Київська Русь та Галицько-Волинська держава. найстаріших жителів не було на віче, і йому потім розповіли, що люди хотять здатися печенігам

найстаріших жителів не було на віче, і йому потім розповіли, що люди хотять здатися печенігам. Мудрий старик порадив почекати три дні. Він велів зварити з вівсяної і пшеничної муки кисіль і спустити його в діжках у криницю. В другу криницю в такий же спосіб опустили медовий розчин. Після цього запросили печенізьких послів, які вже розраховували на капітуляцію міста. Жителі Білгорода в присутності печенігів діставали ситну їжу з криниць і спокійно споживали її. Цим вони доводили своїм ворогам, що для них невичерпну силу продовольства приховує їхня земля. Посли самі покуштували киселю й'медової сиги і віднесли своєму князеві, доповівши про все, що вони бачили у місті. Печенізький князь визнав дальшу боротьбу марною і наказав зняти облогу. Жителі Білгорода торжествували свою перемогу.

Ці легендарні оповідання, безсумнівно, складені на основі історичних сюжетів південноруської народної творчості. В них відображено погляд народу на свою героїчну історію. В багатьох інших повістях літописець також подав історичні події в світлі народних уявлень. Подібні літописні оповідання про мудрість, кмітливість і героїзм народу не лише викликали у читача інтерес до історичного минулого, а й виховували почуття любові й патріотизму до своєї Вітчизни. Вони були

палким закликом до справедливої боротьби з кочівниками.

Слідом за повістями, в яких відображено часи виникнення і розвитку древньоруської держави ІХ-Х століть, її боротьбу з зовніш­німи ворогами, в «Повісті» знайшла висвітлення й доба роз­квіту культури XI ст., часів князювання Ярослава Мудрого та його трьох синів — Ізяслава, Святослава й Всеволода.

Початковий звід літопису закінчується на 1093 р. З цього часу печерський чорноризець Нестор не лише доповнив попередній звід «Повістей», а й

продовжив його на підставі власних спостережень і даних живих свідків історичних подій. Свідченням цього є повісті про міжусобиці синів Ярослава, напади половців на руські міста, зокрема на Київ, спустошення ними Печерського монастиря (1096 р. - Лавр, літ.), про з'їзд князів у Любечі, осліплення Василька, з'їзди у Вітичеві та біля Долобського озера.

В оповіданні про договір князів на з'їзді Долобського озера літописець навів патріотичну промову Володимира Всеволодовича Мономаха дружині Святополка Ізяславовича: «Дивно мені дружно, що ви коней шкодуєте тих, якими орете. Чому ж ви того не добачаєте — як тільки смерд почне орати, половчанин, приїхавши, вдарить смерда стрілою, а кобилу його забере, а в село в'їхавши, забере жінку його і дітей, і все майно візьме, то ви коней шкодуєте, а чому ж ви не жалієте смерда. І ніхто йому заперечити був не в силі». В «Повістях», починаючи з 90-х років XI ст., подається ціла героїчна епопея боротьби Русі з половцями. Душею цих подій, захисником руської землі у літописця виступає Володимир Мономах. Літописець, автор і складач «Повісті минулих літ» Сільвестр, ігумен Видубецького монастиря, патронованого переяславськими князями Мономаховичами, виявився яскравим прихильником та ідейною опорою цих князів. Він доклав усіх зусиль щоб показати з усією тенденційною догідливістю свого улюбленця князя Володимира Всеволодовича Мономаха.

У 1116 р., на догоду київському князю, Сільвестр піддав літопис новій переробці й редагуванню. Він вмістив у літопису наведену вище промову Володимира Мономаха на Долобському з'їзді князів у 1103 р. і справедливо зробив його натхненником об'єднавчих тенденцій, які найбільше проявлялися в Києві. Володимир Мономах показаний у літопису нової доробки як найвидатніший державний і культурний діяч. Ймовірно, що саме у Видубецькому монастирі, в одну з редакцій «Повісті минулих літ» було внесено відоме «Повчання» Володимира Мономаха. Після редакції Сільвестра «Повість минулих літ» набула вигляду цілісного закінченого твору давньої Русі. Вона являє собою визначну пам'ятку староруського письменства та взагалі одну з важливих і цікавих пам'яток нашої давньої вітчизняної культури, в тому числі староруської історіографії та літератури.

Майже вся література Київської держави в період її розквіту, особливо в часи Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, пронизана

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України