Державна дума — представницька установа в Росії (1906— 1917). Встановлена Маніфестом 17 жовтня 1905 р. Розглядала законопроекти, які потім обговорювалися в Державній раді і затверджувалися царем. Вибори багатоступеневі за 4 нерівноправними куріями (землевласницька, міська, селянська, робітнича). Половина населення (жінки, студенти, військовослужбовці) не мала виборчих прав.
Державна дума обиралася на п'ять років і могла бути розпущена царем у будь-який час. Маніфест від 17 жовтня 1905 р. вніс зміни у положення про вибори Державної думи. У обранні виборників міських виборчих зборів мали право брати участь особи, що проживали у даній місцевості неменше одного року і платили державні та квартирні податки, промислові податки; власники нерухомого майна; особи, що отримували пенсію, окрім робітників та ін.
Маніфест від 17 жовтня 1905 р. проголошував різноманітні свободи: недоторканість особи, свободу слова, совісті, зборів і спілок. Маніфестом від 20 лютого 1906 р. створювалася Державна рада, яка складалася із представників духовенства, дворянства, торговців, промисловців і науковців. Законопроект, прийнятий Державною думою і Державною радою, набував сили закону, якщо його підписував імператор. Хоча царський указ від 23 квітня 1906 р. підкреслював, що імператорові належала верховна самодержавна влада, все ж можна сказати, що в Росії формувалася конституційна монархія.
Жовтневий Маніфест уперше в історії Росії проголосив заснування парламенту. Справді царський Маніфест установлював «як непорушне правило, щоб жодний закон не міг набути сили без схвалення Державною думою, і щоб обранцям народу забезпечувалася можливість справжньої участі у нагляді за закономірністю дій поставлених від Нас властей». За Маніфестом від 17 жовтня 1917 р. Державна дума була постійно діючим органом, який мав суттєве право в галузі законодавства й управління. Маніфест визначав залучення до участі в Думі деяких класів населення, які раніше були позбавлені виборчих прав.
Державна дума обирала зі свого середовища Голову Державної думи та двох його товаришів (які виконували в разі необхідності обов'язки Голови) строком на 1 рік (після чого вони могли обиратися знову), а також на 5 років секретаря Думи та його товаришів для завідування канцелярією Думи, Обрані особи становили президію з питань, що стосувалися діяльності Думи. Державна дума могла створювати зі свого середовища комісії і відділи для попереднього розроблення питань, законопроектів та інших справ. Постанови Державної думи з усіх названих питань були остаточними.
Державна дума працювала сесійно. Засідання відкривав, закривав і робив перерви Голова Думи. Він же керував засіданнями, голосуванням і дебатами, пильнував за додержанням порядку під час засідання, міг зупинити порушника, позбавити його слова тощо. Для кворуму Думи вимагалася присутність у ній не менше третини усього її складу. Якщо засідання не могло відбутися внаслідок неповного складу, то за вимогою міністра, який вніс питання на розгляд, призначалося його слухання вдруге на засіданні не пізніше як через два тижні у засіданні, яке вважалося дійсним незалежно від кількості присутніх у залі засідань Державної думи.
Засідання Думи були публічними. Закритими для публіки вони оголошувалися або самою Думою, або за розпорядженням Голови Думи внаслідок заяви міністра, який вніс питання на розгляд про те, що воно не підлягає розголошенню у державних інтересах. Усі справи в Думі, у тому числі й пов'язані з прийняттям закону, вирішувалися простою більшістю голосів (за винятком відміни виборів того чи іншого члена Думи і визнання пояснень міністра незадовільними, коли вимагалося 2/3 голосів усього складу Думи). Якщо ж голоси членів Думи розподілялися порівну, то голосування відбувалося вдруге, якщо і після цього не утворювалося більшості, то голос Голови Думи давав перевагу.
Прийнятий Державною думою законопроект аж ніяк не ставав законом. Законопроект з Державної думи надходив до Державної ради, яка могла за наявності бажання його відхилити.
І Державна дума розпочала роботу 27 квітня 1906 р. До її складу було обрано 478 депутатів. У Думі переважали фракція кадетів (179 депутатів) і трудовики (97 депутатів), що зумовлювало її ліволіберальний характер. До складу І Державної думи входили 38 адвокатів, які у дореволюційній Росії мали високу наукову кваліфікацію, чимало професорів, доцентів і приват-доцентів.
