Поняття галузі права міжнародних організацій та її джерела 7 страница

— здійснюється виведення окупаційних військ;

— передаються карти мінних полів для їхнього тралення і знищення мін;

— наступає політична і матеріальна відповідальність винної держави і кримінальної відповідальності головних воєнних злочинців;

— приймаються гарантії для недопущення війни в майбутньому (денацифікація, розділ військових флотів переможених держав, повна або часткова демілітаризація переможених держав).

Для нейтральних держав — припиняється стан нейтралітету у війні; а для всіх інших держав, що не воюють, — ліквідується необхідність дотримання режиму зон ведення війни, відновлюються безпека міжнародної морської і повітряної навігації у Світовому океані, відбувається репатріація їхніх громадян, інтернованих у ході війни, і т.п.

 

Питання 115. Класифікації територій (простору)ь за їх правовим режимом

Територія у міжнародному праві у широкому розумінні — це простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряним простором, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.

Таким чином, термін "територія" використовується в міжнародному праві для позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого від інших просторів певними межами, і такого, що має визначений юридичний статус (наприклад, статус державної території) і відповідний йому правовий режим.

Поняття "правовий статус" і "правовий режим" використовуються в якості критерію для юридичної класифікації території. Під правовим статусом території слід розуміти її базисну правову характеристику, визначення ЇЇ основної приналежності відповідно до міжнародно-правової класифікації територій. Правовий режим виступає у виді визнаних у міжнародному праві й у законодавстві держав специфічних рис і характеристик певної території, що в сукупності визначають і обумовлюють певний, відмінний від інших, порядок її використання.

З погляду правового режиму території можна поділити на такі види:

- державна територія - це простір, у межах якого певна держава здійснює свою верховну владу, свій суверенітет;

- міжнародна територія - це простір за межами державних територій, який не належить жодній окремій державі, а перебуває у спільному користуванні світового співтовариства і його правовий режим визначається виключно міжнародним правом. На міжнародну територію не поширюється суверенітет якоїсь держави, вона відкрита для використання всіма державами відповідно до норм міжнародного права. До таких територій можна віднести Антарктику, відкрите море і повітряний простір над ним, дно морів і океанів за межами національної юрисдикції (міжнародний район морського дна), комічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла.

Юридичний статус цих територій визначається в багатосторонніх міжнародно-правових актах і міжнародній доктрині як територія загального користування або загальна спадщина людства.

Іноді окрім конвенційних (договірних) норм міжнародного права статус таких просторів визначається також додатково угодами між суміжними державами. Наприклад правовий статус Антарктики - у Договорі про Антарктику 1959 року;

- територія зі змішаним правовим режимом - це територія, на якій діють одночасно норми міжнародного права і національного законодавства прибережних держав. Наприклад континентальний шельф, міжнародні ріки, протоки і канали, економічна зона як території зі змішаним режимом не входять до складу державних територій, однак прибережні держави в цих просторах мають визначені суверенні права, зафіксовані національним законодавством і міжнародними договорами - на розвідку і розробку ресурсів цих територій тощо. Відповідно до міжнародних норм за іншими державами зберігаються певні права на вільне судноплавство, прокладання кабелю і трубопроводів, наукове дослідження. Обсяг таких прав закріплено у Конвенції про континентальний шельф 1958 р., Конвенції з морського права 1982 р. У межах цих прав кожна держава приймає свої закони і правила, що регулюють такі види діяльності.

Континентальний шельф - вирівняна частина підводного краю материків, що прилягають до берегів, суші і характеризуються спільною з нею геологічною будовою, зовнішній кордон біля 200 морських миль від берега.

Міжнародні ріки, міжнародні протоки, що перекриваються територіальними водами прибережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій прибережних держав.

Виключна економічна зона це район, який знаходиться за межами територіального моря і який прилягає до нього.

Отже, міжнародно-правова особливість цього виду території полягає втому, що вона не перебуває під суверенітетом держав і не входить до складу державної території;

- території з особливим міжнародним режимом - це демілітаризовані і нейтральні зони, зони миру (у разі їх встановлення). Виділення таких територій має суто функціональний характер з метою визначення ступеня їхньої мілітаризації. До складу цих територій можуть входити державні території або державні, міжнародні території і території зі змішаним режимом одночасно: наприклад, архіпелаг Шпіцберген, Аландські острови, Панамський і Суецький канали, Місяць та інші небесні тіла.

 

Питання №116. Державна територія: поняття, складові частини. Правові підстави та способи територіальних змін

Державна територія - це частина земної кулі, що належить певній державі на законних підставах, у межах якої вона здійснює суверенітет. З одного боку, державна територія виступає як об'єкт права власності, а з іншого боку - вона визначає просторову межу державної влади.

Державна територія є матеріальною базою існування відповідної держави і на неї поширюється її територіальне верховенство. Правовий режим таких територій визначається насамперед національним законодавством кожної держави, а також двосторонніми чи багатосторонніми угодами (договірне проходження державного кордону, визначення прикордонного режиму і т.д.).

У Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (ст. 13 Конституції 1996 р.). Отже, передбачене право народу на володіння, користування і розпорядження як самою територією, так і всіма її природними ресурсами і багатствами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнародного співробітництва держав. Як об'єкт права власності державна територія може бути предметом цивільно-правових угод: купівлі-продажу, міни, дарування, оренди тощо.

Загалом державі належить виключне право володіння, користування і розпорядження відповідною територією і ресурсами, що знаходились на ній.

Згідно з принципом верховенства права держава є незалежною у здійсненні на своїй території законодавчої, виконавчої та судової влади. Вона самостійно визначає свій адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць. На підставі територіального верховенства держава може встановити відповідний правопорядок, що дає змогу використовувати у своїх інтересах як саму територію, так і її матеріальні компоненти. Однак кожна держава може безперешкодно використовувати свою територію доти, поки не порушує прав інших суб'єктів міжнародного права і не завдає їм шкоди.

Межі дії територіального верховенства кожної держави обмежуються її державними кордонами. Правда, у ряді випадків держави вправі здійснювати свою юрисдикцію стосовно осіб і дій, вчинених за межами своєї території.

Сучасне міжнародне право забороняє зловживання територіальним верховенством. У якості таких зловживань розцінюються: підготовка і засилання збройних формувань на територію іншої держави; перенос морського, річкового і повітряного забруднення на територію іншої держави; пропаганда війни і расизму, розпал ненависті до народів сусідніх держав; неприйняття заходів для припинення злочинів, наслідки яких поширюються або можуть поширюватися на територію іншої держави, та ін.

Державну територію утворює: сухопутна територія (уся суша, розташована в межах кордонів даної держави, острови, квазі-державна територія); водна територія (усі водойми, розташовані на сухопутній території і частині вод морів і океанів, що примикають до берегів - територіальне море, внутрішні води, морські води, у тому числі води держав-архіпелагів; води портів, води заток), повітряна територія (весь повітряний простір заввишки 100-110 км, розташований над сухопутною і водною поверхнями); надра (простори під сухопутною і водною територіями, що простягаються до глибин, технічно доступних геологічному вивченню й освоєнню).

Острівні території або анклави характеризують окреме розташування частин сухопутної території. Острів, відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. - це природно утворений простір суші, оточений водою, що знаходиться вище рівня води під час приливу (ч. 1 статті 121). За законодавством України острови, що належать Україні (зокрема, острів Зміїний, розташований у Чорному морі), мають територіальні води, економічну зону і континентальний шельф.

Анклав - частина території однієї держави, оточена зі всіх боків сухопутною територією іншої держави і яка не має морського берега. Анклав складає невід'ємну частину території тієї держави, якій належить. Відомі анклави: на території Швейцарії розташовані анклави Бюзінген (ФРН) і Кампіоне-д'Італія (Італія), на території Нідерландів - Барле-Нассау, Барле-Хорті (Бельгія).

Якщо частина території однієї держави відрізана частково сухопутною територією і частково морською територією іншої держави, вона розглядається в якості напіванклава, оскільки є морський берег, до якого можливий доступ із боку моря (наприклад, Калінінград і Калінінградська область Росії, що мають вихід до Балтійського моря; іспанські території Сеута і Мелілья, оточені територією Марокко, але які мають вихід до Середземного моря).

Умовною державною (квазі-державною) територією прийнято вважати морські, повітряні, космічні кораблі, що знаходяться поза межами державної території у відкритому морі і повітряному просторі та несуть прапор або знак якоїсь держави, трубопроводи, інші спорудження й устаткування (бурові установки, кабелі, штучні острови і т.п.), а також дипломатичні представництва держави за кордоном, космічні об'єкти. Така територія деякими авторами іноді іменується "плавучою", "літаючою", "космічною" та іншими територіями.

У міжнародному праві розрізняють демілітаризовані і нейтралізовані території. Демілітаризована територія - це така частина державної території, у відношенні якої дана держава прийняла міжнародне зобов'язання скоротити або не мати в її межах військових укріплень і споруд, визначених видів озброєнь і збройних сил. Такі території створюються на основі міжнародних угод (договорів) між заінтересованими державами з метою забезпечення взаємної міжнародної безпеки.

Цілком демілітаризовані на підставі міжнародних угод Місяць та інші небесні тіла; заходи для часткової демілітаризації Суецького каналу були передбачені Константинопольською конвенцією 1888 року; у Кореї в зв'язку з укладанням перемир'я в 1953 році була утворена демілітаризована зона вздовж 38-ї паралелі, що розділяє КНДР і Південну Корею.

Демілітаризація території нерідко супроводжується її нейтралізацією. Нейтралізована територія - поняття більш широке, що передбачає встановлення міжнародними угодами такого статусу території, при якому забороняється її використання в якості театру воєнних дій або в якості бази для ведення воєнних дій в інших районах світу.

Нейтралізація частини державної території не накладає на державу зобов'язання бути нейтральною у процесі ведення воєнних дій, але при цьому з театру воєнних дій повинна бути виключена нейтральна територія. Прикладом такої території є Магелланова протока, що за договором між Аргентиною і Чилі від 1881 року оголошена "нейтралізованою назавжди". Договором між США і Панамою 1997 року Панамський канал оголошений "постійно нейтральним". Нейтралізація Антарктики випливає з Вашингтонського договору 1959 року, де закріплено, що Антарктика використовується винятково в мирних цілях і в її межах забороняються будь-які заходи воєнного характеру.

Особливою формою нейтралізації є оголошення постійного нейтралітету держави — договірного (гарантованого) чи декларативного (негарантованого). Від постійного нейтралітету слід відрізняти нейтралітет у період ведення воєнних дій, при якому держава, що не воює, заявляє про свою неучасть у воєнному конфлікті на стороні будь-якої з воюючих держав.

 

Сучасне міжнародне право проголошує принципи непорушності кордонів і територіальної цілісності, що, у свою чергу, забороняють насильницьку зміну державної території. Територія держави недоторканна і не може бути об'єктом військової окупації або інших примусових дій. Не визнаються ніякі територіальні придбання чи інші вигоди, отримані в результаті застосування сили чи погрози силою.

Територія держави може змінюватися, внаслідок:

поділу існуючої держави, виходу частини території зі складу держави, об'єднання двох або декількох держав;

національно-визвольної боротьби і реалізації права на самовизначення;

обміну державними територіями за згодою сторін (так, за Угодою 1954 р. СРСР та Іран обмінялися ділянками своєї території);

застосування заходів відповідальності за агресію (наприклад, відторгнення Пруссії від Німеччини в 1945 р. і передача Східної Пруссії Польщі та СРСР);

цесії — укладення відповідного договору стосовно території.

У XX ст. значну роль відігравав принцип самовизначення народів. Його реалізація призвела до масштабних територіальних змін, в результаті яких на політичній карті світу з'явилось безліч нових держав. З огляду на це міжнародне право допускає правомірні способи зміни державної території.

Правомірними способами територіальних змін є:

1. Цесія - це передача частини території однієї держави іншій на підставі договору між ними (поступка території). Вона, як правило, вимагає компенсації в грошовій чи в іншій формі.

2. Плебісцит - це всенародне голосування з питання державної приналежності певній території. Голосування може проводитися як на основі внутрішньодержавного акта, так і відповідно до міжнародного договору. Плебісцит проводиться частіше для вирішення територіальних питань, а референдум - для прийняття, відміни чи внесення змін у закони, Конституції.

3. Ад'юдикація — підстава територіальних змін, яка передбачає взаємну згоду держав сторін спору, згідно з якою вони звертаються до міжнародних судових або арбітражних органів, чиї рішення

обов'язкові для сторін (Міжнародний суд ООН).

Неправомірними способами територіальних змін визначають:

дебеляцію - завоювання, захоплення територій за допомогою сили в результаті збройних конфліктів;

анексію - загарбання, насильницьке приєднання державою території, яка належить іншій державі або народу, грубе порушення норм міжнародного права.

 

Питання №117. Державні кордони

Д ержавні кордони - це фактичні чи уявні лінії на сухопутному, водному, повітряному просторі та в надрах, які визначають межі дії державного суверенітету, поширення територіального верховенства держави. Вони відділяють територію однієї держави від іншої, визначають межі державної території з усіма ресурсами, що є матеріальною умовою існування суспільства.

Ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" 1991 р. містить таке визначення державного кордону: "Державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, яка проходить по цій лінії, що визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору". Це визначення загалом відповідає тлумаченню державних кордонів у доктрині міжнародного права.

Чітке розмежування територій держав, що межують, дає можливість уникнути багатьох конфліктів між державами. Сучасне міжнародне право забороняє односторонні, а тим більше насильницькі дії зі зміни кордонів. Кордони між суміжними державами зазвичай визначаються договорами між ними.

Розрізняють сухопутні, водні і повітряні кордони державної території. Сухопутні кордони держави - це лінії, що відокремлюють сухопутну територію однієї держави від суміжної території іншої держави. Як правило, державні кордони на суші проводяться з урахуванням географічних особливостей місцевості. Такими особливостями можуть бути гори, ріки, озера і т.п.

У міжнародній практиці відомі орографічні, геометричні та географічні державні кордони.

Орографічний державний кордон - це лінія, проведена по природних рубежах з урахуванням рельєфу місцевості, головним чином по гірському вододілу і руслах прикордонних рік.

Геометричний державний кордон - це пряма лінія, яка з'єднує дві визначені на місцевості точки державного кордону і перетинає місцевість без урахування її рельєфу (минаючи, як правило, населені пункти).

Географічний державний кордон - це лінія, що проходить через визначені географічні координати і збігається іноді з тією чи іншою паралеллю або меридіаном. Такі кордони часто трапляються в Африці та Америці.

Водні державні кордони поділяють на річкові, озерні, кордони інших водойм і морські. Зокрема, річкові кордони встановлюються за домовленістю між суміжними державами, але частіше по тальвегу - лінії найбільших глибин судноплавної ріки, посередині головного фарватеру або посередині несудноплавної ріки. Озерні кордони і кордони інших водойм встановлюються, як правило, по прямій лінії, що з'єднує виходи кордону до берегів озера або іншого водоймища. Морські кордони держави утворюються зовнішніми межами територіальних вод держави або лінією розмежування територіальних вод суміжних чи протилежних держав. Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. кожна держава має право встановлювати ширину своїх територіальних вод у межах 12 морських миль. Це передбачено і Законом України " Про державний кордон України ", який також допускає, що в деяких випадках інша ширина територіального моря України може бути встановлена міжнародними договорами України, а за відсутності договорів - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Крім договірних кордонів, закріплених у міждержавних договорах, існують і так звані історично сформовані кордони. Головною їх особливістю є те, що вони тривалий час визнавалися суміжними державами. Це робить історично сформований кордон юридично обов'язковим для обох держав.

За міжнародним правом, процес встановлення кордону складається з двох стадій: а) делімітації; б) демаркації.

Делімітація кордону (від лат. delimito - встановлюю) — це договірне визначення лінії проходження державного кордону, яке здійснюється за допомогою крупно-масштабних карт, в яких повністю визначені населені пункти, рельєф, гідрогеографія та інші особливості місцевості. У ході делімітації договірні держави складають (по карті, без проведення робіт на місцевості) опис проходження лінії кордону, що може бути окремою статтею у самому договорі або в додатку до нього. Встановлена в такий спосіб лінія кордону наноситься на карту, яка додається до договору. Делімітація є підставою для проведення наступного етапу визначення кордону - проведення його на місцевості.

Демаркація кордону (франц. Demarcation - розмежування) - проведення державного кордону на місцевості з позначенням її спеціальними прикордонними знаками відповідно до договору про делімітацію кордонів, до якого додаються карти і описи. Демаркація здійснюється на підставі документів про делімітацію кордону. Виконується топографічна зйомка або аерофотозйомка місцевості, на підставі чого складається великомасштабна топографічна карта прикордонної смуги, встановлюються прикордонні знаки і визначаються їхні координати. Документи демаркації набувають чинності після затвердження їх відповідно до законодавства договірних сторін.

Питання демаркації вирішує Державна комісія суміжних держав. Вона визначає лінію проходження кордонів на конкретних ділянках місцевості, складає протокол-опис кордону, що демаркується, карту з його позначенням і протокол на кожний прикордонний знак.

При делімітації-і демаркації кордонів, як правило, враховуються особливості місцевості. Державний кордон на морі утворює лінія зовнішньої межі територіальних вод. На несудноплавних річках кордон проводиться по середині річки, а судноплавні розмежовуються по головному форватеру - безпечна ділянка судноплавства. Однак за згодою між сусідніми державами кордон може проходити по одному з берегів річки. На прикордонних озерах така лінія проходить по середині озера чи по прямій лінії, що з'єднує виходи сухопутного кордону до берегів озера.

Згідно з міжнародно-правовим принципом недоторканності державних кордонів суміжні держави встановлюють певний режим взаємного кордону. Цей режим державного кордону визначається сукупністю міжнародно-правових і внутрішньодержавних норм.

Для України, наприклад, національні норми, що регулюють режим державного кордону, містяться в Законі України "Про державний кордон України". У ст. 8 цього закону режим державного кордону визначається як "порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден та військових кораблів у територіальному морі і внутрішніх водах України, іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України і перебування в них, утримання державного кордону України, проведення різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України".

 

Питання №118. Правовий режим міжнародних рік

Міжнародні ріки в міжнародному праві - це ріки, що протікають по територіях чи розділяють територію двох або більше держав і використовуються для різних потреб за згодою між цими державами. їх поділяють на такі види: багатонаціональні, міжнародні, прикордонні.

Багатонаціональними прийнято вважати ріки, що не мають безпосереднього з'єднання з морем, несудноплавні або судноплавні лише для каботажного плавання між пунктами прибережних держав, і в їх використанні заінтересовані виключно прибережні держави.

Каботаж - це судноплавство поблизу берегів, уздовж узбережжя (між протоками однієї держави); флот прибережного плавання.

Міжнародними називаються ріки, що мають судноплавне з'єднання з морем. Через географічні особливості їх використовують для міжнародного судноплавства як прибережні, так і інші держави відповідно до встановленого міжнародно-правового режиму. Хоча міжнародні ріки або їхні частини входять до складу території відповідної держави і знаходяться під її суверенітетом, їх правовий режим регулюється як національним законодавством, так і міжнародними договорами прибережних держав.

До прикордонних належать ріки, що є природним кордоном між двома або кількома державами.

Угодами встановлена свобода судноплавства міжнародними ріками іноземних невоєнних суден будь-яких держав. Іноземні судна зобов'язані дотримуватись встановлених прибережними державами і міжнародними угодами правил плавання. Плавання міжнародними ріками іноземних військових кораблів неприбережних держав у більшості випадків заборонено.

Протоки відіграють важливу роль у міжнародному мореплавстві, створенні єдиної системи морських шляхів. Це природний морський прохід, що з'єднує райони одного моря або моря й океани між собою.

Конвенція ООН з морського права 1982 р. встановила такі види проток, які використовуються для міжнародного судноплавства:

- протоки між одною частиною відкритого моря або економічної зони, де будь-які судна користуються правом безперешкодного транзитного проходу з метою безперервного і швидкого проходу або прольоту через протоку;

- протоки між островом і континентальною частиною прибережної держави, у яких застосовується право мирного проходу для транзиту і заходу в територіальні і внутрішні води;

—протоки між одним районом відкритого моря і територіальним морем держави, у яких також застосовується право мирного проходу;

- протоки, правовий режим яких регулюється спеціальними міжнародними угодами (Чорноморські протоки, Балтійські протоки і т.д.).

Держави, що межують з міжнародною протокою, вправі в рамках, передбачених міжнародними угодами, регулювати транзитний і мирний прохід суден і літальних апаратів через протоку.

 

Питання 119. Правовий режим міжнародних каналів

Міжнародні канали - це штучні водні шляхи, що знаходяться під суверенітетом держав, територію яких вони перетинають, і використовувані для міжнародного судноплавства відповідно до принципів і норм міжнародного права, в тому числі міжнародних договорів, що відносяться до кожного каналу, а також національним законодавством держави, на території якої вони знаходяться.

В даний час такими штучними шляхами, що мають значення для міжнародного судноплавства, є Суецький, Панамський і Кільський канали. Їх особливістю є те, що вони прокладені по території держав, тобто в межах дії державного суверенітету. Володіючи суверенітетом над міжнародним каналом, держава може здати його в оренду, надати певні права на управління ним державі-орендарю, припинити договір оренди, надати концесію на канал і анулювати її достроково. При цьому не повинен порушуватися міжнародно-правовий режим каналів, закріплений у міжнародних договорах, в основі яких лежить принцип свободи проходу через такі канали судів усіх країн.

дним з перших каналів, які отримали міжнародно-правовий статус, вважається Суецький канал, який розташований на території Єгипту і перебуває під його суверенітетом. Він з'єднує Середземне море з Червоним. Довжина каналу становить 163 км. Був відкритий для судноплавства в 1869 р. До 1957 р. управління та експлуатація каналу здійснювалися Загальної компанією морського Суецького каналу, найбільшим акціонером якої була Великобританія.

іжнародно-правовий режим каналу визначається Константинопольської конвенцією щодо забезпечення вільного плавання по Суецькому каналу від 29 жовтня 1888 [83] та законодавчими актами Єгипту.

Правовий режим каналу полягає в наступному. Канал в мирний і воєнний час завжди вільний і відкритий для всіх торговельних і військових судів, незалежно від прапора. Держави зобов'язуються не порушувати свободи користування каналом як у воєнний, так і в мирний час, а також не порушувати недоторканність каналу, його матеріальну частину, установи, споруди і роботи. Конвенція забороняє встановлювати блокаду. Забороняються також військові дії як в каналі і його вхідних портах, так і на відстані 3 морських миль від цих портів навіть у тому випадку, якщо Єгипет стане однією з воюючих сторін. Конвенція передбачає заборону будівництва іноземними державами військових баз в зоні каналу.

Відповідно до Конвенції Єгипет може вживати заходів щодо забезпечення безпеки та підтримання громадського порядку.

З 19 липня 1957 р., після націоналізації Єгиптом в 1956 р. названої вище компанії, управління каналом і його експлуатація здійснюються Адміністрацією Суецького каналу. Вона видає спеціальні правила плавання по каналу. Правилами передбачається, зокрема, що для проходу по каналу Адміністрації заздалегідь повідомляються назву і національна приналежність судна, список екіпажу і пасажирів (для невійськових суден). Для проходу військових кораблів необхідно завчасно, не менше ніж за 10 днів до передбачуваного проходу по каналу надіслати повідомлення до МЗС Єгипту.

При проході через канал всі торгові і військові судна зобов'язані дотримуватися технічні правила і вказівки Адміністрації, що стосуються підтримки свободи судноплавства і безпеки плавання по каналу. Для торгових суден передбачається обов'язкова лоцманська проводка.

Панамський канал проходить по території Панами і з'єднує Атлантичний і Тихий океани. Його довжина - 81,6 км. Був відкритий для плавання в 1914 р. Його правовий режим визначався до 1977 р. договором, укладеним США з Панамою в 1903 р. Формально в договорі визнавалося, що суверенітет над зоною Панамського каналу належить Панамі. Фактично ж Договір 1903 позбавляв Панаму права здійснювати свій суверенітет над зоною каналу, так як управління каналом і його експлуатація перебували повністю в руках адміністрації США.

Говорячи про режим Панамського каналу, слід сказати про те, що в Договорі 1903 передбачалося, що канал назавжди залишиться нейтралізованим і відкритим для проходу через нього торгових суден і військових кораблів усіх держав. Згідно з Договором, з проходять через канал судів не стягуються жодні інші збори, крім зборів за користування каналом. США придбали за Договором право зводити в зоні каналу свої укріплення і тримати збройні сили в цілях його захисту. Фактично СШ ^ перетворили зону Панамського каналу у військово-стратегічну базу.

У 1977 р. в результаті тривалих переговорів між СШ ^ і Панамою були укладені Договір про Панамський канал [32] і Договір про постійний нейтралітет та експлуатацію каналу [33]. Договір про Панамський канал був розрахований на перехідний період (до кінця 1999 р.), протягом якого влада США зобов'язувалися передати Панамі всі права на управління каналом і його експлуатацію.