КИЇВСЬКА РУСЬ ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА В ІСТОРИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
•Деякі питання зародження історичних знань на Русі в ХІ-ХІІ століттях • Літописи ХІ-ХП століть та їх місце в історіографії України • Галицько-Волинський літопис • Проблема виникнення Київської Русі у вітчизняній та зарубіжній літературі • Дискусії навколо питань державно-політичного розвитку Київської Русі
• Деякі питання зародження історичних знань на Русі в ХІ-ХІІ століттях. У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східно-слов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи — Русь. Роль її історичного ядра відігравало Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. У зв'язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі. Широко вживаються також назви Давньоруська держава, Київська держава, Давня Русь.
Охоплюючи величезну територію — від Балтики й Північного Льодовитого океану до Чорного моря, від Волги до Карпат, - Русь
становила собою історично важливу контактну зону між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це й зумовило її швидке входження до загальноєвропейського історико-культурного процесу.
Про нову могутню державу одночасно заговорили в різних частинах Старого Світу. Повідомлення арабських та візантійських авторів, згадки у скандинавських сагах та французських епічних творах показують Русь як велику країну, яка посідає важливе місце в системі європейських політичних й економічних контактів. За словами арабського історика, географа та мандрівника X ст. Аль-Масуді, руси «утворюють великий народ». Перлина західноєвропейського середньовічного епосу «Пісня про Роланда» засвідчує участь руських дружин у війні проти Карла Великого. Візантійський автор Нікіта Хоніат наголошував, що «християнський» руський народ урятував імперію від навали половців.
Одночасно з міжнародним визнанням на Русі зростало й зміцнювалося усвідомлення своєї належності до світової історії. Не випадково на монетах Володимира Святославича великий князь зображувався так само, як візантійський імператор. Визначний церковно-політичний діяч Русі першої половини XI ст. митрополит Іларіон писав, що князі «не вь худь бо и невьдомь земли владьічьствоваша, а нь в Руськь, яже ведома и сльїшиша всьми четьірми концами земли».
Київській Русі належить особливе місце в історії Східної Європи - аналогічне тому, котре посідала імперія Карла Великого в історії Західної. Завершення в Подніпров'ї державотворчих процесів позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнослов'янських племен, що поступово складалися в єдину народність. В її основі лежали спільна територія, єдина мова, своєрідна культура, відносно тісні внутрішні економічні зв'язки. Упродовж всього періоду існування Давньоруської держави руська етнічна спільність розвивалася шляхом консолідації, хоч і зберігала при цьому етнографічні регіональні особливості.
Велике історичне значення мала Київська Русь і для багатьох неслов'янських народів. її досягнення в галузі суспільно-політичного, економічного, культурного розвитку ставали надбанням литви, естів, латишів, карелів, весі, мері, муроми, мордви, тюркських кочових племен
Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України
