Людність епох мезоліту, неоліту – бронзи значною мірою зберегла духовні здобутки попередньої епохи і розвинула культуру далі.
Приблизно до 12 тис. років до н.е. палеоліт в Україні переходить в епоху мезоліту. Найсуттєвішим здобутком епохи мезоліту було винайдення лука і стріли, що поліпшило якість полювання та дало змогу створювати запаси їжі. Мисливство стало провідною галуззю господарства. Лук і стріли використовувалися при індивідуальному й облавному полюванні. На Волині і Прикарпатті полювали головним чином на північних оленів, а в степовій зоні України – на биків-турів, диких коней, свиней та інших тварин. Значно вдосконалилася техніка виготовлення кам’яних знарядь праці, що зробило їх більш спеціалізованими. Крім того, був зроблений крок до скотарства. Людина приручила собаку – першу домашню тварину. В різних регіонах Землі було одомашнено свиню, вівцю, козу, корову, як про це свідчать археологічні матеріали, знайдені на численних мезолітичних стоянках в Україні та інших країнах світу.
Найцікавіші з них Журавська стоянка на Чернігівщині, Кирилівська у Києві, Гребеники на Одещині, Фатьма-Коба і Мурзак-Коба в Криму. У Прикарпатті і Подністров'ї також виділяються кілька культурних мезолітичних типів, зокрема Кунін, Вороців-Старуня, Камениця-Баранне, вивчення яких щойно розпочалося.
Розквіт родоплемінного ладу припадає на добу неоліту, який почався в Україні приблизно 7 тис. років тому, оскільки сприятливі екологія, клімат і родючі землі створювали ідеальні умови для розвитку господарства.
Велике значення для розвитку продуктивних сил первісного суспільства мало зародження землеробства і тваринництва, що сприяло виникнення суспільного поділу праці.
Перший великий суспільний поділ праці – виділення пастуших племен – значно підвищив продуктивність праці і створив можливості для виробництва додаткового продукту й розвитку обміну.
Другий великий суспільний поділ праці – виділення ремесла – сприяв подальшому вдосконаленню та підвищенню її продуктивності. Нові знаряддя праці (мотика, плуг) були розраховані не на колективне, а на індивідуальне використання. Почали використовувати індивідуальну працю, на основі якої поступово виникли приватна власність і приватне господарство, що зумовило майнову нерівність і експлуатацію. Першою формою експлуатації була експлуатація рабів, яких брали у полон під час міжплемінних сутичок, війн. Згодом, у зв’язку із зростанням майнової нерівності, на рабів почали перетворювати не лише полонених, а й своїх сородичів, які потрапляли в боргову залежність.
Утворення родоплемінного ладу сприяло розвиткові не лише матеріальної культури, а й духовного життя первісної людини. Значних успіхів було досягнено в розвитку мислення, мови, мистецтва, основ прикладних знань та елементів ідеологічних уявлень.
Мислення й мова виникли одночасно, адже цілком зрозуміло, що свідомо виготовлені найпростіші знаряддя праці ознаменували виникнення найпростіших уявлень, а вони, в сою чергу, мали передаватися або від одного члена колективу іншому або як сума набутого досвіду переходити до наступного покоління. Отже, поряд з появою найпростіших уявлень виникло й найпростіша форма передавання інформації – звукові сигнали.
Найбільшого розвитку матеріальна і духовна культура в умовах первісного ладу досягла в період неоліту. Саме в цей час поліпшилась техніка виготовлення знарядь праці з каменю. Усі вони оброблялись способами шліфування і полірування, а також пиляння і свердлування, що давало змогу людині з більшим успіхом, ніж раніше, надавати каменю необхідної форми.
Новим видом господарства стало прядіння. Воно спонукало до винайдення першого колеса (яке, можливо, було прообразом колеса в транспорті) – прясла, що слугувало за маховичок і важок для веретена. Разом із прядінням виникло і ткацтво, внаслідок чого було створено ще один штучний продукт – тканина. З появою ткацтва в Північному Причорномор'ї з'явився й перший ткацький верстат. Виникнення цих нових виробництв (прядіння, ткацтва, землеробства, скотарства) зумовило появу уявлень про нитку долі та пов’язаних з нею божественних ткаль-мойр, чи парок, про нитку як основу Всесвіту, про тканину як Всесвіт.
Найважливішою рисою неоліту вважають утвердження різних галузей відтворюючого господарства. Йдеться про поширення землеробства і тваринництва. Ці два величезних досягнення первісної економіки часто називають «неолітичною революцією». В духовній культурі це відбилося в поширенні уявлень, пов’язаних з культом тваринної та людської народжуваності. Такими символами родючості були статуетки жінок і тварин (Трипільська культура, Кам'яна Могила та ін.).
Прискореними темпами неолітична культура розвивалася на Близькому Сході. Саме там виникли землеробство і скотарство. У V тис. До н.е. (ранній неоліт) на Близькому Сході почали виготовляти знаряддя праці з міді. На початку ІІІ тис. до н.е. у Дворіччі із цегли сирцю будували не лише житло, а й громадські споруди, палаци, храми, зрошувальні системи. Крім того, було винайдено гончарний круг і колісний транспорт.
У V – VІ тис. до н.е. землеробські племена розвиненого неоліту населяли також Єгипет. Обробка каменю ретушшю досягає тут неперевершеної майстерності. З'являється вишукана кераміка з чудовим кольоровим розписом. Масово виробляються з міді різноманітні зручні у використанні знаряддя праці.
Європа в епоху неоліту розвивалася під впливом Близького Сходу і Єгипту, звідки, певно, до Європи потрапили багато видів культурних рослин, ряд свійських тварин. Розвиток математичних знань зумовив появу перших лічильних пристроїв – спочатку в'язки соломи або купки камінців, потім шнурів з вузликами чи нанизаними на них черепашками. Зародження географічних знань привело до створення перших карт – позначення маршрутів, нанесених на кору дерева або шкіру. В неоліті набула розвитку піктографія, за допомогою якої робили різні записи.
Близькою за типом господарства до культури лінійно- стрічкової кераміки була поширена в України Трипільська культура (назву дано за першим місцем її виявлення біля с. Трипілля поблизу Києва), яка була відкрита ще наприкінці ХІХ ст.. В. Хвойкою. На сьогодні в межах України та Молдови відомі сотні трипільських поселень.
Трипільські племена займали величезний простір Східної Європи від Слобідської України до Словаччини і Румунії, від Чернігівщини до Чорного моря і Балканського півострова. Трипільське селище складалося з десятків будинків, розміщених по колу. Свої будинки – одно-або двоповерхові – трипільці споруджували з глини на дерев'яному каркасі. Вони мали прямокутну форму розміром від 20 до 150 м2. Будинки мали округлі вікна, двосхилий дах, піч з лежанкою, комору, жертовник і місце для роботи. Фасад у приміщенні фарбували у жовтий або червоний колір. Забудову поселень здійснювали по колу, із загоном для худоби в центрі (Володимирівка). На поселенні Майданецьке (Черкащина) площею 300-400 га будинки стояли десятьма концентричними колами, розділеними радіальними вулицями; зафіксовано близько 2 тис. жител. Такі самі поселення-гіганти, що їх умовно називають «протомістами», знайдено й поблизу сіл Доброводи й Талянки (Черкаська обл..). В мистецтві вживали улюблені червоні й чорні фарби. Трипільці мали культи (бугая, кози, гадюки) і язичницькі обряди. У килимарстві, гончарстві, вишиванках, писанках використовували геометричні та рослинні орнаменти, які були поширені в неолітичну епоху в Україні. Одним з найкращих проявів матеріального та культурного розвитку трипільців було їхнє керамічне виробництво. Посуд поділяли на дві великі групи: кухонний та столовий. Кухонний (простий за формами) виготовляли з глини з домішкою товчених черепків або черепашки; орнамент складався з окремих наліпив на шийці. Столовий – більш вишуканий – з відмуленої глини. Типи – найрізноманітніші: горщики, миски, глечики, накривки та ін.. Орнамент переважно спірально - меандровий. Серед орнаментальних схем трапляються зображення тварин і людей.
Значного розвитку у трипільців набула пластика. Вони виліплювали з глини жіночі статуетки, фігурки тварин, моделі жител тощо. Разом із керамікою ці чудові вироби образотворчого мистецтва є яскравою етнографічною ознакою трипільської спільноти.
Знаряддя праці виготовляли в основному з каменю, кістки, рогу. Металевих виробів було ще мало. Проте вони свідчать, що трипільці займалися куванням міді, імпортованої з Близького Сходу, а згодом – ливарством її та срібла. Важливо зазначити, що господарство трипільських племен було високорозвиненим. Його основою були землеробство й скотарство. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, овес, розводили велику та дрібну рогату худобу, коней, свиней. Крім того, займалися полюванням та рибальством.
Могутня Трипільська культура мала широкі зв’язки з культурами Малої Азії, Східної Європи, Кавказу і особливо з найпоширенішою і найвпливовішою тоді Егейською, або Кріто-Мікенською, культурою, яка постала близько 6000 років до н.е. в басейні Середземного моря. Егейська культура, як перша європейська і разом з тим світова, мала значний вплив на Трипільську, про що свідчить схожість у господарстві, житло будуванні, побуті, кераміці, віруванні тощо. Отже, територія України ще за часів неоліту була поєднана з могутньою культурою, яка була не відокремленою, а пов’язаною з іншими культурами Європи, Західної Азії і яка входить як ланка до того ланцюга, що пов'язує в єдине ціле тодішній культурний світ.
В антропологічному плані, як свідчать багато дослідників Трипільської культури, серед носіїв її переважав середземноморський тип вузьколицих людей. У північних районах території, зайнятої трипільцями, серед останніх зустрічаються також європеоїди, близькі до місцевого дніпро-донецького населення Подніпров'я.
Враховуючи зміст, роль і значення Трипільської культури в історії України і світу, вважаємо, що український народ є безпосереднім і закономірним спадкоємцем культурного надбання трипільців, оскільки вони є прямими предками українців, як переконливо стверджував В. Хвойко. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю Пра - України, про що яскраво засвідчило урочисте відзначення 100-річчя відкриття Трипільської культури. Цілий ряд елементів Трипільської культури – система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, побут, приготування страв, одяг, характер орнаментальних мотивів розмальованої кераміки, весільна й поховальна обрядовість, вірування тощо – стали органічною належністю культури українського народу.
Саме з часів неоліту бере свій початок міфологія. Яскравим її прикладом є міфи про священний шлюб, репрезентовані, зокрема, широко знаними міфами про шлюби Зевса з богинями. Він обрав ці шлюби у вигляді змія, дракона, бика. В Україні ці сюжети втілені в трипільських жіночих статуетках – або обвитих тілом змія-дракона, або таких, що сидять на бикоподібних крісельцях. Знайдені такі композиції, що зображують у символічній формі і шлюби, в Малій Азії і Подунав'ї. Символіка священного шлюбу була практично всеосяжною. У давніх індоєвропейців і семітів обряд цього шлюбу виконувався представниками вищої знаті на початку астрономічної весни й символізував відродження Всесвіту та часу в акті єднання неба і Землі, Сонця і Місяця. Ідея такого шлюбу збереглася до наших днів у фольклорі слов'ян та інших етнічних груп. Але найкраще її зафіксовано у священному шлюбі діви Марії на Благовіщення, яке вважається днем весняного рівнодення, та в народженні (відповідно до терміну) Ісуса Христа саме на Різдво в день зимового сонцестояння.
Отже, можемо зробити висновок, що матеріальна і духовна культура індоєвропейців, і в тому числі предків українців, на землях України в епоху неоліту розвивалася відповідно до нової соціально-економічної ситуації, позначеної розвитком землеробства і звідси поступовим переходом племен до осілого способу життя. Підвищення культури землеробства спричинило розвиток ремесел, що, в свою чергу, сприяло розвою ужиткового мистецтва. В цей же час вперше з'явилися зразки усної народної творчості. Таким чином, культура неоліту стала вагомим періодом становлення східноєвропейської культури.
