Конституція РСФСР 1918 р. - перша конституція Радянської держави. Рішення про підготовку першої радянської Конституції було прийнято на ІІІ Всеросійському з'їзді Рад у січні 1918 р..По конституції 1918 року ВЦИК був вищим законодавчим, розпорядницьким і контролюючим органом Російської Соціалістичної Федеративної республіки. Конституція чітко установлює відповідальність СНК перед З'їздом Рад і Вциком, а наркомів перед СНК і Вциком.
Звання народного комісара належало винятково членам СНК, що відає загальними справами РСФСР і ніяким іншим представникам Радянської влади як у центрі так і на місцях привласнено бути не могло. Це положення в Конституції обмовляється окремою статтею. Виборче право.
Правом обирати і бути обраними в Ради користалися не залежно від підлоги, раси, національності, віросповідання, осілості, яким до дня голосування виповнилося 18 років громадяни РСФСР, що:
а) добували засобу до життя продуктивним і суспільно корисною працею, а також обличчя, зайняті домашнім господарством, що забезпечує для перших можливість продуктивної праці, якось: робітники та службовці усіх видів і категорій, зайняті в промисловості, торгівлі, сільському господарстві й ін., селяни і козаки-хлібороби, що не користаються найманою працею з метою витягу прибутку
б) солдати Радянської Армії і флоту
в) громадяни, перераховані вище, але частково втратили працездатність
Спеціально обговорено, що місцеві Ради можуть знижувати виборчий вік, а так само те, що активне і пасивне виборче право надається в деяких випадках і громадянам іноземних держав.
Перераховані вище громадяни не можуть обирати і бути обраними, якщо вони прибігають до найманої праці з метою витягу прибутку, живуть на нетрудовий доход, є приватними торговцями, ченцями, духовними служителями церков і релігійних культів, а також злочинці, душевно хворі й інші обличчя.
Вибори повинні вироблятися в присутності виборчої комісії і представника місцевої Ради відповідно до сталих звичаїв у дні, установлювані місцевими Радами. Про хід і про результат виборів складався протокол за підписом членів виборчої комісії і представника місцевих Рад. Докладний порядок виробництва виборів, а дорівнює участь у них професійних і інших організацій визначався місцевими Радами відповідно до інструкції Вцика.
Перша конституція Росії виявилася законом, що закріплює тоталітаризм, безконтрольність державної влади, тобто антиконституційним по суті. Однак з погляду формальної Конституційний закон 1918р. безумовно, мав всі ознаки Основного: він був затверджений виборним органом влади; проголосив республіканську форму правління, федеративне державний устрій (п.1 глави 1 розділ ІІ); установив порядок формування представницьких органів влади через виборчу систему (розділ ІV). За працюючими вперше були закріплені деякі політичні й соціально-економічні права (розділ 5), рівність у правах незалежно від раси й національності. Цей Закон, безсумнівно, виконував установчу функцію, тому що вводив або санкціонував нові інститути влади: систему Рад, структуру й компетенцію уряду, державні символи й ін. У ньому були зафіксовані принципово інша, чим колись, система влади й нові підстави її відносин з опозиційними силами. Із цього погляду можна вважати, що Конституція РСФСР 1918р. виконувала й свою політичну функцію.
В основу даного документа, як і режиму, що йому відповідав, була покладена теорія насильства, диктатури, у сутності заперечливу ідею права.
Соціальна функція виявилася покрученої в не меншій мері. З одного боку, нова влада в главу кута ставила саме працюючої людини, залучаючи його до політичного життя, ставлячи завдання ліквідувати безграмотність, прагнучи зжити соціальний паразитизм. можливість представити у владі різні соціальні інтереси; навпроти, вона узаконила тоталітарну владу, що нав'язувала суспільству єдино можливий шлях розвитку. Виправдуючи прямі репресії, класову ворожнечу, Конституція виконувала антисоціальну функцію, розділяючи населення на "своїх" і "ворогів".
В області міжнародної політики нова влада відповідно до Конституції 1918 р. поводилася не менш суперечливо. З одного боку, ставилися, здавалися б, досить розумні завдання - досягнення "демократичного миру трудящих без анексій і контрибуцій на основі вільного самовизначення націй", проголошення повної незалежності Фінляндії й волі самовизначення Вірменії (п.4, 6 глави 3 розділ ІІ). З іншого боку - виправдувалися явно неправові дії в області міжнародного спілкування: анулювання позик, розрив таємних договорів, розрив "з варварською політикою буржуазної цивілізації" (п."г" глави 2, п.4, 6 глави 3 розділу ІІ), тобто відмова від наступності не тільки у внутрішньої, але й у зовнішній політиці. Тут доречно помітити, що саме розвиток вітчизняного конституційного законодавства в XX ст. показав важливість розробки й використання інституту наступності з метою збереження правового простору в умовах переходу суспільства від однієї соціально-політичної системи до іншої.
