Історіографія давньої історії України. О.О.Шахматова активізувала дискусію навколо порушеної проблеми й тим самим стимулювала її подальше вивчення

О.О.Шахматова активізувала дискусію навколо порушеної проблеми й тим самим стимулювала її подальше вивчення.

Одна з останніх теорій слов'янської прабатьківщини була висунута у 60-х рр. XX ст. відомим польським істориком і лінгвістом Г.Ловмянським. її суть: у результаті асиміляції прийшлою індоєвро­пейською людністю північної групи староєвропейців сформувалися германські народи, а південної, що мала назву «венеди» — слов'яни та балти. Відокремившись від балтів у середині І тис. до н.е. слов'яни зберегли етнічну назву староєвропейців.

Ідеї Г. Ловмянського розвиває і певною мірою модифікує польський історик В.Гензель. На його думку, балто-слов'яни вже у II тис. до н.е. займали територію між Дніпром і Віслою. На початку І тис. до н.е. південні балто-слов'яни (предки слов'ян) заселили територію між Віслою й Одрою та асимілювали місцевих мешканців - венедів-іллірійців. Так склалися праслов'яни.

Для розуміння проблеми етногенезу слов'янства надзвичайну цінність становлять писемні джерела, а саме, повідомлення готського історика VI ст. Йордана про те, що слов'янські угруповання, відомі в його час під різними назвами, в давнину об'єднувалися під одним спільним іменем - «венеди». Найдавніша в Європі згадка про цей етнонім, котра міститься в листах римського історика Помпонія Мелли (І ст. до н.е.), дійшла до нас через праці також римського історика, географа й природознавця початку І ст. н.е. Плінія Старшого. Помпоній Мелла пише, що римський проконсул у Галлії отримав у дар від германців двох «індів» (віндів), прибитих штормом до германських берегів на Балтійському узбережжі. Більшість учених тлумачать це повідомлення як свідчення проживання венедів-слов'ян на берегах Балтики вже в І ст. до н.е. Більш конкретними вважаються відомості Плінія Старшого, який, описуючи народи Прибалтики, згадує сарматів, венедів, гіррів. Ці дані відносяться до 5 р. н.е. і спираються на матеріали експедиції римського флоту в гирло Вісли, подані римським істориком Філемоном. Ці відомості істотно доповнює римський історик другої половини І ст. н.е. Тацит. У його праці «Германія» наводиться конкретний опис не лише території венедів, а й кількох важливих рис їхнього життя і побуту. Так, на відміну від сарматів венеди-слов'яни будують домівки, а отже є осілим землеробським народом. Вони добрі воїни, мають на

озброєнні щити, проводять активні воєнні дії проти сусідів. Ще одна згадка про слов'ян, уже під їхньою власною назвою (хоча й дещо перекрученою), міститься в «Географії» ученого з Олександрії Птолемея (89-167 рр.). Крім племен, що проживали на південь від венедів, цей автор називає народи, які розселилися від Прибалтики далеко на схід: галіндів, сидинів, ставанів, аланів. Назви «ставани» та «слов'яни» були ідентифіковані багатьма дослідниками, починаючи ще від М.В.Ломоносова й В.М.Татищева.

Про нашу землю найстарші відомості належать грекам і арабам. Коли перші чисто описові і торкаються лише самої території, то арабські - вже чимало говорять про населення. У IX - X ст. араби були дуже культурним народом, їхні купці багато їздили по різних землях і тому на той час вважалися першими географами в світі.

Майже всі арабські письменники ясно відрізняють слов'ян від «Руси», при чім головним містом слов'ян вважають Київ, який називають «Куяб». Про самий народ кажуть, що він займається хліборобством та почасти скотарством, є суворим і войовничим.

«Як у них родиться син, - пише Ібн-Даст у X ст., він бере голий меч, кладе перед новонародженим і каже:

- Не залишаю тобі в спадщину ніякого майна, матимеш тільки те, що здобудеш цим мечем...

Міст у них велике число і живуть вони просторо».

Аль-Масуді, письменник 20-50 рр. X ст. подає не тільки географічні відомості, але також поділ слов'ян на племена та їх особливості. Про слов'ян говорить що «вони поділяються на багато народів і деякі з них християни, є поміж ними також погани і ті, що поклоняються сонцю». Окремо від цих народів згадує «русів». У другому місці, оповідаючи про «поган в країні хозарського царя», пише, що деякі племена з них є «славяни і русини». Кажучи про слов'ян, зауважує: «Вище ми вже оповідали про короля, котрому в минулі часи підлягали інші (решта) їх королів, себто про Маджака—короля Валинани (Волиняки або Поляне)—нарід, котрий є одним з основних (корінь зі слов'янських корінів) славянських народів, вони поважаються поміж їхніми народами, і мали перевагу поміж ними. Але потім пішло розєднання поміж їхніми народами, лад їх був порушений, вони прийшли до занепаду (поділилися) і кожне племя вибрало собі короля, як то ми вже казали про їх королів, з причин, які оповідати було б занадто довго».

Про «Русь» автор говорить таке:

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України