в майбутньому. Такі потреби реалізуються через страхування, колективні договори, наявність житла, роботи, забезпечення в разі хвороби. До третього ступеня належать соціальні (громадські) потреби, що здебільшого задовольняються членством у клубах, асоціаціях, громадських об’єднан­нях. З четвертим рівнем зв’язують потреби в шані та повазі, які ототожнюються із почесними званнями та відзнаками, успіхами у просуванні на службі, блискучою кар’єрою. На верхівці умовної піраміди опинилися потреби у самовираженні особистості через мистецтво, індивідуальний розвиток, ідеали, культуру тощо.

 

84 Цінності людини та їх класифікація.

Поряд із потребами маркетологи повинні у своїй практичній діяльності зважати також і на цінності людини, що тісно пов’язані з першими, але існують на більш реалістичному рівні.

Цінності — інтелектуальне втілення глибинних особистих, суспільних та інстуціональних потреб людини.

До людських цінностей належать повага до себе; безпека; нормаль­ні взаємовідносини з оточенням; почуття важливості досягнутого; задоволення собою; повага до себе з боку інших; почуття належності до авторитетної соціальної групи (наприклад бути студентом); позитивний емоційний стан — радість (задоволеність), приємне схвилювання. На думку професора А. Ф. Павленка, цінності визначаються культурою суспільства, організації, а та­кож окремої людини. Вони завжди існують у вигляді відповідних систем.