Реорганізація поліції та армії в Росії у другій половині ХІХ століття

Реорганізація армії та тюремної системи були складовою реформування державного і суспільного ладу другої половини XIX ст.

Реорганізація збройних сил країни - військова реформа-з усією гостротою постала в другій половині XIX ст. До проведення військових реформ російська армія в мирний і воєнний час за чисельністю була майже однаковою (понад 1 млн вояків). Рядовий склад комплектувався через виконання рекрутської повинності податними станами: селянами й міщанами (привілейовані стани від рекрутської повинності були звільнені). Управління армією було децентралізованим: частина її підкорялася безпосередньо цареві, частина - військовому міністрові, а гвардійські гренадерські корпуси - особливому головнокомандувачеві, одному із членів імператорського дому.

Першим законодавчим актом про перетворення в армії стало Положення з охорони військової дисципліни і дисциплінарних стягнень (1863 р.), що лягло в основу Дисциплінарного статуту (1869 р.). Положення вимагало суворого дотримання дисципліни та встановлювало обов'язок для солдатів і офіцерів брати участь у боротьбі з порушенням суспільного спокою. Провини й недогляди солдат і офіцерів підлягали покаранню відповідно до ретельно розробленої системи дисциплінарних стягнень. Зберігалися розходження в покараннях для солдатів і офіцерів. Для рядових було збережено тілесні покарання різками. Обер-офіцери за здійснення провин піддавалися товариському судові офіцерів, дворянського за складом.

Із 1864 р. по 1869 р. було здійснено реформу системи організації військ (розподіл за родами й визначення тактичних одиниць, в яких передбачався за штатами мирного часу вузький контингент, і ширший за рахунок резервістів - за штатами воєнного часу) та перебудова управління армією (військовому міністерству були підлеглі всі галузі військового управління і всі роди військ). Усю територію Російської імперії було переділено на 15 військових округів, у кожному з яких створювалися військово-окружна рада на чолі з начальником округу, штаб і управління (артилерійське, інженерне, інтендантське й військово-медичне). Українські губернії увійшли до складу трьох округів - Київського, Одеського, Харківського (у 80-х роках його було ліквідовано). Водночас з округами утворювались інші органи місцевого військового управління. У кожній губернії та повіті було засновано управління військового начальника.

Головне питання реорганізації збройних сил - всестанова військова повинність, яка запроваджувалася для осіб, котрі досягли 21-річного віку, - було вирішено Статутом про військову повинність (1874 р.). У піхоті було встановлено 6-річний термін служби з подальшим зарахуванням на дев'ять років у запас. У флоті служба тривала сім років (із зарахуванням у запас на три роки). На дійсну службу визначалися не всі покликані в армію, а лише ті, на кого випав жереб. Інші зараховувалися в ополчення. Від військової служби цілком звільнялися священнослужителі християнських віросповідань.

Перебудова системи тюремних органів царським урядом розпочалась у пореформений період, коли ліквідували арештантські роти й боргові тюрми. Відбувався процес централізації тюремних установ: у складі Міністерства внутрішніх справ створено Головне тюремне управління (1879 р.), в підпорядкування якого перейшли всі місця позбавлення волі. Дещо пізніше це управління було передане у підпорядкування Міністерству юстиції. Систему установ цього управління утворювали: тюрми, арештантські відділення, покірні будинки, безстрокова каторга, попереднє ув'язнення, пересильні тюрми, військові тюрми, окремі тюрми для неспроможних боржників і для військополонених тощо. Для здійснення керівництва місцевими тюрмами засновано відповідні губернські інспекції (1880 р.). Зросло значення каторги (найвища міра покарання в Російській імперії). Поряд із старими каторгами й тюрмами виникали нові (о. Сахалін, Якутія).

Стан тюрем, як і раніше, залишався дуже бідним. Засудженим жінкам у царській тюрмі загрожував замах на їхню статеву незалежність. (Особливий наказ (1886 р.) на о. Сахалін визначав порядок роздання ув'язнених жінок неодруженим чиновникам). Підлітки перебували в тюрмах разом із дорослими. Політичні в'язні тримались окремо від кримінальних. Засуджені за державні злочини зосереджувалися в окремих камерах. їм обов'язково голили головуй заковували в кайдани. Політичні в'язні мали право читати книжки "лише серйозного і наукового змісту", а газети й журнали - тільки річної давності. їм заборонялося мати свої самодіяльні організації, вибирати старосту тощо.

Режим у місцях позбавлення волі не був позбавлений численних пережитків феодалізму і не мав належної регламентації: зберігався середньовічний звичай таврування каторжан (до 1863 р.) й покарання жінок різками (до 1893 р.). Різними були умови утримання в'язнів (залежали від станової належності). Згідно зі Статутом про утримання під сторожею (1890 р.), особи вищих і нижчих станів тримались окремо. Використовувати на господарських роботах дозволялося тільки в'язнів із селян чи міщан. В'язнів залучали до малокваліфікованих видів робіт - плетення виробів із ниток, соломи, виготовлення кошиків із дроту тощо.